Рішення

від 04.05.2023 по справі 910/1064/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.05.2023Справа № 910/1064/23За позовом Фізичної особи-підприємця Курило Павла Олександровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТК-АГРО"

про стягнення 344060,23 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Курило Павло Олександрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТК-АГРО" про стягнення 344060,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про виконання робіт по розробці та впровадження та сервісному супроводу програмних продуктів "BAS:КУП" № 02/09/20 від 01.09.2020.

Ухвалою суду від 24.01.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

31.01.2023 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 24.01.2023 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 27.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою суду від 27.02.2023 залишено без руху позовну заяву після відкриття провадження у справі.

13.03.2023 та 14.03.2023 (в межах наданого судом строку) від позивача надійшли заяви про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 20.03.2023 продовжено розгляд справи № 910/1064/23.

29.03.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав позовні вимоги за актом № 401 від 01.04.2022 в сумі 150000,00 грн основного боргу, 3390,41 грн 3% річних, 21260,81 грн втрат від інфляції. Проти грошових вимог за актом № 501 від 31.05.2022 відповідач заперечує в повному обсязі, оскільки, роботи вказані в ньому не були виконані і не приймались замовником.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2020 між Фізичною особою-підприємцем Курило Павлом Олександровичем (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТК-Агро" (замовник) укладено договір № 02/09/20 про виконання робіт по розробці та впровадження та сервісному супроводу програмних продуктів "BAS:КУП", згідно п. 1.1, 1.2 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання виконати роботи по впровадженню єдиної автоматизованої системи управлінського обліку на підприємстві та сервісному супроводу програмних продуктів BAS:КУП (надалі ПП) замовника. Детальний перелік робіт, результати робіт, строки виконання, тощо зазначаються у додатках (Технічному завданні, Специфікаціях, планах робіт), що є невід`ємними частинами даного договору.

Оплата робіт виконавця здійснюється замовником в національній валюті України (гривні) шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, на основі виставлених виконавцем замовнику рахунків на оплату, що являються невід`ємною частиною даного договору. Замовник здійснює оплату виконавцю за виконані роботи, після тестування виконаних робіт і підписання акту у строк 10 робочих днів (п. 4.1, 4.2 договору).

Даний договір вступає в силу з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020. У випадку, якщо до закінчення терміну дії договору, ні одна зі сторін не повідомить іншу про його розірвання, договір вважається продовженим на наступний календарний рік ( п. 9.1, 9.2 договору).

В підтвердження надання послуг за договором до матеріалів справи долучено акти надання послуг: № 1002 від 02.10.2020 на суму 65000,00 грн, № 1102 від 02.11.2020 на суму 65000,00 грн, № 1202 від 01.12.2020 на суму 65000,00 грн, № 101 від 05.01.2021 на суму 65000,00 грн, № 202 від 08.02.2021 на суму 82105,00 грн, № 301 від 05.03.2021 на суму 65000,00 грн, № 401 від 05.04.2021 на суму 65000,00 грн, № 501 від 05.05.2021 на суму 70682,00 грн, № 601 від 01.06.2021 на суму 90000,00 грн, № 701 від 01.07.2021 на суму 120000,00 грн, № 801 від01.08.2021 на суму 65000,00 грн, № 901 від 01.09.2021 на суму 96125,00 грн, № 1001 від 01.10.2021 на суму 150000,00 грн, № 1101 від 01.11.2021 на суму 150000,00 грн, № 1201 від 01.12.2021 на суму 150000,00 грн, № 101 від 03.01.2022 на суму 150000,00 грн, № 201 від 01.02.2022 на суму 150000,00 грн, № 301 від 01.03.2022 на суму 150000,00 грн, № 401 від 01.04.2022 на суму 150000,00 грн, № 402 від 30.04.2022 на суму 150000,00 грн. Зазначені акти підписані обома контрагентами та скріплені печаткою замовника і не містять будь-яких зауважень щодо наданих послуг. Отже загальна вартість наданих позивачем та прийнятих відповідачем послуг згідно зазначених актів складає 2113912,00 грн. Крім того, позивачем подано акт № 501 від 31.05.2022 на суму 150000,00 грн, який не підписаний сторонами.

В підтвердження здійснених замовником оплат за надані послуги, позивач надав суду платіжні доручення та банківську виписку на загальну суму 1963912,00 грн.

Отже, відповідач частково оплатив надані та прийняті ним послуги. Не оплаченими лишились частина прийнятих послуг на суму 150000,00 грн.

Сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на період: 31.01.2022-30.06.2022, згідно якого заборгованість позивача перед відповідачем становить 150000,00 грн.

Крім того, позивач вказує на наявність заборгованості за актом № 501 від 31.05.2022 у сумі 150000,00 грн.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

За змістом ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

З поданих первинних документів та суті договору і систематичності його виконання, суд дійшов висновку, що за правовою природою вказаний договір є договором про надання послуг, а не договором підряду, в частині правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі. Тому, суд вбачає, що до правовідносин сторін, які є предметом розгляду у даній справі, слід застосовувати норми права, які регулюють надання послуг, а не виконання підрядних робіт.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено та визнано відповідачем наявність у нього грошового зобов`язання за актом № 401 від 01.04.2022 у сумі 150000,00 грн, яке мало бути виконане у строк до 15.04.2022.

Тобто, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 150000,00 грн з 16.04.2022, яка підлягає стягненню з нього у повному обсязі.

Щодо послуг за актом № 501 від 31.05.2022 на суму 150000,00 грн, суд відзначає, що доданий до матеріалів справи акт не підписаний жодною стороною.

Відповідно до п. 5.1, 5.2 договору щомісячно або щонедільно (по мірі виконання робіт по цьому договору), виконавець надає замовнику акти. В актах зазначається кількість та вартість фактично виконаних робіт. Після успішного замовником тестування виконаних робіт, виконавець направляє замовнику акт виконаних робіт. Протягом 3 робочих днів з моменту отримання актів, замовник зобов`язаний їх підписати, завірити мокрою печаткою і повернути виконавцю, або надати мотивовану відмову в письмовому вигляді, з вказанням порушень або недоліків у виконаних роботах.

Договором не обумовлено яким саме чином та засобами, позивач направляє відповідачу акти наданих послуг.

Як вбачається з п. 5.1, 5.2 договору, позивач зобов`язаний був направити відповідачу акт № 501 від 31.05.2022, проте не надав суду доказів його направлення. Натомість відповідач заперечує факт отримання від позивача зазначеного акту. Посилання позивача на ту обставину, що акт ним направлявся в месенджері Viber, повідомлення в якому через збій в роботі телефона були втрачені, не підтверджено жодними доказами. Крім того, посилання на обставини, що всі попередні акти (які підписані сторонами) містять ідентичні послуги, не підтверджують обставин щодо направлення відповідачу акту № 501 та надання позивачем послуг, вказаних в означеному акті.

Суду не було надано жодних доказів надання послуг, вказаних в акті № 501 від 31.05.2022, в зв`язку з чим у відповідача не виник обов`язок оплачувати означені в акті послуги.

Долучена до матеріалів справи роздруківка сторінок розділу "вхідні" та "вихідні" електронної пошти позивача за період з вересня 2020 по травень 2022 не підтверджує надання позивачем послуг за договором. Крім того, позивачем не надано суду додатків (технічне завдання, специфікації, плани робіт), як передбачено п. 1.2 договору, з яких би вбачалось, які саме роботи та яким саме чином ним мають виконуватись.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідач визнав позов в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 150000,00 грн за послуги, надані згідно акту № 401 від 01.04.2022.

З огляду на все вищезазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення суми основного боргу на суму 150000,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за період з 16.04.202 по 16.01.2023 втрати від інфляції у розмірі 38019,14 грн та 3% річних у розмірі 6041,09 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як уже було встановлено вище судом, відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання на суму 150000,00 грн за актом № 401 від 01.04.2022. З огляду на зазначене, у позивача виникло право нарахування втрат від інфляції та 3% річних на суму простроченого грошового зобов`язання. Натомість, оскільки, судом було встановлено відсутність у відповідача обов`язку оплачувати вартість послуг, вказаних в акті № 501 від 30.05.2022, і відсутність прострочення грошового зобов`язання за вказаним актом, у позивача відсутні підстави нараховувати 3% річних та втрати від інфляції на вартість послуг, вказаних в акті № 501.

Згідно перерахунку суду, здійсненого на суму 150000,00 грн за період з 16.04.2022 по 16.01.2023, сума втрат від інфляції та 3% річних є більшою, ніж вказано позивачем за прострочення саме цього грошового зобов`язання. Оскільки, згідно приписів ст. 237 ГПК України, суд позбавлений повноважень виходити за межі позовних вимог, то з відповідача підлягають стягненню у визначеному позивачем розмірі втрати від інфляції - 21260,81 грн та 3% річних - 3390,41 грн.

Крім того, відповідач визнав позовні вимоги у означених сумах.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів учасників справи суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір, згідно приписів ст. 129 ГПК України, підлягає стягненню з відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТК-Агро" (02121, м. Київ, вулиця Вербицького, 16, офіс 3, ідентифікаційний код 37960763) на користь Фізичної особи-підприємця Курило Павла Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) суму основного боргу у розмірі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) грн 00 коп., втрати від інфляції у розмірі 21260 (двадцять одну тисячу двісті шістдесят) грн 81 коп., 3% річних у розмірі 3390 (три тисячі триста дев`яносто) грн 41 коп., судовий збір у розмірі 2619 (дві тисячі шістсот дев`ятнадцять) грн 77 коп.

4. В частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 150000,00 грн, втрат від інфляції у розмірі 16758,33 грн, 3% річних у розмірі 2650,68 грн - відмовити.

5.Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко