Рішення

від 09.05.2023 по справі 560/2511/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

Справа № 560/2511/23

РІШЕННЯ

іменем України

09 травня 2023 рокум. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області , Державної судової адміністрації України , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області №97-к від 19.07.2022 "Про внесення змін до наказу №34- к від 25.02.2022 "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час загальної мобілізації", яким вирішено внести зміни з 19.07.2022 до наказу №34-к від 25.02.2022 "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації", а саме: слова "зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку" замінити словами "зі збереженням місця роботи і посади";

- визнати бездіяльність Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної судової адміністрації України щодо припинення нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, протиправною та зобов`язати Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державну судову адміністрацію України здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 , судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у відповідності до Закону України "Про судоустрій та статус суддів", в період з 19.07.2022 по дату винесення рішення у цій справі шляхом безспірного списання коштів;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом Голови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області №34-к від 25.02.2022 "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час загальної мобілізації", вирішено ОСОБА_1 , суддю Хмельницького міськрайонного суду, увільнити від роботи з 25 лютого 2022 року, у зв`язку з призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зі збереженням місця роботи, посади, і середнього заробітку на період проходження військової служби. Зазначає, що до 19 липня 2022 року він отримував щомісячну суддівську винагороду по місцю роботи, однак у зв`язку з набранням чинності з 19 липня 2022 року Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" нарахування та виплату суддівської винагороди припинено на підставі прийняття оскаржуваного наказу. На думку позивача, до спірних правовідносин слід застосовувати норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати необхідно спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом. Зауважує, що покликання в оскаржуваному наказі на положення Закону № 2352-ІХ є недоречним, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Також звертає увагу на те, що рішенням Ради суддів України №10 від 14.04.2022 затверджені окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, в якому зазначено, що суддівська винагорода виплачується якщо суддя увільнений від виконання обов`язків з відправленням правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період або не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин. Вважає, що нарахування та виплата суддівської винагороди повинна проводитись в повному обсязі. З підстав, наведених у позовній заяві, просить суд позов задовольнити.

Ухвалою суду від 24.02.2023 розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, суд ухвалив проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачі не скористалися правом на подачу відзиву на позов. Тому відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

14.03.2023 на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, надійшли пояснення на позов ОСОБА_1 .

Суд, повно та всебічно розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані докази, встановив наступні факти.

ОСОБА_1 з 04 березня 2010 року по даний час є суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Зокрема, Наказом №38-к від 04 березня 2010 року "Про призначення ОСОБА_1 " та у відповідності до Указу Президента України №200/2010 від 02.02.2010 ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області та зараховано в штат суду з 04 березня 2010 року.

Указом Президента України "Про призначення суддів" №348/2017 від 2 листопада 2017 року ОСОБА_1 , у відповідності до частини п`ятої статті 126, частини першої статті 128 та підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України призначено на посаду судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки i оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Відповідно до Витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) Міністерства Оборони України №3 від 25.02.2022 старшого лейтенанта ОСОБА_1 призвано Хмельницьким об`єднаним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки та призначено офіцером стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини, ВОС - 2905003.

Наказом Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області №34-к від 25.02.2022 "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час загальної мобілізації", вирішено ОСОБА_1 , суддю Хмельницького міськрайонного суду, увільнити від роботи з 25 лютого 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зі збереженням місця роботи, посади, і середнього заробітку на період проходження військової служби.

Згідно з наказом Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.07.2022 №97-к "Про внесення змін до наказу №34-к від 25.02.2022 "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час загальної мобілізації" вирішено внести зміни з 19.07.2022 до наказу №34-к від 25.02.2022 "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації", а саме: слова "зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку" замінити словами "зі збереженням місця роботи і посади".

Не погоджуючись з наказом від 19.07.2022 №97-к "Про внесення змін до наказу №34-к від 25.02.2022 "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час загальної мобілізації" та вважаючи його протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.

Суд зазначає, що в даній адміністративні справі, спір виник із прийняттям Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" на підставі якого і винесено головою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області спірний наказ.

Відповідно до приписів статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ (далі Закон № 1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Згідно із частинами першою, третьою статті 17 Закону № 1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

До видів військової служби, згідно із частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація);

мобілізацію проведено на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022 (затвердженим Законом України від 14.03.2022 № 2119-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 № 259/2022 (затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.05.2022 № 341/2022 (затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 № 573/2022 (затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.11.2022 № 757/2022 (затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2738-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент винесення наказу Про увільнення від роботи - 25.02.2022) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким внесені зміни у КЗпП України, зокрема, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».

Як наслідок, з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом № 2352-ІХ) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається лише місце роботи і посада (без збереження середнього заробітку), та правові підстави для виплати вказаним працівникам з 19.07.2022 середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 2352-ІХ) відсутні.

Судом встановлено, що з 19.07.2022 на підставі наказу від 19.07.2022 №97-к, відповідно до якого внесено зміни до наказу №34-к від 25.02.2022 "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час загальної мобілізації", позивачу не нараховується та не виплачується суддівська винагорода.

В контексті цієї спірної ситуації, суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Так, порядок виплати суддівської винагороди регламентується виключно Законом №1402-VІІ, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

При цьому, Законом № 1402-VIII передбачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, водночас перебування на військовій службі не є таким випадком.

При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №990/4/2, які полягають у наступному.

Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.

До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава своєю чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).

Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 зазначав: «Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу...Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)...» (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Суд при вирішенні цієї справи враховує також Рішення Конституційного Суду від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 у якому зазначено, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У Рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.

У цьому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятою статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

З наведеного, суд констатує, що питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ.

Крім того, Рада суддів України у пункті 1 рішення від 05.08.2022 №24 звернула увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, на те, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

Аналогічної позиції з даного питання притримується і Вища рада правосуддя. Так, на офіційному сайті ВРП (hcj.gov.ua) в розділі "Головна" за 28.12.2022 розміщена стаття "Суддям, які воюють, у повному обсязі має виплачуватись суддівська винагорода".

Також, з аналогічним зверненням щодо необхідності виплати суддівської винагороди суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на виконання рішення Ради суддів України від 05.08.2022 №24, до розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, звернувся і XIX позачерговий З`їзд суддів України (рішення від 12.01.2023).

На переконання суду, з урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону № 1402-VIII над іншими нормами законодавства, суд дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.

А тому, враховуючи наведені норми законодавства, суд приходить до висновку, що наказ Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.07.2022 №97-к "Про внесення змін до наказу №34-к від 25.02.2022 "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час загальної мобілізації" є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи те, що суд прийшов до переконання про скасування розпорядчого документу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Про внесення змін до наказу №34-к від 25.02.2022 "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час загальної мобілізації" то відповідно підлягає до задоволення і похідна позовна вимога щодо зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області поновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог частини 2 статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022 із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Прийшовши до висновку про зобов`язання саме Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області поновити нарахування та виплатити позивачу суддівську винагороду, суд виходив з положень ч.4 ст.148 Закону 1402-VIII, якою передбачено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України, а тому як наслідок в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області щодо припинення нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області та зобов`язання Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 , судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у відповідності до Закону України "Про судоустрій та статус суддів", в період з 19.07.2022 по дату винесення рішення у цій справі шляхом безспірного списання коштів задоволенню не підлягають.

Проте, у контексті питання про обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне скористатися повноваженнями визначеними ч.6 ст. 246 КАС України та встановити порядок виконання рішення суду, враховуючи наступні доводи.

Згідно норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частин першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Відповідач - територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення, суд дійшов висновку, оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів), є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА, як суб`єкт владних повноважень, мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

01.01.2021 набрав чинності наказ Міністерства Фінансів України «Про затвердження Змін до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету» від 27.10.2020 № 636 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.11.2020 за №1130/35413), відповідно до якого КЕКВ 2.1. Код 2100 «Оплата праці і нарахування на заробітну плату», який включає в себе КЕКВ 2111 «Заробітна плата», доповнено новим підрозділом - 2.1.1.3. Код 2113 «Суддівська винагорода», за яким виділяються бюджетні призначення для виплати таких видатків бюджету: 1) суддівська винагорода за встановленими посадовими окладами; надбавка за вислугу років; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці; 2) допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу під час надання щорічної відпустки; 3) вихідна допомога у разі виходу у відставку.

Отже, з 2021 року бюджетні видатки на виплату суддівської винагороди здійснюються за новим КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода».

За таких обставин, суд вважає за необхідне зазначити, що дане рішення суду про зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог частини 2 статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022 із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів призведе до того, що відбудеться примусове списання/виплата цієї суми з бюджетних видатків, призначених для виплати суддівської винагороди. За такого вирішення ситуації для покриття дефіциту коштів на виплати поточних сум суддівської винагороди слід буде вирішувати питання про внесення зі сторони ДСА України змін в кошторис ТУ ДСА України в Хмельницькій області, ініціювання внесення змін у Закон України Про Державний бюджет України на 2023 рік з метою отримання додаткових бюджетних асигнувань на ці потреби.

Слід зазначити, що для виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів в державному бюджеті України передбачена спеціальна бюджетна програма КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України.

Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Подібна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23.06.2021 в справі №520/13014/2020, від 22.07.2021 в справі № 160/12091/20, від 22.10.2021 в справі № 200/6491/20.

Оскільки, в даному випадку позивачу припинено нарахування та виплата суддівської винагороди, та ще не відбулося таке нарахування конкретних сум, що виключає можливість суду прийняти рішення про стягнення коштів, а тому враховуючи надані суду повноваження відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також вказується про порядок і строк виконання рішення, суд прийшов до висновку про необхідність вказати порядок виконання даного рішення суду.

Отже, слід встановити порядок виконання рішення в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог частини 2 статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022, таким чином, що після нарахування суддівської винагороди виконання має здійснюватися шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позов належить задовольнити частково.

Щодо вимоги позивача про виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць допустити до негайного виконання, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З аналізу вищевикладеного випливає, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

Враховуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що оскільки в даному випадку суддівська винагорода позивачу відповідачем не нараховувалася, а тому відсутні дані конкретних сум такої винагороди, відповідно слід відмовити позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України в частині судового збору розподілу не підлягають. Щодо витрат на правничу допомогу, то такі згідно заяви представника позивача, відповідно ст.139 КАС України, будуть вирішуватись за умови подання позивачем доказів понесених витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.07.2022 №97-к "Про внесення змін до наказу №34-к від 25.02.2022 "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час загальної мобілізації".

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області поновити нарахування та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог частини 2 статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022 із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Встановити порядок виконання рішення в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області поновити нарахування та виплатити суддівську винагороду у відповідності до вимог частини 2 статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022, таким чином, що після нарахування суддівської винагороди Територіальним управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області виконання має здійснюватися шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідачі:Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області (вул. Героїв Майдану, 54, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 26515061) Державна судова адміністрація України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01201 , код ЄДРПОУ - 26255795) Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (вул. Соборна, 75, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 26293548) Третя особа:Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області (вул. Свободи, 70, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29001 , код ЄДРПОУ - 37971775)

Головуючий суддя /підпис/ І.І. Тарновецький "Згідно з оригіналом" Суддя І.І. Тарновецький