Постанова

від 09.05.2023 по справі 296/10859/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №296/10859/21 Головуючий у 1-й інст. Маслак В.П.

Категорія 58 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Трояновської Г.С., Микитюк О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/10859/21 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛДІ - Житомир» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2023 року та на додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Маслак В.П. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2021 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

1. визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ганьбить ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію поширену ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) 26.11.2021 о 18 годині 45 хвилин в ефірі телеканалу ICTV в телевізійній програмі «ФАКТИ» в наступній частині:

- інформацію подану у відеосюжеті з 12 хв. 16 сек. по 12 хв. 38 сек., ведуча програми ОСОБА_4 : «Місцевий підприємець та за сумісництвом депутат міської ради блокує роботу одного з найбільших торгівельних центрів Житомира. Почалося ще рік тому, коли бізнесмен без будь-яких документів почав будівництво свого ТЦ в притул до вже існуючого. Лише втручання правоохоронців зупинило роботи, але помста не забарилася»;

- інформацію подану у відеосюжеті з 13 хв. 41 сек. по 14 хв. 08 сек. голос за кадром (автор ОСОБА_5 ): «Факти говорять самі за себе. Директор заводу товариш бізнесмена та депутата міськради Житомира Сергія Пидюри. Саме його фірма «ФОРУМ» рік тому розпочала будівництво свого ТРЦ в притул до території вже зведеного торговельного центру, практично на тротуарі, при цьому не маючи на це жодного дозвільного документа. Тоді керівництво ТЦ «ОЛДІ» звернулось до правоохоронців і роботи заморозили. Та радіти було зарано. Після цього почалися проблеми з каналізацією»;

- інформацію подану у відеосюжеті з 14 хв. 17 сек. по 14 хв. 23 сек. голос за кадром (автор ОСОБА_5 ): «Плюс через бездумну помсту під загрозою закриття однин із найбільших в регіоні центрів вакцинації, який розміщено в ТЦ»;

2. зобов`язати ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) та ТОВ «ОЛДІ-ЖИТОМИР» спростувати вищезазначену недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 у такий же спосіб у який вона була поширена, шляхом зачитування диктором (ведучим) телевізійної програми «ФАКТИ» на телеканалі ICTV протягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішення суду по даній справі повідомлення (без власних зауважень та коментарів) наступного змісту:

«26.11.2021 в ефірі телевізійної програми «ФАКТИ» на телеканалі ICTV, було оприлюднено недостовірну інформацію стосовно ОСОБА_1 , зокрема, щодо блокування ним роботи одного з найбільших торгівельних центрів Житомира «ОЛДІ». ОСОБА_1 не здійснює будівництво власного торгівельного центру в притул до ТЦ «ОЛДІ» за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не здійснював по відношенню до ТЦ «ОЛДІ» жодних дій, які б заважали діяльності торгівельного центру та містили ознаки помсти. Також останній не має жодного відношення до Приватного підприємства «ФОРУМ», не являється його засновником, учасником чи бенефіціарним власником, тобто особою, яка прямо або опосередковано володіє юридичною особою або істотно впливає на прийняття цією особою рішень».

3. Стягнути в солідарному порядку з ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), ТОВ «Олді - Житомир» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в сумі 200000 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 18:45 в ефірі телеканалу ICTV, що належить відповідачу - ТОВ «МІЖНАРОДНА КОМЕРЦІЙНА ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ» (ICTV), вийшла телевізійна програма «ФАКТИ». Стверджує, що в даному випуску новин вийшов сюжет під назвою «Будівельні війни в Житомирі», що висвітлював ситуацію, яка утворилася навколо спору щодо будівництва каналізаційних мереж Торгового центру «Олді», що знаходиться в АДРЕСА_1 . Вказує, що висвітлюючи події, що наводилися в сюжеті, ведуча програми ОСОБА_4 вказала: «Місцевий підприємець та за сумісництвом депутат міської ради блокує роботу одного з найбільших торгівельних центрів Житомира. Почалося ще рік тому, коли бізнесмен без будь-яких документів почав будівництво свого ТЦ в притул до вже існуючого. Лише втручання правоохоронців зупинило роботи, але помста не забарилася. Великому торговому майданчику, де ще розміщено один з найбільших в області пунктів вакцинації просто перекрили каналізацію….».

Стверджує, що далі по сюжету його автором, ОСОБА_5 було зазначено: «Факти говорять самі за себе. Директор заводу товариш бізнесмена та депутата міськради Житомира Сергія Пидюри. Саме його фірма «ФОРУМ» рік тому розпочала будівництво свого ТРЦ в притул до території вже зведеного торговельного центру, практично на тротуарі, при цьому не маючи на це жодного дозвільного документа. Тоді керівництво ТЦ «ОЛДІ» звернулось до правоохоронців і роботи заморозили. Але радіти було зарано. Після цього почалися проблеми з каналізацією. І нині ситуація критична, адже системою одночасно користуються до півсотні орендарів та ще й місцева поліклініка, яка теж зараз без каналізації. Плюс через бездумну помсту закриття одного із найбільших в регіоні центрів вакцинації, який розміщено в ТЦ...».

Вважає, що весь сюжет було створено на замовлення ТОВ «Олді-Житомир», про що свідчить односторонність висвітлених подій та наведених даних. Висвітлена в сюжеті новин інформація про ОСОБА_1 як особу, що має відношення до будівництва «свого» торгівельного центру в притул до вже існуючого ТЦ «ОЛДІ», якому належить фірма «ФОРУМ», та останній чинить перешкоди в діяльності торгового центру є неправдивою та недостовірною, оскільки по-перше ОСОБА_1 не має жодного відношення до ПП «Форум», по-друге ОСОБА_1 не є власником нерухомості, по-третє ОСОБА_1 не є замовником будівництва об`єктів нерухомості. Вказує, що внаслідок поширення недостовірної інформації позивачу завдано моральну шкоду, що виразилась у моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги. Враховуючи вищевикладене просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

06 березня 2023 року представник ТОВ «Олді Житомир» - Сіра А.В. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у частині розподілу судових витрат. Просила ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олді Житомир» витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

На обґрунтування заяви вказала, що 20.07.2022 між ТОВ «Олді Житомир» та нею було укладено договір про надання правової допомоги по справі №296/10859/21. Зазначає, що згідно укладеного договору сторонами погоджено, що оплата по вказаному договору проводиться на підставі погодинної оплати, а саме 1 година роботи адвоката 2000 грн. Вказує, що відповідно до умов договору сторони прирівнюють вартість участі адвоката в одному судовому засіданні до вартості однієї години роботи адвоката, незалежно від того, скільки фактично тривало судове засідання. Стверджує, що на надання правничої допомоги адвокатом було витрачено 10 годин робочого часу. Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 01.03.2023, підписаного клієнтом та адвокатом, вартість наданих адвокатських послуг становить 20 000,00 грн., з них 17 000 грн було сплачено клієнтом 11.08.2022 авансовим платижем на розрахунковий рахунок адвоката.

Додатковим рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олді Житомир» витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2023 року та додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувані рішення є незаконними, необґрунтованими та такими, що ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не вірно зроблено висновок, що позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів поширення відповідачами недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки на підтвердження позовних вимог позивачем до суду першої інстанції надано: диск із записом телевізійної програми «Факти» та скріншот з сайту телеканалу ICTV про розміщення сюжету на сайті каналу. Зазначає, що відповідачі жодним чином не спростували достовірність наданих позивачем доказів. Стверджує, що надані позивачем докази відповідають стандартам доказування, є належними, достовірними та достатніми.

Зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано та незаконно відмовив у задоволенні позову, не дослідив докази, надані позивачем, які в своїй сукупності підтверджують поширення відповідачами недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, не з`ясував обставин, які мають значення для справи, а також не вирішив завдань цивільного судочинства. Вважає, що той факт, що позивач є депутатом міської ради (публічною особою) не означає, що межі допустимої критики щодо нього значно ширші, ніж у пересічної особи, у всіх сферах його життя і діяльності. Зазначає, що межі допустимої критики щодо публічної особи є ширшими не у всіх аспектах життя і діяльності такої особи, а лише в частині того, як така публічна особа виконувала або виконує свої функції, повноваження тощо. Вказує, що сюжет програми «Факти» містить твердження про факти (фактичні твердження), а не виключно оціночні судження. Зазначає, що всі події у сюжеті висвітлювалися з точки зору ТОВ «Олді Житомир», без звернення за будь якими коментарями безпосередньо до позивача та без вказівки, що позивач відмовився надавати коментарі.

Вказує, що ним до суду першої інстанції було подано клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, у якій було зазначено, що заявлений відповідачем розмір судових витрат є завищеним та не співмірним із складністю справи, ціною позову, часом витраченим на підготовку до цієї справи. Вказує, що відповідач не робив і не подавав заяв, передбачених ст. 141 ЦПК України. Крім того, вважає, що рішення суду першої інстанції від 28.02.2023 є незаконним та необґрунтованим, підлягає скасуванню, а тому і додаткове рішення, яке є невід`ємною частиною основного судового рішення також підлягає скасуванню. Враховуючи вищевикладене просить рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2023 року та додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) просить залишити судове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2023 року та додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2023 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Зазначає, що позивач не надав у матеріали справи жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував поширення оспорюваної інформації шляхом трансляції в ефірі телеканалу ICTV. Вказує, що апелянтом не надано доказів реєстрації ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) в установленому законом порядку як засобу масової реєстрації в мережі Інтернет на відповідному інформаційному ресурсі та не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин поширення інформації. Зазначає, що інформація щодо «свого ТРЦ», тобто ПП «Форум» основана на фактах і не підлягає спростуванню. Вказує, що позивач є депутатом Житомирської міської ради 8-го скликання, тобто публічною особою, державним службовцем місцевого рівня, а тому межа допустимої критики та обсяги поширення інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес. Зазначає, що вислови, що містяться у відеозаписі є суб`єктивним баченням та вираженням погляду на події, що викликали суспільний інтерес, а отже є неперсоналізованими оціночними судженнями. Стверджує, що позивачем не доведено сукупності складу правопорушення, що призводить до відсутності самого правопорушення. Зазначає, що вимога про відшкодування шкоди у розмірі 200000 грн є необґрунтованою, оскільки позивачем не доведено, що інформація є недостовірною, наявність негативних наслідків, а також наявність причинно наслідкового зв`язку між нібито поширеною недостовірною інформацією та негативними наслідками для позивача. Враховуючи вищевикладене просить рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2023 року та додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Олді-Житомир» просить залишити судове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2023 року та додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2023 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Зазначає, що позивач не надав у матеріали справи жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував поширення оспорюваної інформації шляхом трансляції в ефірі телеканалу ICTV. Вказує, що ОСОБА_1 має пряме відношення до ПП «Форум» та є пов`язаною особою з вказаним підприємством. Вважає, що ОСОБА_1 як депутат Житомирської міської ради є зацікавленою особою у вирішенні питань на користь ПП «Форум» та зупинені будівництва по АДРЕСА_2 до системи централізованого водовідведення, що матиме наслідком зупинення роботи великого торгового центру та вивільнення великої кількості найманих працівників. Вказує, що заявлена позивачем вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000 грн є необґрунтованою. Зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги та враховуючи вищевикладене просить рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2023 року та додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 18:45 в ефірі телеканалу ICTV вийшла телевізійна програма «ФАКТИ». В даному випуску новин вийшов сюжет під назвою «Будівельні війни в Житомирі», що висвітлював ситуацію, яка утворилася навколо будівництва каналізаційних мереж ТЦ «ОЛДІ», що знаходиться в місті Житомирі по вул. Перемоги, 10.

На підтвердження поширення відповідачем ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) інформації в ефірі програми «ФАКТИ» телевізійного каналу ICTV, позивач надав суду диск, що містить один файл з останніми змінами 23.12.2021.

До позову долучено скріншот із сайту телеканалу ICTV про розміщення сюжету «Будівельні війни у Житомирі» у випуску програми «ФАКТИ» ICTV 18:45 (26.11.2021) на сайті каналу https://fakty.com.ua.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 17.02.2021, номер запису: 2003050010010007157.

Згідно копії посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є депутатом Житомирської міської ради 8 скликання з 03 грудня 2020 року.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань засновником та учасником ПП «Форум» є ОСОБА_6 , якому належить 100% частки статутного капіталу в юридичній особі.

Згідно витягам з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №227215227 та №227219663 від 07.10.2020 склад з алюмінієвих конструкцій АДРЕСА_3 та земельна ділянка, кадастровий номер 1810136300:09:011:0079, площею 0,0398 га, на якій розміщений об`єкт нерухомості, належить на праві приватної власності ПП «Форум».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №231927392 від 10.11.2020 склад з алюмінієвих конструкцій №4, загальною площею 338,6 кв.м., який розміщений за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ПрАТ «Електровимірювач».

Вказаний склад знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 1810136300:09:011:0081, яка перебуває в користуванні ПрАТ «Електровимірювач» на підставі договору оренди, який визнано укладеним рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.02.2021 по справі №906/1399/20.

15 жовтня 2020 року ПП «Форум» було подано Повідомлення про початок виконання будівельних робіт» №ЖТ020201015808 про реконструкцію частини будівлі складу під магазин.

27 травня 2021 року ПрАТ «Електровимірювач» направило «Повідомлення про початок виконання будівельних робіт» №ЖТ051210520919 про реконструкцію складу з алюмінієвих конструкцій №4 під магазин, клас наслідків СС1. В графі «договір з генеральним підрядником» зазначено ОСОБА_1 , дата підписання договору 02.08.2021.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 як депутат міської ради входив до складу постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів поширення відповідачами недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Розглядаючи даний спір колегія суддів виходить з наступного.

Щодо визнання недостовірної та такої, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ганьбить ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію: «Місцевий підприємець та за сумісництвом депутат міської ради блокує роботу одного з найбільших торгівельних центрів Житомира. Почалося ще рік тому, коли бізнесмен без будь-яких документів почав будівництво свого ТЦ в притул до вже існуючого. Лише втручання правоохоронців зупинило роботи, але помста не забарилася».

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Колегія суддів наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 (провадження №12-110гс19) викладено правовий висновок такого змісту: «При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право».

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

За змістом статті 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

З огляду на викладене, суспільство має право на отримання інформації, яка надає йому можливість здійснити її оцінку самостійно на основі всієї сукупності фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації, а особливо тих, що розповсюджуються лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями.

З урахуванням необхідності громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців та публічних осіб, є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики і оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Таким чином, публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі й у грубій формі, прискіпливої уваги і підвищеної зацікавленості суспільства до його діяльності та/або особистого життя тощо, адже, обираючи кар`єру публічної особи, вони свідомо погодились на таку увагу.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, обов`язковому визначенню підлягає характер такої інформації та з`ясовування того, чи є така інформація фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених під час судового розгляду фактичних обставин справи.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема, рекомендації, що містяться в Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише сама така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто, предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача).

Тобто конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівне твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Встановивши, що на дату виходу телевізійної програми «ФАКТИ» ОСОБА_1 був публічною особою, а саме депутатом Житомирської міської ради, межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього були значно ширшими, оскільки позивач, як депутат міської ради входив до складу постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування, безпосередньо відігравав важливу роль у вирішенні питань, віднесених до його повноважень, внаслідок чого безпосередні дії позивача становили суспільний інтерес.

Колегія суддів доходить висновку, що висвітлена інформація в ефірі телевізійної програми «ФАКТИ» стосувалася ОСОБА_1 лише частково та відображала критичну оцінку тієї ситуації, яка склалася під час вирішення ситуації, яка утворилася навколо спору щодо будівництва каналізаційних мереж торгового центру « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться в АДРЕСА_1 , а також оцінку його дій та компетентності як депутата Житомирської міської ради.

Вказані висловлювання не носять характер образ, а є критичними по відношенню до даної обставини людини - позивача у справі, та є вираженням погляду відповідача - ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) на вказані події.

Крім того, у вказаній телевізійній програмі «ФАКТИ» були поширені оціночні судження з урахуванням стилістики викладеної в ній інформації, що притаманні розмовному стилю, що повністю узгоджується з практикою ЄСПЛ.

Право на власне тлумачення обставин справи є виявом реалізації конституційного права на свободу думки, свободу слова та вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Таким чином, викладена в телевізійній програмі «ФАКТИ» інформація є вираженням суб`єктивної думки відповідачами, фактично коментарем тієї ситуації, яка склалась навколо будівництва каналізаційних мереж торгового центру « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться в АДРЕСА_1 та ролі посадових осіб у її вирішенні з наданням відповідної оцінки їх діям, тобто є не твердженням про факти, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.

Натомість поширення таких висновків повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел.

Отже, телевізійна програма «Факти», в якій містилась інформація про хід та результати обговорення питання, що мало суспільний інтерес, та були відтворені висловлювання інших осіб, незалежно від того, були вони змінені, чи ні, є одним із способів інформування громадськості (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета «Україна-центр» проти України», заява №16695/04).

Інформація, поширена в ефірі телевізійної програми «Факти», стосується виключно професійної та громадської діяльності позивача, а не його приватного життя, а тому, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Крім того, позивач, будучи публічною особою, не довів, що висвітлена інформація в ефірі телевізійної програми «Факти» є твердженням про факти, а не оціночним судженням, що оспорена ним інформація порушувала його особисті немайнові права, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, як і не надав доказів того, що метою висвітлення інформації в ефірі телевізійної програми «Факти» було саме намагання опорочити його честь, гідність та ділову репутацію.

Щодо визнання недостовірної та такої, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ганьбить ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію: «Факти говорять самі за себе. Директор заводу товариш бізнесмена та депутата міськради Житомира Сергія Пидюри. Саме його фірма «ФОРУМ» рік тому розпочала будівництво свого ТРЦ в притул до території вже зведеного торговельного центру, практично на тротуарі, при цьому не маючи на це жодного дозвільного документа. Тоді керівництво ТЦ «ОЛДІ» звернулось до правоохоронців і роботи заморозили. Та радіти було зарано. Після цього почалися проблеми з каналізацією. Плюс через бездумну помсту під загрозою закриття однин із найбільших в регіоні центрів вакцинації, який розміщено в ТЦ».

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Таким чином, особа, яка висловлює не факти щодо позивача, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

Разом з тим, при розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог зазначив, що 26.11.2021 о 18:45 в ефірі телеканалу ICTV вийшла телевізійна програма «ФАКТИ», у якій було вказано наступну інформацію:

- «Факти говорять самі за себе. Директор заводу товариш бізнесмена та депутата міськради Житомира Сергія Пидюри. Саме його фірма «ФОРУМ» рік тому розпочала будівництво свого ТРЦ в притул до території вже зведеного торговельного центру, практично на тротуарі, при цьому не маючи на це жодного дозвільного документа. Тоді керівництво ТЦ «ОЛДІ» звернулось до правоохоронців і роботи заморозили. Але радіти було зарано. Після цього почалися проблеми з каналізацією. І нині ситуація критична, адже системою одночасно користуються до півсотні орендарів та ще й місцева поліклініка, яка теж зараз без каналізації. Плюс через бездумну помсту закриття одного із найбільших в регіоні центрів вакцинації, який розміщено в ТЦ...».

Позивач вказує, що поширена відповідачем інформація про те, що він є особою, що має відношення до будівництва «свого» торгівельного центру в притул до вже існуючого ТЦ «Олді», якому належить фірма «Форум» та він чинить перешкоди в діяльності торгового центру не відповідає дійсності, а отже є недостовірною інформацією про позивача, яка порушує його законні права.

Разом із тим, системний аналіз змісту ефіру від 26.11.2021 телевізійної програми «ФАКТИ» дозволяє дійти висновку, що сюжет відповідача фактично направлений на оцінку дій іншої особи директора ПП «Форум», який не є позивачем у даній справі.

Про позивача ОСОБА_1 в оскаржуваній частині ефіру телевізійної програми «ФАКТИ» вказано лише побічно.

При цьому, в ефірі телевізійної програми «ФАКТИ» не вказано про будь -яких конкретних дій позивача, а лише зазначено про його певну причетність, на думку відповідача, до певних дій директора ПП «Форум».

Таким чином, на думку колегії суддів, інформація в оскаржуваній частині зазначена 26.11.2021 о 18:45 в ефірі телеканалу ICTV телевізійної програми «ФАКТИ» стосовно позивача, є оціночним судженням відповідача, вираженням його власних думок, а тому не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

При цьому, позивачем не доведено, що зазначеною інформацією порушені його суб`єктивні права та інтереси.

При таких обставинах позовні вимоги в частині визнання інформації недостовірною та такою, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , задоволенню не підлягають.

Не підлягають також задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача спростувати поширену ним інформацію та про відшкодування моральної шкоди, оскільки такі вимоги є похідними в розумінні частини першої статті 188 ЦПК України.

Наведене узгоджується із висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №527/1812/16-ц (провадження №61-956св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року у справі №757/39521/20-ц (провадження №61-15064св21).

Доводи апеляційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів і містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Щодо позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛДІ - Житомир».

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18 (провадження №14-517цс19) зазначено, що «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Аналогічні висновки викладені у постановах ВС від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі №757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі №520/17304/15-ц (пункт 63)).

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц (провадження №14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (провадження №14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (провадження №14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження №14-511цс18), від 15 травня 2019 року у справі №554/10058/17 (провадження №14-20цс19).

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу (2782-12) редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Як вбачається зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 , останній просить визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ганьбить його ділову репутацію, інформацію поширену саме ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV). У свою чергу ТОВ «Олді-Житомир» не є ні автором телевізійної програми «ФАКТИ», яка вийшла в ефір 26.11.2021 о 18 годині 45 хвилин, ні редакцією телеканалу ICTV чи установою, що виконує її функції.

Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 міститься лише посилання на ТОВ «Олді-Житомир» як суб`єкта, довкола якого виникла спірна ситуація щодо будівництва каналізаційних мереж. Будь яких посилань на те, що ТОВ «Олді-Житомир» є особою, яка поширила, на думку позивача, недостовірну інформацію матеріали справи не містять. Відтак, ТОВ «Олді-Житомир» не є належним відповідачем у даній справі, а тому у задоволені позовних вимог до ТОВ «Олді-Житомир» слід відмовити.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , проте помилився щодо мотивів такого рішення.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 20 липня 2022 року між адвокатом Сірою А.В. та ТОВ «Олді-Житомир» укладено договір про надання правової допомоги №23, відповідно до п. 4 якого сторони погодили, що оплата проводиться на підставі погодинної оплати. Вартість однієї години роботи адвоката погоджено у розмірі 2000,00 грн.

Також сторони договору домовились, що оплата вартості перших 8 годин роботи адвоката здійснюється клієнтом авансовим платежем на розрахунковий рахунок адвоката протягом 10 днів з моменту укладення додатковї угоди.

На підтвердження оплати відповідачем послуг адвоката Сіри А.В. надано платіжні інструкції від 11.08.2022 №2404938348, №2404938349, №2404938350 та рахунок-фактури №39 на суму 17 000,00 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг за договором від 01.03.2023 зазначено детальний перелік наданих адвокатом послуг по цивільній справі №296/10859/21, а саме: вивчення позовної заяви та доданих документів, поданих ОСОБА_1 1 год.; аналіз судової практики з подібних питань та підготовка відзиву на позовну заяву з додатками - 5 год.; участь у судових засіданнях 01.09.2022, 26.09.2022, 07.12.2022, 28.02.2023 - 4 год.

Згідно акту приймання передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги №23 від 20.07.2022 сторони дійшли згоди, що послуги виконані в строк, належної якості та без зауважень, а тому вартість виконаних послуг складає 20 000,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що представником відповідача подані належні докази щодо обсягу наданих послуг адвоката, виконаних нею робіт та їх вартості.

Колегія суддів, даючи оцінку доводам апеляційної скарги виходить з того, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Положеннями частини восьмої статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Колегія суддів враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Встановлено, що представником відповідача ТОВ «Олді-Житомир» - Сірою А.В. на підтвердження понесених витрат було надано договір про надання правової допомоги №23 від 20.07.2022, укладений між адвокатом Сірою А.В. та ТОВ «Олді-Житомир», відповідно до якого адвокат зобов`язався надати правову допомогу клієнту.

Вказаним договором №23 від 20 липня 2022 року про надання правової допомоги сторони визначили повноваження адвоката та погодили, що його гонорар за надання правової допомоги становить 2000 грн за одну годину надання правової допомоги адвокатом.

На виконання умов вказаного договору позивачем надано акт приймання-передачі наданих послуг за договором від 01.03.2023, де зазначено детальний перелік наданих адвокатом послуг за договором про надання правової допомоги №23 від 20.07.2022, а саме: вивчення позовної заяви та доданих документів, поданих ОСОБА_1 1 год.; аналіз судової практики з подібних питань та підготовка відзиву на позовну заяву з додатками - 5 год.; участь у судових засіданнях 01.09.2022, 26.09.2022, 07.12.2022, 28.02.2023 - 4 год.

У постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20 зроблено висновок, що: «витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено».

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

Згідно з частиною п`ятою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2023 представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 було подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Оцінюючи обґрунтованість понесених відповідачем витрат на правову допомогу, враховуючи складність справи, час, необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених у виставленому адвокатом акту приймання-передачі до договору про надання правової допомоги, з огляду на те, що вартість представництва в суді першої інстанції розрахована за 4 години робочого часу адвоката, а в суді першої інстанції проводилося 4 судових засідань, а саме:

- 01.09.2022 з 11 год. 26 хв. до 11 год. 29 хв. (3 хв.)

- 26.09.2022 з 14 год. 31 хв. до 14 год. 36 хв. (5 хв.)

- 07.12.2022 з 10 год. 53 хв. до 11 год. 21 хв. (28 хв.)

- 28.02.2023 з 14 год. 15 хв. до 15 год. 05 хв. (50 хв.), загальною тривалістю 1 год. 26 хв., колегія суддів приходить до висновку про те, що зазначені представником відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн є завищеними, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Крім того, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, оскільки вартість наданих адвокатом послуг, зокрема, таких як: аналіз судової практики з подібних питань та підготовка відзиву на позовну заяву - 5 год вартістю 10 000 грн.; участь у судових засіданнях 4 год вартістю 8000 грн не відповідають, складності цієї справи, критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумного розміру цих витрат.

Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зменшення судових витрат, з 20000 грн до 10000 грн., що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олді Житомир».

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи наведене, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2023 року слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2023 року слід змінити, зменшивши розмір судових витрат на правничу допомогу з 20 000 грн до 10 000 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Олді Житомир».

Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції змінено лише мотиви відмови у задоволенні позову, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2023 року змінити, зменшивши розмір судових витрат на правничу допомогу, стягнутих з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Олді Житомир» з 20000 грн до 10000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 10 травня 2023 року.

Головуючий

Судді