Рішення

від 03.05.2023 по справі 214/2357/23

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 214/2357/23

2/214/2858/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 травня 2023 року Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Сіденка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Чаплиги О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я,

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та просить стягнути з відповідача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я у сумі 268400,00 грн., посилаючись на роботу протягом 1982-1999 р.р. в умовах впливу шкідливих факторів та отримання внаслідок цього професійного захворювання. В обґрунтування вимог зазначено, що він з 1982 по 1999 роки працював на шахті «Північна» Державного підприємства РУ імені Кірова на різних посадах, у тому числі гірником, скреперистом, гірничим майстром. Внаслідок роботи в умовах важкої фізичної праці він отримав професійне захворювання радікулопатію шийну С6, С7 та попереково-крижову, рецидивуючий перебіг з помірно вираженим статико-динамічними порушеннями і больовим синдромом, м`язово-тонічним та периферичним нейросудинним синдромами, парезом розгиначів стоп, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періатрозу (ПФС другого ступеня), деф. остеоартрозу правого тазостегнового суглобу (ПФ другого-третього ступеня) з порушенням функції ходи. Висновком МСЕК у листопаді 2004 року йому було первинно встановлена стійка втрата працездатності 25%. 24.11.2009 при повторному огляді збільшено відсоток втрати працездатності до 45% та установлено третю групу інвалідності, а висновком МСЕК від 16.11.2018 йому установлено 70% втрати працездатності та ІІ групу інвалідності безстроково, визначена потреба у медичній допомозі, зокрема ендопротезування правого кульшового суглобу. З 2004 року він перебував на обліку у ВВД ФССНВПЗУ в м. Кривому Розі. Після втрати працездатності у нього змінилися умови життя, зок4рема у результаті отриманого трудового каліцтва він відчуває постійний біль у правій гомілці, в правому колінному та тазостегновому суглобах, який посилюється після незначних фізичних навантажень і при зміні погоди, внаслідок чого чітко виражено порушення акту ходи, функції опорно-рухового апарату порушено назавжди. Після проходження планового відновлювального лікування його стан хоч і поліпшується до задовільного, однак усе ж таки залишаються болі в правому колінному суглобі. Постійні курси лікування дають тимчасове полегшення його стану, однак повне відновлення його здоров`я неможливе. Вказані вимушені негативні зміни призводять до значного зниження якості його життя та зменшення благ, які він мав до отримання професійного захворювання та втрати працездатності. Тому з розрахунку 100* 2684,00 грн. (розмір мінімальної заробітної плати на 2023 рік) = 268400,00 грн., просить вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 06 квітня 2023 року прийнято дорозгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали суду, представником відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано до суду відзив на позов.

В обґрунтування відзиву зазначено, що позивачу вперше встановлена втрата працездатності висновком МСЕК 2004 року, тобто право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи із дня встановлення йому такої стійкої втрати працездатності. На підставі пункту 3 статті 2 ЦПК України, оскільки позивачем позов подано до суду в 2023 році, законодавством України припинено обов`язок Фонду відшкодувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку. На підставі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується винною особою, а актом форми П-4 винним визнано підприємство. Тому підприємство мало створити позивачу, які і іншим працівникам, належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого ушкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливим. При цьому ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, а управління ніколи не було позивачу роботодавцем, тому являється неналежним відповідачем у справі. На час набрання чинності Законом № 77-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 2620-IX від 21.09.2022, Фонд не бус суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснювалось відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань. Таким суб`єктом є роботодавець. Крім того пункт 8 статті 30 Закону № 2620-IX від 21.09.2022, який набрав чинності 01 січня 2023 року, визначає, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Керуючись принципом прямої дії Закону в часі, застосовуючи закон, який діє на час прийняття рішення, вважають, що відсутні законні підстави про стягнення моральної шкоди, з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Тому вважають, що позивачем не доведено підстав цивільно-правової відповідальності, а саме факту протиправних дій або бездіяльності, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями, а також вини управління Фонду, тому зважаючи на відсутність законодавчих підстав відшкодування моральної шкоди саме Фондом, просять відмовити у задоволенні вимог повністю.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 у період з 1982 року по 1996 рік перебував у трудових відносинах з державним підприємством Рудоуправління ім. Кірова Міністерства промисловості України, працюючи на різних посадах, у тому числі підземним скреперистом шахти «Північна» РУ ім. Кірова, гірничим майстром шахти «Північна» Ру ім. Кірова, ГРОЗ шахти «Північна» РУ ім. Кірова, гірничим майстром шахти «Пінічна» РУ ім. Кірова.

Актом розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, причина професійного захворювання ОСОБА_1 є робота в умовах важкої фізичної праці маса вантажу піднімаємого і переміщуваного вручну 40-81 кг при допустимій 30 кг (25% робочої зайнятості); потужність зовнішньої роботи за участю м`язів нижніх кінцівок і тулуба: 382,2 Вт при допустимій 41-90Вт; нахил тулуба 156 разів за зміну при допустимих до 100 разів; несприятливий мікроклімат. Установлено порушення адміністрацією РУ ім. Кірова у період роботи ОСОБА_1 на дному підприємстві статті 159 КЗпП України, статті 13 Закону України «Про охорону праці» (а.с. 8-9 копія акту).

Висновком МСЕК у 2004 році позивачу встановлено 25% втрати професійної працездатності, при повторному огляді 24.11.2009 установлено 45% втрати працездатності та третю групу інвалідності, при повторному огляді МСЕК 16.01.2018 установлено 70% втрати працездатності безстроково (а.с. 6,7 копії довідок).

Спір виник з приводу відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої професійним захворюванням на виробництві у 2004 році (дата первинного огляду МСЕК), що потягло за собою втрату професійної працездатності.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто у 2004 році.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачці стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунокФонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).

Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з професійним захворюванням вважає, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Виходячи із наведених вище обставин, суд вважає установленим, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок Відділення Фонду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 р. № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», припинено з 1 січня 2023 р., реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України: Фонд соціального страхування України, у тому числі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

1 січня 2023 року набув чинності Закон № 2620-IX «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким передбачається приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.

Згідно статті 1 указаного Закону, серед видів загальнообов`язкового державного соціального страхування також від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - страхування від нещасного випадку), де страховиком виступає Пенсійний Фонд України.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Судом при винесенні рішення враховується відсоток втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 70%, стан здоров`я потерпілого, який тільки погіршується, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану, з огляду на встановлення стійкої втрати професійної працездатності безстроково. Позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, внаслідок чого він переносить моральні страждання, що узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.

Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 -олги встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 70% безстроково та установлено другу групу інвалідності, що безумовно тягне за собою зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, необхідність щорічної реабілітації (згідно наданих до суду епікризів), тощо, суд дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 150000,00 грн. відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у її ситуації.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки відповідно до першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, позивач звільнений від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача в дохід держави у сумі 1073,60 грн.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

задовольнити позов ОСОБА_1 частково.

Стягнути зГоловного управлінняПенсійного фондуУкраїни вДніпропетровській області(кодЄДРПОУ 21910427,місцезнаходження заадресою:Дніпропетровська область,м.Дніпро,вул.Набережна Перемоги,буд.26)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я суму 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень 00 коп. без відрахування податків, зборів та інших платежів.

У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03 травня 2023 р.

Суддя С.І. Сіденко