Ухвала

від 09.05.2023 по справі 916/3144/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"09" травня 2023 р.Справа № 916/3144/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О.А., розглянувши подання (вх. № 2-635/23 від 09.05.2023 року) Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурки В`ячеслава Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи-боржника без вилучення паспортного документа по справі № 916/3144/20:

Позивач: Акціонерне товариство ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ (код 00131713; 65031, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 28Б) - стягувач

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕРВИС" (код 13873770; 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, пров. Водопровідний, 3) - боржник

про стягнення 389134,93 грн.

з підстав заборгованості за недовраховану електричну енергію

В С Т А Н О В И В:

03.11.2020 року Акціонерне товариство ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВИС" про стягнення 389134,93 грн. заборгованості, яка складається з вартості необлікованої електричної енергії.

24.12.2020 року суд вказаний позов задовольнив повністю, а саме вирішив:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВИС" (код 13873770; 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, пров. Водопровідний, 3) на користь Акціонерного товариства ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ (код 00131713; 65031, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 28Б): 389134 гривень 93 коп. боргу за недораховану електричну енергію та 5837 гривень 02 коп. судового збору. "

19.01.2021 року вказане рішення набрало законної сили і судом на його виконання було видано відповідний наказ.

09.05.2023 року через канцелярію суд отримав подання Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурки В`ячеслава Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи-боржника без вилучення паспортного документа по справі № 916/3144/20.

Заявник просить суд тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон керівника юридичної особи-боржника Богуцьку Лідію Йосипівну ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) та документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 12.09.2022 року, орган видачі - 5101, без вилучення паспортного документу до виконання зобов`язань, покладених наказом № 916/3144/20 від 19.01.2021 року, виданого Господарським судом Одеської області про стягнення з ТОВ "СЕРВИС" на користь АТ "ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ": 389134,93 грн. боргу за недовраховану електричну енергію та 5837,02 грн судового збору.

Подання мотивовано тим, що у боржника наявні грошові кошти (майно) для виконання вимог відповідного виконавчого документа у повному обсязі, проте жодних дій спрямованих на його виконання не здійснено, тобто станом на сьогоднішній день вимоги виконавчого документа боржником не виконано, жодних коштів не було сплачено, будь-яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, декларації про доходи та майно не подано та жодних пояснень з приводу цього виконавчого провадження боржником не було надано.

В якості правових підстав для звернення до Господарського суду з таким поданням Заявник посилається на ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», пунктом 5 частини першої статті 6, частиною четвертою статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», пунктом 8 статті 19, пунктом 4 статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України», пунктами 22-25 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини. їх тимчасового затримання та вилучення» від 31.03.1995 № 231. статтею 337 та 338 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтю 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966р. передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Положеннями ст. 313 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Так відповідно до положень ст.337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

Положеннями наведеної статті законодавцем чітко окреслено коло осіб, які можуть бути піддані такому заходу забезпечення виконання судового рішення, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, що охоплює лише фізичну особу, яка має статус боржника у виконавчому провадженні.

Отже, на відміну від положень підпункту 19 пункту 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", приписи статті 337 ГПК України не передбачають повноважень господарського суду зі встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України саме керівника боржника - юридичної особи, а визначає можливість тимчасового обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України.

В даному випадку, суд вважає за необхідне звернути увагу на співвідношенні вказаних норм Закону України "Про виконавче провадження" і норм Господарського процесуального кодексу як загальної і спеціальної норми права.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно із частиною першою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України "Про міжнародне приватне право", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, а не Законом України "Про виконавче провадження".

При цьому, Розділ "V" ГПК України напряму регулює питання, пов`язані з виконанням судових рішень саме у господарських справах, зокрема, ст. 337 - щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Водночас, Закон України "Про виконавче провадження" регулює питання щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), тобто не лише рішень господарського суду.

Так, ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" - Рішення, що підлягають примусовому виконанню - окреслено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

11) судові накази;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Таким чином, в даному випадку, п. 19 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до ст. 337 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин, які виникають при виконанні не лише рішень господарського суду, а і судів цивільної, адміністративної юрисдикцій, третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України…

Аналогічний висновок щодо співвідношення норм Закону України "Про виконавче провадження", як загальної і норм ГПК України, як спеціальної - викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року справа N 920/149/18 (Провадження N12-297гс18).

Тому, приватний виконавець під час здійснення виконавчого провадження (широке коло відносин) має право, в порядку п. 19 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" звернутись до суду із поданням за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України.

Проте, господарський суд, при розгляді такого подання має керуватись нормами ГПК України, в межах своїх повноважень, а саме статтею 337 вказаного Кодексу ("Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України", розділу V ГПК України ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ`ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ).

З огляду на викладене, суд враховує, що боржником за Наказом Господарського суду Одеської області від 19.01.2021 року по справі № 916/3144/20 є Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕРВИС" (код 13873770; 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, пров. Водопровідний, 3), а ст. 337 ГПК України не передбачає можливості тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи (в даному випадку, як зазначено в поданні приватного виконавця, - керівника вказаної юридичної особи Богуцької Лідії Йосипівни).

Отже, суд робить висновок, що подання (вх. № 2-635/23 від 09.05.2023 року) Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурки В`ячеслава Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи-боржника без вилучення паспортного документа по справі № 916/3144/20 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 337, 234, 235 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні подання (вх. № 2-635/23 від 09.05.2023 року) Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурки В`ячеслава Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи-боржника без вилучення паспортного документа по справі № 916/3144/20 - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 09.05.2023 року

та може бути оскаржена в порядку ст.253-259 ГПК України

Суддя О.А. Демешин