Постанова

від 27.04.2023 по справі 760/18031/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 760/18031/17

провадження № 61-9461св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Київська міська рада, ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наладчик»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Бережна Ярослава Степанівна, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року у складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікова С. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Київської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наладчик» (далі - ОСББ «Наладчик»), в якому просила:

визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 30 січня 2001 року № 65-С в частині оформлення та видачі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 ;

визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру від 06 лютого 2001 року серія НОМЕР_1, видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 ;

визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 21 липня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі за № 4-6403, посвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Погорілою Л. С.;

визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

У 1965 році її бабусі ОСОБА_5 була надана квартира АДРЕСА_1 як члену ЖБК «Наладчик».

У зазначеній квартирі крім ОСОБА_5 були зареєстровані члени її родини: ОСОБА_6 - чоловік, ОСОБА_7 - донька (мати позивачки); ОСОБА_8 - син (дядько позивачки).

У 1977 році її мати ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_2 та змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».

Вона ( ОСОБА_1 ) народилась у 1977 році та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 як член родини.

У 1981 році у цій квартирі зареєструвався відповідач ОСОБА_2 як чоловік її матері.

31 травня 1983 року її батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_10 розірвали шлюб.

ОСОБА_2 виїхав з квартири АДРЕСА_1 , проте з реєстраційного обліку не знявся.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся ОСОБА_5 .

Після її смерті ОСОБА_10 залишилась проживати у спірній квартирі та фактично прийняла спадщину відповідно до статті 549 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР 1963 року).

Інші спадкоємці ОСОБА_8 та ОСОБА_6 спадщину після смерті ОСОБА_5 не приймали.

У 1983 році помер дядько позивачки ОСОБА_8 .

ОСОБА_6 помер за кордоном, проте документів на підтвердження факту смерті у неї немає.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_10 . Після її смерті єдиним спадкоємцем за законом є вона. Спадщину вона фактично прийняла на підставі статті 549 ЦК Української РСР 1963 року, що підтверджується довідкою про її реєстрацію за адресою спадкової квартири на момент смерті матері.

ОСОБА_2 на момент смерті ОСОБА_10 не перебував з нею у зареєстрованому шлюбі, тому він не мав права успадкувати та отримати право власності на паєнагромадження у кооперативі та у подальшому на квартиру.

ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з проханням надати їй документи на квартиру, оскільки вона мала намір продати спірну квартиру. Тоді вона дізналась, що 06 лютого 2001 року ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 31 січня 2001 року отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

21 липня 2006 року ОСОБА_2 уклав договір дарування цієї квартири із своєю сестрою ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на квартиру від 06 лютого 2001 року серія НОМЕР_1 , видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 21 липня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі за № 4-6403, посвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Погорілою Л. С.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов пред`явлений у межах позовної давності. Враховуючи, що ОСОБА_2 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_10 на спірну квартиру, дії відповідача щодо оформлення на неї права власності не відповідають вимогам закону. За таких обставин суд першої інстанцій дійшов висновку, що вимоги позивачки про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 30 січня 2001 року № 65-С в частині оформлення та видачі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 та визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру від 06 лютого 2001 року серія НОМЕР_1 підлягають задоволенню. Також підлягає задоволенню й вимога про визнання недійсним договору дарування спірної квартири, укладеного 21 липня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Щодо вимоги позивачки про визнання за нею права власності на спірну квартиру, то суд першої інстанції зазначив, що вона задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду про визнання незаконними та скасування наказу та свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору дарування, після набрання законної сили є підставою для набуття права власності за встановленою законом процедурою в порядку оформлення спадщини у нотаріуса.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов пред`явлений у межах позовної давності. На день укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_2 не був законним власником та не мав права на відчуження спірної квартири, тому висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову є обґрунтованими.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2022 року ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Бережна Я. С., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених вимог скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відповідачі надали суду належні докази на підтвердження того, що позивачка звернулася до суду з пропуском позовної давності. Позивачка не довела, що не могла дізнатись про порушення свого права раніше ніж 05 жовтня 2015 року.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, постановах Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 3-224гс16, від 22 березня 2017 року у справі № 3-1486гс16, від 07 червня 2017 року у справі № 3-455гс17, від 18 жовтня 2017 року у справі № 3-932гс17, від 19 травня 2020 року у справі № 33/5009/8037/11, від 31 жовтня 2019 року у справі № 629/548/17, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

У жовтні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Власенко Ю. В., просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву зазначає, що посилання відповідачки на ймовірну обізнаність позивачки про обставини, що порушили її право та які стали початком перебігу позовної давності є безпідставними та необґрунтованими. Оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Бережна Я. С., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що у 1965 році ОСОБА_5 (бабусі позивачки) була надана квартира АДРЕСА_1 , як члену ЖБК «Наладчик», що підтверджується архівним витягом із рішення Виконавчого комітету Шевченківської районної ради м. Києва від 19 липня 1965 року № 862 «Про заселення кооперативного будинку житлово-будівельного кооперативу «Наладчик» (т. 1, а. с. 188).

У квартирі крім ОСОБА_5 були зареєстровані члени її родини: ОСОБА_6 - чоловік; ОСОБА_7 - дочка (мати позивачки); ОСОБА_8 - син (дядько позивачки) (т. 1, а. с. 23).

Сума пайового внеску за зазначену квартиру у розмірі 4 393 рублів 78 копійок була сплачена 14 серпня 1980 року у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення. Зазначене підтверджується довідкою від 25 січня 2001 року № 9, виданою ЖБК «Наладчик» (т. 1, а. с. 98).

У 1977 році ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_2 та змінила прізвище на « ОСОБА_9 » (т. 1, а. с. 14).

У ОСОБА_2 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дочка ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т. 1, а. с. 7).

ОСОБА_4 також була зареєстрована в квартирі

АДРЕСА_1 як член родини (т. 1, а. с. 24, 27-28).

22 жовтня 1999 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_11 та змінила прізвище на « ОСОБА_12 » (т. 1, а. с. 17).

Шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_13 розірваний 26 лютого 2002 року (т. 1, а. с. 16).

15 липня 2017 року ОСОБА_12 уклала шлюб з ОСОБА_14 та змінила прізвище на « ОСОБА_15 » (т. 1, а. с. 18).

У 1981 році у спірній квартирі зареєструвався відповідач ОСОБА_2 як чоловік матері позивачки (т. 1, а. с. 25-26).

31 травня 1983 року ОСОБА_2 та ОСОБА_10 розірвали шлюб.

ОСОБА_2 виїхав зі спірної квартири, але з реєстраційного обліку не знявся.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 6).

Після смерті ОСОБА_5 мати позивачки ОСОБА_10 залишилась проживати у спірній квартирі та фактично прийняла спадщину відповідно до статті 549 ЦК Української РСР 1963 року.

Інші спадкоємці ОСОБА_8 та ОСОБА_6 спадщину після смерті ОСОБА_5 не приймали.

У 1983 році помер дядько позивачки ОСОБА_8 .

ОСОБА_6 помер за кордоном, проте документів на підтвердження факту смерті позивачка не має.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивачки ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 8).

Спадщину позивачка фактично прийняла на підставі статті 549 ЦК Української РСР, що підтверджується довідкою про її реєстрацію за адресою спадкової квартири на момент смерті ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 132).

Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).

Згідно з частиною першою статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 548 ЦК Української РСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).

Згідно з частинами першою, другою статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Незважаючи на те, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини.

Відповідно частин першої, другої статті 145 Житлового кодексу України члени сім`ї, які проживають разом з членом житлово-будівельного кооперативу, мають рівне з ним право користування жилим приміщенням. Такого ж право набувають особи, які вселилися в жиле приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу як члени сім`ї, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Члени сім`ї члена кооперативу, крім дружини, що має право на частину паєнагромадження, не вправі вимагати поділу приміщення, його обміну і здачі в найом, а також вселення інших осіб, за винятком неповнолітніх дітей.

Якщо член житлово-будівельного кооперативу виключений з кооперативу (крім випадків, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7 статті 147), помер або вибув з нього з інших причин чи переселився в іншу квартиру в будинку того ж кооперативу, члени його сім`ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них. Член сім`ї, який виявив бажання вступити до кооперативу замість попереднього члена кооперативу, має перевагу перед іншими особами. Дружині члена кооперативу, що має право на частину паєнагромадження, надається перевага на вступ до кооперативу перед іншими членами сім`ї. При відсутності дружини, що має право на частину паєнагромадження, а також при відмові її від вступу до кооперативу така перевага надається спадкоємцям члена кооперативу, які проживали разом з ним.

Частково задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_10 є її донька ОСОБА_1 . На момент смерті ОСОБА_10 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 не перебувала, а тому він не є спадкоємцем ОСОБА_10 на спірну квартиру тому дії ОСОБА_2 щодо оформлення права власності на квартиру не відповідають вимогам закону.

ОСОБА_3 посилається на те, позивачка звернулася до суду з пропуском позовної давності, водночас суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки наданим відповідачами доказів на підтвердження зазначеного та помилково не відмовили у задоволенні позову.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.

У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Відхиляючи заяву відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності до спірних правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права лише у 2015 році коли звернулась до ОСОБА_2 з проханням надати їй документи на квартиру, оскільки мала намір продати спірну квартиру. Позов про визнання незаконними та скасування наказу та свідоцтва, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності ОСОБА_1 пред`явила до суду 12 вересня 2017 року, тобто в межах позовної давності.

Також суди зазначили, що жодних інших належних письмових доказів, окрім показань двох свідків, які б підтверджували доводи відповідачів щодо обізнаності позивачки про оформлення права власності на ім`я ОСОБА_2 станом на момент вчинення такої дії у матеріалах справи відсутні.

З такими висновками погоджується й Верховний Суд.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, постановах Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 3-224гс16, від 22 березня 2017 року у справі № 3-1486гс16, від 07 червня 2017 року у справі № 3-455гс17, від 18 жовтня 2017 року у справі № 3-932гс17, від 19 травня 2020 року у справі № 33/5009/8037/11, від 31 жовтня 2019 року у справі № 629/548/17, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 відповідно до яких

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює у неї цю можливість знати про посягання на права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц зазначено, що пред`явлення позову особою, право якої порушено, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою особою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Подібні висновки щодо початку перебігу позовної давності викладені у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі

№ 3-23гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 3-224гс16, від 22 березня 2017 року у справі № 3-1486гс16, від 07 червня 2017 року у справі № 3-455гс17, від 18 жовтня 2017 року у справі № 3-932гс17, від 19 травня 2020 року у справі № 33/5009/8037/11, від 31 жовтня 2019 року у справі № 629/548/17, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду.

У цій справі суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених обставин та оцінки доказів дійшли висновку про те, що позивачка звернулася до суду у межах позовної давності

Доводи касаційної скарги про сплив позовної давності фактично зводяться до переоцінки касаційним судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції та не дають підстав для висновку про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених Верховним Судом у зазначених заявником постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

Водночас касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності вирішення судами попередніх інстанцій спору по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Бережна Ярослава Степанівна, залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак