Постанова

від 05.05.2023 по справі 120/8457/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8457/22

Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

05 травня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.12.2022 позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області № 337528 від 04.10.2022 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у скарзі.

У відповідності до вимог ст. 311 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, 02.09.2022 на автомобільній дорозі а/д М-30 252 км посадовими особами Відділу нагляду (контролю) у Хмельницькій області під час проведення рейдової перевірки здійснено перевірку транспортного засобу марки MAN 19.414 FLT реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом KRONE SDP 27 реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Вказані транспортний засіб з причепом належать на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується доданими до відзиву на позовну заяву свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 .

Під час проведення перевірки виявлено факт перевезення вантажу за відсутності документів визначених ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: товарно-транспортної накладної на вантаж.

За результатами проведеної рейдової перевірки, посадовими особами відповідача складено акт №344171 від 02.09.2022 в якому зафіксовано виявлене порушення.

В подальшому, листом від 23.09.2022 за вих. №31472/21/24-22 позивача було запрошено для участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення.

За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, 04.10.2022 відповідачем винесено постанову №337528 про застосування адміністративного-господарського штрафу в розмірі 17000 грн., за порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Не погоджуючись із даною постановою, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, а отже не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у зв`язку з чим правових підстав для застосування до нього адміністративно - господарського штрафу згідно абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" також не має.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону №2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Так, на виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Як зазначено у п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На момент прийняття оскаржуваної постанови таким органом виступав Відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2021 № 1579-р "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".

Статтею 6 Закону №2344 передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком №1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

За приписами частини восьмої статті 60 Закону №2344-ІІІ порядок розгляду справи про порушення стягнення у вигляді штрафу за порушення, викладені у цій статті, та порядок оскарження постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України.

Так, Порядком № 1567 регламентовано порядок оформлення результатів рейдової перевірки (перевірки на дорозі) та застосування адміністративно-господарських штрафів.

Згідно з абзацом 1 пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону №2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344 передбачена відповідальність автомобільних перевізників за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судова колегія звертає увагу, що у межах цього спору учасниками справи не оспорюється правильність висновків контролюючого органу про відсутність у водія під час рейдової перевірки документів визначених ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: товарно-транспортної накладної на вантаж. В даному випадку спірним моментом у цій справі є визначення належного суб`єкта, який має нести відповідальність за виявлене порушення згідно з Законом №2344.

У свою чергу, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, а отже не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як зазначив суд першої інстанції, відповідно до нотаріально засвідченого договору оренди транспортних засобів від 03.03.2021, транспортний засіб марки MAN 19.414 FLT реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом KRONE SDP 27 реєстраційний номер НОМЕР_2 з причепом передані в тимчасове платне користування ТОВ "БЛОНСЬКІ ФАБРИКА МЕБЛІВ" (код ЄДРПОУ 32010397). Судом також враховано, що саме ТОВ "БЛОНСЬКІ ФАБРИКА МЕБЛІВ" визначено перевізником за ТТН №1/09 від 01.09.2022, на підставі якої, як зазначає позивач, здійснювалось перевезення вантажу належним йому на праві власності транспортним засобом.

Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з пунктом 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року № 379, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.201 1 року за № 123/18861 (далі - Інструкція № 379), якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Вказаним підзаконним нормативно-правовим актом на виконання вимог Закону 2344-ІІІ визначено, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема у користуванні у фізичних чи юридичних осіб реєстраційним документом, наявність яких є обов`язковою згідно з вимогами статті 48 Закону 2344-ІІІ є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.

Правовий висновок щодо оформлення тимчасового реєстраційного талону зробив Верховний Суд у справі № 804/8740/16, вказавши, що попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції №379 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом України «Про автомобільний транспорт».

Разом з тим, сам по собі договір лише засвідчує намір сторін, що його уклали, щодо використання транспортного засобу. Докази того, що такий договір був дійсно спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, позивач не надав. Позивач не надав документів, які б підтверджували виконання умов договору (наданих рахунків, доказів орендної плати тощо).

Також слід зазначити, що пункт 2 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою КМУ №1197 від 14.11.2018, визначає: належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи - лізингоодержувача (особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи - лізингоодержувача) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру, відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення несуть відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Отже, під час розгляду справи посадова особа Укртрансбезпеки використовує, зокрема, відомості з Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів" від 14 листопада 2018 року №1197 визначено процедуру внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача транспортного засобу.

Так, згідно пунктів 3, 21 вказаного Порядку, підставами для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є: визначення належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв`язку з передачею фізичній особі транспортного засобу в користування; визначення керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, свого працівника належним користувачем; оформлення на фізичну особу нотаріально посвідченої довіреності на право користування транспортним засобом; користування фізичною особою транспортним засобом на підставі договору оренди (найму, позички); користування фізичною або юридичною особою транспортним засобом на підставі договору фінансового або оперативного лізингу; оформлення на фізичну особу, щодо якої вносяться відомості як про належного користувача, тимчасового реєстраційного талона. Внесення до Реєстру відомостей про належного користувача, якого визначив безпосередньо власник транспортного засобу, здійснюється у сервісному центрі МВС у присутності власника транспортного засобу (його представника за довіреністю) та належного користувача.

Таким чином, саме з ініціативи власника транспортного засобу вносяться до реєстру відомості про належного користувача транспортного засобу.

З матеріалів позовної заяви встановлено, що 03 березня 2021 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ТОВ "БЛОНСЬКІ ФАБРИКА МЕБЛІВ" (Орендар) укладено договір, за умовами якого Орендодавець передає в строкове платне користування Орендареві транспортні засоби MAN 19.414 FLT реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом KRONE SDP 27 реєстраційний номер НОМЕР_2 . Передача транспортних засобів в оренду здійснюється шляхом підписання Сторонами Акту прийому-передачі, який не потребує нотаріального посвідчення та невід`ємною частиною цього договору.

Разом з тим, позивачем не надано доказів, що підтверджують наявність відомостей про належного користувача вказаних транспортних засобів, а саме ТОВ "БЛОНСЬКІ ФАБРИКА МЕБЛІВ" в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів на момент вчинення правопорушення.

Крім того, колегія суддів зауважує, що товарна-транспортна накладна, з посиланням на яку Позивач обґрунтовує свою позицію, не є документом, що підтверджує право користування транспортним засобом на момент проведення рейдової перевірки з огляду на таке.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила).

Відповідно до п. 11.1 цих Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

У свою чергу, розділом І вказаних Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Згідно абзацу 2 пункту 11.1 Правил товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Судова колегія зауважує, що ця норма є альтернативною, в якій зазначається, що обов`язковою інформацією в товарно-транспортній накладній має бути інформація про перевізника та/або експедитора.Матеріали справи свідчать, що при проведенні перевірки посадовим особам Відповідача не надавався відповідний договір оренди транспортного засобу, акт передачі транспортних засобів в оренду та/або тимчасовий реєстраційний талон.

Крім того, колегія суддів наголошує, що товарно-транспортною накладною суб`єктами господарювання підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів для введення бухгалтерського та податкового обліку. При цьому, вимога щодо наявності товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж ст.48 Закону скерована не до автомобільного перевізника (у розумінні положень цього Закону), а до водія, оскільки товарно-транспортна накладна є документом на вантаж, а не документом, який визначає автомобільного перевізника.

У свою чергу, як було підкреслено вище, приписами ст.48 Закону №2344-ІІІ унормовано, що автомобільний перевізник повинен мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, відсутні підстави вважити, що у даному випадку автомобільним перевізником є ТОВ "БЛОНСЬКІ ФАБРИКА МЕБЛІВ".

Отже, виходячи з проаналізованих норм права та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова є правомірною, оскільки, позивач у спірних правовідносинах має статус автомобільного перевізника, а отже є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно статті 48 Закону № 2344, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до нього адміністративно - господарського штрафу згідно абзацу 3 частини 1 статті 60 цього ж Закону.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.