Рішення

від 08.05.2023 по справі 369/5455/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5455/22

Провадження № 2/369/1573/23

РІШЕННЯ

Іменем України

08.05.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Світлак Ю. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 369/5455/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу загальної середньої освіти «Ліцей Петропавлівський» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу загальної середньої освіти «Ліцей Петропавлівський» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області (далі Ліцей) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що з 15 серпня 2000 року перебуває у трудових правовідносинах з відповідачем. 08 листопада 2021 року наказом відповідача № 166-к позивач був відсторонений від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати до моменту надання ним директору Ліцею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини).

Наказ про відсторонення був оскаржений ОСОБА_1 в судовому порядку. У зв`язку з початком збройної агресії російської федерації проти України після 24 лютого 2022 року позивач був змушений вживати евакуаційних заходів, спрямованих на збереження життя і здоров`я позивача, його сина та літньої матері. З 01 березня 2022 року позивач перебував у Закарпатській області у важкодоступному місці, так як у зв`язку з відстороненням від роботи не мав достатніх коштів для існування.

28 лютого 2022 року відповідачем було видано наказ № 20-к про допуск ОСОБА_1 до роботи з 01 березня 2022 року. Позивач зазначає, що про існування цього наказу дізнався 20 травня 2022 року з листа від відповідача, який надійшов на електронну адресу позивача. Заявник зауважує, що на цьому повідомленні відсутня печатка відповідача.

24 травня 2022 року позивач прибув у м. Вишневе за адресою свого зареєстрованого місця проживання. 25 травня 2022 року прибув до місця роботи та зустрівся з директором Ліцею, яка повідомила про намір звільнити ОСОБА_1 , також позивачу було запропоновано звільнитися за власним бажанням. Позивач зауважує, що заступник з навчальної частини відмовився ознайомлювати його з розкладом проведення уроків та шкільною документацією.

ОСОБА_1 наголошує, що 25 травня 2022 року перебував за місцем роботи до кінця робочого дня, а 26 травня 2022 року вчасно прибув на місце роботи.

26 травня 2022 року директор Ліцею запропонувала позивачу написати пояснення та згодом ознайомила з наказом про звільнення від 26 травня 2022 року № 33-к. За змістом наказу ОСОБА_1 було звільнено на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України у зв`язку з допущеними прогулами з 18 квітня 2022 року без поважних причин згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України. З протоколом позивача не ознайомили.

Позивач вважає наказ про звільнення незаконним, в зв`язку з чим просить суд:

1.визнати незаконним та скасувати наказ від 26 травня 2022 року № 33-к, виданий директором Комунального закладу загальної середньої освіти «Ліцей Петропавлівський» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області Л. Шевчук, та поновити на посаді вчителя історії з 27 травня 2022 року;

2.зобов`язати Комунальний заклад загальної середньої освіти «Ліцей Петропавлівський» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу незаконного звільнення з 27 травня 2022 року по дату ухвалення судом рішення у справі.

3.Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 04 липня 2022 року відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

У серпні 2022 року судом отримано відзив Ліцею на позовну заяву ОСОБА_1 , в обґрунтування якого відповідач посилається на те, що позовні вимоги є необґрунтованими, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У поданій до суду в серпні 2022 року відповіді на відзив ОСОБА_2 посилається на те, що всі подані ним докази наявні у відповідача, на робоче місце прибув відразу, щойно дізнався від службової особи ОСОБА_3 про його поновлення на роботі. Наполягає на тому, що відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 було отримано повідомлення про його допуск до роботи раніше ніж 20 травня 2022 року. Позивач вважає дії Ліцею навмисними, спрямованими на подальше звільнення позивача з посади.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, просили позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки не повідомив.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дослідивши доводи сторін, на які вони посилалися в своїх заявах, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був призначений на посаду вчителя історії та правознавства Петропавлівсько-Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з 15 серпня 2000 року, що підтверджується копією наказу по відділу освіти Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області № 155-к від 16 серпня 2000 року.

23 листопада 2020 року Петропавлівсько-Борщагівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області була перейменована у Петропавлівсько-Борщагівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської районної ради Київської області.

25 січня 2021 року заклад освіти було перейменовано на Петропавлівсько-Борщагівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області.

Наказом від 18 листопада 2021 року № 166-к Петропавлівсько-Борщагівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області Шматка Р. Г. було відсторонено від виконання професійних обов`язків без збереження заробітної плати до надання ОСОБА_1 директору навчального закладу медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, або документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози вакцини).

13 січня 2022 року заклад освіти отримав нову назву Комунальний заклад загальної середньої освіти «Ліцей Петропавлівський» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області.

Наказом Комунального закладу загальної середньої освіти «Ліцей Петропавлівський» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 28 лютого 2022 року № 20-к ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року.

Відповідно до листа від 18 травня 2022 року № 24 Комунальний заклад загальної середньої освіти «Ліцей Петропавлівський» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області повторно повідомляв ОСОБА_1 про допуск його до виконання посадових обов`язків з 01 березня 2022 року. Також Ліцей просив позивача повідомити про своє місце перебування та надати до 27 травня 2022 року звіти про проведену роботу або про причини, що унеможливили її здійснення.

26 травня 2022 року роботодавцем у ОСОБА_1 було відібрано пояснення з приводу допущених працівником порушень трудової дисципліни та виконання ним посадових обов`язків.

Наказом Комунального закладу загальної середньої освіти «Ліцей Петропавлівський» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 26 травня 2022 року № 33-к ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя історії на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП за прогул без поважних причин.

Згідно з довідкою про доходи від 16 червня 2022 року ОСОБА_1 , працюючи на посаді вчителя у Ліцеї в період з березня 2022 року (з часу допущення до виконання посадових обов`язків з 01 березня 2022 року) до травня 2022 року (до дня звільнення з посади) отримував дохід у виді заробітної плати з утриманням необхідних податків та зборів.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважає, що його право порушене відповідачем шляхом прийняття наказу про звільнення.

Під час ухвалення рішення на суд покладено обов`язок вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У частині другійстатті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті12 та частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини п`ятоїстатті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частинами четвертою-шостоюстатті 81 ЦПК України встановлено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 334/8910/18 зазначено:

-«при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі»;

-«основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника»;

-«вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я»;

-«невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами»;

-«прогулом, передбаченим пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати наявні у справі докази».

Відповідно до вимог статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

?догана;

?звільнення.

Згідно з вимогами частини першої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

У цій справі судом встановлено, що згідно з наказом Ліцею від 28 лютого 2022 року № 20-к ОСОБА_1 було допущено до з 01 березня 2022 року до виконання посадових обов`язків, а пунктами 2,3 цього наказу на ОСОБА_4 покладено обов`язок сповістити раніше відстороненого вчителя ОСОБА_1 про допуск до роботи та організувати ознайомлення з наказом особисто або засобами електронного зв`язку, на ОСОБА_5 покладено обов`язок повідомити ОСОБА_1 про умови організації роботи в дистанційному режимі та своєчасному поданні звітів про проведену роботу.

Відповідно до вимог частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що 20 травня 2022 року листом Ліцею від 18 травня 2022 року № 24 був проінформований про те, що допущений до виконання посадових обов`язків, а також про вимогу роботодавця повідомити про місце свого перебування та надати звіти про проведену роботу або про причини, що унеможливили її здійснення, до 27 травня 2022 року.

Вказані факти не спростовуються відповідачем, тобто визнаються сторонами спору, у суду відсутні обґрунтовані підстави вважати наведені позивачем дані недостовірними, а отже в розумінні статті 82 ЦПК України вказані факти не підлягають доказуванню.

Також позивач наполягає на тому, що з`явився за місцем роботи 25 травня 2022 року.

26 травня 2022 року роботодавець відібрав пояснення у ОСОБА_1 з приводу допущеного порушення трудової дисципліни.

Наказом ОСОБА_3 від 26 травня 2022 року № 33-к ОСОБА_1 був звільнений з посади вчителя історії на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Матеріали справи не містять доказів присутності позивача на робочому місці в період з 20 травня 2022 року до 25 травня 2022 року, або доказів того, що відповідач не допускав ОСОБА_1 до робочого місця.

Суд надав оцінку викладеним ОСОБА_1 обставинам відсутності на робочому місці в період з 01 березня 2022 року в зв`язку з вимушеною евакуацією з Київської області внаслідок початку збройної агресії російської федерації 24 лютого 2022 року. Навіть враховуючи недоведену позивачем у передбаченому законом порядку неможливість отримати засобами електронної пошти первісне повідомлення про допуск його до здійснення посадових обов`язків (взявши до уваги, що ознайомився ОСОБА_1 з повторним листом Ліцею 20 травня 2022 року), наведені в поясненнях обставини на переконання суду не доводять поважність причин відсутності на робочому місці 20 травня 2022 року (п`ятниця) та з 23 травня 2022 року (понеділок) до 25 травня 2022 року (середа).

Отже, позивач був відсутній на робочому місці без поважної причини понад три години робочого часу.

Відповідач вжив заходи для отримання від позивача пояснень з приводу відсутності на робочому місці.

Таким чином, роботодавцем було дотримано порядок звільнення за порушення трудової дисципліни, а позивачем не доведено наявність порушень його права діями роботодавця.

Щодо доводів позивача про необхідність отримання роботодавцем згоди на його звільнення від виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації слід зазначити таке.

За приписами статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Статтею 252 КЗпП України та частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Отже, системний аналіз указаних норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16.

Позивачем не додано доказів того, що він є членом профспілкової організації, а отже для його звільнення трудовим законодавством не вимагається попереднє отримання роботодавцем згоди профспілкової організації на його звільнення.

Не заслуговують на увагу також доводи позивача щодо недотримання роботодавцем строків накладення дисциплінарного стягнення.

За змістом статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Враховуючи необхідність отримання роботодавцем пояснень від працівника з приводу допущення дисциплінарного проступку, а також недоведеність позивачем можливості вчинення роботодавцем таких дій до 26 травня 2022 року, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не було пропущено строк накладення дисциплінарного стягнення, враховуючи особливості процедури накладення дисциплінарного стягнення та обставин справи.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу загальної середньої освіти «Ліцей Петропавлівський» Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Фінагеєва