Ухвала

від 08.05.2023 по справі 914/1350/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

08.05.2023 Справа № 914/1350/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р.,

розглянувши заяву про видачу судового наказу: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до боржника: Громадської організації «Перспектива і розвиток Львів»

Встановив:

Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося до Господарського суду Львівської області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з боржника - Громадської організації «Перспектива і розвиток Львів» заборгованості в сумі 2585,79 грн. на підставі: договору оренди нерухомого майна від 01.06.2018р. №Г-11187-18; акта державного виконавця від 19.07.21р.; довідки про заборгованість №4-2302-9424 від 09.03.2023р.; ухвали Львівської міської ради №6464 від 28.04.2020р. «Про заходи підтримки суб`єктів підприємницької діяльності на період дії карантину»; ухвали Львівської міської ради №121 від 25.02.2021р. «Про внесення змін до ухвали міської ради від 28.04.2020р. № 6464 «Про заходи підтримки суб`єктів підприємницької діяльності на період дії карантину»; копії рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2020р. у справі № 914/945/20;

Дослідивши матеріали заяви Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про видачу судового наказу, суд дійшов висновку про відмову у його видачі з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст.12 Господарського процесуального кодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Згідно з ч. 1 ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Як визначено у ст.148 ГПК України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 5 частини 2 ст.150 ГПК України визначено, що у заяві повинно бути зазначено перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 150 ГПК України, до заяви про видачу судового наказу додається копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.152 ГПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Так, судом встановлено, що умовами договору оренди нерухомого майна було передбачено його укладення з 01.06.2018р. до 31.05.2021р. включно. Проте, рішенням Господарського суду Львівської області від 03.08.2020р. у справі №914/945/20, у зв`язку із несплатою орендної плати, задоволено позовні вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна від 01.06.18р. № Г-11187-18, укладеного між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Громадською організацією «Перспектива і розвиток Львів», та зобов`язано Громадську організацію «Перспектива і розвиток Львів» повернути об`єкт оренди шляхом виселення з приміщень, загальною площею 16,3 кв. м, що знаходяться за адресою : м. Львів, вул. Грецька, 3.

Рішення суду набрало законної сили 25.08.2020 року.

Вищезазначене рішення суду в частині повернення орендованих приміщень було виконане 19.07.2021р., що слідує із акта державного виконавця від 19.07.2021 року.

Відповідно до довідки про заборгованість №4-2302-9424 від 09.03.2023р. заявник просить стягнути заборгованість з орендної плати та неустойку у періоді з 01.03.2021р. по 01.07.2021р., тобто після припинення договору оренди нерухомого майна, що не відповідає вимогам ст. 148 ГПК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 ЦК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Отже, суд дійшов висновку, що у стягувача наявні правові підстави для нарахування боржнику неустойки за неповернення орендованого майна після припинення дії договору оренди нерухомого майна.

Однак, суд зазначає, що стягувач просить стягнути з боржника (орендаря) заборгованість, яка станом на дату звернення до суду з заявою про видачу судового наказу, виникла на підставі положень законодавства, а не договору.

Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021р. у справі № 910/11131/19 та від 22 червня 2021 року у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/4512/20.

Відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

З урахуванням наведеного, такі вимоги заявника не можуть бути розглянуті судом в порядку наказного провадження, оскільки під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Отже, заявлені заявником вимоги не можуть бути розглянуті у наказному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення безспірної грошової заборгованості.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу, оскільки є достатні підстави вважати, що дані вимоги не є безспірними.

Згідно з ч. 2 ст. 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 152 ГПК України, суд відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заяву про видачу судового наказу подано з порушеннями вимог статті 150 ГПК України; заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 ГПК України.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (ч. 2 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України).

Суд звертає увагу заявника, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку (ч. 2 ст. 153 ГПК України).

У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви (ч. 2 ст. 151 ГПК України).

Керуючись ст.ст.76-78, 86, 148, 150, 152-154, 232 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у видачі судового наказу про стягнення заборгованості в сумі 2585,79 грн. з Громадської організації «Перспектива і розвиток Львів»

Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.235 ГПК України.

Ухвала підлягає оскарженню в порядку і строки, передбачені ст.ст. 254-255 ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - lv.arbitr.gov.ua/sud5015/.

Суддя Король М.Р.