Рішення

від 26.04.2023 по справі 908/591/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/63/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2023 Справа № 908/591/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Вака В.С., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/591/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтобуд» (вул. Пушкінська, буд. 32, м. Одеса, 65014, ідентифікаційний код 40973950)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МПКА-Україна» (вул. Новобудов, буд. 3, м. Запоріжжя, 69076, ідентифікаційний код 35596172)

про стягнення 54227,23 грн.

за участю представників:

від позивача: прибув

від відповідача: не прибув

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтобуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МПКА-Україна» про стягнення інфляційних витрат у сумі 47970,83 грн та трьох процентів річних у сумі 6256,40 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2023, наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/591/23 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/63/23. Судове засідання для розгляду справи призначено на 15.03.2023 о 14 год. 20 хв.

13.03.2023 на електронну адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтобуд» надійшов лист, до якого додано копію договору про надання правової допомоги від 06.02.2023, детальний опис робіт, виконаних адвокатом при надані професійної правничої допомоги у межах справи та копія акту про обсяг виконаних робіт.

Також, Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтобуд» 13.03.2023 на електронну адресу суду подана заява про розгляд справи без участі представника позивача. Позивач у вказаній заяві повідомляє, що підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити у повному обсязі.

15.03.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «МПКА-Україна» поданий до суду відзив, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, вважає вимоги необґрунтованими, оскільки 3% річних та інфляція нараховані позивачем на суму штрафу, який за своєю правовою природою не є грошовим зобов`язанням в розумінні статті 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 15.03.2023 відкладений розгляд справи на 26.04.2023 о 10 год. 30 хв.

29.03.2023 ТОВ «Інтобуд» надана суду відповідь на відзив, в якій позивач не погодився з його обґрунтуванням та зокрема наполягає на тому, що зобов`язання ТОВ «МПКА-УКРАЇНА» зі сплати на користь ТОВ «ІНТОБУД» штрафу у розмірі 149 254,08 грн, відповідно до п. 6.3. Договору поставки - є грошовим зобов`язанням ТОВ «МПКА-УКРАЇНА» перед ТОВ «ІНТОБУД» і є таким зобов`язанням і в розумінні ст. 625 ЦК України. Просить суд позов задовольнити..

Представники сторін в судове засідання 15.03.2023 не прибули.

Наявні матеріали справи № 908/591/23 дозволяють здійснити її розгляд по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судовий процес 15.03.2023 ведеться без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В засіданні 15.03.2023 судом прийнято рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтобуд (покупець, позивач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю МПКА-Україна (постачальник, відповідач у справі) 11.06.2021 уклали договір поставки № 100 (надалі договір), за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця групову категорію товару кабельно-провідникова продукція (далі - Товар), разом з усім його приладдям і документами в номенклатурі (найменуванні), асортименті, кількостіта за цінами, рахунках-фактурах, товарних (видаткових і/або товарно-транспортних) накладних, а Покупець зобов`язується прийняти замовлений ним Товар і сплатити за нього визначену в Договорі грошову суму.

У зв`язку з порушенням ТОВ «МПКА-Україна» умов договору поставки від 11.06.2021 №100 щодо не поставки товару ТОВ «Інтобуд» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ТОВ «МПКА-Україна» про стягнення штрафу у розмірі 149 254,08 грн. відповідно до п. 6.3. Договору поставки.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.12.2021 по справі № 908/2867/21 позовні вимоги ТОВ «Інтобуд» задоволено, стягнуто з ТОВ «МПКА-Україна» штраф у розмірі 149254,08 грн.

Господарський суд Запорізької області у зазначеному рішенні встановив факт порушення ТОВ «МПКА-України» своїх зобов`язань за Договором поставки від 11.06.2021 № 100, правомірність позовних вимог ТОВ «Інтобуд» та обов`язок ТОВ «МПКА-Україна» сплатити на користь ТОВ «Інтобуд» штраф у розмірі 149 254,08 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2022 рішення Господарського суду Запорізької області від 10.12.2021 по справі № 908/2867/21 залишено без змін.

Повне виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 10.12.2021 по справі № 908/2867/21 відповідачем було здійснено 23.01.2023, заборгованість з оплати штрафу за Договором поставки була погашена ТОВ «МПКА-України».

Позивач вважає, що сплата штрафу у розмірі 149 254,08 грн. є грошовим зобов`язанням ТОВ «МПКА-Україна», а тому, беручи до уваги, що ТОВ «МПКА-Україна» було порушено свій обов`язок за Договором поставки 31.08.2021, відповідачу нараховано інфляційне збільшення на суму 47970,83 грн та 6256,40 грн три проценти річних за весь час прострочення, тобто за період з 31.08.2021 по 22.01.2023.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 12.03.2020 у справі №912/855/19 вказано, що враховуючи положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, ст. 625 ЦКУ встановлює відповідальність саме за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання - відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником.

Необхідно враховувати, що стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, на суму неустойки не нараховуються проценти (ч. 2 ст. 550 ЦК України).

Рішення суду від 10.12.2021 по справі № 908/2867/21 про стягнення штрафу не є підставою для застосуванні положень ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати цього штрафу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних.

Право на отримання штрафу виникло у позивача внаслідок порушення відповідачем обов`язку передати кредиторові відповідний товар, і це право не становить зміст основного зобов`язання.

Предметом спору у справі № 908/2867/21 було стягнення з ТОВ «МПКА-Україна» штрафних санкцій, адже як було встановлено судом суму попередньої оплати відповідач повністю повернув. Тобто грошові зобов`язання між сторонами припинилось на підставі ст.599 ЦК України, оскільки виконане відповідачем повністю до звернення ТОВ «Інтобуд» до суду.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, з огляду викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими, оскільки вони нараховані позивачем на суму штрафу, що стягнутий на підставі рішення суду, а за своєю правовою природою штраф за порушення зобов`язання не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України.

За таких обставин позов не підлягає задоволенню.

Суд відзначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

При цьому, суд відзначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11.05.2023.

СуддяТ.А. Азізбекян