Рішення від 10.04.2023 по справі 759/1723/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/1723/23

пр. № 2/759/1848/23

10 квітня 2023 року м. Київ

Суддя Святошинського районного суду м. Києва Кириленко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий кредит» про захист прав споживачів, визнання частково недійсним договору про споживчий кредит,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», в якому просила суд визнати недійсними положення п.п. 2.5, 2.6 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) - Договору про надання коштів у кредит № 26.01.2022-100004104 від 26.01.2022 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий кредит» з моменту його укладення. Також просила визнати недійсними положення Графіку платежів до зазначеного договору, а також положення пунктів 7, 8, 9 Заявки, яка є невід`ємною частиною цієї Пропозиції.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 26.01.2022 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № 26.01.2022-100004104 від 26.01.2022 року, відповідно до умов якого позивачка отримала кредит у розмірі 11 000 грн. строком на 28 днів із фіксованою процентною ставкою у розмірі 365 % річних (реальна річна процентна ставка 37168 % річних), а також комісією у розмірі 1650 грн.

Також сторонами було встановлено графік платежів, відповідно до якого погашення кредиту має відбуватись двома платежами: 7559 грн. 15 коп. та 7559 грн. 17 коп., а орієнтовна вартість кредиту - 15118 грн. 32 коп.

Позивачка вважає п. 2.6. Договору, який визначає вартість кредиту, а також п. 7 Заявки несправедливими. Крім цього зазначає, що у п. 9 Заявки зазначено, що пролонгація строку на який надається кредит здійснюється позичальником шляхом сплати ним процентів за черговий період без сплати чергової частини суми кредиту, що продовжує строк, на який надається кредит, на ще один черговий період. У зв`язку з чим позивачка вважає положення п. 2.5 Договору та п. 9 Заявки несправедливими.

Також позивачка вважає, що п.п 2.5., 2.6. та п.п. 7, 8, 9 Заявки порушують її права як споживача, є несправедливими умовами Договору та суперечать ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 31.01.2023 року було відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 27-28).

08.03.2023 року до суду надійшов відзив представника відповідача, згідно якого він проти позову заперечує, зазначаючи, що п. 2.5, 2.6 Договору повністю відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до положень Закону України «Про споживче кредитування» відповідачем було зазначено розмір реальної річної процентної ставки - 37168 % який був обрахований згідно Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Також зазначає, що неустойка за даним договором не нараховувалась, а борг позивачки складається із заборгованості за тілом кредиту та за відсотками. Крім цього зазначає, проценти не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу (а.с. 40-44).

Дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України установлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1 та 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Судом становлено, що 26.01.2022 року між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено кредитний договір № 26.01.2022-100004104 від 26.01.2022 року, відповідно до умов якого позивачка отримала кредит у розмірі 11 000 грн. строком на 28 днів із фіксованою процентною ставкою у розмірі 365 % річних (реальна річна процентна ставка 37168 % річних), а також комісією у розмірі 1650 грн. (а.с. 7-20).

Позивачка, як вбачається в позовній заяві, не заперечувала факту отримання грошових коштів за договором.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-1341цс15.

Як вбачається із матеріалів справи, оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; у додатках до кредитного договору та графіку погашення кредиту, які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування, при підписання договору сторони досягли згоди як щодо ціни договору, так і строків його повернення.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про звернення позичальниці до банку з приводу незрозумілості кредитного договору, несправедливості його умов, неправомірності положень цього договору, порушення прав позичальника як споживача, недостатності наданої банком інформації про умови кредитування.

З наведеного вбачається, що доводи позивачки про те, що під час укладення кредитного договору було порушено положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що правових підстав для задоволення позову немає.

На підставі викладено та керуючись ст. 16, 203, 204, 206, 207, 215, 546, 549, 626, 627, 638, 1047, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 60, 76-81, 211, 223, 258, 263,264, 265, 268, 352 ЦПК України, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий кредит» про захист прав споживачів, визнання частково недійсним договору про споживчий кредит - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Т.В. Кириленко