Постанова

від 02.05.2023 по справі 826/23661/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року

м. Київ

справа № 826/23661/15

касаційне провадження № К/9901/36623/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 (суддя - Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 (головуючий суддя - Карпушова О.В., судді - Епель О.В., Кобаль М.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрліфтсервіс" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрліфтсервіс" (далі у тексті - позивач, Товариство, платник) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі у тексті - відповідач, Інспекція, контролюючий орган) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 05.10.2015 №2594-23.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно виставлено податкову вимогу у розмірі 2680874,96 грн, оскільки позивач своєчасно подав до банку платіжне доручення на перерахування до бюджету грошових коштів, водночас банк несвоєчасно перерахував зазначені кошти до бюджету.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27.11.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016, позов задовольнив повністю, визнав протиправною та скасував податкову вимогу Інспекції від 05.10.2015 №2594-23.

Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку, що подання до банку платіжних доручень на перерахування суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість здійснено позивачем у встановлені податковим законодавством строки, обов`язок позивача щодо сплати такого грошового зобов`язання у вказаних сумах припинився, а відтак вимога про сплату боргу підлягає скасуванню.

Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин у справі, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, відповідач, посилаючись на положення пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), вважає правомірною спірну вимогу, яка формується автоматично на підставі даних інформаційної системи органів Державної фіскальної служби. Контролюючий орган доводить, що база даних АІС Податковий блок формує та зараховує всі показники сплачених/нарахованих сум автоматично, через що сума, сплачена позивачем не була зарахована до картки особового рахунку з вини банку.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.07.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.10.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.05.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 02.05.2023.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій установили, що Інспекцією складено вимогу від 05.10.2015 №2594-23, відповідно до якої, станом на 04.10.2015 сума податкового боргу позивача за узгодженими зобов`язаннями становить 2680874,96 грн.

Сума зазначеного податкового боргу складається із: суми грошового зобов`язання, нарахованої згідно з податковим повідомленням-рішенням від 15.09.2015 №0005012205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1140820,00 грн за основним платежем та у розмірі 570410,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); суми у розмірі 787272,00 грн несплаченого податку на додану вартість за серпень 2015 року відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2015 року, яку позивач подав відповідачу 18.09.2015; пені у розмірі 189395,99 грн за невиконання податкового повідомлення-рішення від 15.09.2015 №0005012205.

Податкове повідомлення-рішення від 15.09.2015 №0005012205 оскаржено позивачем у судовому порядку, та як неузгоджена сума в розмірі 1711230,00 була витягнута з картки особового рахунку.

Позивач 18.09.2015 подав до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2015 року із задекларованою до сплати сумою податку на додану вартість у розмірі 787272,00 грн.

Позивач на виконання умов укладеного із ПАТ "Банк "Національні інвестиції" (далі - банк) договору банківського рахунку 20.06.2013 №11795 здійснив переказ суми податку на додану вартість платіжними дорученнями від 07.09.2015 №27 у розмірі 300000,00 грн (одержано банком 07.09.2015), від 10.09.2015 №66 у розмірі 300000,00 грн (одержано банком 10.09.2015), від 14.09.2015 №70 у розмірі 640000,00 грн (одержано банком 14.09.2015).

Заявою від 16.09.2015 №490 позивач повідомив відповідача про здійснений ним переказ податку на додану вартість у розмірі 1240000,00 грн відповідно до вказаних вище платіжних доручень.

Перекази здійснено з рахунку позивача №2600430111795, який відкрито у банку на автоматично відкритий в органі казначейства рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість №37511000005541 (далі - рахунок СЕА ПДВ).

Вказаний рахунок СЕА ПДВ позивач має право лише поповнювати, а усі операції щодо відкриття/закриття рахунків у СЕА ПДВ, перерахування сум податку із них, а також повернення помилково або надміру сплачених коштів тощо здійснюються Державною казначейською службою України виключно на підставі реєстрів органів ДФС України.

СЕА ПДВ працює повністю в автоматичному режимі та передає інформацію до ДФС України про стан рахунків у режимі реального часу.

Єдиними особами, які мають постійний доступ до відомостей про стан рахунка СЕА ПДВ позивача, є контролюючі органи, у тому числі відповідач, а позивач виконує обов`язок щодо сплати податку на додану вартість у момент переказу власних коштів на рахунок СЕА ПДВ, відкритий на ім`я позивача.

Позивач подав до банку на виконання платіжні доручення від 07.09.2015 №27, від 10.09.2015 №66, від 14.09.2015 №70, що підтверджується написом "одержання банком" відповідними датами, штампами та підписами повноважної особи банку.

Згідно з випискою по особовим рахункам з 07.09.2015 по 09.09.2015 на рахунку позивача на момент отримання банком платіжних доручень було достатньо грошових коштів для їх виконання з урахуванням оплати послуг із розрахункового обслуговування.

Водночас, банк своєчасно не виконав вказані платіжні доручення з невідомих позивачу причин.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Положеннями пункту 38.1 статті 38 ПК України встановлено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1 статті 59 ПК України).

Згідно з пунктом 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Пунктом 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 №2346-III (далі - Закон №2346-III, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (пункт 1.30 статті 1 Закону №2346-III).

Положеннями пункту 8.1 стаття 8 Закону №2346-III встановлено, що банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

За змістом пункту 22.4 статті 22 Закону №2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону №2346-III банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Ураховуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Виконання платником податкового обов`язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов`язання пов`язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов`язань та прийняття такого банком на виконання.

У разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 07.09.2018 у справі №823/1985/17, від 11.09.2018 у справі №826/17166/15.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем своєчасно, в межах встановлених законодавством термінів сплати податкових зобов`язань, направлено платіжні доручення до банківської установи на перерахування коштів до бюджету, які, в свою чергу, було прийнято банком, а отже позивачем виконано свій податковий обов`язок зі сплати відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Таким чином, у даному випадку не надходження грошових коштів до державного бюджету відбулось не з вини платника податку, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на платника відповідальності за несплату податку та вважати, що ним не виконано податкового обов`язку зі сплати податку.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Інспекції слід залишити без задоволення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 КАС України).

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк