Ухвала

від 13.04.2023 по справі 5009/2987/12

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 квітня 2023 року

м. Київ

Справа № 5009/2987/12

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г.,

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Капітал Груп": Короленко І. М. (в режимі відеоконференції),

арбітражного керуючого Куліченка М. В.: особисто

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший залізобетонний комбінат"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2023

у складі колегії суддів: Коваль Л. А. - головуючої, Верхогляд Т. А., Паруснікова Ю. Б.

та постанову Господарського суду Запорізької області від 13.12.2022

у складі судді Ніколаєнка Р. А.

у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1"

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та підстави наведених у клопотаннях вимог

1. Господарським судом Запорізької області здійснюється провадження у справі № 5009/2987/12 за заявою Приватного підприємства "Соколенко-Екскавація" (далі - ПП "Соколенко-Екскавація") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергоресурси"</a> (далі - ТзОВ "Променергоресурси") до Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1" (далі - АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1", боржник) про банкрутство.

2. 16.11.2022 на електронну адресу Господарського суду Запорізької області від арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича (далі - Куліченко М. В.) надійшло клопотання від 15.11.2022 вих. № 02-20/252 про залишення без розгляду заяви (клопотання) про укладення мирової угоди, що було прийнято рішенням комітету кредиторів від 15.02.2021.

3. Клопотання про залишення без розгляду заяви (клопотання) про укладення мирової угоди від 15.02.2021 у справі № 5009/2987/12 про банкрутство АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" про прощення вимог кредиторів боржника, мотивовано прийняттям комітетом кредиторів з огляду на наявний фактичний фінансовий стан боржника рішення про скасування та відкликання у справі № 5009/2987/12 про банкрутство АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" рішення комітету кредиторів від 15.02.2021 про укладення мирової угоди. До клопотання долучено копію протоколу засідання комітету кредиторів боржника від 14.11.2022.

4. Крім того, 16.11.2022 на електронну адресу суду першої інстанції надійшло:

- клопотання арбітражного керуючого Куліченка М. В. від 15.11.2022 вих. № 02-20/249 про припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором боржника арбітражного керуючого Куліченка М. В.;

- заява арбітражного керуючого Куліченка М. В. від 15.11.2022 вих. № 02-20/249 про участь у справі про банкрутство та призначення ліквідатором АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1".

5. Клопотання про припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури мотивовано прийняттям 14.11.2022 на засіданні комітету кредиторів боржника рішення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури зважаючи на наявний фактичний фінансовий стан боржника, який не дозволяє виконати умови мирової угоди, відсутність можливості відновити платоспроможність боржника згідно умов плану санації, недостатність коштів для погашення поточних вимог та витрат процедури, стійку неплатоспроможність та неможливість погашення вимог кредиторів іншим шляхом, ніж визнання боржника банкрутом та відкриття щодо боржника ліквідаційної процедури.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

6. 08.08.2012 Господарський суд Запорізької області постановив ухвалу, якою порушив провадження у справі № 5009/2987/12 про банкрутство АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1"; ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника.

7. Ухвалою від 29.01.2014 Господарський суд Запорізької області визнав конкурсними кредиторами у справі:

- ПП "Соколенко-Екскавація" з грошовими вимогами у розмірі 343 274,21 грн, з яких: 2 682,50 грн (судові витрати) з першою чергою задоволення та 340 591,71 грн - з четвертою чергою задоволення;

- ТзОВ "Променергоресурси" з грошовими вимогами у розмірі 52 790,47 грн, з яких: 2 682,50 грн (судові витрати) з першою чергою задоволення та 50 107,97 грн - з четвертою чергою задоволення;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (далі - ТзОВ "Метінвест-СМЦ") з грошовими вимогами на суму 89 904,66 грн, з яких: 1 147,00 грн (судові витрати) з першою чергою задоволення та 88 757,66 грн - з четвертою чергою задоволення;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Капітал Груп" (далі - ТзОВ "КУА "Капітал Груп"), що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу "Зоряний" з грошовими вимогами на суму 12 385 923,23 грн, з яких: 1 147,00 грн (судові витрати) з першою чергою задоволення та 12 384 776,23 грн - з четвертою чергою задоволення;

- Дочірнє підприємство "Запорізький виробничий комбінат "Спецгазпром" (далі - ДП "Запорізький виробничий комбінат "Спецгазпром") з грошовими вимогами у розмірі 594 104,00 грн, з яких: 1 147,00 грн (судові витрати) з першою чергою задоволення та 592 957,00 грн - з четвертою чергою задоволення. Забезпеченим кредитором визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Ікос Фінанс" (далі - ТзОВ "Ікос Фінанс") з грошовими вимогами у розмірі 17 096 121,61 грн з першою чергою задоволення; затверджено реєстр вимог кредиторів у справі.

8. 11.09.2014 Господарський суд Запорізької області постановив ухвалу, якою припинив процедуру розпорядження майном АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" та повноваження розпорядника майна боржника Загрія Р. О., ввів процедуру санації АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1"; керуючим санацією призначив арбітражного керуючого Загрія Р. О.

9. 09.02.2015 відбулися збори кредиторів за участю ТзОВ "Ікос Фінанс" (17 096 голосів) та ТзОВ "КУА "Капітал Груп" (12 385 голосів), на яких більшістю голосів (ТзОВ "КУА "Капітал Груп" від голосування утрималося) схвалено план санації АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" (протокол зборів кредиторів від 09.02.2015 б/н).

10. Ухвалою від 16.01.2017 Господарський суд Запорізької області затвердив зміни до плану санації, який викладено в новій редакції від 16.01.2017, та продовжено строк санації боржника відповідно до затверджених змін до плану санації в редакції плану санації від 16.01.2017.

11. Ухвалою від 27.05.2019 Господарський суд Запорізької області призначив керуючим санацією у справі № 5009/2987/12 про банкрутство АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" арбітражного керуючого Куліченка М. В.

12. 16.02.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшло клопотання АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" від 16.02.2021 б/н про долучення до матеріалів справи оригіналу протоколу комітету кредиторів від 15.02.2021 у справі № 5009/2987/12, згідно з яким комітетом, що діє у складі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ікос Фінанс" (далі - ТзОВ "Ікос Фінанс"), прийнято рішення про укладення у справі № 5009/2987/12 про банкрутство АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" мирової угоди. Додатком до клопотання долучено примірник мирової угоди від 15.02.2021 у справі № 5009/2987/12.

13. Розгляд питання затвердження мирової угоди про прощення боргів АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" неодноразово відкладався, а 16.11.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання про залишення без розгляду заяви (клопотання) про укладення мирової угоди та клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Короткий зміст постанови суду першої інстанції

14. 13.12.2022 Господарський суд Запорізької області прийняв постанову у справі № 5009/2987/12, якою: затвердив звіт керуючого санацією арбітражного керуючого Куліченка М. В. за підсумками процедури санації АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1"; залишив без розгляду заяву (клопотання) про укладення мирової угоди від 15.02.2021 у справі № 5009/2987/12 про банкрутство АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1"; припинив процедуру санації боржника - АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1"; припинив повноваження керуючого санацією АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" арбітражного керуючого Куліченка М. В.; визнав АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" банкрутом; відкрив ліквідаційну процедуру; ліквідатором АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" призначив арбітражного керуючого Куліченка М. В.

15. Постанова суду першої інстанції мотивована наявністю у боржника непогашених вимог перед кредиторами в загальній сумі 15 185 584,98 грн; відсутністю в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження наявності підстав для відновлення чи взагалі здійснення господарської діяльності, наявності ліквідного майна, яке може бути використано для діяльності, отримання прибутку боржником, можливості погашення вимог кредиторів та, як наслідок, відновлення його платоспроможності та недоцільністю процедури санації у справі, оскільки вжиті у ній заходи не сприяли відновленню господарської діяльності підприємства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

16. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 23.02.2023 постанову Господарського суду Запорізької області від 13.12.2022 у справі № 5009/2987/12 залишив без змін.

17. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення без розгляду заяви (клопотання) про укладення мирової угоди у справі, припинення процедури санації АТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1", визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, визнавши його таким, що відповідає вимогам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), оскільки протягом процедури санації боржнику не вдалось відновити господарську діяльність та платоспроможність, здійснити погашення визнаної судом заборгованості перед кредиторами та у нього виникли нові грошові зобов`язання; комітетом кредиторів прийнято рішення щодо припинення процедури санації боржника та перехід до наступної стадії банкрутства - ліквідації; майнові активи за рахунок яких можливо погасити кредиторську заборгованості у боржника відсутні; потенційних інвесторів у боржника не має, а загальний строк проведення процедури санації боржника, з врахуванням його продовження, у сукупності становив більше вісімнадцяти місяців, який є присічним, з огляду на положення частини першої статті 17 Закону про банкрутство.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18. 10.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший залізобетонний комбінат" (далі - ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат", скаржник) звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2023 та на постанову Господарського суду Запорізької області від 13.12.2022, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та справу направити для продовження її розгляду в процедурі санації.

Рух касаційної скарги

19. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 5009/2987/12 визначено колегію суддів Верховного Суду, у складі: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 15.03.2023.

20. Ухвалою від 28.03.2023 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 5009/2987/12 за касаційною скаргою ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат"; призначив скаргу ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат" до розгляду на 13.04.2023; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 07.04.2023.

21. У судове засідання 13.04.2023 з`явився представник ТзОВ "КУА "Капітал Груп" та арбітражний керуючий Куліченко М. В., які надали пояснення щодо поданої касаційної скарги ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат".

Розгляд заяв (клопотань)

22. 11.04.2023 до Верховного Суду надійшло клопотання представника ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат" - адвоката Міхантьєва М. Д. про перенесення слухання справи, в якому він просить суд перенести слухання справи за касаційною скаргою ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат" на іншу дату, оскільки він наразі займається волонтерською діяльністю та у визначену дату в нього буде відсутня можливість й належний постійний зв`язок для забезпечення у часті в судовому засіданні.

23. Розглянувши наведене клопотання представника скаржника - адвоката Міхантьєва М. Д., суд дійшов висновку про його відхилення як безпідставного, оскільки заявником всупереч нормам статей 73, 74, 77 ГПК України не надано жодних доказів на підтвердження обставин відсутності у нього можливості забезпечити свою участь в судовому засіданні у визначену дату. До того ж, скаржник не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з § 2."Представники" Глави 4 "Учасники судового процесу" Розділу І "Загальні положення" ГПК України. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 13, 74, 80 ГПК України), тоді як на підтвердження таких обставин скаржником не долучено жодних доказів.

24. Окрім того, суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

25. Участь представників учасників справи в судовому засіданні, призначеному ухвалою від 28.03.2023 обов`язковою не визнавалась про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи у пункті 5 резолютивної частини ухвали суду. До того ж у пункті 8 резолютивної частини ухвали учасників справи було повідомлено про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та про можливість подати процесуальні документи (заяви, клопотання, скарги, відзиви тощо).

26. З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відхилення клопотання представника ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат" - адвоката Міхантьєва М. Д. та можливість розгляду справи за відсутності скаржника.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

(ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат")

27. В обґрунтування доводів касаційної скарги ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат" стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права й невірне застосування норм матеріального права та в якості підстави касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилаючись в контексті цієї підстави про застосування норм права без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.07.2020 у справі № 20/173б, від 10.11.2022 у справі № 280/4922/21, від 31.05.2022 у справі № 140/8301/21, від 14.06.2018 у справі № 910/21400/17 та від 22.10.2019 у справі № 904/10560/17 щодо застосування норм Закону про банкрутство після вступу в дію Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), віднесення до компетенції зборів кредиторів питання переходу до наступної судової процедури, відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану", судового розсуду та умов визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Доводи арбітражного керуючого Куліченка М. В.

28. Арбітражний керуючий Куліченко М. В. у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти задоволення скарги ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат" зазначаючи, що доводи скаржника не спростовують законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій, які прийняті за підсумками більш ніж восьми років перебігу процедури санації у справі. До того ж, наведені скаржником висновки Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

Позиція Верховного Суду

29. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.

30. Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

31. Частиною першою статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32. Отже, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

33. Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

34. Тому у цій справі касаційний розгляд здійснюється в межах доводів поданої відповідачем касаційної скарги.

35. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

36. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

37. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника.

38. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

39. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 5009/2987/12 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

40. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

41. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

42. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

43. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; 2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

44. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала свої правові висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" при застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

45. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що:

- правовідносини розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб`єктами права щодо об`єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов`язках цих суб`єктів (пункт 17 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19 (провадження № 14-73цс21);

- подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16; ухвала від 14.12.20218 у справі № 910/21267/16; ухвала від 20.05.2021 у справі № 904/6125/20; пункт 18 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19);

- під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц; пункт 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; постанова від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; постанова від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).

46. Отже, подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

47. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

48. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

49. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

50. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

51. Таким чином наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення подібності таких складових елементів (критеріїв) як предмет спору (заявлених вимог), підстави позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у справах за результатами перегляду яких Верховним Судом сформовано правовий висновок, про неврахування якого стверджує касатор.

52. Відмінність предмета розгляду (предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог) у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у постановах Верховного Суду, на які посилається касатор обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв тягне за собою процесуальні наслідки встановлені статтею 296 ГПК України, а саме закриття касаційного провадження.

53. Аналіз висновків викладених в постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 20/173б, від 10.11.2022 у справі № 280/4922/21, від 31.05.2022 у справі № 140/8301/21, від 14.06.2018 у справі № 910/21400/17 та від 22.10.2019 у справі № 904/10560/17 на які посилався скаржник у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі, свідчить, що правовідносини у зазначених справах є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № 910/13042/21, що переглядається, з огляду на таке.

54. У справі, яка переглядається (№ 5009/2987/12), предметом судового розгляду є питання наявності підстав для припинення процедури санації боржника введеної згідно норм Закону про банкрутство, визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у справі

55. Апеляційний господарський суд у цій справі врахував, що процедура санації у справі триває понад вісім років, передбачені планом санації заходи не дозволили погасити вимоги кредиторів у повному розмірі та відновити платоспроможність боржника згідно умов плану санації; термін виконання плану санації закінчився, а строк процедури санації не продовжено; внаслідок реалізації всіх передбачених планом санації заходів станом на 23.11.2022 на рахунку боржника обліковуються кошти у сумі 1 482,34 грн, розміру яких недостатньо для задоволення непогашених у справі вимог кредиторів у розмірі 15 185 584,98 грн, з урахуванням чого 14.11.2022 на засіданні комітету кредиторів боржника було прийнято рішення про скасування та відкликання рішення комітету кредиторів від 15.02.2021 про укладання мирової угоди від 15.02.2021 про прощення вимог кредиторів боржника та звернення до суду із заявою про залишення без розгляду заяви (клопотання) про укладання мирової угоди.

56. Крім того, суд апеляційної інстанції зважив, що станом на 23.11.2022 в процедурі санації кредиторам було сплачено за вимогами в загальній сумі 15 376 533,20 грн, а вимоги сумі 15 185 584,98 грн - залишаються непогашеними; протягом процедури санації боржнику не тільки не вдалось відновити господарську діяльність та платоспроможність, здійснити погашення визнаної судом заборгованості перед кредиторами, а навпаки - виникли нові грошові зобов`язання; матеріали справи свідчать про те, що своєї мети запроваджена процедура санації не досягла, відновлення господарської діяльності боржника не відбулось, що було визнано і в тексті самої мирової угоди від 15.02.2021; майнові активи у боржника за рахунок яких можливо погасити кредиторську заборгованість відсутні; суду не було надано жодних доказів, які б свідчили про відновлення платоспроможності боржника, відновлення його господарської діяльності за результатами процедури санації.

57. З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення без розгляду заяви (клопотання) про укладення мирової угоди у справі; припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

58. Крім того, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи скаржника щодо ігнорування судом першої інстанції заяв кредиторів про відкладення розгляду справи, зокрема, зазначивши, що з моменту введення воєнного стану господарський суд не зупиняв здійснювати судочинство, тоді як клопотання представника кредитора ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат" про відкладення розгляду справи мають системний характер, в яких кредитор просить відкласти розгляд справи на дату після закінчення воєнного стану в країні. Проте, розгляд цієї справи є надтривалим - відбувається вже більше 10 років, провадження відкрито ухвалою від 08.08.2012. Сама процедура санації у справі здійснюється з 11.09.2014, встановлені Законом та будь-які розумні строки тривання такої процедури вже спливли. При цьому, до приміщення Господарського суду Запорізької області представник кредитора не прибув, із клопотанням про проведення судових засідань у справі в режимі відеоконференції не звертався.

59. Натомість у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 280/4922/21, на яку посилається скаржник, суд касаційної інстанції дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права з огляду на здійснення ним апеляційного розгляду справи за відсутності відповідача, незважаючи на обставини продовження воєнного стану на усій території України. Крім того, суд касаційної інстанції у вирішенні наведеного питання звернув увагу, що суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки аргументам заявленого клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану й не навів жодних висновків щодо вирішення порушеного апелянтом питання відкладення судового розгляду до закінчення воєнного стану в Україні. До того ж, наведена скаржником справа розглядалася у позовному провадженні ініційованому за позовом фізичної особи та обставини неявки фізичної особи до суду апеляційної інстанції мали разовий характер.

60. Отже, правовідносини у справі наведені скаржником та у справі, що розглядається, є неподібними, оскільки у цих справах різними є обставини за яких судом було відхилено клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки у справі, яка переглядається, окрім введення воєнного стану судом також було враховано систематичний характер клопотань заявника, тривалість розгляду справи протягом більше ніж 10 років, спливу строку процедури санації, відсутність звернення з клопотанням про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

61. Так само з наведених підстав неаргументованим є посилання скаржника постанову Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 140/8301/21, в якій суд касаційної інстанції за обставин розгляду справи в позовному проваджені за позовом фізичної особи та прийняття апеляційний судом постанови у фактично у першому засіданні (оскільки у справі відсутній процесуальний документ, який підтверджує, що відбулось судове засідання, в межах якого суд апеляційної інстанції ухвалив відкласти розгляд справи), дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову 02.03.2022 без участі сторін, які виявили бажання бути присутніми в судовому засіданні, в період дії правового режиму воєнного стану, розуміючи певні об`єктивні ускладнені обставини щодо можливості сторін прибути до суду (наприклад: призов на військову службу, переїзд до іншого міста, затори тощо), з метою забезпечення права учасників справи брати участь у судовому процесі, не здійснив певні процесуальні дії для забезпечення справедливого судового розгляду.

62. Крім того, безпідставним є посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 904/10560/17, в якій суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного господарського суду щодо передчасного визнання місцевим господарським судом боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури без встановлення фактичного фінансового стану боржника, наявності чи відсутності майнових активів у нього, за рахунок яких можливо продовжити виробничу діяльність з метою погашення кредиторської заборгованості, перевірки можливості застосування до боржника іншої, ніж ліквідація, судової процедури, зазначивши, що таке рішення повинно прийматись за наявності належних та допустимих доказів про відсутність можливості відновити платоспроможність боржника та погасити вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури, враховуючи мету Закону про банкрутство.

63. Водночас, у справі, яка переглядається, прийняттю судом першої інстанції постанови про визнання боржника банкрутом передувало: введення процедури санації, яка тривала понад вісім років, протягом якої передбачені планом санації заходи не дозволили погасити вимоги кредиторів у повному розмірі та відновити платоспроможність боржника; встановлення обставин недостатності коштів на рахунку боржника для задоволення вимог кредиторів (залишок коштів на рахунку - 1 482,34 грн, тоді як розмір непогашених вимог кредиторів складає у розмірі 15 185 584,98 грн), відсутності у боржника майнових активів за рахунок яких можливо погасити кредиторську заборгованість та доказів у справі, які б свідчили про відновлення платоспроможності боржника, відновлення його господарської діяльності за результатами процедури санації, відсутності протягом процедури санації боржнику відновлення господарської діяльності та платоспроможності боржника, виникнення у боржника нових зобов`язань у період санації тощо.

64. Крім того, не є подібними із спірними правовідносини у постанові Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 910/21400/17, в якій провадження у справі про банкрутство боржника порушено в порядку статті 95 Закону про банкрутство та судом надавалася оцінки дотриманням боржником вимог щодо ліквідації юридичної особи за рішенням власника, визначених зокрема, положеннями статей 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, а висновок суду про недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів здійснений без проведення належного аналізу активів та пасивів боржника.

65. Також неаргументованим є посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 20/173б, провадження в якій та висновки суду щодо наявності підстав для припинення процедури санації та визнання боржника банкрутом здійснені стосовно боржника, державна частка в статутному капіталі якого складала 94,6 %, а оцінка наявності підстав для застосування ліквідації здійснювалася із урахуванням положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

66. Отже, правовідносини у справах наведених скаржником та у справі, що розглядається, є неподібними, оскільки у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймались відповідні судові рішення, за інших фактичних обставин справи, а також матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

67. За таких умов, помилковими є аргументи ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат" щодо незастосування судом апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваної постанови висновків викладених у постановах Верховного Суду, які наведені в касаційній скарзі.

68. Верховний Суд при розгляді цієї справи враховує, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

69. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

70. Крім того ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

71. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

72. Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

73. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

74. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

75. Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

76. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

77. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

78. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

79. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

80. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

81. Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

82. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

83. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. mutatis mutandis рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

84. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19, від 03.07.2019 у справі № 757/12646/16, від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, від 01.11.2018 у справі № 910/18436/16, від 14.02.2018 у справі № 379/1256/15-ц, від 08.02.2018 у справі № 756/9955/16-ц та постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14).

85. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТзОВ "Перший залізобетонний комбінат" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2023 та постанову Господарського суду Запорізької області від 13.12.2022 у справі № 5009/2987/12 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, оскільки після відкриття касаційного провадження судом встановлено, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у цій справі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший залізобетонний комбінат" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2023 та постанову Господарського суду Запорізької області від 13.12.2022 у справі № 5009/2987/12.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. І. Картере

В. Г. Пєсков