Постанова

від 02.05.2023 по справі 757/50150/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

02 травня 2023 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/5501/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О. Ф.,

суддів: Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,

за участю секретаря Ратушного А. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва

від 16 грудня 2022 року

у цивільній справі №757/50150/21 Печерського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страйт",

треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Ванбер Файненшал"

про визнання трудових відносин припиненими

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом, в якому просив визнати припиненими трудові відносини між ним та ТОВ "Страйт" на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Позовну заяву мотивовано тим, що 22.10.2013 його призначено на посаду генерального директора Товариства з додатковою відповідальністю "Страйт" (далі - ТОВ "Страйт", Товариство). В серпні 2021 року він написав заяву про звільнення за власним бажанням та надіслав учасникам ТОВ "Страйт" з повідомленням про скликання зборів. Збори не були проведені, у зв'язку з неявкою учасників, а він відповідно не був звільнений з посади генерального директора Товариства, що порушує його права.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу.

Посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просив скасувати заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.12.2022 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній.

Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив.

Третя особа - ОСОБА_2 , належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав заяву про проведення розгляду справи без його участі та без участі ОСОБА_2 .

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ванбер Файненшал", належним чином повідомлялося про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання та їхніх представників.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_3 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів, а тому при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, правового статусу суб`єкта звернення та відповідний статус учасників справи.

Таким чином, судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб`єктний чинник.

Відповідно до статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Страйт" про визнання трудових відносин припиненими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами дотримання ним порядку, встановленого ст. 38 КЗпП України, щодо повідомлення учасників Товариства про намір бути звільненим.

Перевіривши матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині юрисдикційності спору, зважаючи на суб`єктний склад учасників справи та предмет спору, виходячи з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є Генеральним директором ТОВ «Страйт», згідно Статуту якого виконавчим органом Товариства є Генеральний директор Товариства, що призначається та звільняється з посади загальними зборами (п. 8.18 Статуту ТОВ "Страйт").

Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. У частині третій статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Із частини першої статті 3 КЗпП України вбачається, що до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Отже, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року №1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Висновок про необхідність розгляду даної категорії справ у порядку господарського судочинства викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) та у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №404/1255/21 (провадження №61-7896св21).

За таких обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, наявні підстави для закриття провадження у справі, адже корпоративний спір не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Таким чином, розглядаючи позов, суд першої інстанції у порушення норм процесуального права не звернув належної уваги на те, що між сторонами виникли корпоративні правовідносини, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, колегія суддів робить висновок про те, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки спір між сторонами не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції господарських судів України.

Враховуючи процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції, що унеможливили встановлення всіх обставин справи та ухвалення законного і справедливого судового рішення, колегія суддів не перевіряє доводи апеляційної скарги, спрямовані на вирішення спору по суті.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково розглянув дану справу в порядку цивільного судочинства, оскільки застосуванню підлягали норми статті 19, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відповідно до ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Також, відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

На підставі викладеного та керуючись 19, 255, 256, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, ст. 20 ГПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2022 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страйт", треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Ванбер Файненшал" про визнання трудових відносин припиненими - закрити.

Роз`яснити позивачу наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 03 травня 2023 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді О.В. Желепа

А. М. Стрижеус