Рішення

від 04.05.2023 по справі 925/107/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2023 року Справа № 925/107/23

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від позивача Костинський Я.О. представник за довіреністю,

від відповідача представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім

ГЕРМЕС 2000, м. Черкаси,

про визнання недійсними договорів та стягнення 300 000 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулась військова частина НОМЕР_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ГЕРМЕС 2000 про визнання недійсними договорів №32 та №33 від 21 грудня 2015 року та стягнення з відповідача 300 000 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20 лютого 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 30 хв. 21 березня 2023 року.

Ухвалою суду від 21 березня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год. 00 хв. 20 квітня 2023 року.

Ухвалою суду від 20 квітня 2023 року відкладено розгляд справи по суті на 10 год. 00 хв. 04 травня 2023 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзиву на позов суду не надав.

Оскільки відповідач не був позбавлений права надати суду відзив на позов, а також необхідні докази, що обґрунтовують свої заперечення по суті позовних вимог, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач повідомлений належним чином, та оскільки явка учасників судового провадження в судове засідання обов`язковою не визнавалась, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України.

В судовому засіданні, яке відбулося 04 травня 2023 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/107/23.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 21 грудня 2015 року між військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім ГЕРМЕС 2000 (постачальник) було укладено договори №32 та №33 про закупівлю послуг за державні кошти.

Відповідно до вказаних договорів постачальник зобов`язувався у 2015 році надати послуги замовнику з технічного обслуговування та ремонту автомобілів, а замовник - прийняти і оплатити надані послуги (розділ І договорів).

Орієнована ціна договору №32 становить 199 000 грн. 00 коп., орієнтована ціна договору №33 становить 101 000 грн. 00 коп..

Згідно п. 5.1 вказаних договорів строк (термін) виконання робіт або надання послуг на протязі 2-х днів.

Позивач у своєму позові вказував, що на виконання договору №32 відповідач здійснив ремонт автомобільної техніки позивача, а саме:

- КамАЗ 5320 військовий номер НОМЕР_2 (акт №1 здачі-прийняття робіт від 22 грудня 2015 року), загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ склала 64 266 грн. 00 коп.;

- КамАЗ 55102 військовий номер 3013 П2 (акт №2 здачі-прийняття робіт від 23 грудня 2015), загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ склала 68 576 грн. 00 коп.;

- КамАЗ АЗ 45148-010-15 військовий номер 3006 П2 (акт №3 здачі - прийняття робіт від 24 грудня), загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ склала 66 158 грн. 00 коп..

На виконання договору №33 відповідач здійснив ремонт автомобільної техніки позивача, а саме:

- КРАЗ-255 ЭОВ4421 військовий номер НОМЕР_3 (акт №1 здачі-прийняття робіт від 22 грудня 2015 року), загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ склала 19 550 грн. 00 коп.;

- ЛАЗ 699Р військовий номер НОМЕР_4 (акт №2 здачі-прийняття робіт від 23 грудня 2015), загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ склала 25 612 грн. 00 коп.;

- ЗІЛ-131 АЦ-40 військовий номер НОМЕР_5 (акт №3 здачі-прийняття робіт від 24 грудня 2015 року), загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ склала 41 388 грн. 00 коп..

- УРАЛ-4320 КС2573 військовий номер 4811 НІ (акт №4 здачі-прийняття робіт від 25 грудня 2015 року), загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ склала 14 450 грн. 00 коп..

28 грудня 2015 року позивач - військова частина НОМЕР_1 здійснила розрахунок з відповідачем, про що свідчать відмітки ОПЛАЧЕНО Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, на кожному із зазначених вище актів здачі - прийняття робіт.

Проте, за результатами проведеного Північно-Східним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства Оборони України планового внутрішнього фінансового аудиту, аудиту відповідності та аудиту ефективності фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 27 січня 2015 року по 07 серпня 2017 року встановлено, що під час дослідження документів щодо закупівлі послуг поточного ремонту та технічного обслуговування автомобільної техніки за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) в грудні 2015 року військовою частиною НОМЕР_1 були оплачені відповідні послуги на загальну суму 475 718,00 грн. за договорами від 17 грудня 2015 №31 (укладений з ФОП Литвин Л.П. на суму 175 718,00 грн.), від 21 грудня 2015 року №№32, 33 (укладені з товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім ГЕРМЕС 2000 на загальну суму 300 000,00 грн.).

В порушення вимог п 1.3, 1.4 Інструкції про порядок проведення операційного аудиту централізованих та децентралізованих розрахунків №828 посадовими особами військової частини НОМЕР_1 не надавалися підтверджуючі документи до Управління для здійснення операційного аудиту закупівлі товарів та послуг, очікувана вартість яких перевищує 50 000,00 грн.

Разом з цим, вказаними договорами не було передбачено всіх істотних умов визначених статтею 25 Закону України Про автомобільний транспорт.

Не було надано інших документів, визначених вимогами п. 2 розділу IV, п. 8 розділу VII Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту №615, а саме:

-актів передавання-приймання колісних транспортних засобів, їх складових частин (систем) для надання послуг з технічного обслуговування і ремонту;

-рахунки-фактури (наряд-замовлення, накладні, квитанції тощо), окремо пов`язані з виконанням технічного обслуговування (крім гарантійного) та окремо пов`язані з виконанням ремонту;

-гарантійні талони (один примірник);

-довідку-рахунок на складові частини, придбані й установлені виконавцями на колісні транспортні засоби.

В аудиторському звіті зазначено, що за даними сайту Лігазакон було встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім ГЕРМЕС 2000 здійснювало діяльність за КВЕД- 2010 клас 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, за змістом якої не передбачено надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів (вказана діяльність передбачена КВЕД 45.20).

Тобто, позивач як на підставу позову про визнання договорів недійсними зазначає, що фактично відповідачем послуги з ремонту за спірними договорами не надавалися (роботи не виконувалися). В договорах не було передбачено істотних умов визначених ст. 25 Закону України Про автомобільний транспорт.

Щодо вимог про стягнення грошових коштів позивач посилається на положення ст. 216 ГПК України.

Згідно ч.ч.1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд зазначає, що невиконання чи неналежне виконання умов договору стороною не є підставою для визнання недійсним відповідного правочину.

Статтею 234 передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує.

Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 ЦК України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним.

Зокрема, як зазначено в постанові ВС від 03 вересня 2019 року у справі №904/4567/18, в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним (постанова ВС від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16.

Разом з тим, відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 25 Закону України Про автомобільний транспорт (в редакції закону чинного на момент укладання спірних договорів) договір про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу укладають відповідно до вимог цивільного законодавства між замовником і виконавцем (договір, наряд-замовлення, накладна, квитанція тощо).

Істотними умовами договору про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу є:

найменування та місце розташування сторін за цим договором;

перелік робіт з технічного обслуговування чи ремонту та термін їх виконання;

вартість робіт та порядок розрахунків;

перелік складових частин (матеріалів), використаних виконавцем, а також наданих замовником виконавцю для виконання робіт із технічного обслуговування або ремонту транспортного засобу;

перелік документів, який надається замовнику для підтвердження виконання технічного обслуговування чи ремонту, та гарантійні зобов`язання виконавця щодо проведених робіт.

Виконавець за договором про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу під час його укладання чи виконання не може нав`язувати замовнику за цим договором додаткові оплачувані послуги.

Судом враховано, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.

Системний аналіз статей 203 та 215 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що недійсним можна визнати тільки правочин, який вчинено, тобто той, що був укладений з досягненням згоди щодо всіх його істотних умов. Встановлення фактичних обставин недосягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов правочину виключає можливість визнання його недійсним. Отже, не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено. Разом з тим, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону, з врахуванням спеціальних вимог законодавства щодо укладення певних видів договорів, зокрема, договорів купівлі-продажу цінних паперів (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 904/322/18).

Матеріалами справи підтверджується, що спірні договори сторонами виконані повністю.

Акти приймання-передачі виконаних робіт підписано уповноваженими особами сторін без будь-яких зауважень.

Згідно ч. 8 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (ст. 1 вищевказаного Закону).

Тобто, саме посадові особи позивача, що приймали роботи та складали і підписували первинні бухгалтерські документи, зокрема, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідають за недостовірність відображених у них даних.

Доказів притягнення посадової особи позивача до відповідальності за недостовірність відображених даних в первинних бухгалтерських документах матеріали справи не містять.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне:

За загальним правилом правові наслідки порушення зобов`язання встановлено ст.601 ЦК України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Як вже зазначалося вище, позивач прийняв роботи у 2015 році без будь - яких зауважень.

Вимог про стягнення збитків за невиконання чи неналежне виконання відповідачем робіт позивач не заявляв.

Спірні договори між сторонами є укладеними та виконаними.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач у своєму позові не вказує якому саме закону суперечать спірні договори.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позову про визнання недійсними договорів про закупівлю послуг за державні кошти №32 та №33 від 21 грудня 2015 року.

На підставі ст. 216 ЦК України позивачем заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 300 000 грн. сплачених позивачем на виконання спірних договорів.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки суд відмовляє у визнанні недійсними договорів, то підстав для задоволення похідної вимоги та стягнення з відповідача 300 000 грн. 00 коп. в порядку ст. 216 ЦК України також немає.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 09 травня 2023 року.

Суддя А.В.Васянович