Ухвала

від 10.05.2023 по справі 201/5311/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/5311/23

Провадження № 2-о/201/184/2023

УХВАЛА

10 травня 2023 року місто Дніпро

Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщев С.С., ознайомившись із матеріалами заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Приватне підприємство «Інфорт», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про встановлення факту припинення трудових відносин, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 10 травня 2023 надійшли матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Приватне підприємство «Інфорт», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про встановлення факту припинення трудових відносин.

Ознайомившись із заявою та доданими до неї матеріалами, вважаю за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі з огляду на таке.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі(стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Проте, вирішуючи питання про відкриття провадження, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими позивач звертається до суду для захисту, дотримання позивачем вимог, передбачених відповідним процесуальним законодавством України, а також юрисдикційну підсудність.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд приходить до висновку, що дане питання не може бути вирішене шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Так, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 7 ст. 19 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Перелік фактів, що мають юридичне значення, які можуть бути встановлені в судовому порядку, визначений в частині першій статті 315 ЦПК України.

Так, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом (ч.ч. 2-3 ст. 293 ЦПК України).

При цьому, згідно ч.ч. 1-2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення факту, що має юридичне значення, в судовому порядку можливе тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність і прикладну значимість, і які визначаються такою суттєвою ознакою як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Безспірність слід розуміти лише як відсутність спору про суб`єктивне матеріальне право, але не відсутність спору про існування факту, що встановлюється. Відтак, слід враховувати не тільки конкретну мету встановлення факту, а його зв`язок із певним суб`єктивним матеріальним правом.

Отже, в окремому провадженні можуть бути розглянуті справи про встановлення фактів, якщо від цього залежить охорона прав, свобод та інтересів особи, створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №5, від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

З вище наведеного вбачається, що встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц (провадження № 14-139 цс 18).

Звертаючись до суду, заявник просить встановити юридичний факт, а саме факт припинення трудових відносин з ПП «Інфорт» - з 15 лютого 2023 року.

В даному випадку, звернувшись до суду із заявою про встановлення факту припинення трудових відносин, заявник зазначила, що вона не може належним чином оформити припинення трудових відносин. Тобто із змісту заяви вбачається, що між заявником та ПП «Інфорт», існує спір щодо припинення трудових відносин, тобто трудовий спір.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

В розумінні цивільного процесуального законодавства України, встановлення факту припинення трудових відносин не є фактом, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб. Крім того, Кодексом Законів про працю передбачено порядок припинення трудових відносин.

У той же час, встановлення факту, що має юридичне значення в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбаченого іншого порядку їх встановлення. Між тим, за умовами п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, фізична особа має звернутись до суду з вимогою припинення правовідношення, а саме трудового договору, у позовному провадженні.

Підставами припинення трудового договору є такі обставини, які визначаються законом як юридичні факти для припинення трудового договору.

Трудове законодавство України передбачає єдині загальні підстави припинення трудового договору (ст. 36 КЗпП). Для деяких категорій працівників у законодавстві встановлений і ряд додаткових підстав (стаття 41 КЗпП України та інші законодавчі акти).

При звільненні працівника в трудову книжку повинні вноситися записи про причини (підстави) звільнення відповідно до формулювання їх у законодавстві і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Всі підстави припинення трудового договору можна класифікувати в залежності від двох критеріїв: 1) виду юридичного факту, який є причиною припинення; 2) волевиявлення яких саме суб`єктів спричинило припинення трудового договору.

За першим критерієм розрізняється припинення трудового договору в зв`язку з певними подіями (закінчення строку договору, смерть працівника), а за другим - у зв`язку з певними юридичними діями: - взаємне волевиявлення сторін; - ініціатива працівника;- ініціатива власника або уповноваженого ним органу; - ініціатива третіх осіб, які не є стороною трудового договору; - порушення правил прийому на роботу.

Таким чином, припинення трудових відносин має виражатись у певній юридичній формі.

Отже, факт існування між заявником та роботодавцем трудових правовідносин обумовлює існування спору про право продовження трудового договору чи його розірвання.

Тобто припинення трудового договору має певні правові наслідки як для заявника, так і для роботодавця, зокрема в частині проведення з працівником усіх необхідних розрахунків.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

У абз. 3 п. 3 постанови пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Беручи до уваги зазначене, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги про встановлення юридичного факту припинення трудових відносин, не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, оскільки зі змісту заяви вбачається спір про право, який може бути вирішений в порядку позовного провадження.

Враховуючи наведене та те, що судом встановлено наявність спору про право, суддя відмовляє у відкритті провадження у даній справі та роз`яснює заявнику її право на звернення із захистом своїх прав та законних інтересів до суду в порядку позовного провадження.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 19, 260, 293, 294, 315, 353 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Приватне підприємство «Інфорт», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про встановлення факту припинення трудових відносин.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.С. Федоріщев