Постанова

від 03.05.2023 по справі 640/13265/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/13265/19 Суддя першої інстанції: Клименчук Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Бєлової Л.В., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової служби України на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), у подальшому заміненої на правонаступника - Державну податкову службу України (далі - Відповідач, ДПС України), про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації від 28.05.2019 №2423/Д/99-99-13-02-03-14/ІПК, наданої ДФС України ОСОБА_1 , як такої, що суперечить змісту внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявність в особи лише свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю підтверджує лише її право на здійснення такої діяльності, однак не може свідчити про її здійснення та отримання від неї доходу. Відтак, оскільки Позивач є застрахованою особою та єдиний внесок за нього сплачується роботодавцем, а доказів отримання ним доходу Відповідачем не надано, то обов`язку із повторної сплати єдиного внеску за вказаний період у такої особи не виникло.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що обов`язок із сплати єдиного внеску самозайнятою особою припиняється після подання заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску за встановленою формою та звіту з позначкою «ліквідаційний». Наголошує, що позиція ДФС, викладена в індивідуальній податковій консультації, є незмінною та надана у відповідності до законодавства, що діяло на дату її надання. Підкреслює, що згадана консультація не містить фактичних обставин та висновків про застосування конкретної норми права, а відтак відсутні обставини, які підлягають судовій оцінці. Стверджує, що оскаржуваним рішенням суд перебрав на себе повноваження податкового органу, у той час як спірна індивідуальна податкова консультація відповідає всім законодавчо визначеним вимогам.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2023 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 18.04.2023.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2023 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що на підставі рішення Ради адвокатів Київської області від 05.09.2018 №61 ОСОБА_1 видано свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6820/10 (а.с. 21). У свою чергу право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 06.09.2018 на підставі заяви від 06.09.2018 (а.с. 22).

Наказом керівника ТОВ «Тауріс» від 01.11.2018 №4 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду юрисконсульта (а.с. 23).

Із змісту індивідуальних відомостей про застраховану особу вбачається, що з 01.11.2018 по 31.05.2019 ТОВ «Тауріс» нараховувалися суми єдиного внеску за звітні місяці на заробітну плату за ОСОБА_1 (а.с. 24).

Матеріали справи свідчать, що 01.04.2019 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ДФС у м. Києві із заявою про отримання індивідуальної податкової консультації, в якій просила роз`яснити наступні питання практичного застосування норм законодавства:

1) чи поширюється на неї дія положень пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, щодо нарахування та сплати та обов`язкової сплати сум нараховано єдиного внеску у випадку тимчасового нездійснення адвокатської діяльності, виконання трудових обов`язків в межах незалежної діяльності адвоката та сплати за неї роботодавцем єдиного внеску;

2) чи виникає у неї обов`язок сплачувати єдиний внесок за умови, що остання стала на облік в територіальному органі ДФС України як особа, що провадить незалежну професійну діяльність, шляхом подання заяви форми №5-ОПП, яка є додатком №8 до Порядку обліку платників податків і зборів та заяви про взяття на облік платника єдиного внеску, яка є додатком №1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, але протягом всього часу перебування на вищевказаному обліку вона не отримувала та не могла отримувати дохід від здійснення адвокатської діяльності у зв`язку із зупиненням такої діяльності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (а.с. 14).

Листом від 28.05.2019 №2423/Д/99-99-13-02-03-14/ІПК Відповідач надав Позивачу індивідуальну податкову консультацію (далі - оскаржувана ІПК, спірна ІПК) якій зазначив, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, як тих, що отримують, так і тих, що не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності.

Також зазначено, що підставою для зняття з обліку в контролюючих органах фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, є документально підтверджена інформація відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на зайняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо) про реєстрацію припинення незалежної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі (пп. 67.1.2 п. 67.1 ст. 67 Податкового кодексу України).

Відтак, за висновком ДФС України, платник єдиного внеску, визначений у ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, не зважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. При цьому обов`язок сплати єдиного внеску такими платниками зупиняється після подання заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою 7-ЄСВ та звіту з позначкою «ліквідаційний» (а.с. 15-17).

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 14, 52, 53 Податкового кодексу України (далі - ПК України; тут у надалі у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 1, 13 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», ст. ст. 1, 2, 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон; тут у надалі у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), а також ряду правових позицій Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на відсутність в особи, яка має статус адвоката, обов`язку сплачувати єдиний внесок у випадку, якщо це робить за нього роботодавець.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.172-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Приписи п. п. 52.2, 52.3 ст. 52 Податкового кодексу визначають, що податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Відповідно до абз. 1 п. 53.1 ст. 53 Податкового кодексу України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.

Згідно п. 53.2 ст. 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Отже, положеннями законодавства прямо передбачено право особи оскаржити, зокрема, індивідуальну податкову консультацію, чим спростовується посилання апеляційної скарги на те, що у спірній у цій справі ІПК відсутні обставини, які підлягають судовій оцінці.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про необґрунтованість наданої податкової консультації, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

До вказаного Закону з 01.01.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску, є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону).

Відповідно до абз. абз. 3-4 ч. 8 ст. 9 Закону у редакції, яка діяла до 31.12.2017, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

При цьому, у редакції статті 9 Закону, яка діє з 01.01.2018 встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 вказаного Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону про збір та облік обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, в даному випадку, незалежної професійної адвокатської діяльності, та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є свідченням здійснення особою адвокатської діяльності.

Відповідно до статей 31, 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Указані норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» свідчать, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Таким чином законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Поняття «зупинення» та «припинення» адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, у зв`язку з чим дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не розповсюджується на правовідносини, в яких адвокатська діяльність була зупинена, як на цьому наполягає ДПС України.

Наявність в особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право як адвоката на здійснення незалежної професійної діяльності, однак не є доказом безпосереднього здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Як вбачається з матеріалів справи, право Позивача на заняття адвокатською діяльністю зупинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 06.09.2018. Починаючи з означеної дати ОСОБА_1 не здійснювала адвокатську діяльність та не отримувала доходу від такої діяльності, що свідчить на користь висновку про відсутність у останньої обов`язку зі сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні чинного законодавства.

Указана правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.11.2018 у справі №820/1538/17, від 18.11.2021 у справі №520/6094/19, від 04.10.2022 у справі № 440/4316/18.

Крім того, судова колегія зауважує, що із змісту індивідуальних відомостей про застраховану особу вбачається, що єдиний внесок за ОСОБА_1 у період зупинення її адвокатської діяльності (окрім вересня-жовтня 2018 року) сплачувався роботодавцем - Адвокатським об`єднанням «Адвокатська фірма «Столичний адвокат» (код ЄДРПОУ 33884679) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тауріс» (код ЄДРПОУ 38424135).

У площині наведеного колегія суддів зауважує, що Верховний Суд, зокрема, у постановах від 05.11.2018 у справі №820/1538/17, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а досліджував проблематику питання щодо адміністрування Законом єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, та у своїх рішеннях зазначив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Наявність в особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право як адвоката на здійснення незалежної професійної діяльності, однак не є доказом безпосереднього здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Наведене у сукупності свідчить про обґрунтованість висновків Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація, у якій вказується про обов`язок Позивача своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок не зважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем та попри зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю, не відповідає наведеним положенням законодавства.

З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про існування правових підстав для скасування податкової консультації як такої, що суперечить нормам та змісту відповідного збору.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги на норми Закону з урахуванням змін, внесених Законом України від 13.05.2020 №592-ІХ, оскільки вони стосуються іншого, ніж спірний, періоду, а відтак не можуть бути предметом оцінки у межах розгляду цієї справи.

З приводу доводів Апелянта про необхідність врахування позиції Третього апеляційного адміністративного суду у справі №160/4350/22 колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. До того постанова суду апеляційної інстанції у згаданій справі була скасована постановою Верховного Суду від 31.01.2023.

Твердження ДПС України про безпідставне неврахування судом першої інстанції позиції Верховного Суду у справі №807/1650/16, колегія суддів вважає помилковим, оскільки обставини цієї справи є відмінними від справи №640/13265/19, в якій запит про отримання індивідуальної податкової консультації містить чіткі формулювання щодо роз`яснення конкретних норм права за чітко визначених обставин.

Щодо аргументів Відповідача про необхідність застосування позиції Верховного Суду у справі №540/2077/18, то суд апеляційної інстанції їх відхиляє з огляду на те, що спір у такій справі стосувався оскарження рішень про відмову у реєстрації податкових накладних.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Бєлова

М.І. Кобаль

Повний текст постанови складено та підписано 03 травня 2023 року.