Постанова

від 08.05.2023 по справі 600/3670/22-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/3670/22-а

Головуючий у 1-й інстанції: Анісімов О.В.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

08 травня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення, у формі Повідомлення про відмову у видачі будівельного паспорта А2940706496222070147 від 03.10.2022 року Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про відмову у видачі будівельного паспорта на забудову земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,0602 га, за кадастровим номером 7310136300:22:001:0203, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради видати будівельний паспорт ОСОБА_1 на забудову земельної ділянки площею 0,0602 га, за кадастровим номером 7310136300:22:001:0203, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року у задоволенні позову відмолено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 7310136300:22:001:0203 має цільове призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), про це свідчить Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №193861563 виданий на підставі Договору дарування земельної ділянки №28967 від 19.12.2019 року. Відповідно до Ескізу намірів забудови «Будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_2 виконаного на замовлення в сертифікованого архітектора заплановано побудувати житловий будинок загальною площею 138,4 кв.м. із площею забудови 117,2 кв.м., клас наслідків CC1, код згідно з ДК 018-2000-1110.2.

Відтак, ОСОБА_1 вважає відмову відповідача протиправною, оскільки така відмова прийнята без врахування вимог статті 24, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що позбавляє останнього можливості реалізації права на забудову земельної ділянки відповідно до її цільового призначення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0602 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:22:001:0203, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.12.2019 року №193861563.

Право власності на земельну ділянку набуто на підставі договору дарування земельної ділянки №28967 від 19.12.2019 року.

З метою отримання будівельного паспорта на забудову належної йому на праві власності земельної ділянки позивач звернувся до Департаменту із заявою від 19.09.2022 року, в якій просив видати будівельний паспорт забудови земельної ділянки.

За результатами розгляду заяви Департаментом надана відповідь, яка оформлена у формі Повідомленням про відмову в наданні будівельного паспорту № НОМЕР_1 від 03.10.2022 року, яким позивача повідомлено про наступне: «На Ваше звернення №б/н від 19.09.2022 р., щодо видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки 7310136300:22:001:0203 на об`єкт будівництва Нове будівництво індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради (44158575) відмовляє в наданні будівельного паспорта забудови земельної ділянки відповідно до пункту 2.4 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 103 від 05.07.2011, а саме: невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Обґрунтування підстави для другого пункту: Відповідно до містобудівної документації «Коригування генерального плану міста Чернівці», затвердженої рішенням 48 сесії міської ради VI скликання від 27.03.2014 року №1171, в складі якої розроблено план зонування території міста, земельна ділянка з кадастровим номером 7310136300:22:001:0203 належить до території лісів та заліснених територій (Р-3 - рекреаційні зони озеленених-територій). У вказаній зоні будівництво індивідуальних житлових будинків не передбачено».

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні у відповідача, як у суб`єкта владних повноважень, відсутні підстави для видачі позивачу будівельного паспорта, а відтак, відмовляючи у наданні будівельного паспорта, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з положеннями ст. 5, 78, 91, 154 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на принципах невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю, тощо.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Власники земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Згідно з положенням ст. 373, ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Аналізуючи наведене можна дійти висновку, що обов`язковою умовою користування земельною ділянкою є її використання за цільовим призначенням, а втручання, в тому числі, органів місцевого самоврядування в таке користування, забороняється.

Так, правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів установлено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

Положеннями статті 8 Закону № 3038-VI передбачено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 16 указаного Закону закріплено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Стаття 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV) містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

За змістом статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Таким чином, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Частиною першою статті 193 ЗК України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до приписів вищевказаних правових норм, відображуються у державному земельному кадастрі.

Частиною 3 статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що зонування території здійснюється з дотриманням, зокрема, вимог урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0602 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:22:001:0203, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (Договір дарування земельної ділянки №28967 від 19.12.2019 року).

Суд зазначає, що земельна ділянка із з кадастровим номером 7310136300:22:001:0203 має цільове призначення «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), про це свідчить Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №193861563 виданий на підставі Договору дарування земельної ділянки №28967 від 19.12.2019 року.

Окрім того, відповідно до Ескізу намірів забудови «Будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_2 виконаного на замовлення в сертифікованого архітектора заплановано побудувати житловий будинок загальною площею 138,4 кв.м. із площею забудови 117,2 кв.м., клас наслідків CC1, код згідно з ДК 018-2000-1110.2.

Однак, відповідно до містобудівної документації Коригування генерального плану міста Чернівців, затвердженої рішенням 48 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 27.03.2014 року №1171, в складі якої розроблено схема та план зонування території міста Чернівців, земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:22:001:0203, знаходиться в зоні території лісів та заліснених територій (Р-3 рекреаційні зони озеленених територій), що і було підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що коригування генерального плану відбулись без врахування цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:22:001:0203

А тому, оскільки земельна ділянка перебуває у власності позивача, а її цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, колегія суддів дійшла висновку, що вона може бути використана для будівництва житлового будинку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.02.2022 у справі №826/1732/18, від 27.07.2022 у справі №405/5220/17.

При цьому суд зауважує, що положення Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідно до яких власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд, мають вищу юридичну, ніж рішення Чернівецької міської ради VI від 27.03.2014 №1171, яким відкориговано генеральний план міста Чернівці.

Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом у постанові від 23.11.2021 у справі №815/1373/18.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення, у формі Повідомлення про відмову у видачі будівельного паспорта А2940706496222070147 від 03.10.2022 року Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про відмову у видачі будівельного паспорта на забудову земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,0602 га, за кадастровим номером 7310136300:22:001:0203, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради видати будівельний паспорт ОСОБА_1 на забудову земельної ділянки площею 0,0602 га, за кадастровим номером 7310136300:22:001:0203, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними. Кожна особа, відповідно до ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відтак, позовна вимога в частині зобов`язання Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради видати будівельний паспорт ОСОБА_1 на забудову земельної ділянки площею 0,0602 га, за кадастровим номером 7310136300:22:001:0203, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , також підлягає задоволенню, як похідна.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені скаржником судові витрати пов`язані з оплатою судового збору в сумі 2481 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради.

Стосовно вимоги позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу у розмірі 8000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 2 червня 2022 року № 380/3142/20.

Судом встановлено, що в матеріалах міститься лише ордер на надання правничої допомоги на адвоката Рожок Лідії Петрівни. Однак будь-яких належних доказів на підтвердження витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суду не надано.

Наведене свідчить про недотримання вимог ч. 7 ст. 139 КАС України.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у судових рішеннях. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди нижчих інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розумінні частини п`ятої статті 134 КАС.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 року №120/4765/21-а.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позивачем не надано належних й достатніх доказів на підтвердження понесених у цій справі витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу немає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року скасувати.

Прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення, у формі Повідомлення про відмову у видачі будівельного паспорта А2940706496222070147 від 03.10.2022 року Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про відмову у видачі будівельного паспорта на забудову земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,0602 га, за кадастровим номером 7310136300:22:001:0203, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради видати будівельний паспорт ОСОБА_1 на забудову земельної ділянки площею 0,0602 га, за кадастровим номером 7310136300:22:001:0203, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради понесені судові витрати пов`язані з оплатою судового збору в сумі 2481 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Курко О. П. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.