Рішення

від 03.05.2023 по справі 911/386/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/386/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ековтор-Транс» (02091, місто Київ, вулиця Вербицького, будинок 1, літера З, код: 38956700)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна компанія Перший Парковий» (08140, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Білогородка, вулиця Тернівська, будинок 2-А, код: 39127744)

про стягнення 37000,35 гривень,

До Господарського суду Київської області 06.02.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ековтор-Транс» (далі ТОВ «Ековтор-Транс»/позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна компанія Перший Парковий» (далі ТОВ «ЖЕК Перший Парковий»/відповідач) заборгованості за договором оренди контейнерів для збору твердих побутових відходів від 19.10.2018 № 363/18 у загальному розмірі 37000,35 гривень, з яких: 19100,00 гривень основний борг, 7666,16 гривень пеня, 1374,72 гривень 3% річних та 8859,47 гривень інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по сплаті орендної плати за укладеним договором, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/386/23 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

У зв`язку з неможливістю надсилання поштової кореспонденції через відсутність фінансування у Господарському суді Київської області, ухвалу суду від 13.02.2023 фактично було надіслано відповідачу 02.03.2023.

Поштове відправлення, яким суд надсилав за адресою місцезнаходження відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ухвалу про відкриття провадження від 13.02.2023 у справі № 911/386/23, повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду з відміткою від 08.04.2023 про невручення відповідачу, а саме «за закінченням терміну зберігання».

У відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 10) частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

За змістом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 27.07.2022 у справі № 908/3468/13 та підлягають застосуванню з огляду на ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у цьому випадку, суду. Факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи судом. Проте, відповідач процесуальним правом на подання відзиву не скористався.

Враховуючи те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Ековтор-Транс» (надалі орендодавець) та ТОВ «ЖЕК Перший Парковий» (надалі орендар) 19.10.2018 укладено договір оренди контейнерів для збору твердих побутових відходів (далі по тексту договір), відповідно до умов якого:

- у порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець зобов`язується передати орендареві, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування контейнери для збору твердих побутових відходів (далі об`єкт), що належать орендодавцю на правах власності (пункт 1.1.);

- характеристика об`єкта оренди: контейнери для збору твердих побутових відходів; тип контейнер для сміття; ємкість 1.1 куб.м; кількість контейнерів, що передаються в оренду 14 (чотирнадцять) (підпункти 1.2.1.-1.2.4. пункту 1.2., в редакції додаткової угоди від 13.09.2019 № 2 до договору);

- передача-приймання об`єкта здійснюється на підставі акту прийому-передачі (пункт 3.1.);

- термін дії договору починається з дати приймання об`єкта за актом прийому-передачі та закінчується 31.12.2018. Якщо жодна зі сторін не пізніше за один місяць до закінчення строку дії договору не заявить про намір його розірвати, цей договір автоматично пролонгується (продовжується на тих самих умовах) на строк 1 (один) рік (пункти 4.1., 4.2.);

- розмір орендної плати становить 250,00 гривень, крім того ПДВ 20% - 50,00 гривень, до сплати 300 гривень за один контейнер ємністю 1.1. куб.м на місяць (пункт 5.1.);

- загальний розмір орендної плати за об`єкт оренди складає 3500,00 гривень, крім того ПДВ 20% - 700 гривень, до сплати 4200,00 гривень, за 14 контейнерів ємністю 1.1. куб.м на місяць (пункт 5.2., в редакції додаткової угоди від 13.09.2019 № 2 до договору);

- орендну плату орендар незалежно від наслідків господарської діяльності сплачує в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця після закінчення місяця оренди не пізніше 10 числа, наступного за місяцем оренди (пункт 5.3.).

За актами прийому-передачі від 24.10.2018, від 01.03.2019 та від 13.09.2019 ТОВ «ЖЕК Перший Парковий» прийняв у строкове платне користування чотирнадцять контейнерів для збирання твердих побутових відходів місткістю 1,1 куб.м.

Додатковими угодами від 01.03.2019 № 1 та від 13.09.2019 № 2 до договору сторонами вносились зміни у пункти 1.2.4., 1.2.5. та 5.2. щодо кількості орендованого майна та загального розміру щомісячної орендної плати.

З матеріалів справи слідує, що факт користування відповідачем об`єктом оренди за договором впродовж жовтня 2018 року-серпня 2020 року підтверджується підписаним обома сторонами щомісячними актами надання послуг на загальну суму 88800 гривень, а саме:

- № 3188 від 31 жовтня 2018 року на суму 3000,00 гривень;

- № 3454 від 30 листопада 2018 року на суму 3000,00 гривень;

- № 3722 від 31 грудня 2018 року на суму 3000,00 гривень;

- № 184 від 31 січня 2019 року на суму 3000,00 гривень;

- № 599 від 28 лютого 2019 року на суму 3000,00 гривень;

- № 893 від 31 березня 2019 року на суму 3900,00 гривень;

- № 1207 від 30 квітня 2019 року на суму 3900,00 гривень;

- № 1524 від 31 травня 2019 року на суму 3900,00 гривень;

- № 1900 від 30 червня 2019 року на суму 3900,00 гривень;

- № 2092 від 31 липня 2019 року на суму 3900,00 гривень;

- № 2576 від 31 серпня 2019 року на суму 3900,00 гривень;

- № 2833 від 30 вересня 2019 року на суму 4200,00 гривень;

- № 3106 від 31 жовтня 2019 року на суму 4200,00 гривень;

- № 3562 від 30 листопада 2019 року на суму 4200,00 гривень;

- № 3931 від 31 грудня 2019 року на суму 4200,00 гривень;

- № 232 від 31 січня 2020 року на суму 4200,00 гривень;

- № 601 від 29 лютого 2020 року на суму 4200,00 гривень;

- № 739 від 31 березня 2020 року на суму 4200,00 гривень;

- № 1102 від 30 квітня 2020 року на суму 4200,00 гривень;

- № 1468 від 31 травня 2020 року на суму 4200,00 гривень;

- № 1787 від 30 червня 2020 року на суму 4200,00 гривень;

- № 2101 від 31 липня 2020 року на суму 4200,00 гривень;

- № 2312 від 27 серпня 2020 року на суму 4200,00 гривень.

Водночас з долучених до матеріалів справи банківських виписок по рахунку позивача за період з 01.11.2018 по 25.03.2020 вбачається, що відповідач здійснив часткові оплати за оренду майна всього на суму 69700 гривень, а саме: 01.11.2018 сплачено 3000 гривень, 11.12.2018 сплачено 3000 гривень, 16.01.2019 сплачено 3000 гривень, 25.02.2019 сплачено 3000 гривень, 20.03.2019 сплачено 3000 гривень, 16.05.2019 сплачено 3900 гривень, 20.06.2019 сплачено 3900 гривень, 09.08.2019 сплачено 3900 гривень, 19.09.2019 сплачено 19000 гривень, 28.10.2019 сплачено 4200 гривень, 06.12.2019 сплачено 4200 гривень, 21.01.2020 сплачено 4200 гривень, 30.01.2020 сплачено 4200 гривень, 16.03.2020 сплачено 4200 гривень, 25.03.2020 сплачено 3000 гривень.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов`язання за укладеним договором в частині сплати орендної плати в повному обсязі не виконав, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 19100,00 гривень, що стало підставою для звернення позивача із розглядуваним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. ч. 1, 4ст. 286 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що на виконання умов договору між орендодавцем та орендарем були підписані та засвідчені печатками сторін Акти про надання послуг за період 31.10.2018-27.08.2020 на загальну суму 88800 гривень за оренду контейнерів для сміття.

Частиною 1ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.2., в редакції додаткової угоди від 13.09.2019 № 2 до договору, передбачено, що загальний розмір щомісячної орендної плати за об`єкт оренди складає 4200,00 гривень, який за умовами п. 5.3 договору орендар сплачує не пізніше 10 числа, наступного за місяцем оренди.

Таким чином, враховуючи факт підписання обома сторонами та скріплення їх печатками актів надання послуг, в яких зафіксовано факт оренди майна відповідачем, суд вважає, що строк виконання у відповідача обов`язку по сплаті орендної плати є таким, що настав.

Втім, як підтверджується матеріалами справи відповідач своїх зобов`язань по сплаті орендної плати в повному обсязі та у визначенні договором строки не виконав, частково сплативши за оренду майна лише 69700 гривень, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача із позовом до суду за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 19100 гривень, що відповідачем в перебігу розгляду справи не заперечувалось.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, доказів сплати коштів за орендоване майно не надав, доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості не спростував.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 19100 гривень, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Щодо вимог про стягнення пені, 3 % річних та штрафу.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1374,72 гривень 3 % річних, 8859,47 гривень інфляційних втрат, розрахованих позивачем за період з 10.09.2020 по 02.02.2023, та 7666,16 гривень пені, розрахованої позивачем за період з 03.02.2022 по 02.02.2023.

Судом встановлено, що пунктом 8.3. договору сторони погодили, що за порушення строків внесення орендної плати, встановлених розділом 5 договору орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Оскільки сторонами в договорі інших умов не передбачено, то пеня має розраховуватися з наступного дня після визначеного договором терміну оплати та до виконання грошового зобов`язання або до відповідного дня останнього місяця шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що такий є необґрунтованим, адже при нарахуванні пені за порушення відповідачем зобов`язань, позивачем не взято до уваги, що початком для нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, коли як позивачем здійснено нарахування пені за період з 03.02.2022 по 02.02.2023 у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 7666,16 гривень. При цьому судом враховано, що сторони в умовах договору не передбачили більшу тривалість строку нарахування пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що позивачем невірно визначено момент виникнення у відповідача прострочення зобов`язання по сплаті орендної плати.

Тож, судом здійснено власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням вірно визначеного початку періоду нарахування, та встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат становить 1373,15 гривень та 8721,47 гривень відповідно.

Отже вимоги позивача про стягнення з відповідача 1374,72 гривень 3 % річних та 8859,47 гривень інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.

Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна компанія Перший Парковий» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ековтор-Транс» 19100,00 гривень основного боргу, 1373,15 гривень 3% річних та 8721,47 гривень інфляційних втрат.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 2117,77 гривень.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ековтор-Транс» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна компанія Перший Парковий» (08140, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Білогородка, вулиця Тернівська, будинок 2-А, код: 39127744) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ековтор-Транс» (02091, місто Київ, вулиця Вербицького, будинок 1, літера З, код: 38956700) 19100,00 гривень основного боргу, 1373,15 гривень 3% річних, 8721,47 гривень інфляційних втрат та 2117,77 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256,257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.05.2023.

Суддя Р.М. Колесник