Постанова
від 02.05.2023 по справі 758/9955/20
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3347/23 Справа № 758/9955/20 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О.М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року м. Дніпро

колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого Барильської А.П.,

суддів: Деркач Н.М., Куценко Т.Р.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу

Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації

на рішенняПетропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 01грудня 2022 року у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, про стягнення надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2020 року Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

В обґрунтуванняпозовних вимогпосилалися нате,що 16жовтня 2014року доУправління праціта соціальногозахисту населенняПодільської районноїв містіКиєві державноїадміністрації булаподана заявавід ОСОБА_1 щодо призначеннящомісячної адресноїдопомоги особам,які переміщуютьсяз тимчасовоокупованої територіїУкраїни тарайонів проведенняантитерористичної операції,для покриттявитрат напроживання,в томучислі наоплату житлово-комунальнихпослуг. Уповноваженому представнику сім`ї - ОСОБА_1 , як представнику дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено грошову допомогу на підставі заяви №67 від 16 жовтня 2014 року - в розмірі 1326 грн., щомісячно, на період з 16 жовтня 2014 року по 15 квітня 2015 року, заяви №466 від 13 травня 2015 року - в розмірі 1 326 грн., щомісячно, на період з 24 квітня 2015 року по 23 жовтня 2015 року, заяви №271 від 18 листопада 2015 року - в розмірі 1 326 грн., на період з 18 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року, в розмірі 1 105 грн., на період з 01 травня 2016 року по 17 травня 2016 року; заяви №1936 від 20 липня 2016 року - в розмірі 1 326 грн., щомісячно, на період з 20 липня 2016 року по 19 січня 2017 року. ОСОБА_1 в період з 16 жовтня 2014 року по 19 січня 2017 року призначено та виплачено грошову допомогу на загальну суму 31 667,16 грн..

При оформленні грошової допомоги на наступний шестимісячний період ОСОБА_1 надала довідку з дошкільного навчального закладу № 399 Подільського району м.Києва, в якій зазначено, що її син ОСОБА_2 є вихованцем дошкільного навчального закладу №399 з 23 вересня 2013 року по теперішній час.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (довідка форми ОК-5), наданою Пенсійним фондом України 10 квітня 2017 року, ОСОБА_1 працювала в TOB «Браво Сервіс» з листопада 2013 року. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи TOB «Браво сервіс»: м. Київ вул. Максима Берлінського буд. 8.

Під час подання заяви про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 власноруч зазначила дату переміщення з м.Артемівськ Луганської області 09 червня 2014 року, чим подала завідомо недостовірні відомості, які впливають на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, адже на дату початку проведення антитерористичної операції в Донецькій області (14 квітня 2014 року) ОСОБА_1 працювала в TOB «Браво Сервіс» м.Києва.

Оскільки ОСОБА_1 при отриманні довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зазначила недостовірні відомості, то, як наслідок, безпідставно отримала щомісячну адресну допомогу в сумі 31 667,16 грн., чим завдано матеріальну шкоду (збитки) Державному бюджету на зазначену суму. Зважаючи на вищевикладене, просили стягнути з ОСОБА_1 виплачені кошти в сумі 31 667,16 грн. та судовий збір.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 01грудня 2022 року в задоволенні позову Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації відмовлено. (а.с.98-100).

В апеляційній скарзі Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що при оформленні грошової допомоги на наступний шестимісячний період ОСОБА_1 надала довідку з дошкільного навчального закладу №399 Подільського району м.Києва, в якій зазначено, що її син є вихованцем цього дошкільного навчального закладу з 23 вересня 2013 року, а сама ОСОБА_1 працювала в ТОВ "Браво Сервіс", місцезнаходження якого: м.Київ, вул.М.Берлінського, 8, з листопада 2013 року, відповідно до довідки ОК-5 ПФУ від 10 квітня 2017 року. Вказували, що під час подання заяви на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 власноруч зазначила дату переміщення з м.Артемівськ Луганської області 09 червня 2014 року, чим подала завідомо недостовірні відомості, які впливають на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, адже на дату початку проведення антитерористичної операції (14 квітня 2014 року) ОСОБА_1 працювала в ТОВ "Браво Сервіс" в м.Києві. Зазначали, що оскільки ОСОБА_1 при отриманні довідки про взяття на облік ВПО зазначила недостовірні відомості, то, як наслідок, безпідставно отримала щомісячну адресну допомогу в сумі 31 667,16 грн, чим завдано матеріальну шкоду Державному бюджету на зазначену суму (а.с.113-118).

Відповідачка своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву не скористалась.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що ціна позову становить 31 667,16 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з наступних підстав.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

16жовтня 2014року відповідачказвернулася доУправління праціта соціальногозахисту населенняПодільської районноїв містіКиєві державноїадміністрації ззаявою щодопризначення щомісячноїадресної допомогиособам,які переміщуютьсяз тимчасовоокупованої територіїУкраїни тарайонів проведенняантитерористичної операції,для покриттявитрат напроживання,в томучислі наоплату житлово-комунальнихпослуг. Уповноваженому представнику сім`ї - ОСОБА_1 , як представнику дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено грошову допомогу на підставі заяви №67 від 16 жовтня 2014 року - в розмірі 1 326 грн., щомісячно, на період з 16 жовтня 2014 року по 15 квітня 2015 року, заяви №466 від 13 травня 2015 року - в розмірі 1 326 грн., щомісячно, на період з 24 квітня 2015 року по 23 жовтня 2015 року, заяви №271 від 18 листопада 2015 року - в розмірі 1 326 грн., щомісячно, на період з 18 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року, в розмірі 1 105 грн., щомісячно, на період з 01 травня 2016 року по 17 травня 2016 року; заяви №1936 від 20 липня 2016 року - в розмірі 1 326 грн., щомісячно, на період з 20 липня 2016 року по 19 січня 2017 року. ОСОБА_1 в період з 16 жовтня 2014 року по 19 січня 2017 року призначено та виплачено грошову допомогу на загальну суму 31667,16 грн.

При оформленні грошової допомоги на наступний шестимісячний період ОСОБА_1 надала довідку з дошкільного навчального закладу № 399 Подільського району м.Києва, в якій зазначено, що її син ОСОБА_2 є вихованцем дошкільного навчального закладу №399 з 23 вересня 2013 року по теперішній час.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (довідка форми ОК-5), наданою Пенсійним фондом України 10 квітня 2017 року, ОСОБА_1 працювала в TOB «Браво Сервіс» з листопада 2013 року. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи TOB «Браво сервіс»: м. Київ вул. Максима Берлінського буд. 8.

Під час подання заяви про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 власноруч зазначила дату переміщення з м. Артемівськ Луганської області 09 червня 2014 року, чим подала завідомо недостовірні відомості, які впливають на отримання статусу ВПО, адже на дату початку проведення антитерористичної операції в Донецькій області (14 квітня 2014 року) ОСОБА_1 працювала в TOB «Браво Сервіс» м. Києва.

Відмовляючи взадоволенні позовнихвимог,суд першоїінстанції виходивз того,що Постанова Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505, на час розгляду справи, втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 332 від 20 березня 2022 року. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка доповнена пунктом 7, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року, не містить прямої вказівки стягнення незаконно отриманих коштів та умови їх стягнення зі внутрішньо переміщених осіб. Крім того, суд взяв до уваги, що позивач посилається на доказ, не залучений до матеріалів справи, а саме: довідку форми ОК-5 щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу, наданою Пенсійним фондом України 10 квітня 2017 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» і від цієї дати на території України розпочато проведення антитерористичної операції.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно з частиною першою цієї статті періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 33/6/а від 07 жовтня 2014 року Донецька і Луганська області визначені районами проведення антитерористичної операції з 07 квітня 2014 року.

Відповідно до пункту 5 статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Кабінету Міністрів України доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На час розгляду справи судом першої інстанції, м.Артемівськ Луганської області не виключене з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 01 жовтня 2014 року, визначено механізм наданнявідповідної щомісячноїадресної допомоги внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з пунктом 2 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, у редакції Порядку на час виникнення спірних правовідносин, грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а також стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад, з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Суми грошової допомоги, виплачені надміру, внаслідок подання документів з недостовірними відомостями, повертаються уповноваженим представником сім`ї на вимогу уповноваженого органу.

У разі відмови добровільного повернення надміру перерахованих сум грошової допомоги вони стягуються у судовому порядку.

Пунктом 12 Порядку передбачено підстави припинення виплати грошової допомоги з наступного місяця у разі: виявлення уповноваженим органом факту подання недостовірної інформації або неповідомлення про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги.

За змістом ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Водночас частиною першою статті 1215 ЦК України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, закон встановлює два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі N495/6560/15-ц та у постанові від 28 січня 2019 року, у справі N 536/486/17.

Правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

У період, протягом якого ОСОБА_1 отримувала адресну допомогу, редакція Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, неодноразово змінювалася.

Вказана постанова Кабінету Міністрів України № 505 від 01 жовтня 2014 року 22.03.2022 року втратила чинність.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач наголошує на тому, що ОСОБА_1 звернувшись 16 жовтня 2014 року до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації з заявою щодо призначення щомісячної адресної допомоги, зазначивши дату свого переміщення з м.Артемівськ - 09 червня 2014 року, надала недостовірні відомості, оскільки на дату почату проведення АТО - 14 квітня 2014 року працювала у м. Київ (з листопада 2013 року).

Колегія суддів наголошує на тому, що до позовної заяви жодних доказів тому, що ОСОБА_1 працювала у м.Київ з листопада 2013 року, надано не було.

Натомість, з довідки від 20 липня 2016 оку № 3007007190 та довідки від 16 жовтня 2014 року № 3007000144 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взяті на облік як внутрішньо переміщенні особи з 09 червня 2014 року (а.с.28), та доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Також позивач посилається на те, що при оформленні грошової допомоги на наступний шестимісячний період ОСОБА_1 надала довідку з дошкільного навчального закладу № 399 Подільського району м.Києва, в якій зазначено, що її син ОСОБА_2 є вихованцем дошкільного навчального закладу № 399 з 23 вересня 2013 року по теперішній час.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказана довідка не може слугувати доказом того, що сама ОСОБА_1 з 23 вересня 2013 року (тобто до дати початку проведення АТО) перебувала у м.Київ.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року, "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" від 08 квітня 2008 року, "Москаль проти Польщі" від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" від 20 травня 2010 року, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року та "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року).

Позивачем не доведено належними доказами наявність умисних недобросовісних дій з боку відповідача, що призвели до надмірної виплати адресної допомоги.

Колегія суддів виходить з розуміння того, що добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Копія листа Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в місті Києві від 18 квітня 2017 року №23055/13 та копія індивідуальних відомостей про застраховану особу (довідка форми ОК-5), надану Пенсійним Фондом України від 10 квітня 2017 року на ОСОБА_1 , долучені до апеляційної скарги, (а.с.125,126) не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, з огляду на наступне.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).

Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаного доказу не зазначає, в той же час колегія суддів зауважує, що цивільне процесуальне судочинство здійснюється, зокрема, на основі принципів змагальності та диспозитивності, що знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом або витребування відповідних доказів у сторін, які в силу вимог процесуального закону повинні самостійно довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, зокрема шляхом подання відповідних доказів, в той час як суд тільки оцінює надані сторонами матеріали.

Таким чином, враховуючи ненаведення апелянтом поважності причин неподання відповідного доказу до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 367 ЦПК України.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації - залишити без задоволення.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Н.М. Деркач

Т.Р. Куценко

СудДніпровський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення02.05.2023
Оприлюднено08.05.2023
Номер документу110658376
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Судовий реєстр по справі —758/9955/20

Постанова від 02.05.2023

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Барильська А. П.

Ухвала від 20.03.2023

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Барильська А. П.

Ухвала від 22.02.2023

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Барильська А. П.

Ухвала від 02.02.2023

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Барильська А. П.

Рішення від 01.12.2022

Цивільне

Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Курочкіна О. М.

Ухвала від 27.07.2022

Цивільне

Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Курочкіна О. М.

Ухвала від 28.06.2022

Цивільне

Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Курочкіна О. М.

Ухвала від 14.07.2021

Цивільне

Подільський районний суд міста Києва

Ковбасюк О. О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні