Постанова

від 02.05.2023 по справі 145/1651/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/1651/19

Провадження № 22-ц/801/749/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ганкіна І. А.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 рокуСправа № 145/1651/19м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсуд ускладі колегіїсуддів судовоїпалати зцивільних справ:головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Матківської М.В., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Ковальчук О.А.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вінниця цивільнусправу №145/1651/19 за позовом ОСОБА_1 до Фермерського Господарства «Моргульський І.В.» про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками та скасування реєстраційного запису,

за апеляційною скаргою Фермерського Господарства «Моргульський І.В.» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Ганкіної І. А.,

встановив:

В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до Фермерського Господарства «Моргульський І.В.» про усуненні перешкод в користуванні земельними ділянками та скасування реєстраційного запису.

Позов мотивований тим, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер 0524585300:01:002:0285 загальною площею 4,719 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області. Також, йому на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер 0524585300:01:002:0286 загальною площею 0,9285 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області.

В лютому 2019 року позивач отримав від ФГ «Моргульський І.В.» усну пропозицію про передачу в оренду належних земельних ділянок, що зазначені вище. Після обговорення можливих умов оренди, позивачем було взято час для обміркування такої пропозиції. В червні 2019 року під час особистої зустрічі з відповідачем йому було повідомлення про нібито наявність укладених та зареєстрованих договорів оренди землі від 15.04.2019 на належні позивачу земельні ділянки. Крім того позивачу було надано один примірник договорів оренди, а саме: договір оренди землі від 15.04.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Моргульський І.В.», предметом якого була земельна ділянка кадастровий номер 0524585300:01:002:0285 загальною площею 4,719 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області та договір оренди землі від 15.04.2019 укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Моргульський І.В.», предметом якого була земельна ділянка кадастровий номер 0524585300:01:002:0286 загальною площею 0,9285 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області. У зв`язку з тим, що вищевказані договори оренди позивач не підписував, інших осіб на право підпису не уповноважував, в червні 2019 року позивач був вимушений звернувся до Тиврівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області з заявою про підробку його підпису в договорах оренди. За зверненням позивача було відкрито кримінальне провадження та проведено технічну та почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку судових експертів за результатами проведення технічної та почеркознавчої експертизи №4852/4853/19-21 від 01.08.2019 року виконаної Вінницьким відділенням КНДІСЕ, зазначено, що підпис в графі «Орендодавець ОСОБА_2 » договору оренди землі від 15.04.2019 р. з кадастровим номером 0524585300:01:002:0285 та договорі оренди землі від 15.04.2019 р. з кадастровим номером 0524585300:01:002:0286, - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів, не самим ОСОБА_1 , а іншою особою. У зв`язку з цим, у вересні 2019 року позивач повторно звернувся до відповідача з проханням про розірвання Договорів оренди, на що відповідач повідомив, що не бажає розривати договори оренди та повертати належні йому земельні ділянки.

Із висновку експертів №4852/4853/19-21 від 01.08.2019, виконаного Вінницьким відділенням КНДІСЕ в рамках кримінального провадження, встановлено, що експерти були попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями384,385 КК України. Відтак, висновок експертів містить інформацію щодо предмета доказування. Підстав уважати, що висновок отриманий з порушенням відповідного порядку немає, тому такий доказ є належним та допустимим.

Викладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) та правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №389/501/18 (провадження №61-12169св19).

Відтак почеркознавча експертиза була проведена на підставі ухвали слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області у справі №145/972/19, висновок експертів є мотивованим, містить відповіді на поставлені питання. Експерти попереджені про відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову від виконання покладених обов`язків за ст.ст.384,385 Кримінального кодексу України. Окрім того, в момент укладення договорів оренди, позивач перебував за кордоном, а саме з 22.03.2019 р. по 28.05.2019 р., що підтверджується відміткою в біометричному закордонному паспорті. Таким чином підписати договори оренди 15.04.2019 р. позивач не мав можливості, що ще раз підтверджує той факт, що вказані договори оренди були підписані іншою особою, а не ним особисто.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 03 лютого 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою та зобов`язати ФГ «Моргульський І.В.» (ЄДРПОУ 42719137) повернути земельну ділянку кадастровий номер 0524585300:01:002:0285 загальною площею 4,719 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою та зобов`язати ФГ «Моргульський І.В.» (ЄДРПОУ 42719137) повернути земельну ділянку кадастровий номер 0524585300:01:002:0286 загальною площею 0,9285 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнуто з фермерського господарства «Моргульський І.В.» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3073,60 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача фермерського господарства «Моргульський І.В.» просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 лютого 2023 року .

В апеляційній скарзі зазначив, що оскаржуване рішення суду прийнято із недотриманням норм процесуального права та неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Оскільки наданий стороною висновок судових експертів за результатами проведеної технічної та почеркознавчої експертизи від 01.08.2019 від 4852/4853/19-21 не був підготовлений ні на замовлення учасника справи, ні на підставі ухвали суду про призначення експертизи в даній справі.

Представник позивача адвокат Тиховський М.О. надіслав відзив на апеляційну скаргу, де просив рішення суду залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Представник відповідача фермерського господарства «Моргульський І.В.» в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача адвокат Тиховський М.О. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги. Просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер 0524585300:01:002:0285 загальною площею 4,719 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області (т1, а.с.13).

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер 0524585300:01:002:0286 загальною площею 0,9285 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області (т.1, а.с.12).

Позивачем отримано один примірник договорів оренди, а саме: договір оренди землі від 15.04.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Моргульський І.В.», предметом якого була земельна ділянка кадастровий номер 0524585300:01:002:0285 загальною площею 4,719 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області та договір оренди землі від 15.04.2019 укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Моргульський І.В.», предметом якого була земельна ділянка кадастровий номер 0524585300:01:002:0286 загальною площею 0,9285 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рахно-Полівської сільської ради, Тиврівського району, Вінницької області (т1, а.с. 4-7, 8-11).

Відповідно до висновку судових експертів за результатами проведення технічної та почеркознавчої експертизи №4852/4853/19-21 від 01.08.2019 року виконаної Вінницьким відділенням КНДІСЕ, підпис в графі «Орендодавець ОСОБА_2 » договору оренди землі від 15.04.2019 р. з кадастровим номером 0524585300:01:002:0285 та договорі оренди землі від 15.04.2019 р. з кадастровим номером 0524585300:01:002:0286, - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів, не самим ОСОБА_1 , а іншою особою (т.1, а.с.14-17).

Ст. 102 ЦПК Українивизначає, що висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Пленум Верховного Суду України, у своїйПостанові від 12.06.2009 р. № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»роз`яснив, що висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленимЗаконом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Відповідно достатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України), допустимим є доказ, який одержаний з дотриманням порядку, встановленого законом.

Згідно ізстаттею 78 ЦПК Українисуд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною п`ятоюстатті 106 ЦПК Українивизначено, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлений для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Із висновку експертів №4852/4853/19-21 від 01.08.2019, виконаного Вінницьким відділенням КНДІСЕ в рамках кримінального провадження, встановлено, що експерти були попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями384,385 КК України.

Відтак, висновок експертів містить інформацію щодо предмета доказування, підстав уважати, що висновок отриманий з порушенням порядку у суду немає, тому такий доказ суд вважає належним та допустимим.

Викладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) та правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №389/501/18 (провадження №61-12169св19).

Відтак почеркознавча експертиза була проведена на підставі ухвали слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області у справі №145/972/19, висновок експертів є мотивованим, містить відповіді на поставлені питання.

Експерти попереджені про відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову від виконання покладених обов`язків за ст.ст.384,385 Кримінального кодексу України.

Також, в момент укладення Договорів оренди, ОСОБА_1 перебував за кордоном, а саме з 22.03.2019 р. по 28.05.2019 р., що підтверджується відміткою в біометричному закордонному паспорті (т.1, а.с. 21-22).

Із положеньстатті 1 Закону України «Про оренду землі»вбачається, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зстаттею 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Стаття 14 Закону України «Про оренду землі» визначає, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землізатверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбаченихЗемельним кодексом України,Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частинами 1, 2 статті 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленомузаконом.

Вищевказане кореспондується з частиною першоюстатті 93 ЗК України- право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини третьоїстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК Українивстановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності дост. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно дост. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 у подібній справі зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміннявизнанняправочинунедійсним якспособузахистує усталенимусудовійпрактиці.Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Однак, у разі виявлення підстав, які свідчать про нікчемність правочину, його невідповідність вимогам ст.203 ЦК України порушене право підлягає захисту, шляхом повернення майна власнику у його володіння.

Тобто, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)(ст.215 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України).

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Положеннями ч. 1ст. 319 ЦК Українивстановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з ч. 2ст.90ЗКУкраїни порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Таким чином, відповідно дост. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2ст. 152 ЗК Українивстановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 набув спірні земельні ділянки у власність правомірно, в порядку спадкування за заповітом (т.2, а.с.25), та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було вчинено запис про реєстрацію права власності (т.2, а.с. 26-29).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом з тим, суд критично оцінює доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву так як такі спростовані позивачем та висновками судових експертів.

Щодо скасування записів про державну реєстрацію, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Верховний Суд України неодноразово висловлювали правову позицію про те, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації, і що факт чинності попередніх договорів оренди землі унеможливлює державну реєстрацію прав оренди згідно договорів оренди землі, укладених пізніше (постанови ВС України від 29 вересня 2015 року у справі № 802/37191, від 30 березня 2016 року у справі № 21-1434а15, від 15 листопада 2016 року у справі № 825/1287/15-а).

Рішення державного реєстратора підлягає скасуванню не лише із підстав недійсності оспорюваного договору оренди, але й з підстав порушення державним реєстратором норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно під час вчинення відповідних реєстраційних дій. Протиправні дії і рішення державного реєстратора призводять до виникнення ситуації з подвійною реєстрацією права користування землею на одну і ту саму земельну ділянку за різними особами.

Велика Палата Верховного Суду у п. 74 постанови від 29 травня 2019 року №367/2022/15-ц (14-376цс18) звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі №915/127/18).

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Верховний Суд у постанові від 03 вересня 2020 року, справа № 914/1201/19, зазначив, що за змістом статей 3,15,16 ЦК правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України №1952 було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України №1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України №1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1)про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України №1952.

Тому в цій частині позову, щодо скасування записів про державну реєстрацію речових прав, щодо права оренди земельних ділянок позивачу слід відмовити.

Такі висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає законними та обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд звертає увагу що під час розгляду справи в суді першої інстанції судом було постановлено ухвалу про призначення почеркознавчої експертизи, однак експертиза не була проведена в зв`язку з не оплатою даної експертизи. В подальшому провадження було відновлено і стороною відповідача більше клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявлялось, крім того в матеріалах справи наявна заява представника відповідача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду у його відсутність.( т. 2 а.с. 77)

Із висновку експертів №4852/4853/19-21 від 01.08.2019 року виконаного Вінницьким відділенням КНДІСЕ в рамках кримінального провадження, встановлено, що експерти були попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за ст. ст. 384, 385 КК України.

Висновок містить інформацію щодо предмета доказування, а тому підстав вважати, що висновок отриманий з порушенням порядку у суду не має.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК України,статті 141 ЦПК Українисуд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд,

постановив :

Апеляційну скаргу Фермерського Господарства «Моргульський І.В.» залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 лютого 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: М.В. Матківська

І.М. Стадник