Рішення

від 23.03.2023 по справі 761/13087/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/13087/22

Провадження № 2/761/2815/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Пономаренко Н.В.

за участю секретаря Бражніченко І.О.

представника відповідача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Шевченківський районний в місті Києві центр соціальних служб, Служба в справах дійтей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в :

в липні 2022 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із вказаним позовом в якому просила: визнати відповідача ОСОБА_4 та його неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_4 є її рідним братом, а його діти - її рідні племінники. Відповідачі понад трьох років (з листопада 2018 року) не проживають у квартирі, що підтверджується актами про непроживання від 25.11.2021 року, 08.02.2022 року, 07.06.2022 року. З листопада 2018 року ОСОБА_4 проживає в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 , яке, з його слів, належить йому на праві власності. Його неповнолітні діти з листопада 2018 року проживають за місцем реєстрації їх матері - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 .

Як зазначила у позові позивач, обставини, з яких відповідач ОСОБА_4 та його неповнолітні діти виїхали з листопада 2018 року із спірної квартири, були пов`язані з напруженими сімейними відносинами між ним та його дружиною ОСОБА_2 та їх домовленістю щодо місця проживання дітей.

Враховуючи, що відповідачі не проживають в спірній квартирі, виїхали з неї добровільно, квартирою не цікавляться, їх речей у квартирі немає, не приймають участі в її утриманні, позивач просить задовольнити позов, оскільки реєстрація відповідачів в її квартирі створює їй перешкоди в користуванні житловою площею, а саме: оплату за комунальні послуги з урахуванням реєстрації ОСОБА_4 та його неповнолітніх дітей здійснює вона, а також не може продати цю квартиру у зв`язку з реєстрацією в ній сторонніх осіб.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2022 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, встановлено процесуальний строк для подання заяв по суті справи.

09.08.2022 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що він та його діти зареєструвалися в спірній квартирі за згодою позивача. У відзиві відповідач підтвердив, що у спірній квартирі він та його діти не проживають, на даний час він проживає за адресою: АДРЕСА_5 , а діти проживають разом із своєю матір`ю, його колишньою дружиною, за адресою: АДРЕСА_4 . Вважає позов безпідставним, оскільки відповідачі не чинять позивачу будь-яких перешкод в користуванні її квартирою.

04.10.2022 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначила, що відповідачі зареєстровані у спірній квартирі за згодою позивача, письмової угоди про порядок користування цією квартирою укладено не було, іншого житла у відповідачів немає. На даний час вона разом із дітьми проживає в квартирі батьків, власного житла вона не має, вважає, що неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_5 набули право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набули охоронюване законом право на мирне володіння майном, права позивача не можуть бути захищені шляхом визнання відповідачів такими, що втратили прав користування житловим приміщенням, які внаслідок цього стануть безхатченками, що не є справедливим та не відповідає принципу пропорційності з урахуванням усіх обставин цієї справи.

09.12.2022 року у відкритому підготовчому судовому засіданні судом до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Службу у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.12.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти позову, просила відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнав та заявив, що його довіритель також позов визнає, не заперечував проти його задоволення.

Позивач ОСОБА_3 та представник третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явилися, направили до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Третя особа Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації просила у відповідній заяві відмовити в задоволенні позову та ухвалити рішення яке буде в найкращих інтересах дітей.

Третя особа Шевченківський районний в м. Києві центр соціальних служб свого представника в судове засідання не направила, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася в установлений законом порядок.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є єдиним власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу, укладеного 07.12.2006 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 .

Згідно довідки від 27.05.2022 року №109-109/111-470, виданої Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією, в даній квартирі зареєстровані рідний брат позивача - ОСОБА_4 з 18.11.2008 року та його діти ОСОБА_6 з 27.07.2016 року, ОСОБА_5 з 13.10.2018 року.

Відповідач ОСОБА_2 , мати малолітньої ОСОБА_5 та неповнолітнього ОСОБА_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 та проживає за цією адресою разом з дітьми. Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірваний на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва.

Відповідно до Актів від 25.11.2021 року, 08.02.2022 року, 07.06.2022 року, складених мешканцями житлового будинку АДРЕСА_6 , ОСОБА_4 та його діти ОСОБА_5 , ОСОБА_5 за місцем своєї реєстрації не проживають з листопада 2018 року.

Підставою для звернення з даним позовом стало те, що відповідачі за адресою місця реєстрації не проживають, ніякої участі в утриманні житла не приймають, особистих речей та речей повсякденного використання, які б належали їм, у квартирі не має, як наслідок, такі дії зі сторони відповідачів позбавляють її можливості розпоряджатися належним їй нерухомим майном на власний розсуд.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Стаття 47 Конституції України передбачає, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Водночас, ст. 41 Конституції України визначено, що закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положення ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України передбачають право власника використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України право члена сім`ї власника квартири, який не є співвласником, на користування цієюквартирою обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним з ним проживанням у цьому житлі.

Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У позовній заяві позивач посилається на ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», якою передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Разом з цим, суд не застосовує до спірних правовідносин положення ст.7 вказаного Закону, оскільки вказану норму виключено на підставі Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон 1871-IX) від 05.11.2021 року, який набрав чинності 01.12.2021 року.

Частинами 3, 4 ст. 5 Закону 1871-IX визначено, що задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

У відповідності до ч. ч. 1-4 ст. 7 Закону 1871-IX повнолітня особа декларує місце свого проживання самостійно.

Дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за місцем проживання її батьків або інших законних представників чи одного з них без надання згоди такими особами.

Дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за адресою іншого житла, ніж зареєстроване або задеклароване місце проживання її батьків або інших законних представників, за згодою батьків або інших законних представників чи одного з них, крім випадку, встановленого статтею 15 цього Закону.

Декларування місця проживання дитини віком до 14 років здійснюється одним із її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону 1871-IX зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюєтьсяза заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.

Частиною 13 ст. 18 Закону 1871-IX передбачено випадки, коли орган реєстрації приймає рішення про відмову у знятті із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) особи: 1) особа подала не в повному обсязі передбачені цим Законом документи (відомості) або документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, є недійсним;2) відомості реєстру територіальної громади не відповідають відомостям у поданих особою документах або відомостях; 3) за зняттям із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів.

Враховуючи обставини справи, судом не встановлено, що позивач скористалась своїм правом, як власник житла, наданим ст. 18 Закону 1871-IX,звернувшись самостійно із заявою з приводу зняття відповідачів із зареєстрованого місця проживання і їй було в цьому відмовлено відповідним орган реєстрації. Разом з цим, суд не може перебрати на себе функції органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг, оскільки це буде порушенням вимог Закону 1871-IX.

Щодо в частині позовних вимог до малолітньої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Встановивши, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки, при цьому, малолітня дитина ОСОБА_11 не має можливості проживати у спірній квартирі, оскільки з урахуванням її віку вона не може самостійно обирати місце проживання й змушена в даному випадку проживати за місцем проживання своєї матері, суд прийшов до висновку про поважність причин непроживання останньої в спірній квартирі та наявність в неї станом на теперішній час права на користування квартирою нарівні з її власником - позивачем ОСОБА_3 , що передбачено ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства».

В свою чергу, судом не встановлено, що неповнолітній ОСОБА_12 , відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України, вирішив обрати інше місце проживання, а саме змінити місце реєстрації. Тобто дитина, якій виповнилось 14 років, має право обирати не тільки між місцем проживання батьків, а також місцем проживання інших родичів і право такого вибору виникає в неї відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Непроживання батька дітей у спірній квартирі не може бути підставою для зняття з реєстрації у вказаній квартирі його дітей.

При цьому, позивач не довела належними та допустимими доказами, яким чином реєстрація малолітньої ОСОБА_9 та неповнолітнього ОСОБА_10 перешкоджає їй в реалізації свого права власності на належну їй на праві власності квартиру, і таких доказів матеріали справи не містять.

Що ж до доводів позивача про сплату комунальних послуг на утримання житла виключно нею, то вказане не може бути підставою для позбавлення права на житло малолітньої ОСОБА_9 та неповнолітнього ОСОБА_10 .

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів малолітньої ОСОБА_9 та неповнолітнього ОСОБА_10 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням, оскільки вони зареєстровані у спірній квартирі зі згоди позивача, докази тривалості їх непроживання не визнаються судом як неповажні, оскільки діти є неповнолітніми і їх місце проживання залежить від місця проживання батьків, а позивач не надала доказів на підтвердження того, що реєстрація дітей спричиняє перешкоди у користуванні належній їй квартирою.

Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону 1871-IX, зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності.

У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.

Таким чином,з урахуванням вищенаведених положень п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону 1871-IX, для визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням також наразі відсутні правові підстави, оскільки така вимога є передчасною і позивач не надала суду докази неможливості самостійного звернення за реалізацією вказаних в цьому Законі прав, як власника житла.

Суд, відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, відмовляє у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_4 позову, оскільки визнання позову останнім порушує права малолітньої ОСОБА_9 та неповнолітнього ОСОБА_10 .

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які позивач посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог та відмову в їх задоволенні.

Судові витрати розподілені відповідно до правил ст.141 ЦПК України та покладені в разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 29, 317, 321, 383, 391, 405, ст.ст. 150, 156 ЖК України, ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 5, 7, 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 206, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Шевченківський районний в місті Києві центр соціальних служб, Служба в справах дійтей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст складений 01.05.2023.

Суддя: