Рішення

від 25.04.2023 по справі 448/242/23

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 448/242/23

Провадження № 2/448/177/23

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

25.04.2023 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючий суддя Юрій БІЛОУС,

за участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Шегинівська сільська рада Яворівського району Львівської області

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Пилюх Галина Романівна, про: визнання права на майнові права засновника селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 - не з`явився,

його представник адвокат Ліля ГОЛУБІНКА (ордер серії ВС №1190828) - не з`явилася (заява),

представник відповідача Шегинівської сільської ради - не з`явився (заява),

третя особа: приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Галина ПИЛЮХ - не з`явилася (заява),

в с т а н о в и в:

І. Короткий виклад обставин справи:

Громадянин ОСОБА_2 , (надалі Позивач) звернувся до суду із позовом до Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області (надалі Відповідача), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Пилюх Галина Романівна, про визнання прав засновника селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування.

В обґрунтування даного позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його (позивача) дідо - ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді прав засновника Селянського (фермерського) господарства «ЗУБР» (ідентифікаційний код юридичної особи 31755733, адреса: 81325, Львівська область, Яворівський район, с.Великі Новосілки), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 30.01.2013 року серії ААБ №810077, довідкою АБ №643300 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) та статутом Селянського (фермерського) господарства «ЗУБР».

Вказує, що він (позивач) бажає продовжити діяльність Селянського (фермерського) господарства «ЗУБР». На момент реєстрації фермерського господарства та на період його діяльності за життя засновника та члена фермерського господарства ОСОБА_3 , статутного капіталу господарства не було. Майно фермерського господарства формується із майна, майнових прав у складеному капіталі господарства. Отже і об`єктом спадкування господарства є майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства. Складений капітал фермерського господарства за нормами Закону України «Про фермерське господарство» розглядається як цілісний майновий комплекс.

Зазначає, що за життя ОСОБА_3 склав заповіт від 21.10.2019 року, згідно з яким все своє майно заповів йому (позивачу ОСОБА_2 ), який спадщину після смерті діда прийняв в порядку ч.1 ст. 1269 ЦК України, а інших спадкоємців, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині немає.

Для оформлення своїх спадкових прав на масу спадкового майна після смерті діда позивач звернувся до приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Пилюх Г.Р., де була заведена спадкова справа №16/2020.

Повідомленням приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Пилюх Г.Р. за № 3/01-16 від 05.01.2022 року позивачу було роз`яснено, що Свідоцтво про право на спадщину за законом видати неможливо, оскільки відсутні відомості про статутний (складений) капітал з розподілом часток між його засновниками у вказаному господарстві, тому для встановлення таких та для реалізації права на спадкування рекомендовано звернутись в суд з відповідною позовною заявою, що й надалі він (позивач) вчинив.

З огляду на вищенаведене, просить суд визнати за ним, позивачем, права засновника-члена Селянського (фермерського) господарства «ЗУБР» (ідентифікаційний код юридичної особи: 31755733, місцезнаходження: 81325, Львівська область, Яворівський район, с.Великі Новосілки), в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІІ. Ставлення учасників цивільного процесу до пред`явленого позову:

Позивач ОСОБА_3 в підготовче судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи містяться повноваження представника, згідно яких його інтереси представляє адвокат Голубінка Л.В. (ордер серії ВС №1190828).

Представник позивача - адвокат Голубінка Л.В. в підготовче судове засідання не з`явилася, однак подала клопотання, в якому зазначила, що позовні вимоги свого довірителя підтримує в повному обсязі, при цьому посилалася на обставини, що зазначені в позовній заяві. Просила розгляд справи проводити у відсутності сторони позивача.

Представник відповідача Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області в підготовче судове засідання не з`явився, однак подав заяву, у якій зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі. Просив розгляд справи проводити у його відсутності.

Третя особа - приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Пилюх Г.Р., в підготовче судове засідання не з`явилась, однак надіслала на адресу суду копію спадкової справи №16/2020, заведеної після смерті ОСОБА_3 . Окрім цього, подала листа в якому просила розгляд справи проводити у її відсутності, винесення даного рішення покладає на розсуд суду.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

13.02.2023 року відкрито провадження по даній справі та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. У такому разі фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України, не здійснюється.

За змістом частини четвертої статті 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статями 206, 207 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

ЦПК України допускає ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні, а в правовідносинах, що виникли між сторонами Відповідач позов визнав, таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тобто в даному випадку наявні законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому судовому засіданні у відповідності до вимог статей 200, 206 ЦПК України.

ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін:

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або заперечення, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Судом установлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер громадянин ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 21.12.2019 року.

Померлий ОСОБА_3 був дідом ОСОБА_2 (позивача по справі), що стверджується матеріалами цивільної справи (копією свідоцтва про народження позивача ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 16.05.2002 року та копією свідоцтва про народження батька позивача - ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 ).

За життя, 21.10.2019 року, ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений спеціалістом виконкому Шегинівської сільської ради Терендій Г.Є., згідно з яким все своє майно заповів ОСОБА_2 (позивачу у справі).

Після смерті ОСОБА_3 , залишилось спадкове майно, в тому числі селянське (фермерське) господарство «ЗУБР», одноосібним засновником та головою якого був останній.

20.12.2001 року Мостиською районною державною адміністрацією було зареєстровано за №294 Статут селянського (фермерського) господарства «ЗУБР». На момент реєстрації фермерського господарства та на період його діяльності за життя засновника та члена фермерського господарства ОСОБА_3 , статутного капіталу господарства не було.

Вищевказане підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 30.01.2013 року серії ААБ №810077, довідкою АБ №643300 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) та статутом Селянського (фермерського) господарства «ЗУБР», зареєстрованого 30.12.2001 року Мостиською районною державною адміністрацією.

Згідно п. 1.2 Статуту засновником господарства є ОСОБА_3 , який є його головою.

Відповідно до п.1.5 Статуту господарство може бути створене однією особою.

Відповідно до п.1.6 Статуту місцезнаходження господарства: Україна, Львівська область, Яворівський (колишній Мостиський) район, с.Великі Новосілки.

Згідно ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно ст.1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ч.1 ст. 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленої ст.1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Слід зазначити те, що після смерті діда ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_2 у встановленому законом порядку звернувся до нотаріуса щодо оформлення своїх спадкових прав.

Приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Пилюх Г.Р., відмовлено позивачу у вчиненні нотаріальної дії, зокрема у видачі свідоцтва про право на спадщину на права селянського/фермерського/господарства «ЗУБР», так як відсутні відомості про статутний (складений) капітал з розподілом часток між його засновниками у вказаному господарстві.

Спадкоємцем померлого ОСОБА_3 , є Позивач у справі, який у відповідності до статті 1269 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину після його смерті, оскільки протягом строку встановленого статтею 1270 ЦК України звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Слід зазначити, що і матеріали спадкової справи №16/2020 не містять відомостей про прийняття спадщини іншими спадкоємцями, а тому суд вважає доведеним той факт, що інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , які б прийняли спадщину чи мали право на обов`язкову частку у спадщині, а також претендували б на таку, крім позивача ОСОБА_2 , не має.

В роз`ясненнях, що містяться в Постанові №20 від 22.12.1995 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що успадкування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст.44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства).

В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Статтею 4 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов`язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Відповідно до норм ст.19 Закону України «Про фермерське господарство», до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

Статтею 35 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що діяльність фермерського господарства припиняється, зокрема, у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Фермерське господарство, як цілісний майновий комплекс, включає майно, передане до складеного капіталу, нерозподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 43,63 постанови від 23.06.2020 року у справі №179/1043/16-ц вказала, що ефективним способом захисту прав спадкоємців засновника фермерського господарства, які не відмовилися від вступу до фермерського господарства, в якого немає сформованого статутного капіталу, є визнання в порядку спадкування після смерті спадкодавця прав засновника такого господарства, а не визнання права на цілісний майновий комплекс. У випадку смерті засновника (члена) фермерського господарства, його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена).

Із наведеного вбачається, що Селянське (фермерське) господарство «ЗУБР» є об`єктом цивільних прав та предметом цивільного обороту, вказане господарство є приватною власністю спадкодавця та входить до складу спадкового майна, право на яке мають спадкоємці після його смерті.

Спадкодавець ОСОБА_3 був як засновником фермерського господарства так і членом такого, позивач ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, бажає продовжити діяльність С(Ф)Г «ЗУБР».

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі №695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі №574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення С(Ф)Г і подальшої державної реєстрації С(Ф)Г як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника С(Ф)Г відсутня.

Адже правове становище С(Ф)Г як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Звідси, у разі смерті громадянина - засновника С(Ф)Г відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

За положеннями статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Про допустимість доказів зазначено у статті 78 ЦПК України, згідно вимог якої, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

V. Висновки суду:

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаний із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Спадкодавець ОСОБА_2 , був головою, одноосібним засновником-членом Селянського (Фермерського) господарства «ЗУБР», а позивач як спадкоємець майна такого не відмовлявся від членства в цьому господарстві, то визнання за ним в порядку спадкування після смерті діда права засновника-члена Фермерського господарства «ЗУБР» є ефективним способом захисту його прав як спадкоємця засновника-члена.

Вказане узгоджується з висновкам Великої Палати Верховного Суду, від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову, з наведених вище мотивів та підстав.

VІ. Розподіл судових витрат:

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В зв`язку з тим, що позивачем ОСОБА_2 не заявлено вимогу про стягнення судових витрат з відповідача, суд відносить витрати по сплаті судового збору за його рахунок.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 200, 2006, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_2 до Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Пилюх Галина Романівна, про визнання права на майнові права засновника селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування, - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на майнові права засновника-члена Селянського (фермерського) господарства «ЗУБР» (ідентифікаційний код юридичної особи: 31755733, місцезнаходження: 81325, Львівська область, Яворівський район, с.Великі Новосілки), в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 02.05.2023 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ;

Відповідач: Шегинівська сільська рада Яворівського району Львівської області, місцезнаходження: с.Шегині, вул.Дружби, 184, Яворівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ: 41077902;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Пилюх Г.Р., місцезнаходження: АДРЕСА_2, адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3

Суддя Юрій БІЛОУС