Рішення

від 24.04.2023 по справі 916/3203/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" квітня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3203/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Рясний В.О. розглянувши справу №916/3203/22

за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 04056919)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВПЄ ГРУП" (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 7, кв. 1, код ЄДРПОУ 37550957)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління капітального будівництва Одеської міської ради (65091, Одеська обл., місто Одеса, вул. Комітетська, буд. 10-А; ідентифікаційний код 04056902)

про стягнення 433 624,93грн.

Представник:

Від позивача: Танасійчук Г.М. самопредставництво;

Від відповідача: Стельмах А.П. самопредставництво;

Від третьої особи: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "АВПЄ ГРУП" про стягнення заборгованості в розмірі 433 624,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем грошових зобов`язань, прийнятих на себе за умовами договору від 27.09.2018р. про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.12.2022р. провадження по справі №916/3203/22 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Крім того відповідною ухвалою суду до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Управління капітального будівництва Одеської міської ради.

22.02.2023р. за вх. №5769/23 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи, згідно якого останній просить суд зупинити розгляд справи №916/3203/22 до зняття обмежувальних заходів стосовно земельної ділянки кадастровий номер 5110137600:14:001:0005 згідно кримінального провадження №12021000000001613 від 28.12.2021р.

Судом в задоволені відповідного клопотання було відмовлено, з огляду на його необґрунтованість, оскільки наявність обмежувальних заходів стосовно земельної ділянки кадастровий номер 5110137600:14:001:0005 згідно кримінального провадження №12021000000001613 від 28.12.2021р. не свідчить про наявність об`єктивної неможливості розгляду дійсної справи, предметом якої є стягнення з відповідача заборгованості зі сплати пайової участі. При цьому, суд зазначає, що заявником не доведено належним чином як само скасування обмежувальних заходів стосовно земельної ділянки кадастровий номер 5110137600:14:001:0005 згідно кримінального провадження №12021000000001613 від 28.12.2021р. може вплинути на результати розгляду дійсної справи.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.04.2023р. в порядку ч.3 п.2 ст. 185 ГПК України підготовче засідання було закрито та призначено відповідну справу до розгляду по суті в судовому засіданні.

25.01.2023р. за вх. №2502/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній посилаючись на положення ст. 233 ГК України, ч.3 ст. 551 ЦК України просить суд відмовити в задоволенні позову або зменшити належні до сплати пеню, 3% річних та інфляційні витрати на 90% і встановити у розмірі 683,14грн. - пеня, 5 214грн. - інфляційні витрати, 7 465,48грн. - 3% річних. При цьому в обґрунтування зазначеного посилається на призупинення будівництва, відсутність інших проектів з будівництва та отримання інших прибутків.

10.02.2023р. за вх. №4277/23 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якого позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Рішенням виконкому ОМР №425 від 27.09.2018р. затверджено проект договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси між ОМР та ТОВ "АВПЄ Груп" при будівництві 4-секційного житлового будинку №7 за адресою: м. Одеса, мкр. ІІІ-4-1, у межах вулиць Академіка Сахарова, Академіка Заболотного, Семена Палія, Марсельської.

27.09.2018р. між Виконкомом ОМР та ТОВ "АВПЄ ГРУП" (замовник) було укладено договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, відповідно до умов якого його предметом є пайовий внесок замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси при здійсненні будівництва об`єкта містобудування на умовах, визначених цим договором, у термін до введення об`єкта в експлуатацію. Назва та місце розташування об`єкта містобудування - "Будівництво 4-х секційного житлового будинку №7 за адресою: м. Одеса, мкр. ІІІ-4-1, у межах вулиць Академіка Сахарова, Академіка Заболотного, Семена Палія, Марсельської". Цільове призначення об`єкта містобудування - житлове будівництво (п.п.1.1., 1.2., 1.3. договору).

За умовами п.п.2.1., 3.1. договору від 27.09.2018р. замовник перераховує кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси у розмірі 10421470грн. відповідно до розрахунку (додаток 1) частинами згідно з графіком (додаток 2). Підстава: протокол засідання комісії з визначення пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Одеси від 10.08.2018р. Замовник зобов`язується перерахувати кошти в сумі, зазначеній у пункті 2.1 розділу 2 договору, у термін до введення об`єкта в експлуатацію згідно з графіком.

У випадку несвоєчасного внесення коштів як пайової участі, визначеної пунктом 2.1. розділу 2 договору, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неперерахованої суми за кожний день прострочення платежу, що діє на момент прострочення виконання зобов`язання. Розрахунок суми основного боргу та штрафних санкцій здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Замовник також сплачує 3% річних від простроченої суми. Виконавчий комітет Одеської міської ради має право стягнути повну суму пайової участі, визначену договором (згідно з графіком), у разі прострочення терміну сплати більше ніж на 3 місяці (п.п.4.3., 4.4., 4.5. договору від 27.09.2018р.).

До договору від 27.09.2018р. сторонами підписано додаток №1 - "Розрахунок розміру пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси по об`єкту будівництва, вартість якого визначена на підставі нормативів для одиниці створеної потужності".

Також сторонами до вказаного договору підписано додаток №2 - "Графік оплати коштів пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси", відповідно до якого розмір участі у сумі 10421470грн. замовник має сплатити за наступним графіком: 150000грн. - протягом 30 календарних днів з моменту прийняття відповідного рішення виконавчим комітетом Одеської міської ради; 150000грн. - до 31.03.2019р.; 150000грн. - до 30.09.2019р.; 150000грн. - до 31.03.2020р.; 150000грн. - до 30.09.2020р.; 150000грн. - до 31.03.2021р.; 150000грн. - до 30.09.2021р.; 150000грн. - до 31.03.2022р.; 9221470грн. - до введення об`єкта в експлуатацію.

Позивач вказує, що відповідач в порушення своїх зобов`язань за договором не виконав обов`язку зі сплати пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси у розмірі 150 000,00 грн. у строк до 30.09.2021 р. та 150 000,00 грн. у строк до 31.03.2022 р.

З приводу нездійснення відповідачем платежів згідно графіку, Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради на адресу ТОВ «АВПЄ ГРУП» було направлено листи від 18.01.2022 р. № 02-05/68-07 та від 09.08.2022 р. № 02-05/545-07 з повідомленням про невиконання зобов`язань за договором, необхідність оплати грошових коштів та штрафних санкцій за несвоєчасне внесення коштів. Вказані листи отримано представником ТОВ «АВПЄ ГРУП» 31.01.2022 р. та 29.08.2022 р. відповідно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення.

Проте, як вказує позивач відповідачем відповідні листи були залишені без відповіді та задоволення, сплату пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси не здійснив.

Крім того, в зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси від 27.09.2018р. позивачем на підставі п.4.3, п.4.4. договору та положень ст. 625 ГПК України було нараховано відповідачу пеню в сумі 74 654,79грн., 3% річних в розмірі 6 830,14грн. та інфляційних витрат в сумі 54 140грн.

Отже, посилаючись на вищенаведені обставини Виконавчий комітете Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області звернулась до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 27.09.2018р. між Виконкомом ОМР та ТОВ "АВПЄ ГРУП" (замовник) було укладено договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, відповідно до умов якого його предметом є пайовий внесок замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси при здійсненні будівництва об`єкта містобудування на умовах, визначених цим договором, у термін до введення об`єкта в експлуатацію. Назва та місце розташування об`єкта містобудування - "Будівництво 4-х секційного житлового будинку №7 за адресою: м. Одеса, мкр. ІІІ-4-1, у межах вулиць Академіка Сахарова, Академіка Заболотного, Семена Палія, Марсельської". Цільове призначення об`єкта містобудування - житлове будівництво (п.п.1.1., 1.2., 1.3. договору).

Підписаний між сторонами Договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси від 27.09.2018 року є підставою для виникнення у сторін цього Договору майново-господарських зобов`язань відповідно до ГК України та ЦК України і які, в силу ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Згідно із ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно з «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019р. №132-IX, що набрав чинності 01.01.2020р., договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

За змістом ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Частиною 6 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Відповідно до п.2.1 договору, Замовник перераховує кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси у розмірі 10 421 470 (десять мільйонів чотириста двадцять одна тисяча чотириста сімдесят) грн відповідно до розрахунку (додаток 1) частинами згідно з графіком (додаток 2).

Пунктом п.2 Додатку 1 до договору, передбачено, що згідно з наданими Замовником вихідними даними та виходячи з показників створеної потужності пайова участь при будівництві 4-х секційного житлового будинку № 7 за адресою: м. Одеса, мкр. ІІІ-4-1, у межах вулиць Академіка Сахарова, Академіка Заболотного, Семена Палія, Марсельської, становить 10 421 470 (десять мільйонів чотириста двадцять одна тисяча чотириста сімдесят) грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, сторонами до вказаного договору підписано додаток №2 - "Графік оплати коштів пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси", відповідно до якого розмір участі у сумі 10421470грн. замовник має сплатити за наступним графіком: 150000грн. - протягом 30 календарних днів з моменту прийняття відповідного рішення виконавчим комітетом Одеської міської ради; 150000грн. - до 31.03.2019р.; 150000грн. - до 30.09.2019р.; 150000грн. - до 31.03.2020р.; 150000грн. - до 30.09.2020р.; 150000грн. - до 31.03.2021р.; 150000грн. - до 30.09.2021р.; 150000грн. - до 31.03.2022р.; 9221470грн. - до введення об`єкта в експлуатацію.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Разом з тим як встановлено судом зобов`язання щодо сплати пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси у розмірі 150 000,00 грн. у строк до 30.09.2021 р. та 150 000,00 грн. у строк до 31.03.2022 р. відповідачем не виконані, грошові кошти в сумі 300 000 не сплачені. При цьому встановлені судом обставини відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та викладені ним правові позиції, суд вважає заявлені Виконавчим комітетом Одеської міської ради позовні вимоги про стягнення з відповідача 300 000грн. основного боргу, такими, що відповідають дійсними обставинам справи та такими що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх грошових зобов`язань перед позивачем за договором від 27.09.2018р., що зумовило нарахування останнім пені в сумі 74 654,79грн.

Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Пунктом 4.3 договору встановлено, що у випадку несвоєчасного внесення коштів як пайової участі, визначеної пунктом 2.1. розділу 2 договору, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неперерахованої суми за кожний день прострочення платежу, що діє на момент прострочення виконання зобов`язання.

Проте, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено що наданий розрахунок не відповідає вимогам законодавства в частині періоду нарахування, в зв`язку з чим судом самостійно здійснено перерахунок пені.

Так, здійснивши перерахунок пені за допомогою системи "Ліга Закон", судом встановлено, що загальна сума пені яка підлягає задоволенню становить 73 421,91грн..

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Позивачем було нараховано три відсотки річних в розмірі 6 830,14грн. та інфляційних витрат в сумі 52 140грн. Розглянувши надані позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних витрат за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВПЄ ГРУП» трьох відсотків річних в сумі 6 830,14грн. та інфляційних витрат в сумі 52 140грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заявленого у відзиві на позову заяву клопотання відповідача про зменшення пені та 3% річних, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 229 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 617 Цивільного Кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За умовами ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Отже, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру штрафу. Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав зменшення суми пені та 3% суд не приймає до уваги посилання останнього на призупинення будівництва, відсутності інших проектів з будівництва та отримання інших прибутків, адже наведені посилання не є винятковим в розумінні ст. 233 ГК України та не є підставою для відповдіного зменшення, та не є доказами винятковості такого випадку.

При цьому суд зазначає, що відповідачем в порушення вимог ст. ст. 73,74 ГПК України не надано жодних доказів на підтвердження викладених обставин, зокрема відсутності прибутків.

Також, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність збитків, понесених позивачем внаслідок затримки сплати пайової участі, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення пені та 3% покладений саме на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про недоведеність відповідачем винятковості обставин, наведених в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені та 3%, з огляду на що відповідне клопотання яке викладене у відзиві на позов задоволенню не підлягає.

Щодо зменшення інфляційних витрат господарський суд виходить з наступного.

По-перше, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Тобто, за загальним правилом нараховані позивачем інфляційні втрати не підлягають зменшенню господарським судом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Інші посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Виконавчого комітету Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок пені, підлягають задоволенню частково.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 04056919) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВПЄ ГРУП" (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 7, кв. 1, код ЄДРПОУ 37550957) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВПЄ ГРУП" (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 7, кв. 1, код ЄДРПОУ 37550957) на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 04056919) основний борг у сумі 300 000 (триста тисяч)грн., пеню у сумі 73 421 (сімдесят три тисяч чотириста двадцять одна)грн. 91коп., 3% річних у сумі 6 830 (шість тисяч вісімсот тридцять)грн. 14коп.., інфляційні втрати у сумі 52 140 (п`ятдесят дві тисячі сто сорок)грн. та судових збір 6 485 (шість тисяч чотириста вісімдесят п`ять)грн. 88коп.

3. В решіт позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04 травня 2023 р.

Суддя К.Ф. Погребна