Ухвала

від 28.04.2023 по справі 761/43598/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/43598/21

Провадження № 2-з/761/230/2023

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.,

за участі секретаря Решти Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Києва заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) про визначення розміру заборгованості за аліментами, їх стягнення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває дана цивільна справа.

Згідно ухвали суду від 03.04.2023р. було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

17 квітня 2023 року представник позивача через систему "Електронний суд" надіслав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача1, а саме:

- житловий будинок загальною площею 120,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1772232832224, який належить ОСОБА_2 .

- земельну ділянку площею 0.2 га, кадастровий номер 3221484003:04:012:0013, за адресою: Київська обл., Васильківський р., с/рада. Крушинська, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 187714132214, яка належить ОСОБА_2 .

Вказана заява була передана судді до розгляду 27 квітня 2023 р.

Учасники справи у судове засідання не викликались відповідно до правил ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 150 ЦПК України одними із видів забезпечення позову є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, та заборона вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути спів мірними з заявленими позивачем вимогами.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року за №9, вбачається, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів

Відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України застосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права.

Так, згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1 Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Отже, дана норма Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.

Також, слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 13 Конвенції гарантовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів на утримання дітей, які стягувались з відповідача на виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м.Києва №2610/23392/2012 від 08.04.2013 року.

Позивач вважає, що є необхідність у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 нерухоме майно, що унеможливить його відчуження у будь-який спосіб до вирішення даної справи та забезпечить належне та ефективне виконання рішення суду. Крім того, на думку ініціатора забезпечення позову за фактичної відсутності відповідача1 на території України та за відсутності волі останнього на добровільне та належне виконання рішення суду про стягнення аліментів, лише наявність реальних активів відповідача може забезпечити ефективне виконання судового рішення у даній справі.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Суд, дослідивши долучені заявником до заяви про забезпечення позову документи, вбачає, що останнім наразі не надано відповідних доказів, з яких б вбачалося, що станом на день звернення до суду з даною заявою, відповідне майно, на яке позивач просить накласти арешт належить відповідачу1, не було відчуджено на користь інших осіб, а також не містить обтяжень у праві користуватися та розпоряджатися. Вказане, надавало б можливість суду перевірити, чи не порушуються права інших осіб, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів забезпечення.

При цьому, твердження заявника про те, що відомості, які містилися в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на день подання попередньої заяви про забезпечення позову (а/с.185 том.3), зокрема те, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку 120,7 кв.м. у АДРЕСА_1 , земельної ділянки кадастровий номер 3221484003:04:012:0013, площею 0,2 га, що у Васильківському районі Київсько області, станом на день подання даного забезпечення позову, суд не може прийняти до уваги, з урахуванням того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а сторона, яка наводить відповідну аргументацію наділена процесуальним обов`язком підтвердити вказану інформацію належними та допустими доказами.

Також, суд враховує і те, що заявником не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, який б міг бути прийнятим судом до уваги та достовірно свідчити про намір відповідача1 відчужити належне йому на праві власності вищезазначене майно, з моменту подання попередньої заяви про забезпечення позову та до теперішнього часу.

При цьому, твердження позивача про те, що 19.02.2021 року ОСОБА_2 вирішив подарувати будинок не своїм дітям, законній дружині, чи навіть сторонній особі, а своєму батьку ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), якому на момент укладення договору виповнилось повних 84 роки, що на переконання позивача є недобросовісною поведінкою, суд вбачає суб`єктивною думкою позивача, з урахуванням тієї обставини, що власник відповідного майна, згідно статті 319 ЦК України, володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Суд наголошує увагу на тому, що наразі заявником не долучено до матеріалів справи відповідних доказів, які б свідчили про те, що відповідач при здійсненні дарування будинку батьку, порушив вимоги законодавства.

Щодо твердження заявника про те, що попри наявність заборгованості та тривалий час її несплати, державний виконавець не накладає арешт на все нерухоме майно відповідача1, обмежуючись накладенням арешту на рухоме майно (автомобіль та причіп, які тривалий час перебувають у безрезультатному розшуку) та на рахунки в банках, грошові кошти на яких відсутні, як встановлено вже у даному судовому провадженні, суд наголошує увагу на тому, що вказана обставина не може беззаперечно свідчити про ймовірне майбутнє ухилення відповідача від виконання рішення суду в даній цивільній справі.

Щодо твердження заявника про існування об`єктивних ризиків пошкодження нерухомого майна та його знецінення внаслідок економічної кризи, що свідчить про те, що відповідач ОСОБА_2 може здійснити відчуження наявного у нього на території України нерухомого майна, суд зауважує, що дане твердження є припущенням та враховує відсутність у суду відомостей щодо наявності у відповідача1 можливості скористатись своїм правом на відчуження нерухомого майна з врахуванням обмежень, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" з наступними змінами, позаяк відповідач1 за твердженням самої заявниці наразі проживає за межами України.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши аргументи заявника щодо застосування відповідного заходу забезпечення позову, надані до суду докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки відповідних належних та допустимих доказів ймовірного утруднення виконання рішення у даній справі, суд з наведених аргументувань заявника та наданих доказів суд не знаходить.

Керуючись ст.ст. 149-153, 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції про визначення розміру заборгованості за аліментами, їх стягнення, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 28.04.2023 року.

СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА