Рішення

від 10.04.2023 по справі 911/2619/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2619/22

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАВИЛОН БУД" (01024, м. Київ, вул. Шовковична, 42/44, офіс LL2-B)

до Приватного акціонерного товариства "КИЇВГІДРОМОНТАЖ" (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Шлюзова, 4)

про визнання недійсним договору оренди від 01.12.2021 р. № 02-12/2021АР,

секретар судового засідання: Ковальчук С.О.

від позивача: Марченко Д.П. (наказ № 17-К від 17.03.2023 р.);

від відповідача: Багрій А.Г. (ордер № 1063594 від 05.04.2023 р., свідоцтво № 2729 від 28.11.2007 р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАВИЛОН БУД" (далі - ТОВ "ВАВИЛОН БУД", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "КИЇВГІДРОМОНТАЖ" (далі - ПрАТ "КИЇВГІДРОМОНТАЖ", відповідач) про визнання недійсним договору оренди № 02-12/2021АР від 01.12.2021 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору оренди № 02-12/2021АР від 01.12.2021 р., встановлених ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України, а саме - не зазначено вартість майна (об`єкта оренди) з урахування її індексації, орендну плату зазначено без урахування її індексації, не передбачено порядок використання амортизаційних відрахувань, а також не вказано щодо відновлення орендованого майна та умов його викупу, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати недійсним договір оренди № 02-12/2021АР від 01.12.2021 р., а також витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.12.2022 р. за вказаним позовом було відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 16.01.2023 р.

Підготовче засідання відкладалось.

24.01.2023 р. до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов на відзив на позовну заяву № 2001/01 від 20.01.2023 р. (вх. № 1352/23 від 24.01.2023 р.), за змістом якої останній просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАВИЛОН БУД" податкові декларації з податку на додану вартість разом з додатком 1 за період 12.2021 р. - 03.2022 р. та 07-11.2022 р., а також відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне.

На виконання умов договору оренди сторони склали та підписали акт приймання-передачі від 01.12.2021 р., відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у платне тимчасове користування об`єкт оренди: нежитлове приміщення загальною площею 50,0 кв.м, розташоване за адресою: м. Вишгород, вул. Шлюзова, 4 (частину приміщення М № 11 згідно плану розміщення будівель та споруд ПрАТ "КИЇВГІДРОМОНТАЖ" та технічного паспорту).

Також на виконання договору оренди ПрАТ «КИЇВГІДРОМОНТАЖ» склало та передало ТОВ «ВАВИЛОН БУД» рахунки на оплату та акти надання послуг за період з 31.12.2021 р. по 30.11.2022 р. У свою чергу, ТОВ «ВАВИЛОН БУД» здійснило часткову оплату згідно з платіжним дорученням № 864 від 14.01.2022 р. в сумі 420,00 грн. із призначенням платежу: «Оплата за оренду нежитлового приміщення згідно рахунку № 263 від 31.12.2021 р. у сумі 420,00 грн., ПДВ - 20 % 70,00 грн.». Будь-яких письмових заперечень щодо отриманих рахунків на оплату або письмових повідомлень про їх неприйняття з боку ТОВ «ВАВИЛОН БУД» орендодавцеві не надходило.

На переконання відповідача, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Водночас, невідповідність тієї чи іншої частини правочину вимогам закону не є підставою для визнання недійсним усього правочину в цілому. Відповідач наголошує, що невключення до спірного договору оренди умов про індексацію орендної плати, вартість об`єкта оренди, використання амортизаційних відрахувань, порядок викупу об`єкта оренди, не перешкоджало вчиненню договору оренди та фактичному його виконанню. Позивач не надав суду належних, достовірних та допустимих доказів стосовно того, що умови договору оренди суперечать Цивільному та Господарському кодексам України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також загальним умовам укладання господарських договорів, передбаченим статтею 179 ГК України. Позивач та відповідач, які вчинили цей правочин (договір оренди), мали необхідний обсяг цивільної правоздатності, волевиявлення кожної із сторін було вільним, змін до договору в односторонньому порядку не було.

Отже, відповідач зазначав, що оспорюваний договір оренди сторонами був укладений, фактично виконувався, а також відповідачем, відповідно до вимог Податкового кодексу України, було складено та зареєстровано податкові накладні, які були прийняті позивачем.

Також 24.01.2023 р. до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання № 2001/02 від 20.01.2023 р. (вх. № 1353/23 від 24.01.2023 р.) про витребування доказів, за змістом якого останній просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАВИЛОН БУД" податкові декларації з податку на додану вартість разом з додатком 1 за період 12.2021 р. - 03.2022 р. та 07-11.2022 р.

15.03.2023 р. до Господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення № 14-03/23 від 14.03.2023 р. (вх. № 5079/23 від 15.03.2023 р.), за змістом яких останній просить суд відмовити відповідачеві у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки воно є безпідставним та необгрунтованим, так як не стосується предмету доказування у даній справі.

У судовому засіданні 20.03.2023 р. представник позивача надав пояснення щодо змісту позовних вимог, заперечував проти задоволення клопотання відповідача про витребування доказів та зазначав, що докази, які просить витребувати відповідач, не стосуються предмету доказування у даній справі; представник відповідача проти позову заперечував та просив задовольнити клопотання про витребування доказів.

Суд, дослідивши клопотання відповідача № 2001/02 від 20.01.2023 р. (вх. № 1353/23 від 24.01.2023 р.) про витребування доказів, за змістом якого останній просив суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАВИЛОН БУД" податкові декларації з податку на додану вартість разом з додатком 1 за періоди 12.2021 р. - 03.2022 р. та 07-11.2022 р., посилаючись на те, що відомості таблиці 2.1 Розділу ІІ Додатку 1 вказаних податкових декларацій можуть свідчити про включення складених та зареєстрованих ПрАТ "КИЇВГІДРОМОНТАЖ" за наслідками виконання договору оренди податкових накладних, заслухавши позиції представників сторін, без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про залишення без задоволення зазначеного клопотання з підстав, викладених в ухвалі суду від 20.03.2023 р.

Окрім того, в судовому засіданні 20.03.2023 р. представники позивача та відповідача заявили про надання суду всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.03.2023 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.04.2023 р.

У судовому засіданні 10.04.2023 р. представник позивача позовні вимоги підтримував та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, окремо звертаючи увагу на приписи ч. 2 ст. 180 ГК України; представник відповідача проти позову заперечував та зазначав, що станом на час розгляду даної справи майно, передане за договором оренди № 02-12/2021АР від 01.12.2021 р., позивачем з оренди за актом приймання-передачі не повернуто.

У судовому засіданні 10.04.2023 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

01 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАВИЛОН БУД" (орендар) та Приватним акціонерним товариством "КИЇВГІДРОМОНТАЖ" (орендодавець) було укладено договір оренди № 02-12/2021АР, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає орендарю в оренду нежитлове приміщення загальною площею 50,0 кв.м. - частину приміщення М № 11 згідно плану розміщення будівель та споруд ПрАТ "КИЇВГІДРОМОНТАЖ" та технічного паспорту (надалі - об`єкт оренди), яке належить орендодавцю на підставі договору № 23 від 04.08.1993 р., Свідоцтва про власність № 19 від 13.10.1993 р. та розташоване за адресою: м. Вишгород, вул. Шлюзова, 4.

Згідно з п. 1.2 договору об`єкт оренди передається в оренду орендарю для використання під офіс (розміщення персоналу та офісної техніки, меблів).

У відповідності з п. 1.3 договору передача в оренду об`єкта оренди оформляється відповідним актом прийому-передачі, що є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що передача об`єкта оренди орендареві провадиться за актом прийому-передачі, підписаним уповноваженими представниками обох сторін.

Відповідно до п. 2.2 договору орендодавець передає орендарю об`єкт оренди протягом восьми робочих днів з моменту підписання цього договору за актом приймання-передачі.

Вступ орендаря в користування об`єктом оренди наступає з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі об`єкта оренди (п. 2.3 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору щомісячна орендна плата за вказаний в п. 1.1 договору об`єкт оренди складає: 2100,00 грн., ПДВ - 420,00 грн., всього з ПДВ - 2520,00 грн., виходячи з розрахунку 50,40 грн. за 1 (один) кв.м.

Згідно з п. 3.2 договору орендар перераховує орендну плату на рахунок орендодавця щомісячно до 10 числа кожного наступного місяця.

На виконання умов договору оренди, сторони склали та підписали акт приймання-передачі від 01.12.2021 р., відповідно до п. 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у платне тимчасове користування об`єкт оренди: нежитлове приміщення загальною площею 50,0 кв.м, розташоване за адресою: м. Вишгород, вул. Шлюзова, 4 (частину приміщення М № 11 згідно плану розміщення будівель та споруд ПрАТ «КИЇВГІДРОМОНТАЖ» та технічного паспорту).

Згідно з п. 2 акта приймання-передачі стан об`єкта, що орендується, на момент передачі в оренду задовільний.

Відповідно до п. 3 акта приймання-передачі недоліки об`єкта, що орендується, відсутні.

Як слідує з позову, на виконання умов договору оренди ПрАТ «КИЇВГІДРОМОНТАЖ» склало та передало ТОВ «ВАВИЛОН БУД» рахунки на оплату № 263 від 31.12.2021 р., № 11 від 31.01.2022 р., № 29 від 28.02.2022 р., № 40 від 31.03.2022 р., № 51 від 30.04.2022 р., № 63 від 31.05.2022 р., № 71 від 30.06.2022 р., № 84 від 31.07.2022 р., № 95 від 31.08.2022 р., № 115 від 30.09.2022 р., № 132 від 31.10.2022 р., № 147 від 30.11.2022 р., а також акти надання послуг № 271 від 20.12.2021 р., № 29 від 28.02.2022 р., № 39 від 31.03.2022 р., № 50 від 30.04.2022 р., № 65 від 31.05.2022 р., № 77 від 30.06.2022 р., № 93 від 31.07.2022 р., № 108 від 31.08.2022 р., № 126 від 30.09.2022 р., № 144 від 31.10.2022 р., № 158 від 30.11.2022 р.

ТОВ «ВАВИЛОН БУД» здійснило часткову оплату орендної плати в сумі 420,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 864 від 14.01.2022 р. із призначенням платежу: «Оплата за оренду нежитлового приміщення згідно рахунку № 263 від 31.12.2021 в т.ч. ПДВ 20% 70 грн».

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначає, що договір оренди № 02-12/2021АР від 01.12.2021 р. підлягає визнанню недійсним через відсутність в ньому деяких з передбачених частиною 1 ст. 284 Господарського кодексу України істотних умов, а саме - не зазначено вартість майна (об`єкта оренди) з урахування її індексації, орендну плату зазначено без урахування її індексації, не передбачено порядок використання амортизаційних відрахувань, а також не вказано про відновлення орендованого майна та умови його викупу.

Частинами 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З наведених правових норм вбачається, що об`єктом захисту, в тому числі судового, є порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відтак, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Відповідно, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Як зазначено у ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.ч. 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Наведена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 р. у справі № 910/16579/20.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними. Без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову.

Аналіз змісту частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка в тому числі була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним.

Слід зазначити, що як на підставу недійсності договору оренди № 02-12/2021АР від 01.12.2021 р. позивач вказує на те, що в ньому не погоджено усі передбачені законодавством істотні умови, а саме - не зазначено вартість майна (об`єкта оренди) з урахування її індексації, орендну плату зазначено без урахування її індексації, не передбачено порядок використання амортизаційних відрахувань, а також не вказано про відновлення орендованого майна та умови його викупу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічне правове положення закріплено у ч. 2 ст. 180 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

За змістом ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до норм ЦК України та ГК України не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Наведена правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 26.11.2019 р. у справі № 910/7407/18.

Як зазначалося вище, згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Водночас, сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом). Не може бути визнаний недійсним, а також і, відповідно, вважатись нікчемним в силу закону договір, який не вчинено (не укладено).

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 р. у справі № 910/2374/18.

При цьому, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема, в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивача з умовами виконання договору не може бути підставою для визнання його прав порушеними в момент укладання договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 р. у справі № 506/450/19.

Водночас, у даній справі встановлений судом факт укладення договору та його подальшого виконання, з огляду на підписання сторонами на виконання умов договору оренди № 02-12/2021АР від 01.12.2021 р. акту приймання-передачі від 01.12.2021 р., відповідно до п. 1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у платне тимчасове користування об`єкт оренди: нежитлове приміщення загальною площею 50,0 кв.м, розташоване за адресою: м. Вишгород, вул. Шлюзова, 4 (частину приміщення М № 11 згідно плану розміщення будівель та споруд ПрАТ «КИЇВГІДРОМОНТАЖ» та технічного паспорту). Також, на виконання умов договору оренди за виставленим на його підставі рахунком ТОВ «ВАВИЛОН БУД» здійснило часткову сплату орендної плати в сумі 420,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 864 від 14.01.2022 р. із призначенням платежу: «Оплата за оренду нежитлового приміщення згідно рахунку № 263 від 31.12.2021 в т.ч. ПДВ 20% 70 грн», що у своїй сукупності свідчить про те, що цей договір виконувався сторонами.

Доказів повернення ТОВ «ВАВИЛОН БУД» ПрАТ «КИЇВГІДРОМОНТАЖ» орендованого майна за договором № 02-12/2021АР від 01.12.2021 р. матеріали справи не містять, як і доказів невідповідності наявних умов договору (пунктів) приписам ст. 203 ЦК України.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме права та охоронювані законом інтереси позивача були порушені укладанням договору оренди, який не містить умов, зазначених позивачем, з огляду на виконання сторонами даного договору.

Зі встановлених вище обставин справи вбачається, що підстави, зазначені позивачем у позові, не знайшли свого належного підтвердження в поданих суду доказах.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди № 02-12/2021АР від 01.12.2021 р.

Відтак, вимога позивача про визнання недійсним договору оренди від 01.12.2021 р. № 02-12/2021АР є необґрунтованою, документально не підтвердженою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо інших пояснень та доводів учасників судового процесу суд відзначає наступне.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, решта долучених до матеріалів справи документів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАВИЛОН БУД" (01024, м. Київ, вул. Шовковична, 42/44, офіс LL2-B) до Приватного акціонерного товариства "КИЇВГІДРОМОНТАЖ" (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Шлюзова, 4) про визнання недійсним договору оренди від 01.12.2021 р. № 02-12/2021АР, відмовити повністю.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 04.05.2023 р.

Суддя В.М. Бабкіна