Рішення

від 08.05.2023 по справі 911/1220/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1220/22

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОФІТ" (53208, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Кооперативна, 1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" (09111, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Товарна, буд. 29)

про стягнення 10000,00 грн. надлишково сплачених коштів за договором доручення № 30/25/2018 від 12.04.2018 р.,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОФІТ" (далі - ТОВ "ВКФ ПРОФІТ", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" (далі - ТОВ "РОСЕР", відповідач) про стягнення 10000,00 грн. надлишково сплачених коштів за договором доручення № 30/25/2018 від 12.04.2018 р.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором доручення № 30/25/2018 від 12.04.2018 р. в частині повернення грошових коштів, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 10000,00 грн. основного боргу, а також судовий збір.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОФІТ" позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" про стягнення 10000,00 грн. надлишково сплачених коштів за договором доручення № 30/25/2018 від 12.04.2018 р., підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2023 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 911/1220/22 постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

У зв`язку з відсутністю у суду фінансування для здійснення поштових відправлень, ухвалу Господарського суду Київської області від 27.02.2023 р. у справі № 911/1220/22 про відкриття провадження було направлено сторонам 07.03.2023 р.

Копія вказаної ухвали суду отримана позивачем 03.04.2023 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103283309588, відповідачем - 14.03.2023 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103283309243.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

Відзиву на позов або будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору відповідачем до справи подано не було. Водночас, учасники процесу про судовий розгляд справи були повідомлені належно в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

12.04.20218 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОФІТ" (довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" (повірений) було укладено договір доручення № 30/25/2018, відповідно до п. 1.1 якого повірений зобов`язується за плату за дорученням довірителя і за його рахунок виконати або організувати виконання послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів залізничним транспортом.

Згідно з п. 4.1 договору для виконання замовлених послуг довіритель забезпечує повіреного коштами на умовах 100% передплати запланованих витрат, якщо інше не передбачено в додатках до даного договору. Перерахування коштів здійснюється в терміни, обумовлені в рахунку, рахунку-фактурі, інвойсі і т.п., виставленому повіреним, якщо інший термін не зазначений в додатках до даного договору. Всі розрахунки проводяться в гривнях.

Умовами п. 4.6 договору встановлено, що після підписання акта виконаних робіт, повірений придбаває право власності на узгоджений розмір плати повіреного за відповідно надані послуги. Надлишок коштів вважається оплатою витрат повіреного на майбутнє або підлягає поверненню після отримання повіреним відповідної письмової вимоги.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2018 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного їх завершення.

На виконання умов договору, ТОВ "РОСЕР" було виставлено ТОВ "ВКФ ПРОФІТ" рахунки на загальну суму 274401,00 грн., а саме - № 394 від 08.10.2019 р. на суму 104225,00 грн., № 409 від 25.10.2019 р. на суму 32152,00 грн., № 418 від 11.11.2019 р. на суму 102328,00 грн., № 429 від 22.11.2019 р. на суму 35696,00 грн.

ТОВ "РОСЕР" та ТОВ "ВКФ ПРОФІТ" було підписано акти наданих послуг на загальну суму 274401,00 грн., а саме - № 204 від 31.10.2019 р. на суму 136377,00 грн. та № 228 від 30.11.2019 р. на суму 138024,00 грн.

ТОВ "ВКФ ПРОФІТ" було перераховано на користь ТОВ "РОСЕР" 284401,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 488 від 08.10.2019 р. на суму 104225,00 грн., № 505 від 25.10.2019 р. на суму 32152,00 грн., № 526 від 12.11.2019 р. на суму 112328,00 грн., № 547 від 22.11.2019 р. на суму 35696,00 грн.

Як слідує з позову, ТОВ "ВКФ ПРОФІТ" було направлено ТОВ "РОСЕР" вимогу № 35 від 12.08.2021 р. щодо повернення надлишково сплачених коштів у розмірі 10000,00 грн., а також акт звіряння станом на 01.08.2021 р.

Позивач вказує, що відповідач відповіді на вимогу не надав, грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим ТОВ "ВКФ ПРОФІТ" і звернулось з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Статтею 1003 Цивільного кодексу України встановлено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим (ст. 1004 ЦК України).

Згідно зі статтею 1007 Цивільного кодексу України довіритель зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як слідує з матеріалів справи, в порушення наведених вище умов договору доручення № 30/25/2018 від 12.04.2018 р., повірений не повернув довірителю надлишково сплачені кошти у розмірі 10000,00 грн. на вимогу останнього.

Відповідач наявність заборгованості не спростував, доказів повернення позивачеві вказаних коштів за договором доручення № 30/25/2018 від 12.04.2018 р. суду не надав.

Отже, вимога позивача про стягнення з ТОВ «РОСЕР» 10000,00 грн. заборгованості є обґрунтованою та доведеною матеріалами справи.

За приписами ст.ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Відповідно до здійсненої судом перевірки розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості, вимога позивача про стягнення з відповідача 10000,00 грн. надлишково сплачених коштів підлягає задоволенню у повному обсязі (284401,00 грн. (перераховано позивачем згідно платіжних доручень) - 274401,00 грн. (надано відповідачем послуг згідно актів)).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОФІТ" у повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" (09111, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Товарна, буд. 29, код 35942281) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОФІТ" (53208, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Кооперативна, 1, код 33125542) 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 08.05.2023 р.

Суддя В.М. Бабкіна