Рішення

від 02.05.2023 по справі 910/2476/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.05.2023Справа № 910/2476/23Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Себур"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Чанта Маунт"

про стягнення 71 589,04 грн.

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Себур" до товариства з обмеженою відповідальністю "Чанта Маунт" про стягнення 71 589,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір поставки №02/08 від 02.08.2021.

На виконання умов договору позивачем поставлено товар, який оплачений відповідачем частково.

У зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 71 589,04 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

28.03.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від відповідача надійшли відзиви на позовну заяву, в якому просить суд продовжити відповідачу строки подання даного відзиву на позов (оскільки відповідач так і не одержав дану ухвалу та ознайомився з нею лише на сайті судової влади у Єдиному державному реєстрі судових рішень) та долучити відзив на позовну заяву по справі №9102476/23 до матеріалів справи. Відмовити у задоволенні позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Себур" до товариства з обмеженою відповідальністю "Чанта Маунт" про стягнення 71 589,04 грн. в повному обсязі. З метою дослідження додаткових доказів по справі, поданих відповідачем, та заслуховування свідчень, розглядати справу у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження з викликом сторін. Також, у відзиві відповідачем зазначено, що він мав намір повністю погасити існуючу перед позивачем заборгованість до 31березня 2022 року, але в силу об`єктивних причин (військова агресія російської федерації) не мав змоги виконати це зобов`язання. Крім того, введення на територіях України воєнного стану, а також результати воєнних дій на території України є форс-мажорними обставинами.

Враховуючи незначний строк прострочення подання відзиву, а також, з метою всебічного та повного встановлення всіх обставин справи, суд з вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, суд вважає його необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 4 ст. 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення або про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За змістом ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 247 ГПК України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Малозначні справи розглядаються тільки у порядку спрощеного позовного провадження.

Як вбається із матеріалів справи, у даному випадку ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справа не є складною, а тому її розгляд має здійснюватись у порядку спрощеного позовного провадження.

За змістом ч. 7 ст. 250 ГПК України якщо справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного позовного провадження, то правила цієї статті щодо розгляду заперечень відповідача з приводу розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, не застосовуються.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження (як спрощеного так і загального) учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно з ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, за змістом указаних приписів закону відповідач має право (і суд надає йому таку можливість) реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов`язки, передбачені законом з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Крім того, відповідач вже скористався наданим правом та подав до суду відзив на позовну заяву, який прийнятий судом.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України,проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

02.08.2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Себур" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Чанта Маунт" (покупець) укладено договір поставки №02/08.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар, визначений сторонами у специфікації до цього договору (надалі - товар), а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору згідно видаткових накладних (п.1.5 договору).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 року. В разі, якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія даного договору автоматично продовжується на кожен наст пуни рік на тих же умовах. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання своїх обов`язків (п.9.1, 9.2, 9.2 договору).

Згідно з п.4.1 договору умови поставки: DDP (поставка очищеного від мит і зборів товару) (склад покупця: 07354, Київська обл.., Вишгородський р-н, с. Нові Петрівці, вул.. 1-го травня, буд. 71), відповідно до Інкотермс-2010 та/або на інших умовах, визначених сторонами у видатковій накладній.

Датою поставки товару вважається дата передачі покупцю товару, згідно п.4.1 договору, що підтверджується видатковою накладною на кожну партію товару, підписаною уповноваженими представниками сторін.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 91 589,04 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними:

- №1945 від 28.09.2021 на суму 14 990,94 грн.;

- №1989 від 06.10.2021 на суму 39 600,00 грн.;

- №2068 від 21.10.2021 на суму 36 998,10 грн.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.2.5 договору оплата за поставлений товар здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару на склад покупця і підписання сторонами видаткових накладних на товар.

Таким чином, останнім днем оплати по видатковій накладній №1945 від 28.09.2021 є 28.10.2021, а першим днем прострочення - 29.10.2021.

Останнім днем оплати по видатковій накладній №1989 від 06.10.2021 є 05.11.2021, а першим днем прострочення - 06.11.2021.

Останнім днем оплати по видатковій накладній №2068 від 21.10.2021 є 20.11.2021, а першим днем прострочення - 21.11.2021.

Як зазначено позивачем, відповідачем оплата за поставлений товар здійснена частково (10 000,00 грн. 23.12.2021 та 10 000,00 грн. 17.02.2022), товар позивачу не повернутий, претензій щодо кількості та якості товару на адресу позивача від відповідача не надходило.

Будь-яких інших доказів оплати матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки у відповідача перед позивачем в сумі 71 589,04 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростовано відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин.

Відповідач зазначив, покупець не мав можливості розрахуватися з постачальником, оскільки, після початку військової агресії російської федерації 24.02.2022 року, у зв`язку із веденням активних бойових дій з кінця лютого до кінця березня в Вишгородському районі Київської області, де розташовані виробничі потужності відповідача, він призупинив виробництво замороженої хлібобулочної продукції, а покупці - оплату раніше поставленої продукції. 16 березня 2022 підприємство зазнало дуже суттєвих руйнувань внаслідок російських обстрілів РСЗВ «Град» та змушене було повністю зупинити свою виробничу діяльність. На сьогоднішній день підприємство ще не відновилося та не розпочало виробництво замороженої хлібобулочної продукції, тому обігові кошти, які дали би змогу погасити існуючу заборгованість, відсутні.

Згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (статті 617 ЦК України).

Ця норма встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов`язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Згідно з ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Відповідно до п.8.1 договору у разі настання певних обставин, які перешкоджають будь-якій зі сторін виконати прийняте на себе зобов`язання за цим договором, сторона, що не виконує, повністю звільняється від відповідальності за невиконання за умови, що: 8.1.1 обставина, що виникла, не могла бути нею врахована під час укладання цього договору; 8.1.2 цієї перешкоди вона не могла уникнути або подолати під час виконання зобов`язання; 8.1.3 вищезазначена перешкода або її наслідки стали наслідком причин, які знаходяться поза контролем не виконуючої сторони.

Згідно з п.8.2 договору обставинами, що відповідають вимогам, зазначеним у п.8.1 цього договору, є війни, бойові й воєнні дії будь-якого роду, воєнний стан, а також інші обставити, які знаходяться поза волею й контролю сторін.

Сторона, яка не буде мати можливості виконувати свої зобов`язання за цим договором через обставини, зазначені в п.п. 8.1, 8.2 цього договору, буде зобов`язана повідомити іншу сторону в письмовій формі про виникнення та про припинення дії вищезазначених обставин не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту їх початку або припинення. Повідомлення повинно містити відомості про дату виникнення (припинення), характер обставин та їхні можливі наслідки. У разі невиконання вимог цього пункту, а також п.8.4 цього договору, сторони не мають права посилатися на форс-мажорні обставини як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором (п.8.3 договору ).

У разі виникнення вищезазначених обставин, строк виконання договірних зобов`язань продовжується відповідно до часу, протягом якого діятимуть ці обставини або їх наслідки, але не більше ніж на 60 календарних днів (п.8.5 договору).

Судом враховано, що листом вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У той же час, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх визначенні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення дії непереборної сили покладається на сторону, яка порушила зобов`язання.

Відповідачем не надано доказів, що наведені вище обставини були форс-мажорними для даного конкретного випадку невиконання господарського зобов`язання за укладеним між сторонами договором в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар, а тому відхиляються судом.

Також, суд зазначає, що в матеріалах справи відстуні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин у строк визначений п.8.3 договору.

Крім того, строк оплати по договору наступив задовго до військової агресії російської федерації та введення воєнного стану.

Таким чином, наведені відповідачем обставини не звільняють останнього від обов`язку сплатити за отриманий товар.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правовничу допомогу адвоката у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

13.01.2023 між ТОВ «Себур» (клієнт) та адвокатським бюро «Касьяненко і партнери» (адвокат) укладено договір-доручення про надання правової допомоги, відповідно до якого з метою забезпечення права на правничу допомогу, уклали договір-доручення про надання правничої допомоги про таке: юридичний супровід заборгованості з ТОВ «Чанта Маунт» та ознайомлення з наявними матеріалами стосовно підтвердження дебіторської заборгованості, пошук актуальної судової практики з метою посилення правової позиції по справі клієнта, проведення переговорів з представниками опонента, підготовка претензії, підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості. Вартість послуг складає 15 000,00 грн.

Також, в матеріалах справи наявні платіжна інструкція №42954 від 19.01.2023 на суму 15 000,00 грн. з призначенням платежу: «оплата за юридичний супровід згідно договору без ПДВ» та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ №2658 від 26.03.2019 року видано на ім`я гр. ОСОБА_1 .

Судом враховано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 №910/13071/19.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не надано суду доказів з метою доведення завищення вартості понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг та їх обсягу, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача в сумі 15 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, ст.ст. 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Чанта Маунт" (01054, м. Київ, Тургенєвська, будинок 15, офіс 65, ідентифікаційний код 42265961) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Себур" (04053, м. Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 21, офіс 501Б, ідентифікаційний код 42299433) основний борг в розмірі 71 589 (сімдесят одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн. 04 коп., судовий збір в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн.. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий