Рішення

від 01.05.2023 по справі 922/1953/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1953/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Кодимська лікарня" Кодимської міської ради Подільського району Одеської області, м. Кодима до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сан Ойл" про стягнення 360 026,73 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство "Кодимська лікарня" Кодимської міської ради Подільського району Одеської області (надалі - Позивач) звернувся 26 жовтня 2022 року до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сан Ойл", (надалі - Відповідач) загальної суми у розмірі 133391,90 грн (де: 96505,05 грн -безпідставно отримані гроші; 22870,36 грн - пеня; 11985,92 грн - штраф за прострочення грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування; 2030,57грн - 3% річних) , а також суми судових витрат та правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 922/1953/22, розгляд якої здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду направлена учасникам справи та згідно статті 251 ГПК України, встановлено Відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов, а відповідно до частини 2 зазначеної статті, запропоновано Позивачу, в строк 10 днів подати до суду відповідь на відзив з дня його отримання.

Також учасників повідомлено, що додаткові письмові докази, висновки експертів, клопотання, заяви та пояснення можуть бути подані ними до суду у строк до 28.11.2022.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вказаної ухвали від 28.10.2022.

Копію зазначеної ухвали позивач отримав, про що свідчить залучене до матеріалів справи зворотні поштові повідомлення № 014472/1.

Проте, надіслана на адресу відповідача копія ухвали від 28.10.2022 повернулась на адресу суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою. Відомостей про наявність у відповідача іншої адреси матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи; в розумінні п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, копія ухвали від 28.10.2022 вважається врученою відповідачу.

Суд вважає за доцільне зазначити, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, тобто до 26 березня 2022 року. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб. Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, та Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, та Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Так, у відповідності до норм ГПК України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Таким чином, для захист людських життів, не допускаючи загрози а ні життю, а ні здоров`ю, а також для повного та всебічного розгляду справи, враховуючи сам принцип розгляду господарського судочинства, суд звертає увагу щодо надання не тільки доказів та і надання письмових пояснень, обґрунтувань (викладення своїх позицій) саме в письмовій формі.

Враховуючи вищевказане суд зазначає, що Відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю та отримання останнім ухвали суду про відкриття провадження у справі, проте станом на момент винесення рішення, від Відповідача не надійшло, а ні відзиву на позовну заяву, а ні інших доказів, пояснень тощо.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідача стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

А також судом повідомлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно зі ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 248 ГПК України.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 1392 від 11.11.2022), в якому просить суд відмовити позивачу у стягненні 22870,36 грн пені, 11985,92 грн штрафу за прострочення грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування, 2030,57 грн 3% річних, а також суми в розмірі 2000 грн на правничу допомогу з посиланням на те, що укладеним між позивачем та відповідачем договором стягнення пені з постачальника не передбачено; у даному випадку згідно з умовами укладеного між позивачем і відповідачем договору № ТД-5139, зобов`язання відповідача, як постачальника, полягало у поставці позивачу, як покупцю, паливно-мастильних матеріалів через мережу АЗС при пред`явленні ним бланку-дозволу (талону), але через закінчення строку дії талонів таке зобов`язання трансформувалось у грошове (повернути кошти за неотоварені прострочені талони), тобто таке зобов`язання не було грошовим. Специфіка ж грошового зобов`язання полягає у тому, що воно є і завжди (навіть у результаті його порушення) залишається грошовим.

Крім того, відповідач заперечує проти задоволення вимоги щодо покладення на нього 2000,00 грн витрат на правничу допомогу, оскільки, доказів надання позивачу професійною правничою допомогою адвоката не надано.

У відповіді на відзив (вх. № 15313 від 02.12.2022) позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з посиланням на те, що у позовній заяві позивачем заявлені позовні вимоги відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України, а не вимоги щодо стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами, отриманими як передоплата.

Також позивач звертає увагу суду на те, що він має право на відшкодування збитків, як потерпіла сторона, незалежно від того, чи є застереження про це в договорі в силу положень ст. 216 ГК України.

Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. № 15733 від 07.12.2022), в яких 10.11.2022 відповідач, як постачальник, надав позивачу гарантійного листа, яким гарантував повернення йому, як покупцю, грошових коштів за неотоварені прострочені талони в розмірі 96505,05 грн до 30 листопада 2022 року. На виконання наданих гарантій, навіть не дочекавшись повернення талонів від позивача, 29 листопада 2022 року обіцяні грошові кошти у розмірі 96505,05 грн позивачу були повернені, що підтверджується платіжним дорученням № 251443 від 29.11.2022, яке не могло бути надано одночасно з відзивом, оскільки, оплата була здійснена пізніше, тому копія платіжного доручення додається до цих заперечень і відповідач просить суд залучити цей доказ сплати позивачу коштів за невикористані талоні до матеріалів справи.

Через неповернення до позивачем відповідачу талонів зобов`язання повернути кошти у відповідача не виникло, то, як наслідок, не виникло і зобов`язань зі сплати будь-яких санкцій, в тому числі пені, «штрафу за прострочення грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування» та 3% річних, про які просить позивач у позові.

Відповідно до умов п. 7.8. договору з постачальника не стягуються будь-які відсотки за користування грошовими коштами.

Текст позовної заяви жодного розрахунку пені в розмірі 22870,36 грн не містить, серед додатків будь-якого розрахунку штрафних санкцій також не зазначено. Будь-якого обґрунтованого розрахунку стягуваних сум «штрафу за прострочення грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування» в розмірі 11985,92 грн та 2030,57 грн. - 3% річних» позивач також не зробив, що є порушенням ст. 162 ГПК України, відповідно до вимог якої позовна заява повинна містити: 3) …обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

17.05.2021 між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, укладено договір поставки нафтопродуктів № ТД-5139 (далі за текстом договір), за умовами якого за цим договором постачальник зобов`язується передавати у власність покупця ПММ, а покупець зобов`язується отримувати ПММ і оплачувати їх вартість (п. 2.1).

Згідно з п. 4.1 договору загальна вартість останнього визначається шляхом складання вартості всіх ПММ, поставлених покупцю за цим договором. Ціна договору включає ПДВ, визначається в національній валюті України гривні та складається з загальної ціни палива, що відображені сторонами у всіх видаткових накладних.

Відповідно до п. 5.1, 7.8 договору покупець здійснює розрахунки за даним договором на умовах 100% передплати вартості ПММ, вказаної у рахунку, наданому постачальником.

У випадку порушення покупцем п. 3.3.7 даного договору він має право звернутись до постачальника, повернути йому талони та отримати сплачені за паливо грошові кошти у сумі, що дорівнює вартості не отриманого за такими талонами палива, при цьому з постачальника не стягуються будь-які відсотки за користування чужими грошовими коштами, отриманими як передоплата. Вартість палива при поверненні талонів встановлена в накладній на видачу відповідних талонів покупцю та зміні не підлягає. При розрахунку грошових коштів, що підлягають поверненню, враховується тільки вартість палива, яка вказана в повернених постачальнику талонах. До повернення приймаються талони без помарок та виправлень. По завершенню строку дії талонів, прострочені талони поверненню, зміні, отоварюванню не підлягають.

На підставі п. 7.10 договору сторони домовились, що не вважається невиконаним чи неналежно виконаним зобов`язання за цим договором, а також не тягне за собою застосування жодних штрафних санкцій чи відшкодування збитків відмова постачальника у відпуску ПММ покупцеві у випадку їх фактичної відсутності на автозаправній станції постачальника чи проведення ремонту/реконструкції автозаправної станції, відсутності електроспоживання, зливу нафтопродуктів із бензовозу, виходу з ладу обладнання, що використовується на відповідній автозаправній станції тощо.

За змістом п. 9.2 договору строк його дії складає 1 рік з дати набрання ним чинності (до 31.12.2021), але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Даний договір автоматично пролонговується на наступні періоди в 1 (один) рік, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону протягом 30 (тридцяти) днів до закінчення кожного однорічного періоду дії цього договору про намір припинити його дію.

Як свідчать матеріали справи, позивач на підставі укладеного між сторонами договору перерахував на користь відповідача 228873,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (а. с. 10-14), однак, відповідачем поставлено ПММ, передбачені договором, лише на суму 132367,95 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направляв на адресу відповідача листи № 58 від 09.02.2022 та № 380 від 04.05.2022, однак, ані відповіді, ані виконання умов договору не отримала.

Матеріла справи також містять звернення відповідача б/н від 31.01.2022, в якому останній зазначає про надання послуг лише у м. Харкові, Харківській та Сумській областях, а також у м. Новгород-Сіверський Чернігівської області.

Також у цьому листі відповідач зазначає про те, що він гарантує виконання договірних зобов`язань перед своїми контрагентами. Зокрема, клієнтам, що використовують талони та картки зразка Sunoil буде здійснено повернення грошових коштів або заміну талонів на талони партнерів.

Викладені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з такого.

На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Як вже зазначалось, станом на момент звернення позивача до суду сума неповерненої попередньої оплати за договором поставки нафтопродуктів № ТД-5139 від 17.05.2021 становила 96505,05 грн.

Однак, після звернення позивача до суду з позовом у даній відповідач повністю сплатив існуючий борг в сумі 96505,05 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 251443 від 29.11.2022.

За таких обставин провадження у справі щодо розгляду позовних вимог у наведеній частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Щодо позову в частині стягнення інфляційних та 3% річних, суд зазначає таке.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).

Як передбачено нормами Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 3 липня 1991 року № 1282-XII та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст. 1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об`єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.

Позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього.

Вищий господарський суд України інформаційним листом 17.07.2012 № 01-06/928/2012 Про практику застосування вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права визначив щодо частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів, пов`язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватись, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).

Виходячи з переліку зазначених норм та норм встановлених у статтях 73, 74, 76, 77 та 86 ГПК України, суд вважає за доцільне зазначити, що зазначена Позивачем сума індексу інфляції, а також 3% річних у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов`язання від Відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого Позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Тому суд не вбачає правових підстав в задоволенні щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних витрат в розмірі 11985,92 грн та 2030,57 грн, як таких, що спричинили Позивачеві матеріальні втрати (збитки) саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Щодо вимог про стягнення пені суд зазначає.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Однак, при здійсненні нарахування пені позивачем не враховано положення Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Зокрема, ст. 1 згаданого закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас ст. 3 цього ж Закону передбачено, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак, як свідчать матеріали справи, ані умовами укладеного між сторонами договору, ані положеннями чинного законодавства не встановлено розмір пені у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання за повернення грошової суми, сплаченої в якості попередньої оплати за товар.

Крім того, суд констатує відсутність обґрунтованого розрахунку заявлених до стягнення штрафних санкцій, зокрема, пені.

Суд звертає увагу на те, що у ст. 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. У належному та правильному вирішенні господарського спору провідне місце посідає дослідження доказів, що містять інформацію щодо обставин даного спору.

Стаття 74 ГПК України, розподіляючи обов`язки щодо доказування, встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 4 ст. 74 ГПК закріплює положення, згідно з якими суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у разі, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18 необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Головним обов`язком суду та взагалі суттю судового провадження є встановлення істинних фактичних обставин у справі. У свою чергу учасники по справі здійснюють відповідні процесуальні дії щодо доведення тих чи інших обставин (фактів) шляхом надання доказів, а вже суд їх повинен об`єктивно оцінити.

У статті 79 ГПК зазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи, законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивачем в установленому процесуальним законом порядку не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо стягнення пені, штрафу у вигляді інфляційного нарахування, а також 3 % річних; доводи, наведені у позові, не підтверджені матеріалами справи.

Щодо коштів, витрачених на цивільно-правовий договір з надання юридичних послуг, суд зазначає.

Як свідчить позовна заява, в ній позивач також зазначає, що він поніс витрати у зв`язку з розглядом цієї справи в сумі 2000 грн.

Однак, розглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав покладення на відповідача зазначених витрат, виходячи з наступного.

Статтею 126 ГПК України зокрема передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як замовником, та фізичною особою ОСОБА_1 , як виконавцем укладено цивільно-правовий договір з надання юридичних послуг № 274 від 06.10.2022, за змістом п. 1.1 предметом якого є зобов`язання виконавця у наданні замовнику юридичних послуг в обсязі і на умовах, передбачених в додатку 1 до цього договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги (роботи).

Зі змісту додатку 1 до договору вбачається, що сторони погодили список послуг:

1)позовна заява до Господарського суду Харківської області: час виконання 5-10 роб.днів, сума 2000,00 грн;

2)відповідь на відзив: час виконання 3-5 роб.днів, сума 2000,00 грн.

Однак, як свідчать матеріали справи, позивач не надав суду жодного доказу укладання з фізичною особою ОСОБА_1 який б визначив умови представництва його інтересів саме в межах даної справи. Крім того, позивачем всупереч вимогам ст. 126 ГПК України також не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, будь-яких обґрунтувань щодо понесення витрат на правову допомогу саме в розмірі 2000 грн. Так само позивачем не надано суду доказів фактичного понесення витрат на оплату юридичних послуг, наданих в межах даної справи, про які зазначається у позовній заяві.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач у відзиві на позов заперечує проти стягнення з нього витрат на правову допомогу в розмірі 2000 грн, суд приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача зазначених витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГПК України при закритті провадження у справі суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи те, що провадження у даній справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, сплачений позивачем судовий збір у сумі 1794,94 грн підлягає поверненню платнику.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

В частині позову про стягнення 96505,05 грн провадження у справі закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сан Ойл" на користь Комунального некомерційного підприємства "Кодимська лікарня" Кодимської міської ради Подільського району Одеської області 22870,36 грн пені, 11985,92 грн штрафу за прострочення грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування, а також 2030,57грн 3% річних відмовити.

Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова повернути Комунальному некомерційному підприємству "Кодимська лікарня" Кодимської міської ради Подільського району Одеської області (адреса: 66000, Одеська обл., м. Кодима, вул. Кривенцова, буд. 1; код ЄДРПОУ 01998785) з Державного бюджету 1794,94 грн судового збору, сплаченого останнім до Господарського суду Харківської області згідно з платіжним дорученням № 2334 від 06.10.2022, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" (оригінал платіжного доручення знаходиться у позивача).

Повне рішення складено "03" травня 2023 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін