Постанова

від 25.04.2023 по справі 340/483/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 квітня 2023 року м. Дніпросправа № 340/483/22Суддя І інстанції Момонт Г.М.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Мельника В.В., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним адміністративним позовом в якому, просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення одинадцятої сесії восьмого скликання «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (шляхом безоплатної передачі) для ведення особистого селянського господарства (пасовища) ОСОБА_1 » від 22 грудня 2021 року №2528;

- зобов`язати Кетрисанівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 у власність (шляхом безоплатної передачі) загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ А 01.03) за адресою: Верхньоінгульська сільська рада Бобринецького району Кіровоградської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач безпідставно відмовив їй у затвердженні проекту землеустрою.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Кетрисанівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не взятого до уваги того факту, що у зв`язку з невідповідністю цільового призначення земельної ділянки, оскарженим рішенням позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства (КВЦПЗ 01.03). Крім того вказує, що суд не може втручатись у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень та зобов`язувати чи забороняти вчинити певні дії при вирішенні питань, які віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, а тому підстав для зобов`язання прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у суду не було.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції рішенням тридцятої сесії сьомого скликання Верхньоінгульської сільської ради Кіровоградської області «Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в приватну власність» від 18 червня 2019 року №282 надано, зокрема, ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність (шляхом безоплатної передачі) орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства (КВЦПЗ 01.03) за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі комунальної власності (землі бувшої колективної власності КСП «Верхньоінгульське») та знаходяться за адресою: Верхньоінгульська сільська рада Боббринецького району Кіровоградської області (а.с.22).

ФОП ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність (шляхом безоплатної передачі) загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ А.01.03) за адресою: Верхньоінгульська сільська рада Бобринецького району Кіровоградської області (а.с.14-47).

17.09.2021 р. ОСОБА_1 подано до Кетрсанівської сільської ради заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність (шляхом безоплатної передачі) загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ А.01.03) за адресою: Верхньоінгульська сільська рада Бобринецького району Кіровоградської області (а.с.73).

Рішенням одинадцятої сесії восьмого скликання «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (шляхом безоплатної передачі) для ведення особистого селянського господарства (пасовища) ОСОБА_1 » від 22 грудня 2021 року №2528 у зв`язку з невідповідністю цільового призначення земельних ділянок, визначених на підставі даних Державного земельного кадастру, а саме: цільове призначення земельних ділянок становить «Земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами (код КВЦПЗ 01.19), вид використання земельних ділянок для створення громадських пасовищ», що не передбачає передачу у власність для ведення особистого селянського господарства, та не відповідає розробленому і поданому на затвердження проекту землеустрою (цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03), вид використання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства). (а.с.51, 67-68).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з безпідставності мотивів відмови у затвердженні проекту землеустрою, оскільки на час відмови були відсутні обставини, які б свідчили про зміну цільового призначення земельної ділянки,.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 9, 10 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Приписами статті 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції чинній на час розроблення проекту землеустрою) визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

При цьому, частинами 7, 8 статті 186 Земельного кодексу України визначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до ч.ч.9, 10 ст.186 Земельного кодексу України Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт. Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження такої документації іншими органами.

Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Таким чином, ст.186 Земельного кодексу України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі рішення, які можуть бути прийняті відповідним органом, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021р. №1423-IX Розділ Х. Перехідні положення Земельного кодексу України доповнений пунктом 24, яким, зокрема передбачено, що надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм суд першої інстанції вірно зазначив, що отримавши заяву позивача від 17.09.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, що розташована за адресою: Верхньоінгульська сільська рада Бобринецького району Кіровоградської області, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03), за кадастровим номером: 3520882400:02:000:0397), відповідач, згідно з частинами 9, 10 статті 118 Земельного кодексу України, повинен був у двотижневий строк прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти рішення про відмову у його затвердженні з наведенням відповідних мотивів.

Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення.

Частиною 3 статті 19 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами).

При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру.

Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.

Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відмова відповідача у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки мотивована невідповідністю цільового призначення земельних ділянок, визначених на підставі даних Державного земельного кадастру, а саме: цільове призначення земельних ділянок становить «Земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами (код КВЦПЗ 01.19), вид використання земельних ділянок для створення громадських пасовищ», що не передбачає передачу у власність для ведення особистого селянського господарства, та не відповідає розробленому і поданому на затвердження проекту землеустрою (цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03), вид використання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства).

В той же час суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9002568732021 встановлено, що земельна ділянка відносно якої розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність (шляхом безоплатної передачі) загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ А.01.03) за адресою: Верхньоінгульська сільська рада Бобринецького району Кіровоградської області має цільове призначення 01.03 для ведення особистого селянського господарства (а.с.48-50).

Сукупність зазначених обставин свідчить на користь висновку суду першої інстанції про протиправність відмови позивачу в затвердженні проекту землеустрою земельної ділянки та зобов`язання останнього прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою.

Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може»

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд надати дозвіл, або відмовити у його виданні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Відповідно до рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015 року.

У даному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

Відповідно до п.4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Враховуючи підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а також необхідність застосування принципу ефективності судового захисту порушених прав, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав задоволення позовних вимог у вигляді зобов`язання суб`єкта владних повноважень затвердити вказаний проект землеустрою.

Наведені в апеляційній скарзі доводи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які привели до неправильного вирішення спору по суті не знайшли свого підтвердження, а тому рішення суду першої підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, колегія суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2022 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.

В повному обсязі постанова складена 25 квітня 2023 року.

Головуючий - суддяД.В. Чепурнов

суддяВ.В. Мельник

суддяС.В. Сафронова