Рішення

від 09.05.2023 по справі 320/15974/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2023 року № 320/15974/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомПідприємства з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія»доГоловного управління Державної податкової служби у Київській областіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.07.2021 №15909/0902, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Підприємство з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.07.2021 №15909/0902, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області щодо Підприємства з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про безпідставність порушення, зафіксованого в Акті перевірки від 15.06.2021 №9238/10-86-09-00-10/24376520, на підставі якого контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

На думку позивача, Акт перевірки від 15.06.2021 №9238/10-86-09-00-10/24376520 не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 №727, оскільки не містить всієї необхідної інформації, визначеної вказаним Порядком.

Позивачем стверджується, що ним не порушено абзацу 9 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», яким встановлено відповідальність за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії, оскільки позивачем не здійснювалась роздрібна торгівля без наявності ліцензії.

За посиланням позивача, проводячи перевірку, податковим органом не було з`ясовано обставин зберігання пального платником податків з моменту його придбання до дати отримання ліцензії. Під час проведення перевірки не досліджувались документи, які свідчать про зберігання пального у відповідності до вимог Закону №481/95-ВР у тарі до 5 літрів. Зокрема, не було досліджено та використано під час складання Акту договір позички та акт приймання-передачі споживчої тари у кількості до 2 000 шт. від ПрАТ «Рамбурс» позивачу. Акт перевірки, який став підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не містить конкретних підстав для проведення фактичної перевірки, що, на переконання позивача, суперечить положенням абзацу 3 пункту 81.1. статті 81 Податкового кодексу України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 залишено без руху позовну заяву підприємства з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» та надано позивачу десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви. Позивачем у встановлені судом строки усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 відкрито провадження у справі №320/15974/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У своєму відзиві, який надійшов до суду 16.02.2022, відповідачем вказано про проведення 14.06.2021 фактичної перевірки Підприємства з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» у відповідності до вимог податкового законодавства. На думку відповідача, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійного обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред`явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Щодо встановленого контролюючим органом порушення відповідачем зазначено про те, що відповідно до генерального договору поставки нафтопродуктів від 15.02.2021 №040208-20-15/02/202, видаткової накладної від 17.02.2021 №18714, товарно-транспортної накладної від 17.02.2021 №ВРС0008769, акцизної накладної від 17.02.2021 №32163, видаткової накладної від 18.02.2021 №1880, товарно-транспортної накладної від 18.02.2021 №ВРС0008970, акцизної накладної від 18.02.2021 №33553 ТОВ «ВОГ Ресурс» реалізовано на адресу Підприємства з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» дизельне паливо (паливо ПП-З-ЄВРО 5-ВО код УКТЗЕД 2710194300 в кількості 4125,00 кг. та 4128,00 кг. відповідно). В товарно-транспортній накладній та акцизній накладній зазначено адресу пункту розвантаження та місця зберігання пального: с. Софіївська Борщагівка, вул. Микільсько-Борщагівська, 1. При цьому, позивач за вказаною адресою отримав ліцензію на право зберігання пального ( виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) лише 17.03.2021. Таким чином, Підприємством з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» здійснено зберігання пального за відсутності діючої ліцензії, чим порушено вимоги частини першої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного з плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР.

Позивачем у відповіді на відзив, поданій до суду 29.04.2022, вказано про те, що відповідачем не спростовано викладених у позовній заяві обставин про відсутність у наказі або у додатку до нього викладу інформації, яку отримав податковий орган і яка стала підставою для проведення фактичної перевірки Підприємства з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія». Конкретних підстав для проведення фактичної перевірки не вказано також в Акті, в якому, зокрема, відсутні посилання на наказ ГУ ДПС у Київській області, як на підставу для проведення фактичної перевірки підприємства. Як вважає позивач, податковим органом у наданому до суду відзиві не наведено доказів, обставин або доводів, які б спростовували правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення щодо позивача, а також спростовували б викладені у позовній заяві обставини.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи №320/15431/21 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

На підставі п.п. 80.2.5. п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 01.06.2021 №962-П та направлень на проведення фактичної перевірки від 11.06.2021 №4057/10-36-09-00-10, №4058/10-36-09-00-10 посадовими особами Головного управління Державної податкової служби у Київській області 14.06.2021 проведено фактичну перевірку об`єкта Підприємства з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія», що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Микільсько-Борщагівська, 1.

За результатами вказаної перевірки Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області було складено Акт (довідка) про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництв, зберігання та обігу пального, контроль за виконанням якого покладений на органи Державної податкової служби від 15.06.2021 №9238/10-86-09-00-10/24376520, у висновках якого зазначено про порушення вимог частини першої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», із змінами та доповненнями.

На підставі Акта перевірки від 15.06.2021 №9238/10-86-09-00-10/24376520 контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення від 23.07.2021 №15909/0902 про застосування до позивача фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 500000,00 грн.

Позивачем згідно п. 56.2. ст. 56 Податкового кодексу України подано скаргу від 12.08.2021 №01-21/9 (вх. від 13.08.2021 №23891/6) про перегляд результатів фактичної перевірки до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України від 05.11.2021 №25127/6/99-00-06-02-01-06 скаргу позивача від 12.08.2021 №01-21/9 (вх. від 13.08.2021 №23891/6) залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 23.07.2021 №15909/0902 без змін.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 23.07.2021 №15909/0902, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні даного спору, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до норм пункту 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Згідно з підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Як вбачається зі змісту наказу Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 01.06.2021 №962-п, юридичною підставою для його прийняття є п. п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відтак, для проведення фактичної саме перевірки на підставі п. п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Передумовою проведення фактичної перевірки, з підстави, передбаченої підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 21.10.2019 по справі № 810/4143/18.

При цьому, оцінка правомірності наказу про проведення фактичної перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.

Так, «підстава» це не нумероване позначення підпункту ст. 80 Податкового кодексу України, а обставини, які в цих підпунктах розкриваються та мають об`єктивно існувати. Іншими словами, під «підставою» у п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України необхідно розуміти не порядковий номер підпункту пункту статті, а безпосередньо інформацію, відомості та інші обставини.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.07.2019 по справі №140/2181/18, від 10.07.2019 по справі №160/7669/18.

Верховним Судом в своїх постановах від 05.03.2019 по справі № 820/4893/18 та від 18.12.2018 по справі № 820/4891/18 неодноразово зазначалось, що інформація, яка надходить до податкових органів, може бути підставою для проведення фактичної перевірки згідно ст. 80 Податкового кодексу України, лише у тому випадку, якщо в такій йдеться посилання про хоча і можливі, проте конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

Водночас, як вбачається з наказу Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 01.06.2021 №962-п, в ньому відсутні будь-які посилання на конкретні або можливі порушення позивачем податкового та/або іншого законодавства, крім як на норму, що регулює питання призначення перевірки - підпункт 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

Не надано таких доказів відповідачем й до суду (існування таких саме на дату призначення перевірки).

З наведеного вбачається, що в даному випадку, у Головного управління Державної податкової служби у Київській області були відсутні підстави для призначення та проведення фактичної перевірки позивача.

Така правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.04.2021 у справі № 640/21528/19.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 по справі № 826/17123/18 сформував наступний правовий висновок: «Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

Крім того, у постанові від 08.09.2021 по справі № 816/228/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступний правовий висновок: «Підставами для скасування рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення».

Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що платник податків, оскаржуючи прийняте за результатами перевірки рішення контролюючого органу, не позбавлений права посилатись на допущені суб`єктом владних повноважень процедурні порушення, допущені при призначенні та проведенні такої перевірки. У разі встановлення наявності таких порушень, суд повинен надати оцінку тому, чи вплинули останні або об`єктивно могли вплинути на обґрунтованість та законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Якщо характер допущених контролюючим органом порушень сам по собі визнано судом достатнім для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, суд до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №810/3099/18.

Крім того ані наказ від 01.06.2021 №962-п, ані витяг з додатку №1 до наказу не містять зазначення періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, зазначення якого є також обов`язковим, оскільки відповідно до п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених ПК України, та за умови предявлення або надіслання у випадках, визначених ІПК України, таких документів, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого орган.

Посилання ГУ ДПС у Київській області у витязі з додатку №1 на ст. 102 ПК України з метою визначення періоду діяльності позивача, є недостатнім для ідентифікації цього періоду.

Аналогічної правової позиції дотримується Шостий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 28.01.2021 у справі №640/4039/20.

Також, як визначено пунктом 2 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 №727, вступна частина акта (довідки) документальної перевірки має містити такі дані, зокрема:

повне і скорочене (за наявності) найменування платника податків - юридичної особи відповідно до установчих документів / прізвище, ім`я, по батькові платника податків - фізичної особи, податковий номер платника податків (код за ЄДРПОУ або реєстраційний (обліковий) номер платника податків для юридичної особи / реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та/або номер паспорта);

посади, назва структурного підрозділу, найменування контролюючого органу, звання, прізвища та імена посадових осіб, що проводили перевірку.

Однак, суд погоджується з доводами позивача, що в порушення пункту 2 розділу ІІІ вказаного Порядку Акт перевірки від 15.06.2021 №9238/10-86-09-00-10/24376520 містить скорочення та абревіатури без зазначень словосполучень повністю, містить закреслення та не містить будь-яких пояснень щодо таких закреслень та повної назви платника податків. В останньому абзаці розділу Акту «Результати перевірки» відсутня назва платника податків, а розділ Акту «Висновок перевірки» не містить назви платника податків, щодо якого посадовими особами зроблено висновок про порушення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача не було достатніх умов для проведення фактичної перевірки позивача на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Разом з тим, приписами п.86.1 Податкового кодексу України визначено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, є Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР ( далі Закон №481/95-ВР тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

У розумінні статті 1 Закону №481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

При цьому, місцем зберігання пального є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, а зберіганням пального є діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

У силу приписів частини першої Закону №481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Частиною восьмою статті 15 Закону №481/95-ВР визначено, що суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Згідно частини десятої статті 15 Закону №481/95-ВР ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Відповідно до положень частини двадцятої статті 15 Закону №481/95-ВР ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Згідно частини двадцять другої Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Статтею 17 Закону №481/95-ВР передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2021 Підприємством з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), реєстраційний номер: 10130414202100088, термін дії з 17.03.2021 по 17.03.2022.

У статті першій Закону № 481/95-ВР надано визначення таких термінів:

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв.

Тому, застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон № 481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, суд дійшов висновку, що задля вирішення спірного у цій справі питання, підлягають врахуванню норми Податкового кодексу України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для: а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України); б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України; в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі. Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним: транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки; паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України: у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками; при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку, на думку суду, дають підстави для такого висновку.

Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які Податковий кодекс України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального, не є достатньою обставиною для його кваліфікації, як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже була предметом дослідження Верховним Судом та викладена у постанові від 31.05.2022 у справі №540/4291/20.

Судом досліджено, що проведеною фактичною перевіркою було встановлено факт зберігання пального без отримання ліцензії на право пального, а саме, відповідно до генерального договору поставки нафтопродуктів від 15.02.2021 №040208-20-15/02/202, видаткової накладної від 17.02.2021 №18714, товарно-транспортної накладної від 17.02.2021 №ВРС0008769, акцизної накладної від 17.02.2021 №32163, видаткової накладної від 18.02.2021 №1880, товарно-транспортної накладної від 18.02.2021 №ВРС0008970, акцизної накладної від 18.02.2021 №33553 ТОВ «ВОГ Ресурс» реалізовано на адресу Підприємства з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» дизельне паливо (паливо ПП-З-ЄВРО 5-ВО код УКТЗЕД 2710194300 в кількості 4125,00 кг. та 4128,00 кг. відповідно). В товарно-транспортній накладній та акцизній накладній зазначено адресу пункту розвантаження та місця зберігання пального: с. Софіївська Борщагівка, вул. Микільсько-Борщагівська, 1.

Відповідачем наголошено на тому, що позивач за вказаною адресою отримав ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) лише 17.03.2021.

Відтак, контролюючий орган дійшов висновку, що Підприємством з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» здійснено зберігання пального за відсутності діючої ліцензії, чим порушено вимоги частини першої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного з плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР.

Проте, за змістом Акта перевірки від 15.06.2021 №9238/10-86-09-00-10/24376520, яким встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства щодо зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, не вбачається конкретного висвітлення обставин, що дало змогу прийняти оскаржуване рішення.

Так, згідно описової частини Акта перевірки, в ній міститься лише посилання на дані акцизних, видаткових та товарно-транспортних накладних.

Відтак, висновки відповідача, покладені в основу свого рішення, мають імовірнісний характер, оскільки ґрунтуються на зроблених відповідачем припущеннях, а не на беззаперечно встановлених фактах.

Суд констатує, що Акт перевірки не містить жодної інформації щодо конкретного місця зберігання пального, резервуару чи виміру залишків пального яке зберігалось поза межами акцизного складу. Акт перевірки не містить відомостей/підтверджень, що вимірювання залишку пального ревізорами проводилось, адже позивач наголошує на тому, що придбане пальне використовувалось у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОГ Ресурс» (продавець) та Підприємством з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» (покупець) було укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів від 15.02.2021 №040208-20-15/02/2021, відповідно до п.п. 1.1. п. 1 якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця нафтопродукти, зокрема, паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО в кількості та асортименті, що передбачені в накладних на відпуск товару, виписаних продавцем, а покупець зобов`язується прийняти товар від продавця та оплатити його на загальну вартість на умовах даного договору.

На виконання умов Генерального договору поставки нафтопродуктів від 15.02.2021 №040208-20-15/02/2021 між сторонами складено видаткові накладні від 17.02.2021 №18714 та від 18.02.2021 №18804.

Варто відзначити, що проводячи перевірку, податковим органом не було з`ясовано обставин зберігання пального платником податків з моменту його придбання до дати отримання ліцензії (17.03.2021). Під час проведення перевірки не досліджувались документи, які свідчать про зберігання пального у відповідності до вимог Закону №481/95-ВР у тарі до 5 літрів, оскільки згідно Договору безоплатного користування майном (позички) від 15.02.2021 №1/21-П, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Рамбурс» (позичкодавець) та Підприємством з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» (користувач) позичкодавець передає в безоплатне тимчасове користування користувачу, а користувач зобов`язується, у строк передбачений договором, повернути, визначене договором майно.

Відповідно до п.п. 1.2. п. 1 вказаного Договору майном, що передається в користування за цим договором є каністри (споживча тара) для зберігання паливно-мастильних матерілів об`ємом 5 літрів у кількості 2000 (дві тисячі) штук.

Факт такої передачі підтверджується Актом приймання передачі від 16.02.2021, що міститься в матеріалах справи.

Отже, враховуючи вищенаведене, Акт перевірки від 15.06.2021 №9238/10-86-09-00-10/24376520 не може бути використаний контролюючим органом для прийняття рішення, яке оформлюється в затвердженій законодавством формі - податкового повідомлення-рішення чи рішення про застосування фінансових санкцій, оскільки відомості в ньому документально не підтверджено відповідними доказами.

Відповідач не звернув увагу на доводи сторони позивача, що контролюючим органом було здійснено перевірку зберігання палива на підставі документів про поставку пального, проте без реального встановлення факту такого зберігання, без визначення конкретного місця зберігання у відповідності до законодавства.

Таким чином відповідач, визнаючи лише факт придбання позивачем пального, що підтверджується документами на відпуск нафтопродуктів, так і не встановив факт його зберігання, у якій ємкості перебувало на зберіганні паливо, тобто місце зберігання; чи не має місце зберігання позивачем пального ознак, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, виключають визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», а також порядок його використання.

Перевірка та встановлення наведених вище обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки останні безпосередньо впливають на встановлення чи спростування наявності у позивача обов`язку щодо отримання ліцензії.

При цьому, висновок контролюючого органу про зберігання палива без отримання позивачем на дату відвантаження ліцензії, ґрунтується виключно на факті відвантаження на його адресу пального, проте, як акт перевірки, так і відзив на позовну заяву не містять доказів на підтвердження встановленого факту зберігання позивачем вказаного палива у певних ємностях/резервуарах, що могло б бути зафіксовано, зокрема, шляхом проведення фото/відео фіксації та/або складання відповідного акта.

Таким чином, твердження відповідача про порушення позивачем частини першої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», є необґрунтованими та не доведеними.

З огляду на те, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували викладені в Акті перевірки висновки щодо здійснення зберігання позивачем пального без наявності відповідної ліцензії, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідно до якого було встановлено порушення позивачем статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та на підставі підпункту 54.3.3. пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» застосовано до позивача суму штрафних санкцій (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у т.ч. за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 500000 грн., є протиправним та підлягає скасуванню, з підстав як порушення процедури призначення фактичної перевірки, так і по суті встановлених порушень.

Суд констатує, що під час розгляду даного спору, контролюючим органом не було доведено наявність порушення з боку позивача щодо зберігання пального без отримання ліцензії, що зафіксовано актом перевірки, судом встановлено і наявність процедурних порушень при призначенні перевірки щодо позивача, позаяк, наказ про її призначення, не містить достатніх та аргументованих підстав, що надавали право контролюючому органу видати наказ про проведення фактичної перевірки саме на підставі п. п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваного рішення.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7500,00 грн. (платіжне доручення від 15.11.2021 №170). Оскільки, позов задоволено повністю, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 7500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Підприємства з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.07.2021 №15909/0902, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області щодо Підприємства з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія».

3. Стягнути на користь Підприємства з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» судові витрати в розмірі 7500,00 грн. (сім тисяч п`ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

Позивач: Підприємство з іноземною інвестицією «Об`єднана зернова компанія» (ідентифікаційний код: 24376520, місцезнаходження: 08138, Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Микільсько-Борщагівська, 1).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Київській області (ідентифікаційний код: 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5А)

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.