Рішення

від 02.05.2023 по справі 922/375/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.05.2023м. ХарківСправа № 922/375/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1) 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східтеплоенерго" (63002, Харківська обл., м. Валки, пров. Майський, буд. 34) про стягнення 345339,66 грн. за участю представників:

позивача - Пясецький Д.В.;

відповідача - Овчаренко Я.О.;

третьої особи - Пясецький Д.В.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східтеплоенерго" про стягнення 345339,66 грн., з яких: основний борг у розмірі 272418,95 грн., 3% річних у розмірі 6846,65 грн. та інфляційні втрати у розмірі 66074,06 грн.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається з витрат зі сплати судового збору у розмірі 5180,09 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.02.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

27.02.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №4588), який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

27.02.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано клопотання про залучення третьої особи по справі (вх. №4589).

27.02.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано повідомлення про допущення помилки в поданих матеріалах (вх. №4665), яке досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

03.03.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відповідь на відзив (вх. №5283), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

08.03.2023 та 13.03.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано клопотання про зменшення сум, заявлених до стягнення (зменшення штрафних санкцій) (вх. №5800, 5822).

08.03.2023 та 13.03.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано заперечення на відповідь на відзив (вх. №5801, 5819), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

13.03.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заперечення на клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат (вх. №6081), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.04.2023 постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 02.05.2023 об 11:00. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Східтеплоенерго" про залучення третьої особи по справі (вх. №4589 від 27.02.2023) - задоволено та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 42399676).

11.04.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №8834).

11.04.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано повідомлення про направлення документів третій особі (вх. №8864), яке досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

11.04.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. №8865).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.04.2023 заяву ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №8834 від 11.04.2023) та клопотання ТОВ "Східтеплоенерго" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. №8865 від 11.04.2023) задоволено. Призначено проведення судового засідання на 02.05.2023 об 11:00 у режимі відеоконференції.

18.04.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано клопотання про долучення доказів (вх. №9540), яке досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

19.04.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області від третьої особи зареєстровано пояснення по суті позовних вимог (вх. №9666), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити. У задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій просив суд відмовити з підстав, що викладені у поданих запереченнях.

Представник відповідача у судове засідання з`явився, заперечив проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні.Разом з тим, підтримав подане клопотання про зменшення штрафних санкцій та просив суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача у судове засідання з`явився та висловив правову позицію щодо обставин справи, що викладені у поданих поясненнях по суті позовних вимог.

Таким чином, судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, надано учасникам справи достатньо часу для реалізації ними своїх процесуальних прав, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи.

Відтак, у судовому засіданні 02.05.2023 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку присутніх у судовому засіданні учасників справи, суд встановив наступне.

ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач, постачальник, постачальник "останньої надії") відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно дорозпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-рТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

Відповідно до пункту 26 частини 1статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

За змістомстатті 1 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Згідно з частинами 1, 3статті 12 Закону України "Про ринок природного газу"постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним іГосподарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частини 2статті 13 Закону України "Про ринок природного газу"споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

26.10.2021 набула чинностіпостанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809 і від 09.12.2020 № 1236".

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1102 визначено зобов`язання акціонерного товариства "Магістральні газопроводи України", товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника "останньої надії" обсягів природного газу, спожитих з 01.10.2021 бюджетними установами (в значенніБюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.

Відповідно до підпункту 19 пункту 1статті 1 Закону України "Про ринок природного газу"оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову №3011 "Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ "Оператор ГТС України", на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (03065, м. Київ, проспект Гузара Любомира, 44; ідентифікаційний код 42795490).

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823 (надалі -"Кодекс ГТС").

Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цьогоКодексу.

Пунктом 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи.

Отже, суб`єкти ринку природного газу користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Таким чином, позивач, як суб`єкт ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

Матеріали справи та встановлені судом обставини справи свідчать, що у зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (надалі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (надалі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 27.11.2021 року автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та спожитий відповідачем природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Згідно відомостей з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача - ТОВ "Східтеплоенерго" вбачається, що ЕІС-код споживача природного газу 56XQ00013А46800P.

Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав підтверджується: листом Оператора ГТС від 13.12.2022 № ТОВВИХ-22-13588; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (Форма №10); відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС - кодом 56XQ00013А46800P (надана у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затвердженихпостановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг(НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей205,633,634,641,642 ЦК Українишляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу ГТС.

Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (надалі - договір) затвердженийпостановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501.

Так, відповідно до пункту 2.1. договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Умовами пункту 3.1. договору визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Згідно з пунктом 3.3. договору період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.

Так, відповідно до підпункту 4.2. розділу IV договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Згідно з підпунктом 1 пункту 5.1 та підпунктом 1 пункту 5.2. договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у договорі та зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами договору.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством.

Відповідно до пункту 11.1. договору договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за договором.

Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XIІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженогопостановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015(надалі - Кодекс ГТС) у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

З наведеного вище слідує, що об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Відтак, позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії" щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1102. На період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021 року встановлено граничний розмір ціни природного газу для бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.

З 01.12.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача, що вбачається за веб- посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, відповідна роздруківка наявна в матеріалах справи. Ціна природного газу також підтверджується довідкою позивача.

Відповідно до пункту 4.3., 4.4. договору передбачено, що постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов договору позивачем за допомогою засобів поштового зв`язку направлявся на адресу відповідача рахунок на оплату (природний газ) №30430 від 10.12.2021 у розмірі 24460,08 грн. та рахунок на оплату (природний газ) №2652 від 12.01.2022 у розмірі 247967,34 грн.

Таким чином, позивачем наголошено, що в період з 27.11.2021 по 25.12.2021 року позивач поставив відповідачу природний газ в об`ємі 4,86655 тис. куб. м. на загальну суму 272418,95 грн. (з урахуванням вартості транспортування).

Отже, позивач стверджує про виконання взятих на себе договірних зобов`язань у строк та порядок, передбачений договором. Натомість відповідачем порушено взяті на себе договірні зобов`язання та не було здійснено жодної оплати за спожитий природний газ.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, всі відносини між споживачем та постачальником після укладання договору регулюються ЦК України та іншими нормативними актами, а саме, Законом України "Про ринок природного газу", Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. №2496, Типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. №2501.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Наведене положення законодавства вказує, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц наголошує, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Як зазначено судом вище та не заперечується відповідачем, на виконання умов пункту 4.4. договору позивачем за допомогою засобів поштового зв`язку було направлено на адресу відповідача рахунок на оплату поставленого природного газу №30430 від 10.12.2021 у розмірі 24460,08 грн. та рахунок на оплату природного газу №2652 від 12.01.2022 у розмірі 247967,34 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивачем було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов`язання та поставлено відповідачу в період з 27.11.2021 по 25.12.2021 року природний газ в об`ємі 4,86655 тис. куб. м. на загальну суму 272418,95 грн. (з урахуванням вартості транспортування).

Слід також відзначити, що договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є оплатним.

Так, умови щодо порядку здійснення оплати визначені в пункті 4.4. договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Перевіривши правомірність та правильність проведеного розрахунку основної заборгованості за природний газ у розмірі 272418,95 грн., суд зазначає, що дане нарахування не суперечить положенням чинного законодавства, умовам договору, фактичним обставинам справи, розрахунок є арифметично вірним, у зв`язку з чим, позовна вимога про стягнення зазначеного розміру заборгованості визнається судом цілком обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Водночас матеріали справи не містять жодних доказів, що свідчать про належне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати вартості спожитого природного газу, що мало наслідком виникнення перед позивачем заборгованості, яка залишається не сплаченою. При цьому судом взято до уваги, що відповідачем підтверджено у судовому засіданні про не здійснення на користь позивача жодних оплат за спожитий відповідачем природний газ за спірний період. Поряд з цим, не надано також до матеріалів справи власного контррозрахунку на спростування обґрунтованості та правомірності здійсненого нарахування.

Щодо доводів відповідача про складний майновий стан, що впливає на можливість належним чином виконати взяті на себе договірні зобов`язання, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України та статті 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, відсутність у боржника необхідних коштів, погіршення фінансового стану не звільняє його від обов`язку своєчасно виконати господарські зобов`язання.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.03.2018 у справі №904/6252/17, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17, від 07.11.2019 у справі №916/1345/18, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19.

Окрім того, суд зауважує, що погіршення фінансового стану юридичної особи та неможливість своєчасно виконати взяті на себе договірні зобов`язання не корелюється із положеннями статті 42 ГК України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до вказаної правової норми, у разі здійснення підприємницької діяльності її суб`єкт має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від вчинення таких дій.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач і відповідач є самостійними суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Відтак, подальше фактичне ухилення відповідача від виконання договірних зобов`язань суперечитиме законним правам та інтересам позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Необхідно також враховувати, що укладений між сторонами публічний типовий договір є підставою для виникнення та існування у його сторін обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України.

Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки оплати вартості природного газу та ризики їх недотримання.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань з оплати вартості спожитого природного газу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з статтею 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Окрім того, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Враховуючи наведені вище ознаки форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

В обґрунтування наявності форс-мажорних обставин - надзвичайної ситуації, відповідач зазначає, що відповідно до протоколу засідання експертної комісії з визначення рівнів та класів надзвичайних ситуацій №15/09-21 від 12.10.2021 на підставі Порядку класифікації надзвичайних ситуацій ДК 019:2010 було встановлено надзвичайну ситуацію, яка виникла у зв`язку з відсутністю постачання природного газу бюджетним установам на осінньо-зимовий період 2021/2022 років, як надзвичайну ситуацію техногенного характеру (код надзвичайної ситуації 10800 - НС унаслідок аварій на системах життєзабезпечення) державного рівня.

Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Частиною 1 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" унормовано, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Таким чином, наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17.

Відповідно до пункту 7.1 договору, при настанні неможливості повного або часткового виконання будь-якою стороною зобов`язань по цьому договору, як-то: пожежа, повінь, землетрус та інші стихійні лиха, аварія на газопроводі, війна та військові дії, блокада, страйки, зміна законодавства України, видання органами виконавчої влади України нормативних актів, що роблять неможливим виконання зобов`язань по цьому договору, чи інших, що не залежать від сторін, обставин, сторона яка зазнала впливу таких обставин не несе відповідальності. Дані обставини повинні бути підтверджені Торгово-промисловою палатою України чи іншим компетентним органом.

Відповідно до пункту 10.4 договору сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства.

Суд зазначає, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги, оплату) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

Натомість відповідачем не подано до матеріалів справи належних доказів, що свідчать про настання щодо нього форс-мажорних обставин з огляду на приписи статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" та докази повідомлення позивача щодо настання таких обставин. При цьому відповідачем жодним чином не доведено, що зазначена надзвичайна ситуація має безпосередній зв`язок із фактичними обставинами даної справи та свідчить про наявність підстав для звільнення від відповідальності.

Відтак, доводи відповідача щодо настання для нього форс-мажорних обставин, що є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов`язань відхиляються судом як необґрунтовані та безпідставні.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 6846,65 грн. та інфляційні втрати у розмірі 66074,06 грн., суд зазначає наступне.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку 3% річних у розмірі 6846,65 грн., а також інфляційних втрат у розмірі 66074,06 грн., суд зазначає, що подані нарахування у повній мірі відповідають обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунки виконано арифметично вірно. Відтак, позовна вимога про стягнення 3% річних у розмірі 6846,65 грн. та інфляційні втрати у розмірі 66074,06 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини 4 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вони значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Із поданого клопотання про зменшення штрафних санкцій вбачається, що відповідач просить суд зменшити розмір заявлених позивачем сум до стягнення - 3% річних у розмірі 6846,65 грн. до 1,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 66074,06 грн. до 1,00 грн.

Натомість суд зауважує, що інфляційне нарахування на суму боргу та 3% річних не є штрафними санкціями, отже відповідні суми не підлягають зменшенню за приписами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Суд також звертає увагу відповідача на приписи статті 625 ЦК України, яка розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як статтями 551 ЦК України та 233 ГК України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо можливості їх зменшення.

Щодо посилання відповідача у заявленому клопотанні на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/471/18 в якості обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, суд звертає увагу відповідача на те, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/471/18, а саме встановлення такої процентної ставки в умовах договору на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у даній справі відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3%. Наведене свідчить про нерелевантність обставин справи №902/471/18 та сформованих у вказаній справі правових висновків до обставин цієї справи.

Окремо суд також вважає за доцільне звернути увагу відповідача в контексті правового обґрунтування заявленого ним клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на те, що зменшення штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 ГПК України та статтею 233 ГК України те, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів, тобто такий обов`язок покладається саме на відповідача (правова позиція Верховного Суду у постанові від 10.06.2021 у справі №910/6471/20).

Водночас суд також вважає за необхідне в контексті правового обґрунтування заявленого клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій звернути увагу відповідача на те, що вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статті 625 ЦК України, слід ураховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові, ці суми нараховуються незалежно від вини боржника.

Таким чином, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних не є штрафними санкціями, оскільки входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, відтак, застосовуються незалежно від вини боржника (викладена правова позиція узгоджується із правовою позицією, що міститься у постанові Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у справі №922/2158/22).

З огляду на вище вказане, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій як необґрунтованого та безпідставного.

Варто відмітити, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (правова позиція Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Разом з тим, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України та враховуючи висновки суду про задоволення позову, покладає витрати зі сплати судового збору на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Східтеплоенерго" (63002, Харківська обл., м. Валки, пров. Майський, буд. 34, код ЄДРПОУ 39364224) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452) основний борг у розмірі 272418,95 грн., 3% річних у розмірі 6846,65 грн., інфляційні втрати у розмірі 66074,06 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 5180,09 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "08" травня 2023 р.

СуддяГ.І. Сальнікова