Ухвала

від 05.05.2023 по справі 910/28451/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у видачі дублікату наказу

м. Київ

05.05.2023Справа № 910/28451/14

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали

за заявою стягувача - Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"

про видачу дубліката наказу Господарського суду міста Києва від 07.02.2021 року, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 року

у справі № 910/28451/14

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (Кузнецовськ, Рівненська область, 34400)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ЕЛЕКТРО ГРУП - УКРАЇНА" (просп. Перемоги, 68/1, офіс 62, м. Київ, 03113)

про стягнення 16 660,00 грн.

без участі представників сторін

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ЕЛЕКТРО ГРУП - УКРАЇНА" про стягнення 16660,00 грн. штрафу, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 618 від 09.04.2014 року в частині зобов`язань щодо надання замовнику належним чином оформлених податкових накладних, зареєстрованих у встановлений податковим кодексом України строк в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 року порушено провадження у справі № 910/28451/14 та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2015 року у справі № 910/28451/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ЕЛЕКТРО ГРУП - УКРАЇНА" (просп. Перемоги, 68/1, офіс 62, м. Київ, 03113, код 34480699) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (Кузнецовськ, Рівненська область, 34400, код 05425046) 16660,00 грн. штрафу та 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

На примусове виконання рішення у даній справі, яке набрало законної сили, судом 16.06.2015 року видано відповідний наказ, строком пред`явлення до 16.06.2016 року та направлено на адресу стягувача засобами поштового зв`язку 30.06.2015 року.

Поряд із цим, стягувачем - Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" через канцелярію суду 20.03.2023 року подано заяву № 4838/001-юр від 15.03.2023 року про видачу дублікату наказу Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 року, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2015 року у справі № 910/28451/14, у зв`язку з втратою виконавчого документа.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.03.2023 року заяву передано на розгляд судді Селівону А.М.

Розглянувши вказану заяву стягувача про видачу дубліката наказу по справі № 910/28451/14 суд зазначає, що згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 року в справі "Півень проти України").

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 року виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. №18-рп/2012).

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до частини 1 статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Відповідно до пункту 9 частини 1 розділу XI перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в новій редакції від 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно п. 19.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року) у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк з дня надходження заяви.

При цьому суд зазначає, що ГПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Водночас, обов`язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі №5011-58/9614-2012, від 21.01.2019 у справі №916/215/15-г, від 23.05.2019 у справі №5023/1702/12.

Суд наголошує, що за приписами процесуального закону умовами, які свідчать про наявність підстав для видачі дублікату наказу господарським судом, є, зокрема, відсутність спливу строку, встановленого для пред`явлення виданого наказу до виконання.

Тобто, першочергово при розгляді заяви про видачу дубліката наказу господарський суд вважає за необхідне дослідити питання про закінчення/незакінчення строку для пред`явлення наказу суду до виконання, оскільки від останнього залежить можливість вирішення судом питання про видачу дублікату втраченого наказу.

Як встановлено судом згідно матеріалів заяви, за заявою № 2061/001 від 08.02.2021 року ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" державним виконавцем Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Величком Р.С. згідно ст.ст. 3, 4, 24 - 27 Закону України "Про виконавче провадження" постановою від 17.02.2021 року відкрито виконавче провадження № 64531211 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 року у справі № 910/28451/14.

В подальшому державним виконавцем постановою від 12.03.2021 року було повернуто виконавчий документ стягувачу згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вжитими державним виконавцем заходами встановлено відсутність у боржника майна та коштів (доходів), на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу.

Згідно наданого заявником листа Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 6927/17.1-23 від 13.02.2023 року копія постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 12.03.2021 року була направлена разом з оригіналом виконавчого документа стягувачу за адресою: Рівненська область, м. Вараш. Також у вказаному листі зазначено, що відповідно до п. 128 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання, строк зберігання реєстрів відправки рекомендованої поштової кореспонденції становить один рік, у зв`язку з чим документи на підтвердження факту надсилання вказаних постанов та виконавчих документів на адресу стягувача відсутні.

При цьому стягувачем в поданій суду заяві про видачу дубліката наказу зазначається про неотримання постанов про відкриття виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу та оригіналу наказу Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 року у справі № 910/28451/14, що стало підставою для звернення до суду з відповідною заявою про видачу дублікату.

Відповідно до частин 1 та статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі.

Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або із спливом строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження").

Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно із строком пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2015 року у справі № 910/28451/14) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання, зокрема, протягом року, якщо інше не передбачено законом.

У пункті 1 частини другої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2015 року) передбачалося, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).

Водночас, відповідно до п. 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 14041-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

За змістом ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 14041-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 року, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Тлумачення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Аналогічний по суті висновок зроблений в постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13, від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6) та від 01.08.2018 року у справі № 553/1951/14-ц.

Беручи до уваги вищезазначене та положення п. 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 14041-VIII, враховуючи визначений наказом Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 року у справі №910/28451/14 строк пред`явлення його до виконання, за висновками суду, на дату звернення стягувача з заявою про видачу дубліката наказу у справі № 910/28451/14 строки такого пред`явлення спливли.

Наразі, за змістом поданої стягувачем заяви судом встановлено, що останній зазначає про неодноразове пред`явлення виконавчого документу - наказу Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 року у справі № 910/28451/14 до виконання, а також наголошує на дотриманні строку пред`явлення наказу до виконання з урахуванням повернення наказу суду постановою від 12.03.2021 року та переривання строків його пред`явлення до виконання.

Отже, в контексті викладених правових норм під час вирішення у даній справі питання про видачу дублікату наказу підлягає дослідженню наявність поважних підстав переривання строків пред`явлення виконавчого документа до виконання та достатня їх обґрунтованість.

Разом з тим, на заявника (стягувача) покладений обов`язок обґрунтувати суду обставини, на які він посилається в поданій суді заяві, відповідними доказами, зокрема, в частині переривання строків пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За приписами ч. 5 вказаної статті у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Натомість, як встановлено судом, жодних доказів попереднього звернення до державного/приватного виконавця щодо примусового виконання рішення у справі № 910/28451/14 та переривання строку пред`явлення наказу до виконання, про які зазначається в поданій суду заяві, стягувачем суду не надано та матеріали справи не містять.

В свою чергу, єдиним доказом переривання строку пред`явлення наказу у справі № 910/28451/14 до виконання, на який посилається заявник, є факт прийняття державним виконавцем наказу від 16.06.2015 року до виконання та відкриття виконавчого провадження № 64531311 постановою від 17.02.2021 року, який не може бути розцінений судом в якості достатнього за відсутності інших доказів попереднього звернення вказаного наказу до примусового виконання в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", отже в сукупності надані стягувачем докази свідчать про звернення до суду з пропуском строку пред`явлення наказу до виконання.

При цьому жодних клопотань про поновлення строку такого пред`явлення згідно ст. 329 ГПК України від стягувача до суду не надходило.

Таким чином, враховуючи строк пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 року у справі № 910/28451/14 до виконання та звернення стягувача до суду із заявою про видачу дублікату поза межами такого строку, суд дійшов висновку, що заява стягувача - Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" про видачу дубліката наказу від 16.06.2015 року у справі № 910/28451/14 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 232 - 235, п. 19.4. розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви стягувача - Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" про видачу дублікату наказу Господарського суду міста Києва від16.06.2015 року у справі № 910/28451/14 відмовити.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст. 255, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон