Рішення

від 05.05.2023 по справі 502/1701/21

КІЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 502/1701/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2023 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області

у складі:

головуючого - судді Масленикова О.А.

за участю:

секретаря судового засідання - Скрипкіної А.Ю.

прокурора - Ворончук Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Кілійської районної державної нотаріальної контори Одеської області,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача

Ізмаїльська окружна прокуратура

про

скасування арешту нерухомого майна

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до відповідача Кілійської районної державної нотаріальної контори про скасування арешту нерухомого майна.

В обґрунтування поданого первісного позову та уточненого позову від 26.11.2021 року вказано, що позивачу та його матері ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 13.05.1993 р. Під час вирішення питання щодо відчуження вищезазначеної квартири, позивачу стало відомо, що на неї накладено арешт на підставі вироку Кілійського районного суду Одеської області у справі № 1-213, виданим 13.11.1998 року.

Обтяження до реєстру внесено 26.09.2006 р. Кілійською районною державною нотаріальною конторою Ізмаїльського районного нотаріального округу.

09.09.2021 за вих. №3264/048 позивач отримав відповідь від Одеського Державного нотаріального архіву про відсутність в архівному фонді Кілійської районної державної нотаріальної контори Одеської області будь-яких документів, на підставі яких було накладено арешт на вказану квартиру.

В свою чергу, відповідно до відповіді Кілійського районного суду Одеської області за вих. № 04/84/2021 від 28.09.2021 року, встановлено, що вироку по справі №1-213, виданим 19.11. 1998 р., на підставі якого 26.09.2006 року було накладено арешт на вищезазначену квартиру, не існує.

З врахуванням вищенаведених обставин підстави для накладення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 відсутні та наявність заборони на відчуження належного позивачу та його матері на праві власності на вказану квартиру порушує їх право, як власників.

На підставі вищезазначеного, позивач просив суд:

-скасувати арешт, накладений Кілійською районною державною нотаріальною конторою Ізмаїльського районного нотаріального округу, реєстраційний номер обтяження: 3789370, на підставі вироку Кілійського районного суду Одеської області у справі № 1-213 від 19.11.1998 р. на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 08.12.2021 року, прийнято позов до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 08.06.2022 року, залучено Ізмаїльську окружну прокуратуру в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - до участі у справі № 502/1701/21 за позовом ОСОБА_1 до Кілійської районної державної нотаріальної контори Одеської області про скасування арешту нерухомого майна.

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 20.04.2023 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача Кілійської районної державної нотаріальної контори - завідувач Ренійської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, зазначив, що заперечень проти позову немає.

Прокурор Ізмаїльської окружної прокуратури в судовому засіданні Ворончук Н.А. в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позову та зазначила, що дійсно на вищезазначене нерухоме майно позивача накладено арешт, згідно вироку за ч. 1 ст. 206 КК України ОСОБА_4 було призначено покарання у виді штрафу та з метою забезпечення виконання вироку було застосовано арешт майна. Однак, враховуючи, що на даний час закінчився строк давності виконання вироку, підстави для накладення арешту відсутні, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Дослідивши позовну заяву, заслухавши прокурора, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 231254216 від 05.11.2020 року та № 231253783 від 05.11.2020 року встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 /а.с. 10-11/.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 276242270 від 23.09.2021 року вбачається, що 26.09.2006 року на квартиру АДРЕСА_1 накладено обтяження на підставі вироку Кілійського районного суду Одеської області № 1-213 від 13.11.1998 року /а.с. 24-25/.

Відповідно до повідомлення Одеського державного нотаріального архіву Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за вих. № 916/01-20 від 05.04.2022 року вбачається, що згідно інформації архівного фонду Кілійської районної державної нотаріальної контори Одеської області, в документах, прошитих та пронумерованих Кілійською РДНК Одеської області та переданих на архівне зберігання, відсутні відомості, документи про накладання арешту від 13.11.1998 року на ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . В Алфівітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна Кілійської РДНК Одеської області є запис про накладення арешту на ім`я ОСОБА_2 за 1998 рік /а.с. 41/.

Згідно обліково-статистичної картки на кримінальну справу від 24.09.1997 року вбачається що Кілійським районним судом Одеської області 13.11.1997 року був ухвалений вирок у кримінальній справі відносно ОСОБА_4 , 1957 року народження за ч. 1 ст. 206 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 гривень /а.с. 81/.

При вирішенні справи судом враховано і застосовано відповідні положення діючого законодавства:

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велі Девелопментс ЛТД та інші проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ЦК України, ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. 2. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В постанові № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна», викладений підхід до визначення кола осіб, які мають бути залучені до участі в справі за позовами про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна), який фактично не втратив свою чинність, а саме позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

30 червня 2020 року Велика Палата Верховного суду, в справі, що переглядалася, в чергове піднімала питання щодо підсудності справ, предметом яких є звільнення майна з-під арешту.

Так, в п. 21.1 Постанови Великої Палати Верховного суду від 30.06.2020 року по справі № 727/2878/19 було сформовано такий правовий висновок: «Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства».

В своєму рішенні від 23 січня 2014 року по справі «East/West Alliance Limited» проти України» (остаточне 02/06/2014) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає утому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що обтяження, накладене вироком суду відносно іншої особи, порушує право спільної сумісної власності позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном, а враховуючи, що арешт на належне позивачу майно накладений у кримінальному провадженні, у якому він винуватим не визнавався та не засуджувався, а отже, не може нести негативних наслідків у виді обмеження свого права власності, суд приходить до висновку, що право позивача підлягає судовому захисту у обраний ним спосіб шляхом зняття арешту з майна, а позов - задоволенню.

На підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 3, 16, 316, 317, 319, 321, 368, 369, 391 ЦК України, керуючись ст.ст. 10-13, 19, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений Кілійською районною державною нотаріальною конторою Ізмаїльського районного нотаріального округу, реєстраційний номер обтяження: 3789370, на підставі вироку Кілійського районного суду Одеської області у справі № 1-213 від 19.11.1998 р. на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 08.05.2023 р.

Суддя Кілійського районного суду О. А. Маслеников