Постанова від 09.05.2023 по справі 440/10882/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 р. Справа № 440/10882/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2023, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, повний текст складено 13.02.23 по справі № 440/10882/22

за позовом ОСОБА_1

до Лікарсько-консультативної комісії Комунального підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради"

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лікарсько-консультативної комісії Комунального підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" (далі за текстом також відповідач, ЛКК), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене протоколом засідання ЛКК від 24.11.2022 за № 247, щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.04.2021;

- зобов`язати відповідача провести повторне засідання комісії щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.04.2021 з приводу надання висновку про наявність у її сина - ОСОБА_2 медичних показань для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам позивача, наведеним у позовній заяві, які дають достатні підстави для задоволення позовних вимог. Звертає увагу, що у позовній заяві не заявлено вимог про проведення медико-соціальної експертизи, оскільки заява ОСОБА_1 від 07.04.2021 спрямована на отримання висновку про те, що її син до 1996 року (до досягнення шестирічного віку) мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю, який надається виключно на підставі медичної документації, яка повинна зберігатися у відповідному медичному закладі.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому 27.01.1999 встановлена інвалідність відповідно до медичного висновку № 5 від 27.01.1999 Дитячої МКЛ м. Полтави (а.с. 20).

07.04.2021 (зареєстровано 08.04.2021 за вх. № 515) позивач звернулася до директора ЛКК із заявою, в якій просила надати їй письмовий висновок ЛКК про те, що її син, ОСОБА_2 , мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення 6-річного віку (а.с. 22).

За наслідками розгляду цієї заяви та доданих документів в.о. директора надала письмову відповідь (лист від 30.04.2021, вих. № 1040), якою повідомила, що таке питання не підлягає розгляду ЛКК лікувального закладу за давністю випадку та відсутністю необхідної медичної документації.

Вважаючи такі дії протиправною бездіяльністю, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, в якому просила зобов`язати ЛКК розглянути її заяву від 08.04.2021 по суті на засіданні ЛКК.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 у справі № 440/7355/21 визнано протиправною бездіяльність ЛКК з приводу розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.04.2021 за вх. № 515 відповідно до Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 за № 917, та зобов`язано ЛКК здійснити розгляд заяви ОСОБА_1 від 08.04.2021 за вх. № 515 відповідно до Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 за № 917 з прийняттям відповідного висновку по суті звернення.

На виконання судового рішення ЛКК здійснено розгляд листа ОСОБА_1 від 07.04.2021, наслідки розгляду якого оформлено протоколом № 79 від 15.06.2022 (а.с. 49-51).

У вказаному протоколі членами Комісії сформульовано висновок, відповідно до якого:

1. Неможливо надати підтвердження про те, що дитина ОСОБА_2 має бути визнаним таким, що мав інвалідність до 6-ти років. Захворювання можливо і наступило раніше, проте захворювання та інвалідність - це різні речі.

2. В січні 1999 року та в червні 2004 року призначення інвалідності та її пролонгація ОСОБА_2 по захворюванню … проведені без належного обґрунтування.

3. Підстав для визнання дитини ОСОБА_3 інвалідом дитинства до 6-ти років не було і немає.

Не погоджуючись із правомірністю таких висновків Комісії, ОСОБА_1 знову звернулася до суду з позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2022 у справі № 440/6065/22, яке набрало законної сили 15.11.2022, визнано протиправним та скасовано рішення ЛКК, оформлене протоколом № 79 від 15.06.2022, та зобов`язано ЛКК провести повторне засідання Комісії щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.04.2021 (зареєстровано 08.04.2021 за вх. № 515) відносно надання висновку ОСОБА_1 про те, що її син - ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (а.с. 34-41).

На виконання цього рішення суду Комісією здійснений розгляд звернення ОСОБА_1 , результати якого оформлено протоколом № 247 від 24.11.2022 (а.с. 43-47).

У вказаному протоколі членами Комісії сформульовано такі висновки:

1. Захворювання дитини ОСОБА_2 неможливо визнати таким, що було вродженим.

2. Дитина ОСОБА_2 визнаний «Інвалідом дитинства» тільки в 1999 році, коли йому виповнилося повних 8 років.

3. Рекомендації ЛКК щодо встановлення інвалідності дитині ОСОБА_2 не відповідали чинному на той час законодавству та дійсному стану дитини.

4. На підставі зазначених даних члени ЛКК КП «ДМКЛ ПМР» не можуть підтвердити те, що дитина ОСОБА_2 має бути визнаним таким, що мав інвалідність до 6-ти років.

5. У дійсної лікарсько-консультативної комісії КП «ДМКЛ ПМР» підстави для визнання гр. ОСОБА_1 матір`ю дитини інваліда до 6-ти років відсутні.

Не погоджуючись із правомірністю таких висновків Комісії, ОСОБА_1 знову звернулася до суду з позовом у цій справі, в якому просить суд скасувати це рішення повністю та зобов`язати відповідача повторно розглянути її заяву.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходячи з того, що на момент звернення позивача до Комісії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття, а тому дія Положення про лікарсько-консультативну комісію в частині, що визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, дітей з інвалідністю, на позивача та її сина вже не поширюється, дійшов висновку про те, що сформульований у спірному протоколі висновок про відсутність підстав для визнання гр. ОСОБА_1 матір`ю дитини інваліда до 6-ти років є по суті правильним.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (статті 44 Конституції України).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за № 1788-XII (надалі також - Закон № 1788-ХІІ) жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (п. є і ж ст. 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (ст. 94).

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV (надалі також - Закон України № 1058-ІV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Статтею 1 Закону України № 1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше 5 років.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

За приписами абз. 4 п. 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-ІV жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Отже право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).

За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону України № 875-ХІІ, а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року, № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз. 3 статті 1 Закону України № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 330/2181/16-а (2-а/330/36/2016).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну інвалід з дитинства не міститься ані в Законі України № 875-ХІІ, ані в Законі України № 2109-III. При цьому зі змісту абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року, № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту абзацу 4 п. 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-ІV вбачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону України № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року за № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Згідно з п. 2.18 Порядку № 22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону України № 1058-IV.

Таким чином Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ст. 17 Закону України № 1788-XII та ст. 26, абз. 4 п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 330/2181/16-а зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2014 року у справі № 21-133а14 висловив обґрунтовану позицію, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Велика Палата Верховного Суду вважала недоцільним висновок Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття інвалід з дитинства як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

За приписами абзацу 3 частини першої статті 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" заклад охорони здоров`я - юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013, № 917 (надалі - Положення № 917), лікарсько-консультативні комісії функціонують у закладах охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Міські, районні, міжрайонні, районні у містах комісії утворюються за рішенням керівника відповідного закладу охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурного підрозділу з питань охорони здоров`я місцевих держадміністрацій.

До складу комісії входять голова, лікарі за спеціальностями, спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або практичний психолог.

Таким чином за порядком функціонування й ухвалення рішень Комісія є колегіальним органом.

Відповідно до п. 4 Положення № 917 організаційною формою роботи комісій є засідання. Періодичність проведення засідань комісії визначається її головою, але не рідше одного разу на місяць.

Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю, обов`язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, іншими підприємствами, установами та організаціями, в яких навчаються або перебувають діти (пункти 5, 6 Положення № 917).

Відповідно до п. п. 9, 10 Положення № 917 основною формою роботи комісії є засідання. Рішення комісії приймається більшістю голосів. У разі рівного розподілу голосів голос голови комісії є вирішальним.

Відомості щодо результатів проведення медико-соціальної експертизи і прийнятих рішень вносяться до медичного висновку на дитину з інвалідністю та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою закладу охорони здоров`я.

Отже результатом засідання комісії є висновок, зокрема про те, що дитина мала або не мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Саме висновок за своєю суттю і є рішенням суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 29.07.1991, актовий запис № 542 від 20.11.1990 у відділі реєстрації актів громадянського стану відділу ЗАГС Ленінського райвиконкому м. Полтави (а.с. 13, 15).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27.01.1999 встановлена інвалідність у зв`язку із захворюванням "Папіломатоз гортані, стан після оперативного лікування", що відповідає розділу І пункту 2 Наказу МОЗ України № 175 від 05.12.1991, про що складено протокол № 5 від 27.01.1999 та видано медичний висновок на дитину - підлітка - інваліда з дитинства № 5 від 27.01.1999 Дитячої МКЛ м. Полтави.

Згідно з експертним висновком Центральної дитячої спеціалізованої ЛКК по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС № 701 від 04.08.1999 /а.с. 17/ наявне захворювання "Папіломатоз гортані, рецидивуючий перебіг" відповідає розділу "Новоутворення" Переліку хвороб і патологічних станів, ризик виникнення яких підвищується при тривалому впливі на організм дитини іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (Наказ МОЗ України від 17.05.97 за № 150), захворювання пов`язане з наслідками аварії на ЧАЕС, інвалідність пов`язана з наслідками аварії на ЧАЕС до строку дії існуючої інвалідності по даному захворюванню (Наказ МОЗ від 05.12.1991 за № 175). Висновок дійсний до 04.10.2008.

Протоколом Дитячої МКЛ м. Полтави № 16 від 30.06.2004 /а.с. 31/, складеним щодо дитини ОСОБА_2 , підтверджено, що захворювання "Папіломатоз гортані з порушенням функції дихання після неефективного кількаразового оперативного лікування" відповідає переліку захворювань у Наказі МОЗ № 454 від 08.11.2001, розділ ХІХ пункт 3 підпункт 3.13., видано медичний висновок про дитину-інваліда до 16 років № 16 від 30.06.2004.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ № 110861 /а.с. 27/, за наслідками повторного огляду встановлено ОСОБА_2 другу групу інвалідності з 24.12.2021 - інвалід з дитинства, захворювання, пов`язані з дією іонізуючих факторів внаслідок аварії на ЧАЕС, безтерміново.

За матеріалами справи позивач неодноразово зверталася до відповідача із заявами про надання висновку ЛКК про те, що її син ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною інвалідом до досягнення шестирічного віку задля здобуття нею можливості отримати пенсію за віком у 50 років та у подальшому, за результатами такого розгляду заяв відповідачем до суду.

Зокрема, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2022 у справі № 440/6065/22, яке набрало законної сили 15.11.2022, визнано протиправним та скасовано рішення ЛКК, оформлене протоколом № 79 від 15.06.2022, та зобов`язано ЛКК провести повторне засідання Комісії щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.04.2021 (зареєстровано 08.04.2021 за вх. № 515) відносно надання висновку ОСОБА_1 про те, що її син - ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

На виконання судового рішення у справі № 440/6065/22 відповідачем прийняте рішення, оформлене протоколом засідання ЛКК від 24.11.2022 за № 247, яке оскаржується у цій справі.

При цьому за висновками Полтавського окружного адміністративного суду, викладеними у рішенні від 14.10.2022 у справі № 440/6065/22, в якій оскаржувалося рішення відповідача, оформлене протоколом № 79 від 15.06.2022, посилання відповідача на те, що підстав для визнання дитини ОСОБА_2 інвалідом дитинства до 6-ти років не було і немає, в січні 1999 року та в червні 2004 року призначення інвалідності та її пролонгація ОСОБА_2 по захворюванню "Папіломатоз гортані" були проведені без належного обґрунтування, є безпідставними та необґрунтованими.

Стосовно висновку про неможливість надати підтвердження про те, що дитина ОСОБА_2 має бути визнаним таким, що мав інвалідність до 6-ти років, суд зазначив, що такий висновок не є достатньо мотивованим, оскільки зроблений лише на підставі даних Журналу руху хворих в період 1995 - 1996 роки, який містить відомості про діагноз закладу, який направив хворого, тоді як медична документація (медичні картки стаціонарного хворого) за 1995 - 1996 роки, яка б містила детальну інформацію щодо захворювання, відсутня. Крім того, висновок зроблено виходячи із загальних понять про захворювання "Папіломатоз гортані", а не детального аналізу захворювання дитини ОСОБА_2 , яке згідно з випискою з історії хвороби відділення отоларингології НСДК «ОХМАТДИТ» № 2061 від 21.10.1996, встановлено, як «Папіломатоз гортані. Дихальна недостатність ІІ ступеню. D 14.1», а отже, очевидним є факт виникнення захворювання дитини до досягнення шестирічного віку.

Проте при прийнятті оскаржуваного рішення вказані висновки суду, викладені у рішенні від 14.10.2022 у справі № 440/6065/22, відповідачем враховано частково.

Так, за матеріалами справи, позивач зверталася до КП «Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» із заявою від 05.12.2022 про доступ до публічної інформації щодо повідомлення про перелік організаційних заходів щодо втраченої медичної документації ОСОБА_2 (медичних карток стаціонарного хворого за 1995 - 1996 роки, яка б містила детальну інформацію щодо захворювання).

З листом від 14.12.2022 за № 2046 КП «Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» надала копію Наказу від 24.11.2022 за № 196-Ап «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» (про вжиті заходи щодо притягнення винних осіб до відповідальності та про ведення роботи по встановленню медичної документації з відповідним терміном виконання тощо).

З огляду на те, що оскаржуване у цій справі рішення відповідача прийняте 24.11.2022, очевидним є факт того, що Наказ КП «ДМКЛ ПМР» від 24.11.2022 за № 196-Ап не був урахований під час складення протоколу засідання ЛКК від 24.11.2022 за № 247.

Водночас відповідачем в оскаржуваному рішенні викладено суперечливий висновок про те, що «захворювання можливо і наступило раніше 6-ти років, проте захворювання і інвалідність це різні речі. Лікарі закладу, причетні до роботи ЛКК, в повній мірі визнають рішення Центральної дитячої спеціалізованої ЛКК медичний висновок від 04.08.1999 за № 701 про те, що захворювання - «Папіломатоз гортані» та інвалідність пов`язані із наслідками аварії на ЧАЕС».

Крім того, аналізуючи протокол № 5 від 27.01.1999, яким дитині ОСОБА_2 встановлено інвалідність з 27.01.1999, на відповідність положенням розділу І пункту 2 Переліку медичних показань, які надають право на отримання соціальної пенсії дітям-інвалідам віком до 16 років, затвердженому Наказом МОЗ України від 05.12.1991 за № 175, у розрізі захворювання дитини, відповідач дійшов висновку, що «рекомендації ЛКК щодо встановлення інвалідності дитині ОСОБА_2 не відповідали чинному на той час законодавству та дійсному стану дитини».

Проте відповідно до пп. 2 п. 8 Положення № 917 Центральні комісії перевіряють за зверненням дитини з інвалідністю віком понад 15 років, батьків або законних представників дитини з інвалідністю правомірність прийнятих міськими, районними, міжрайонними, районними в містах комісіями рішень щодо встановлення інвалідності.

Таким чином в оскаржуваному протоколі комісією надано оцінку правомірності визнання дитини з інвалідністю ОСОБА_2 , однак вирішення питання про правомірність інших рішень щодо призначення (пролонгації) інвалідності не належить до компетенції лікарсько-консультативної комісії, передбаченої Положенням № 917.

З протоколу Лікарсько-консультативної комісії Комунального підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" від 24.11.2022 за № 247 також установлено, що присутніми на засіданні на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2022 у справі № 440/6065/22 були: ОСОБА_4 - медичний директор, голова; члени: Ананевич О. І. - завідувач відділення "Педіатрія № 1", секретар; Щербань І. М. - завідувач приймального відділення; Хмілевський Д. В. - в.о. завідувача хірургічного відділення; Литовченко Д. М. - завідувач ВАІТ; Щербань О. А. - завідувач відділенням раннього дитинства з неонатальними ліжками; Шевченко С. М. - завідувач онкогематологічного відділення; Малікова В. В. - завідувач офтальмологічного відділення; Боскін Г. Л. - завідувач ортопедо-травматологічного відділення; Черевко І. Г. - завідувач відділення ендокринних та орфанних захворювань; Дикун Н. С. - завідувач ДПВ № 1; Сидоренко О. П. - завідувач ДПВ № 2; Дудник В. В. - завідувач ДПВ № 3; Вакуленко Т. І. завідувач відділенням медичної реабілітації, Пономаренко В. М. практичний психолог. За угодою з ПДМУ ОСОБА_5 доцент кафедри дитячої хірургії, ОСОБА_6 доцент кафедри педіатрії № 1.

Разом з тим у засіданні комісії не приймав участь лікуючий лікар дитини Кириченка І. О., про доцільність залучення якого зазначив суд у рішенні від 14.10.2022 у справі № 440/6065/22.

Щодо змісту протоколу колегія суддів бере до уваги, що у протоколі зазначено, що "...Дитина ОСОБА_2 вперше знаходився на стаціонарному лікування в отоларингологічному відділенні Дитячої міської клінічної лікарні м. Полтава (по журналам руху хворих) з 11.11.1995 р. по 16.11.1995 р. Неодноразово оглядався лікарем дитячим отоларингологом, стоїть діагноз: Двобічний гострий середній перфоративний отит.

В жовтні 1996 року ОСОБА_2 був на госпіталізації у відділенні отоларингології НСДК «ОХМАТДИТ» 14.10.1996 р. - 24.10.1996 р. з діагнозом «Папіломатоз гортані», прооперований 15.10.1996 р., лікуючий лікар професор ОСОБА_7 . Виписаний в задовільному стані. Дихання вільне. Рекомендації про встановлення інвалідності не надавалося.

При цьому у протоколі ЛКК посилається на Додаток N 2 до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 05.12.91 за N 175 про Порядок видачі медичного висновку дітям-інвалідам віком до 16 років, яким установлено, що республіканська, обласні, міські, спеціалізовані дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне відновного лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, пульмонологічне, отоларингологічне, офтальмологічне, урологічне, нефрологічне та ін.), які надають медичну допомогу дітям, а також лікувальні заклади (республіканські, обласні, міські, спеціалізовані диспансери), що надають медичну допомогу підліткам, після стаціонарного або амбулаторного обстеження і лікування можуть комісійно вирішити питання про визнання дитини (підлітка) інвалідом.

Проте можливість комісійного вирішення питання про визнання дитини (підлітка) інвалідом відповідним медичним закладом жодним чином не спростовує наявності підстав для визнання дитини ОСОБА_2 інвалідом дитинства до 6-ти років.

Згідно з Порядком видачі медичного висновку охорони здоров`я України дітям-інвалідам віком до 16 років, затвердженим Наказом МОЗ України від 05.12.91 за N 175, чинним на час складення виписки (втратив чинність на підставі Наказу МОЗ N 482 від 04.12.2001), показанням для визначення інвалідності у дітей є патологічні стани, які виникають при уроджених, спадкових, здобутих захворюваннях та після травм.

В розділі I "Переліку" включені захворювання та патологічні стани, що супроводжуються різким порушенням функцій організму, частковим обмеженням життєдіяльності, соціальною дезадаптацією, при прогнозуванні повного або часткового відновлення порушених функцій органів та систем.

В розділі 2 включені патологічні стани, які призводять до значного обмеження життєдіяльності, соціальної дезадаптації, повної неспроможності до самообслуговування при різко виражених необоротних порушеннях функцій органів та систем.

Колегія суддів наголошує, що одразу після виписки з НСДЛ «ОХМАТДИТ» ОСОБА_2 знаходився на лікуванні в отоларингологічному відділенні ДМКЛ м. Полтави із діагнозом: «Папіломатоз гортані» з 25.10.1996 р. по 19.11.1996 р., через три тижні після настання 6-ти річного віку.

При цьому дитині ОСОБА_2 встановлено інвалідність з 27.01.1999 (протокол № 5 від 27.01.1999 та медичний висновок на дитину - підлітка - інваліда з дитинства № 5 від 27.01.1999), пролонговано з 30.06.2004 (протокол Дитячої МКЛ м. Полтави № 16 від 30.06.2004, медичний висновок про дитину-інваліда до 16 років № 16 від 30.06.2004), експертним висновком Центральної дитячої спеціалізованої ЛКК по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС № 701 від 04.08.1999 встановлено, що захворювання пов`язане з наслідками аварії на ЧАЕС, інвалідність пов`язана з наслідками аварії на ЧАЕС до строку дії існуючої інвалідності по даному захворюванню (Наказ МОЗ від 05.12.1991 за № 175), і наразі ОСОБА_2 відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ № 110861, має другу групу інвалідності з 24.12.2021 - інвалід з дитинства, захворювання, пов`язані з дією іонізуючих факторів внаслідок аварії на ЧАЕС, безтерміново.

З огляду на викладене, висновки ЛКК, викладені у протоколі від 24.11.2022 за № 247 про те, що члени ЛКК КП «ДМКЛ ПМР» не можуть підтвердити те, що дитина ОСОБА_3 має бути визнаний таким, що мав інвалідність до 6-ти (п. 4), рекомендації ЛКК щодо встановлення інвалідності дитині ОСОБА_2 не відповідали чинному на той час законодавству та дійсному стану дитини (п. 3) є безпідставними та необґрунтованими.

Отже колегія суддів дійшла висновку, що рішення відповідача, оформлене протоколом Лікарсько-консультативної комісії Комунального підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" від 24.11.2022 за № 247, прийнято без дотримання встановленої чинним законодавством процедури, без з`ясування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Ввідповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За встановлених обставин, обираючи належний та достатній спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів уважає за необхідне зобов`язати Лікарсько-консультативну комісію Комунального підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" провести повторне засідання комісії щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.04.2021 (зареєстровано 08.04.2021 за вх. № 515) відносно надання висновку ОСОБА_1 про те, що її син - ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, з урахуванням висновків суду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи та постановлення судового рішення з порушенням норм матеріального права.

Вимоги заявниці пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання за нею певного соціально-правового статусу (визнання ОСОБА_1 матір`ю дитини інваліда до 6-ти років), тож оскаржуючи протокол Комісії у повному обсязі, позивач не здійснює несанкціоноване втручання у права третьої особи, ОСОБА_2 , без будь-яких на те повноважень.

Доводи апеляційної скарги приймаються колегією суддів у якості належних.

Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат із урахуванням положень статті 139 КАС України, колегія суддів виходить з того, що судові витрати, які понесені позивачем під час розгляду справи, складаються із витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2 481,00 грн (992,40 грн - за подання позовної заяви та 1488,60 грн - за подання апеляційної скарги).

Оскільки Другим апеляційним адміністративним судом ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено, рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат зі сплати судового збору, стягнувши з Комунального підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень 2 481,00 грн на користь позивача.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 по справі № 440/10882/22 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Лікарсько-консультативної комісії Комунального підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради", оформлене протоколом від 24.11.2022 за № 247.

Зобов`язати Лікарсько-консультативну комісію Комунального підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" провести повторне засідання комісії щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.04.2021 (зареєстровано 08.04.2021 за вх. № 515) відносно надання висновку ОСОБА_1 про те, що її син - ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комунального підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" (код ЄДРПОУ 01999684) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк