Постанова

від 04.05.2023 по справі 910/1539/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2023 р. Справа№ 910/1539/21 (910/7148/22)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Пантелієнка В.О.

Грека Б.М.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К.

та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 04.05.2023,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Росава"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023

у справі №910/1539/21(910/7148/22)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Росава"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "3В Ріелті" (відповідач-1)

Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНТЕГРІТІ" (відповідач-2)

про визнання недійсними правочинів боржника в межах справи № 910/1539/21

за заявою Приватного акціонерного товариства "Росава"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "3В Ріелті"

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/1539/22 (910/7148/22) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Росава" звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/1539/21(910/7148/22), скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/1539/21(910/7148/22) і ухвалити нове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства "Росава" задовольнити повністю.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2023 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Росава" передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Доманська М.Л.; судді: Пантелієнко В.О. та Грек Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1539/21 (910/7148/22) за позовом Приватного акціонерного товариства "Росава" до Товариства з обмеженою відповідальністю "3В Ріелті" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНТЕГРІТІ" про визнання недійсними правочинів боржника в межах справи № 910/1539/21; відкладено розгляд питання про поновлення чи відмову у поновленні пропущеного строку на апеляційне оскарження, відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Росава" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/1539/21(910/7148/22) до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/1539/21(910/7148/22).

27.03.2023 до Півічного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1539/21(910/7148/22) у 2-х томах.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023, крім іншого, клопотання Приватного акціонерного товариства "Росава" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/1539/21 (910/7148/22) задоволено; поновлено Приватному акціонерному товариству "Росава" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/1539/21 (910/7148/22); відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Росава" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 справі №910/1539/21 (910/7148/22); розгляд апеляційної скарги призначено на 03.05.2023 о 10 год. 30 хв.; запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 21.04.2023; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 26.04.2023.

20.04.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Фінансова компанія "ІНТЕГРІТІ" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник ТОВ "Фінансова компанія "ІНТЕГРІТІ" просить суд апеляційної інстанції винести постанову, якою скасувати повністю оскаржуване судове рішення і ухвали нове рішення про задоволення позову Приватного акціонерного товариства "Росава", з аналогічних підстав, які викладені ПрАТ «Росава» у позові та апеляційній скарзі.

27.04.2023 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ " 3В Ріелті" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник ТОВ " 3В Ріелті" просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку відносно того, що задоволення позову не призведе до відновлення платоспроможності боржника чи отримання ним грошових кошів чи майна, за рахунок якого, він зможе погасити вимоги кредиторів, зокрема, грошові вимоги позивача.

У судовому засіданні 03.05.2023 представниики скаржника та відповідача-1 підтримали апеляційну скаргу, просили суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства "Росава" задовольнити повністю. Представник відповідача-2 заперечував щодо апеляційної скарги та просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.05.2023 у розгляді апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Росава" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/1539/21(910/7148/22) оголошено перерву до 04.05.2023 о 12 год 00 хв.

У судове засідання 04.05.2023 з`явились представники скаржника та відповідачів.

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішеня є незаконним, необґрунтованим, з огляду на наступне:

- по-перше, суд дійшов до висновку, що «Позивачем, не обґрунтовано та не доведено безпосереднього порушення оспорюваним договором його прав та законних інтересів», в той час як кошти у розмірі 157 002 000,00 грн, сплачені у травні 2018 ТОВ «ЗВ Ріелті» на користь ТОВ «ФК «Інтегріті», мали б бути спрямовані на погашення заборгованості ПрАТ «Росава» у розмірі 183 500 000,00 грн., строк погашення якої сплинув 28.02.2018. Як наслідок, уклавши оспорювані правочини з ТОВ «ФК «Інтегріті» та сплативши за ними кошти, виконання грошових зобов`язань ТОВ «ЗВ «Ріелті» перед ПрАТ «Росава» стало неможливим;

- по-друге, суд дійшов висновку, що «задоволення позову не призведе до відновлення платоспроможності боржника», проте застосування ч.1 ст.42 КУзПБ не ставиться у залежність від наслідків визнання правочину недійсним. Крім того, суд не погодився із доводами Позивача щодо застосування ч.1 ст.42 КУзПБ до спірних правовідносин, оскільки ТОВ «ЗВ Ріелті» «не здійснювало відчуження майна, що призвело до зменшення його активів, а навпаки отримало майно, а саме грошові кошти в розмірі 152.000.000,00 грн.», проте Боржник навпаки сплатив кошти, а не отримав їх, при цьому, придбав майно дорожче ринкової вартості 118 056 561,41 грн., що призвело до зменшення його активів. Суд навіть не з`ясував правовідносини між ТОВ «ЗВ Ріелті» та ТОВ «ФК «Інтегріті»;

- по-третє, суд не надав оцінки Висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки (кредитного портфеля, а саме прав вимоги за зобов`язаннями за кредитними договорами), всупереч ст.86 ГПК України, ч.5 ст.236 ГПК України: обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи,

- по-четверте, суд взагалі не досліджував укладені ТОВ «ЗВ Ріелті» 04.06.2018 договори як такі, що вчинені на шкоду кредиторам, на підставі загальних засад цивільного законодавства п.6 ч. 1 ст.З, ч.2, 3, 4 ст.13, ч.3 ст.509 ЦК України, та не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, всупереч ст.236 ГПК України: при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

- по-пяте, судом першої інстанції не дотримано вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності постанови суду, не наведено мотивів відхилення доречних аргументів апелянта, на які він посилався в обгрунтування підстав своїх вимог.

Апелянт вказує, що дійсною метою ТОВ «ЗВ Ріелті» було унеможливлення стягнення заборгованості з пов`язаних компаній, а не отримання ним коштів, які б могли бути спрямовані на задоволення вимог власних кредиторів, зокрема ПрАТ «Росава». Як стверджує скаржник, протягом 4 років ТОВ «ЗВ Ріелті» не отримав жодних коштів (прибутку) з цих прав. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, щодо більшості позичальників порушені справи про банкрутство, в яких здебільшого ТОВ «ЗВ Ріелті» заявлено кредиторські вимоги. В той же час, будь-яких інших судових процесів, спрямованих на стягнення заборгованості з позичальників та фінансових/майнових поручителів ТОВ «ЗВ Ріелті» не було ініційовано. За твердженнями апелянта, ТОВ ЗВ Ріелті» навіть не зверталося до суду із заявами про заміну сторони правонаступником у справах, в яких вже була стягнута заборгованість на користь Банку, як наслідок - відсутні відповідні виконавчі провадження, в яких ТОВ «ЗВ Ріелті» є стягувачем. З наявних судових справ про стягнення заборгованості вбачається, що строк виконання грошових зобов`язань сплинув декілька років тому, як і строк позовної давності за ними.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення; оскаржуване судове рішення- без змін, з огляду на наступне.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Росава" до Товариства з обмеженою відповідальністю "3В Ріелті" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНТЕГРІТІ" про визнання недійсним Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 04.06.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інтегріті" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗВ Ріелті";

- визнати недійсним Договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки/застави від 04.06.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інтегріті" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗВ Ріелті", посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Кароєвою-Яремчук Тетяною Михайлівною за реєстровим № 15-278.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що оспорювані договори підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗВ Ріелті" до відкриття провадження у справі про банкрутство, уклавши 04.06.2018 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інтегріті" договори, та сплативши за права вимоги 157002000,00 грн, взяло на себе зобов`язання, внаслідок чого виконання його грошових хобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим. Крім того, позивач вказував, що укладені ТОВ «ЗВ Ріелті» 04.06.2018 договори є такими, що вчинені на шкоду кредиторам, а відтак, є недійсними в силу загальних засад цивільного законодавства, зокрема, п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 13, ст.ст. 203, 215, 216, 234, 509 ЦК України.

Так, 04.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Інтегріті» (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗВ «Ріелті» (Новий кредитор) укладено Договір про віступлення (купівлі-продажу) прав вимоги (оспорюваний правочин), відповідно до п. 2.1 якого Первісний кредитор відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Первісному кредитору права вимоги, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги Первісного кредитора до позичальників, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - «боржники», включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, надалі за текстом - «права вимоги», за наступними договорами: кредитними договорами з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, перелік яких зазначений у додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - «основні договори»; договорами застави та поруки з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, перелік яких зазначений у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - «договори забезпечення». Новий кредитор сплатив Первісному кредитору за права вимоги грошові кошти в сумі та у порядку, визначеними умовами цього договору. Сторони домовились, що відступлення Первісним кредитором Новому кредитору прав вимоги за договорами іпотеки та застави, що були укладені в забезпечення виконання зобов`язань боржників за основними договорами та були посвідчені нотаріально, відбувається за окремими договорами, які укладаються між Сторонами одночасно із укладання цього договору та підлягають нотаріальному посвідченню.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що Сторони домовились, шо за відступлення права вимоги за основними договорами та договорами забезпечення, відповідно до цього договору Новий кредитор сплачує Первісному кредитору кошти у сумі 157002000,00 грн., надалі за текстом - «ціна договору». Ціна договору сплачена Новим кредитором Первісному кредитору у повному обсязі до моменту підписання та набуття чинності цим договором на підставі та у відповідності до умов Попереднього договору про відступлення прав вимоги (Договір комісії), укладеного між Первісним кредитором (Виконавцем) та Новим кредитором (Замовником) 26.04.2018.

04.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Інтегріті» (Первісний Іпотекодержатель/Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗВ «Ріелті» (Новий Іпотекодержатель/Заставодержатель) укладено Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки/застави (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 Договору визначено, що Первісний іпотекодержатель/заставодержатель відступає Набувачу, а Набувач набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги Первісного іпотекодержателя/заставодержателя до іпотекодавців, заставодавців зазначених у додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників іпотекодавців/заставодавців, спадкоємців іпотекодавців/заставодавців, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки іпотекодавців/заставодавців або які зобов`язані виконати обов`язки іпотекодавців/заставодавців, за іпотечними договорами, договором застави, з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та іпотекодавців/заставодавців за такими договорами, до цього договору, який є додатком №1 та невід`ємною частиною цього договору, надалі за текстом - «договори іпотеки/застави».

В свою чергу, ТОВ «ФК «Інтегріті» набув вищезазначені права вимоги до боржників, поручителів, заставодавців, іпотекодавців за ціною 152002000,00 грн на підставі Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 01.06.2018 та Договору про відступлення прав вимоги за договорами застави/іпотеки від 01.06.2018, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Кароєвою-Яремчук Т.М. за реєстровим №15-274, укладених з Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» , за результатами відкритих торгів № UA-EA-2018-03-19-000105-а від 25.04.2018.

За змістом ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закону про банкрутство), чинного на час укладення оспорюваних правочинів, правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Частина 1 ст. 42 КУзПБ (чинного на час розгляду даного спору) передбачає, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам.

Згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (ч.ч. 3, 4 ст. 42 КУзПБ).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.

Відповідно до вказаної правової позиції визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст. 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в ст. 20 Закону про банкрутство.

Тому приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.

Провадження у справі №910/1539/21 про неплатоспроможність боржника -ТОВ «ЗВ Ріелті» відкрито 16.03.2021, а оспорюванні у порядку ст. 42 КУзПБ та ст.ст. 3, 13, 234 ЦК України договори укладені 04.06.2018 (тобто більш ніж один рік до відкриття провадження у цій справі та до дати введення в дію КУзПБ).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач необґрунтовано посилався у позовній заяві на приписи ст. 42 КУзПБ в частині встановленого законодавцем трирічного строку для звернення із заявою про визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне застосування в цьому випадку річного строку, передбаченого положеннями ст. 20 Закону про банкрутство щодо визначення підстав, за якими оспорюваний правочин може визнаватися недійсним, оскільки саме ця норма права існувала на час укладення та виконання оспорюванних правочинів (договорів).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, оспорювані правочини укладені 04.06.2018, тобто більше ніж один рік до дати відкриття провадження у справі № 910/1539/21 про банкрутство ТОВ «ЗВ «Ріелті», до 16.03.2021. Отже, оспорювані правочини укладені поза межами «підозрілого періоду», передбаченого ст. 20 Закону про банкрутство та не можуть бути визнані недійсними з підстав, передбачених ст. 20 Закону про банкрутство, як спеціального нормативно-правого акту, чинного на час укладення та виконання оспорюваних правочинів від 04.06.2018.

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема, щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Стаття 42 КУзПБ як і ст. 20 Закону про банкрутство є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Водночас, укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування ст. 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.

Звертаючись з даною заявою, кредитор обґрунтовував свої вимоги, крім спеціальних положень ст.ст. 7, 42 КУзПБ, також загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 13, ст.ст. 203, 215, 216, 234, 509 ЦК України.

Північний апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

Господарський суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

Північний апеляційний господарський суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

Так, у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19) судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Колегія суддів зауважує, що в даному випадку матеріалами справи підтверджено, що за оспорюваними правочинами сторони цих правочинів у повному обсязі виконали свої обов`язки за цими правочинами, однією стороною було сплачено встановлену договором суму за отримання права вимоги, іншою стороною - виконано своє зобов`язання щодо передання право вимоги, що підтверджено матеріалами справи.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.

Отже, фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України.

Колегія суддів вважає безпідставними та недоведеними доводи скаржника щодо вчинення оспорюваних договорів з наміром ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами, невідповідності їх критеріям добросовісності, справедливості, тобто вчинення їх на шкоду кредиторам боржника у даній справі.

Так, зловживання правом з боку сторін оспорюваних правочинів, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інтегріті" чи Товариства з обмеженою відповідальністю "3В Ріелті", у справі не доведено.

Зменшення активу Товариства з обмеженою відповідальністю "3В Ріелті" внаслідок укладання оспорюваних договорів також не доведено позивачем. Навпроти, Товариство з обмеженою відповідальністю "3В Ріелті", укладаючи оспорювані договори, отримало право вимоги до наступних позичальників, поручителів, заставодавців, іпотекодавців: ПАТ «КИЇВСОЮЗШЛЯХПРОЕКТ» (код ЄДРПОУ 01388437), який є позичальником, заставодавцем та поручителем; ПАТ «СУДНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «ЗАЛІВ» (код 14307251), який є поручителем та заставодавцем; ТОВ «ТРИЄЛ» (код ЄДРПОУ 22968848), який позичальником та заставодавцем; ПАТ «СТАХАНОВСЬКИЙ ЗАВОД ТЕХНІЧНОГО ВУГЛЕЦЮ» (код ЄДРПОУ 05389959), який є позичальником, заставодавцем та іпотекодавцем; ПрАТ «FC REALTY» (код ЄДРПОУ 23496142), який є поручителем, заставодавцем та іпотекодавцем; ПрАТ «РОСАВА» (код ЄДРПОУ 30253385), який є заставодавцем; ПрАТ «ІНІЦІАТОР+» (код ЄДРПОУ 24372433), який є позичальником та заставодавцем; ТОВ «ЄРИСТІВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (код ЄДРПОУ), який є поручителем; ТОВ «ІНІЦІАТОР-РІЕЛТІ» (код ЄДРПОУ 33751526), який є позичальником, заставодавцем та іпотекодавцем; ТОВ «ВОСТОК-РУДА» (код ЄДРПОУ 19354901), який є заставодавцем та поручителем; МАЛРЕД1 ВЕНЧЕРЗ ЛІМІТЕД, який є заставодавцем; ТОВ «ОСНОВА-ЦІННІ ПАПЕРИ» (код ЄДРПОУ 37044551, який є заставодавцем; ФАРМА ДИСТРИБЬЮТИНГ КОРП. який є заставодавцем; ТОВ «ГОБАРТ» (код ЄДРПОУ 35264276), який є заставодавцем; ТОВ «ДІ.ЕР.АЙ» (код ЄДРПОУ 32384836), який є заставодавцем; ТОВ «КАСТРІП-ТЕХНОЛОГІЯ» (код ЄДРПОУ 32424465), який є заставодавцем; ТОВ «ПРОМІНЕК» (код ЄДРПОУ 31087034), який є поручителем; ТОВ «НОВІ ПРОМИСЛОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» (код ЄДРПОУ 32312599), який є поручителем; ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 33913835, який є іпотекодавцем. Тобто боржник у даній справі за оспорюваними правочинами отримав актив.

З огляду на вищевикладене, оспорювані договори не можуть бути визнані такими, що укладені на шкоду кредиторам та мають ознаки фраудаторних правочинів.

Стосовно доводів скаржника відносно того, що суд не надав оцінки Висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки (кредитного портфеля, а саме прав вимоги за зобов`язаннями за кредитними договорами) слід зазначити наступне.

Провадження у даній справі № 910/1539/21 (910/7148/22) відкрито судом першої інстанції ухвалою від 16.08.2022.

З клопотаннями про продовження строку підготовчого судового засідання для подання до суду відповідних доказів сторони до суду не звертались.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.12.2022.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 80 ГПК України, докази подаються позивачем разом із поданням позовної заяви, а відповідачем - разом із поданням відзиву.

Згідно зі ст. 177 ГПК України, завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

За змістом ст.ст. 181, 182 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Тобто, законодавцем у Главі 3 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України закріплені положення, які встановлюють порядок реалізації принципу "диспозитивності господарського судочинства" у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв`язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суд від 12.08.2021 у справі №910/17567/19, від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Відповідно до статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Тобто, вирішення спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження не відповідає завданням, які визначені процесуальним законом для кожної стадії господарського процесу.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №916/2421/18 викладено висновок, що стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя.

Колегія суддів зауважує, що позивач 02.02.2023 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про долучення до матеріалів справи Звіту про оцінку кредитного портфеля, а саме, прав вимоги за зобов`язаннями за кредитними договорами, на стадії розгляду справи по суті, тобто, після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Колегія суддів вважає, що у позивача було достатньо часу після відкриття провадження у даній справі (16.08.2022), подати до суду першої інстанції відповідний доказ,

ухвала у справі № 757/26144522к, на яку посилається скаржник в обгрунтування арешту його грошових коштів у безготівковому вигляді в АТ "Південний", датована 22.09.2022, тобто більше ніж через місяць після відкриття провадження у даній справі, а договір на проведення незалежної оцінки майна № 8/2023, на який посилається скаржник, датований лише 19.01.2023. Скаржник у клопотанні про долучення доказів, поданому до суду першої інстанції 02.02.2023, клопотав поновити процесуальний строк на подачу доказу та сам зазначав, що до поважних причин пропуску процесуальних строків відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об"єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк, проте, наявність таких обставин не довів. Судова колегія вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо залишення без розгляду вказаного клопотання, проте, це порушення не призвело до прийняття неправомірного судового рішення.

Сторони у даній справі у судовому засіданні підтвердили, що на даний час Товариством з обмеженою відповідальністю "3В Ріелті" не втрачено можливість отримати задоволення вимог за відповідними договорами, право вимоги за якими йому було передано за оспорюваними правочинами.

Матеріалами справи підтверджено, що за оспорюваними правочинами відповідач - 1 сплатив кошти і отримав актив у вигляді права вимоги за відповідними зобов`язаннями, за рахунок якого він має можливість отримати задоволення своїх вимог, що не спростовано в суді апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи скаржника відносно того, що протягом 4-х років ТОВ «ЗВ Ріелті» не вчинено жодних дій, спрямованих на стягнення заборгованості з позичальників та фінансових/майнових поручителів тощо.

Вищевказані доводи скаржника базуються на припущеннях, оскільки матеріали справи не містять повного аналізу інформації, аналізу всіх доказів, які необхідні для того, щоб дійти такого висновку.

При цьому у судовому засіданні представник ТОВ «ЗВ Ріелті» відповідне заперечив, зазначивши, що, крім іншого, ТОВ «ЗВ Ріелті» зверталось з кредиторськими вимогами до боржників, щодо яких відкриті провадження у справах про банкрутство. Вказане підтверджено іншими сторонами справи, у т.ч. скаржником.

Колегія суддів також критично оцінює доводи скаржника в апеляційній скарзі відносно того, що з наявних судових справ про стягнення заборгованості вбачається, що строк виконання грошових зобов`язань сплинув декілька років тому, як і строк позовної давності за ними.

Відповідні доводи апелянта щодо неможливості стягнення боргу за такими зобов`язаннями перед ТОВ «ЗВ Ріелті» є припущеннями, оскільки у силу частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином, якщо відповідна заява не заявлена, то і відсутні підстави щодо відмови у позові у зв`язку із спливом строку позовної давності, в такому разі обґрунтований позов може бути задоволений.

В апеляційній скарзі скаржник посилався на те, що в межах справи №911/2498/18 (911/2583/20) розглядався позов ПрАТ "Росава", у якому позивач просив визнати недійсними: Договір № 835 від 01.04.2020 про відступлення права вимоги, що укладений між ПрАТ "Росава", ТОВ "Преміорі" та ТОВ "ЗВ Ріелті"; Договори про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 33 від 23.01.2018, № 355 від 20.04.2018, № 571 від 05.09.2018, що укладені між ПрАТ "Росава" та ТОВ "ЗВ Ріелті"; стягнути з ТОВ "ЗВ Ріелті" на користь ПрАТ "Росава" грошові кошти в сумі 361012908,18 грн.

Апелянт вказував, що у відповідній справі судом встановлено, що « 23.01.2018 між ПрАТ "Росава" (позикодавець) та ТОВ "ЗВ Ріелті" (позичальник) укладено Договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 33, відповідно до умов якого (п. 1.1.-1.4.) позикодавець зобов`язується надати позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі 183500000,00 грн шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника. Фінансова допомога надається терміном до 28.02.2018. Вказаний в цьому пункті строк може бути продовжений або скорочений за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору. Пунктом 1.5. Договору визначено, що позикодавець зобов`язаний вказати у платіжному дорученні наступне призначення платежу: "Надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 33 від 23.01.2018 без ПДВ". Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 28.02.2018, якщо інше не буде додатково узгоджено сторонами, а в частині розрахунків, до повного виконання зобов`язань (п. 3.1. Договору). Згідно виписки з банківського рахунку ПрАТ "Росава" в ПАТ "КБ "Акордбанк" та платіжного доручення № 462 від 24.01.2018, Банкрутом було перераховано на користь ТОВ "ЗВ Ріелті" грошові кошти на загальну суму 183500000,00 грн., з призначенням платежу "надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 33 від 23.01.2018 без ПДВ".

Крім того, апелянт вказував, що кошти у розмірі 157002000,00 грн, сплачені у травні 2018 ТОВ «ЗВ Ріелті» на користь ТОВ «ФК «Інтегріті» за оспорюваними правочинами, мали б бути спрямовані на погашення заборгованості ПрАТ «Росава» у розмірі 183500000,00 грн, строк погашення якої сплинув 28.02.2018 саме на підставі вищевказаного договору .

При цьому ухвалою Господарського суду Київської області від 08.12.2020 у справі № 911/2498/18 (911/2583/20) заяву ПрАТ "Росава" від 04.08.2020 б/№ (вх. № 2614/20) до ТОВ "ЗВ Ріелті" та ТОВ "Преміорі" про визнання недійсними правочинів боржника та стягнення коштів задоволено частково, зокрема, визнано недійсним Договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.01.2018 №33, що укладений між ПрАТ "Росава" та ТОВ "ЗВ Ріелті" (ухвала набрала законної сили 30.03.2021).

Таким чином, колегією суддів відхиляються відповідні доводи скаржника, оскільки договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.01.2018 №33, визнано судом недійсним, а згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Тобто на час укладення оспорюваних правочинів у ТОВ "ЗВ Ріелті" не існувало заборгованості перед ПрАТ «Росава» у сумі 183500000 грн за договором від 23.01.2018 № 33, який визнаний недійсним з моменту його укладення.

Всудовому засіданні на запитання суду Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНТЕГРІТІ" повідомило, що у разі визнання недійсними оспорюваних договорів - ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНТЕГРІТІ" будуть повернуті права вимоги, які були передані боржнику за оспорюваними договорами, при цьому, зазначав, що ТОВ "ІНТЕГРІТІ" не має можливості одночасно повернути ТОВ "ЗВ Ріелті" 157 002 000,00 грн, які отримані від останнього за оспорюваними правочинами.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що укладання оспорюваних договорів призвело до неплатоспроможності боржника є лише припущенням, оскільки матеріали справи не місять доказів, на підставі яких можна було б оцінити майновий стан боржника на час укладення оспорюваних правочинів та зміни його майнового стану внаслідок укладення оспорюваних правочинів.

На запитання суду сторони підтвердили, що на даний час у справі про банкрутство ТОВ "ЗВ Ріелті" не проведено інвентаризацію майна боржника, тобто, на час розгляду позову, матеріали справи не містили доказів того, що внаслідок укладення оспорюваних правочинів боржник став неплатоспроможним.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання за оспорюваними правочинами майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів, як необхідної умови для визнання відповідного правочину недійсним за вказаної вище підстави. Доказ на підтвердження ринкової вартості активу, придбаного ТОВ "ЗВ Ріелті" за оспорюваними правочинами, не прийнятий судом першої інстанції з підстав, зазначених вище. Проте, навіть, врахування цього доказу не вплинуло б на результат розгляду даного спору, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок укладення оспорюваних правочинів боржник став неплатоспроможним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (аналогічний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (аналогічні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц ).

Отже, для кваліфікації оспорюваного правочину як фіктивного судам необхідно встановити факт його вчинення для годиться (про людське око) обома сторонами, позаяк якщо одна зі сторін діяла лише для годиться, а інша намагалася досягти правового результату - такий правочин не можна визнати фіктивним.

Колегія суддів зауважує, що позивач не довів, а матеріалами справи не підтверджено наявність у сторін оспорюваних правочинів умислу, наявність інших цілей, ніж передбачені правочином, невідповідність внутрішньої волі сторін зовнішньому її прояву, відсутність намірів щодо настання правових наслідків спірних договорів.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у суді апеляційної інстанції.

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення; оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 282, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Росава" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/1539/21(910/7148/22) залишити без змін.

Матеріали справи №910/1539/21(910/7148/22) повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 08.05.2023

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді В.О. Пантелієнко

Б.М. Грек