Рішення

від 19.04.2023 по справі 521/722/23

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/722/23

Провадження № 2/521/1684/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2023 року Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання Кусяк О.Е.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 800000 грн. та судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 01.09.2022р. ОСОБА_2 взяв у нього в борг 800000 грн., які зобов`язувався повернути 01.11.2022 р. 01.11.2022р. він звернувся з усною вимогою до відповідача про повернення боргу, однак він відмовився посилаючись на складну фінансову ситуацію. Відповідні обставини стали причиною звернення до суду з відповідним позовом.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та проти заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, проте надав до суду заяву про визнання позовних вимог, розгляд справи просив проводити за його відсутності.

На підставі ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Оскільки сторони в підготовче судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч.2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторони позивача та визнання позовних вимог відповідачем, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд приходить до висновку про задоволення заявленого позовувиходячи з наступного.

Відповідно дост.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ст.1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Згідно з ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Виходячи з положень ч. 2ст. 1047 ЦК України, допускається пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року (№6-50цс16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.

Ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Судом встановлено, що 01.05.2022р. ОСОБА_2 склав розписку про те, що отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 800 000 грн., які зобов`язувався повернути до 01.09.2022р. (а.с. 12)

Вищезазначене сторонами не спростовується, при цьому відповідач визнав наявність боргового зобов`язання, подаючи заяву про визнання позовних вимог.

Відповідно до ст. 525 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно із ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Сторони дотримались письмової форми договору.

Із змісту боргової розписки вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 фактично погодили всі істотні умови, як це передбачено в ст. 207 ЦК України і це узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 638 ЦК України.

Таким чином, позивач довів факт укладення договору позики і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання нею умов договору.

При цьому як зазначає позивач у своєму позові, що ним неодноразово в усній формі здійснювалося звернення до відповідача із вимогою про повернення боргу.

Однак, відповідач свої зобов`язання за договором позики від 01.05.2022р. не виконав і борг до цього часу не повернув.

Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов`язання за договором позики в повному обсязі не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці).

Враховуючи, що судом встановлено факт укладення між сторонами договору позики, та відповідно факт існування боргового зобов`язання, тому суд вважає, що позов про стягнення боргу за розпискою, а саме грошових коштів в розмірі 800 000 грн., є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст.202, 205, 207, 526, 527, 610, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 81, 141, 257, 258, 259, 261, 265, 267, 268, 279 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 простягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ) грошові кошти в розмірі 800000 (вісімсот тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір в сумі 8 000 (вісім тисяч) грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 01 травня 2023 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН