Рішення

від 12.04.2023 по справі 911/2314/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2314/22

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Передрій І.В.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом дочірнього підприємства Підприємство Регіональних перевезень АТАСС відкритого акціонерного товариства Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич

до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області

про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

11 листопада 2022 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява дочірнього підприємства Підприємство Регіональних перевезень АТАСС відкритого акціонерного товариства Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич (далі позивач) до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (далі відповідач) про стягнення боргу в сумі 31 934,19 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договорів про порядок відшкодування витрат за надані послуги по перевезенню пільгових категорій громадян на міжобласних автобусних маршрутах загального користування №11 від 12.02.2018 року та №2 від 15.01.2019 року.

Ухвалою суду від 18.11.2022 року позовна заява дочірнього підприємства «Підприємство Регіональних перевезень «АТАСС» відкритого акціонерного товариства «Автотранспортна акціонерна співдружність «Славутич» залишена без руху, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України.

12 грудня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та долучення витребуваних ухвалою суду документів.

Ухвалою суду від 19.12.2022 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 18 січня 2023 року.

Ухвалою суду від 10.01.2023 року підготовче засідання відкладене на 15 лютого 2023 року.

16 січня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який був долучений до матеріалів справи.

18 січня 2023 року на електронну адресу та 23 січня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, яка була долучена до матеріалів справи.

15 лютого 2023 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, яка була залишена судом без розгляду.

У засідання представники позивача та відповідача не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 15.02.2023 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 08 березня 2023 року.

Представники позивача та відповідача у засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.03.2023 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 12 квітня 2023 року.

Згідно з ч. 2 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

06 квітня 2023 року судом на сайті Судової влади України розміщено оголошення про виклик до суду позивача та відповідача в справі №911/2314/22 у засідання, призначене на 12 квітня 2023 року.

10 квітня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника позивача, яка була задоволена судом.

У судове засідання представники позивача та відповідача не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

На відповідача, як юридичну особу, відповідно до положень ст. 4, ч. 1, п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", покладений обов`язок зазначати достовірні дані щодо місця розташування юридичної особи, які, відповідно до положень ст. 10 цього Закону, вважаються достовірними і можуть бути використані для отримання поштових відправлень юридичною особою, яка повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень, відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про судові засідання, ухвала суду від 19 грудня 2022 року про відкриття провадження у справі, ухвала суду від 10.01.2023 року про відкладення підготовчого засідання, ухвала суду від 08.03.2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, були направлені рекомендованими листами із повідомленнями про вручення на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 07101, Київська область, місто Славутич(з), площа Центральна, будинок 7.

Поштові відправлення №0103282759547, №0103282964760 та №0103283421132 отримані відповідачем 09 січня 2023 року, 27 січня 2023 року та 20 березня 2023 року відповідно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, виплату поштового переказу, долученими до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судом враховуються при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 12 квітня 2023 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

12 лютого 2018 року між дочірнім підприємством Підприємство Регіональних перевезень АТАСС відкритого акціонерного товариства Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич (далі позивач) та Управлінням соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області був укладений договір №11 про порядок відшкодування витрат за надані послуги по перевезенню пільгових категорій громадян на міжобласних автобусних маршрутах загального користування (далі договір №11).

Управлінням соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області була змінена назва на Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (далі відповідач), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Згідно з п. 1.1 договору №11, договір регламентує взаємовідносини сторін щодо надання позивачем послуг з перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на пільговий проїзд на міжобласних автобусних маршрутах загального користування у 2018 році, та відшкодування витрат відповідачем за рахунок коштів з міського бюджету відповідно до рішення Славутицької міської ради Київської області "Про затвердження програми фінансування пільг для окремих категорій громадян міста Славутича на 2017 2020 роки" №548-24-VІІ від 24.03.2017 з урахуванням змін.

Відповідно до п. 1.2 договору №11, загальна сума відшкодування встановлюється в межах затверджених бюджетних призначень на відповідний рік і у 2018 році складає 75,00 тис. грн. (сімдесят п`ять тисяч грн. 00 коп.) з урахуванням ПДВ.

Пунктом 2.3.1 договору №11 встановлено, що відповідач зобов`язується своєчасно та в повному розмірі перераховувати позивачу кошти для компенсації витрат по наданню послуг пільговим категоріям громадян, в межах затверджених бюджетних призначень на поточний рік, по мірі надходження коштів.

Згідно з п. 3.1 договору №11, щомісяця позивач до 5 числа місяця, наступного за звітним, подає відповідачу наступні документи: - розрахунок видатків на відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд громадян на міжобласних автобусних маршрутах загального користування у 2018 році (додаток до договору); - форму №3 пільга "Акт звіряння розрахунків" з підписами уповноважених осіб та печаткою позивача. Формат форми визначається виключно нормативними документами Міністерства соціальної політики України.

Відповідно до п. 3.2 договору №11, відповідач протягом 5-ти робочих днів після отримання фінансування з міського бюджету на підставі належно оформлених документів здійснює розрахунки з відповідачем щодо відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд громадян міжміським автомобільним транспортом.

Пунктом 6.1 договору №11 встановлено, що договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 30.06.2018, або до повного виконання фінансових зобов`язань.

08 травня 2018 року сторонами укладений додатковий договір №1 до договору №11 від 05 лютого 2018 року (далі додатковий договір №1), згідно з умовами якого сторони домовились внести зміни до п.п. 1.2 Розділу 1. Предмет договору №11 від 05 лютого 2018 року (надалі договір), виклавши його в наступній редакції:

"1.2. Загальна сума відшкодування встановлюється в межах затверджених бюджетних призначень на відповідний рік і у 2018 році складає 25,00 тис. грн. (двадцять п`ять тисяч грн. 00 коп.) з урахуванням ПДВ".

15 січня 2019 року між позивачем та відповідачем був укладений договір №2 про порядок відшкодування витрат за надані послуги по перевезенню пільгових категорій громадян на міжобласних автобусних маршрутах загального користування (далі договір №2).

Згідно з п. 1.1 договору №2, договір регламентує взаємовідносини сторін щодо надання позивачем послуг з перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на пільговий проїзд (надалі «Пільгові категорії громадян») на міжобласних автобусних маршрутах загального користування у 2019 році та відшкодування витрат відповідачем за рахунок коштів з міського бюджету.

Відповідно до п. 1.2 договору №2, при здійсненні відшкодування витрат за перевезення пільгових категорій громадян сторони керуються Бюджетним кодексом України, постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги».

Пунктом 1.3 договору №2 встановлено, що загальна сума відшкодування встановлюється в межах затверджених бюджетних призначень на відповідний рік і у 2019 році складає 50,00 тис. грн. (п`ятдесят тисяч грн. 00 коп.) з урахуванням ПДВ.

Згідно з п. 2.2.1 договору №2, відповідач зобов`язується своєчасно та в повному розмірі перераховувати позивачу кошти для компенсації витрат по наданню послуг пільговим категоріям громадян, в межах затверджених бюджетних призначень на поточний рік, по мірі надходження коштів.

Відповідно до п. 3.1 договору №2, щомісяця позивач до 5 числа місяця, наступного за звітним, подає відповідачу наступні документи: - розрахунок видатків на відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд громадян на міжобласних автобусних маршрутах загального користування у 2019 році (додаток до договору); - форму №3 пільга "Акт звіряння розрахунків" з підписами уповноважених осіб та печаткою позивача. Формат форми визначається виключно нормативними документами Міністерства соціальної політики України.

Пунктом 3.2 договору №2 встановлено, що відповідач протягом 5-ти робочих днів після отримання фінансування з міського бюджету на підставі належно оформлених документів здійснює розрахунки з відповідачем щодо відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд громадян міжміським автомобільним транспортом.

Згідно з п. 6.1 договору №2, договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2019, або до повного виконання фінансових зобов`язань.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що протягом 2018 року 2019 року він здійснював пасажирські перевезення автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування пільгової категорії громадян.

Так, діяльність позивача передбачає обов`язкове перевезення громадян на пільгових умовах, встановлених законодавством України, а саме: Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні"; Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також Законом України "Про охорону дитинства".

Позивачем, за період з вересня 2018 року до листопада 2018 року, а також з жовтня 2019 року до грудня 2019 року, надані послуги з перевезення громадян на пільгових умовах (далі послуги) категоріям споживачів, передбачених вищезазначеними законодавчими актами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог чинного законодавства, а також умов договорів №11 та №2, позивач направляв на адресу відповідача акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між ПРП "АТАСС" та головним розпорядником коштів місцевого бюджету м. Славутич: станом на 01 жовтня 2018 року, - на суму 3 803,66 грн.; станом на 01 листопада 2018 року, - на суму 5 196,28 грн.; станом 01 грудня 2018 року, - на суму 4 017,60 грн.; станом на 01 листопада 2019 року, - на суму 8 831,58 грн.; станом на 01 грудня 2019 року, - на суму 8 120,91 грн., та станом на 31 грудня 2019 року, - на суму 1 964,16 грн., а також розрахунки видатків на відшкодування компенсаційних виплат за проїзд пільгових категорій громадян на міжобласних автобусних маршрутах загального користування за вересень 2018 року, жовтень 2018 року, листопад 2018 року, жовтень 2019 року, листопад 2019 року та грудень 2019 року, на загальну суму 31 934,19 грн.

За твердженнями представника позивача, відповідачем вищевказані послуги за період з вересня 2018 року до листопада 2018 року, а також з жовтня 2019 року до грудня 2019 року, оплачені не були.

12 серпня 2020 року позивач направив на адресу відповідача лист №28/08, в якому просив відповідача відшкодувати понесені витрати, пов`язані з перевезеннями пільгових категорій громадян автомобільним транспортом, за період з вересня 2018 року до листопада 2018 року, а також з жовтня 2019 року до грудня 2019 року.

Відповідач направив на адресу позивача відповідь №01-22/1643 від 10.09.2020 року на лист №28/08 від 12.08.2020 року, в якій повідомив позивача про відсутність підстав для відшкодування понесених позивачем витрат, оскільки, відповідно до рішень Славутицької міської ради Київської області від 22.12.2017 року №867-35-VII "Про затвердження міського бюджету м. Славутич на 2018 рік" та від 22.12.2018 року №1275-52-VII "Про міський бюджет м. Славутича на 2019 рік", були затверджені видатки на відшкодування витрат, пов`язаних із пільговими перевезеннями громадян міжміським автомобільним транспортом на відповідні роки, у розмірі 75,00 тис. грн. (сімдесят п`ять тисяч гривень 00 копійок), які були повністю профінансовані, в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами на 2018-2019 роки.

Оскільки відповідачем витрати, пов`язані з пільговим перевезенням громадян автомобільним транспортом, за період з вересня 2018 року до листопада 2018 року, а також з жовтня 2019 року до грудня 2019 року, відшкодовані не були, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 31 934,19 грн. боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

16 січня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона проти задоволення позову заперечувала, послалась на те, що видатки на відшкодування витрат за надані послуги по перевезенню пільгових категорій громадян на міжобласних автобусних маршрутах загального користування були затверджені рішеннями Славутицької міської ради Київської області від 22.12.2017 року №867-35-VII "Про затвердження міського бюджету м. Славутич на 2018 рік", від 22.12.2018 року №1275-52-VII "Про міський бюджет м. Славутича на 2019 рік" та профінансовані повністю в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами на 2018-2019 роки.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Судом встановлено, що в період з 2018 року до 2019 року позивач здійснював діяльність у сфері пасажирських перевезень автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування та був зобов`язаний надавати такі послуги на пільгових умовах окремим категоріям споживачів, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та "Про охорону дитинства".

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про автомобільний транспорт", соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про автомобільний транспорт", пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи.

Пунктом 21 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: особам з інвалідністю I і II груп надається право безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи (не більше одного супроводжуючого), - 50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту. Особам з інвалідністю III групи надається право безплатного проїзду один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом незалежно від наявності залізничного сполучення або проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту з 50-процентною знижкою вартості проїзду. Особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, які супроводжують у поїздках осіб з інвалідністю I групи (не більше одного супроводжуючого), надається право користування міжміським транспортом зазначених видів у період з 1 жовтня по 15 травня з 50-процентною знижкою вартості проїзду без обмеження кількості поїздок.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), зокрема, надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, як 50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним, або повітряним, або залізничним, або водним транспортом.

Відповідно до ч. 2 ст. 381 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особи з інвалідністю, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю першої групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю або дитину з інвалідністю), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.

Частиною 3 ст. 381 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що пільгове перевезення осіб з інвалідністю здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України "Про транспорт".

Так, системний аналіз вищевказаних положень законодавства, якими закріплені державні соціальні гарантії для окремих категорій громадян та їх реалізація, дозволяє дійти висновку про те, що імперативно визначеному законодавчому обов`язку автомобільного перевізника надавати послуги з перевезення тим категоріям громадян, які мають встановлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов`язок держави, в особі її органів, відшкодувати вартість наданих послуг суб`єкту господарювання, який їх надає.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Стаття 89 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення виплат за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету був визначений "Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 року (далі Порядок №256).

Згідно з п. п. 1, 3 Порядку №256 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання, зокрема, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 року, установлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», а також, здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Згідно з п.п. 3, 10 та 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи), зокрема, організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної у пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги.

Підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Уповноважений орган щомісяця, зокрема: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

Судом встановлено, що позивачем надані послуги з перевезення громадян на пільгових умовах за період з вересня 2018 року до листопада 2018 року, а також з жовтня 2019 року до грудня 2019 року, на загальну суму 31 934,19 грн., що підтверджується актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між ПРП "АТАСС" та головним розпорядником коштів місцевого бюджету м. Славутич: станом на 01 жовтня 2018 року, - на суму 3 803,66 грн.; станом на 01 листопада 2018 року, - на суму 5 196,28 грн.; станом 01 грудня 2018 року, - на суму 4 017,60 грн.; станом на 01 листопада 2019 року, - на суму 8 831,58 грн.; станом на 01 грудня 2019 року, - на суму 8 120,91 грн., та станом на 31 грудня 2019 року, - на суму 1 964,16 грн., а також розрахунки видатків на відшкодування компенсаційних виплат за проїзд пільгових категорій громадян на міжобласних автобусних маршрутах загального користування за вересень 2018 року, жовтень 2018 року, листопад 2018 року, жовтень 2019 року, листопад 2019 року та грудень 2019 року, на загальну суму 31 934,19 грн.

За твердженнями представника позивача, відповідачем послуги за вищевказані періоди оплачені не були.

12 серпня 2020 року позивач направив на адресу відповідача лист №28/08, в якому просив відповідача відшкодувати понесені витрати, пов`язані з перевезенням пільгових категорій громадян автомобільним транспортом, за період з вересня 2018 року до листопада 2018 року, а також з жовтня 2019 року до грудня 2019 року.

Відповідач направив на адресу позивача відповідь №01-22/1643 від 10.09.2020 року на лист №28/08 від 12.08.2020 року, в якій повідомив позивача про відсутність підстав для відшкодування понесених позивачем витрат, оскільки відповідно до рішень Славутицької міської ради Київської області від 22.12.2017 року №867-35-VII "Про затвердження міського бюджету м. Славутич на 2018 рік" та від 22.12.2018 року №1275-52-VII "Про міський бюджет м. Славутича на 2019 рік" відповідачу були затверджені видатки на відшкодування витрат пов`язаних з пільговим перевезенням громадян міжміським автомобільним транспортом, на відповідні роки, у розмірі 75,00 тис. грн., які в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами на 2018-2019 роки, профінансовані повністю.

Проте, на думку представника позивача, відповідач повинен відшкодувати витрати, пов`язані з пільговим перевезенням громадян міжміським автомобільним транспортом, на підставі ст. ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України, а також Порядку №256 від 04.03.2002 року, оскільки зобов`язання відповідача щодо компенсації виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян виникли безпосередньо із закону, і така відповідальність не може ставитись у залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань.

Разом з цим, судом встановлено, що до 2017 року, до видатків, що здійснювались із бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включали в себе державні програми соціального захисту, серед яких були передбачені компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абз. 5 п.п. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України).

01 січня 2017 року набрав законної сили Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" №1789-VIII, відповідно до якого, були внесені зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема, була виключена норма щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту.

При цьому, Порядок №256 був розроблений відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України, до якої, як було зазначено вище, 20 грудня 2016 року внесені зміни.

Так, предметом регулювання Порядку №256 були правовідносини, передбачені статтею 102 Бюджетного кодексу України (далі Порядок).

Вищевказаний Порядок був розроблений і затверджений Кабінетом Міністрів України на підставі статті 102 Бюджетного кодексу України і врегульовував виключно питання фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, тому, у зв`язку з прийняттям Закону України №1789-VIIІ від 20.12.2016 року, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми Порядку №256, оскільки він застосовується виключно в разі застосування статті 102 Бюджетного кодексу України.

Згідно з п. 204 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Так, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг перевезення громадян автомобільним транспортом, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним п. 204 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України.

Стаття 91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, але не передбачає прямого обов`язку всіх місцевих бюджетів на відшкодування послуг з перевезення пільгових категорій громадян. Тобто кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти, з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема, статті 91.

Так, виходячи з вищевикладеного, витрати на пільги з послуг перевезення громадян автомобільним транспортом можуть фінансуватися з видатків місцевих бюджетів, проте органи місцевого самоврядування можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету, а відтак відшкодування таких витрат здійснюється міською радою не в силу обов`язку, покладеного законом, а з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні висновки Верховним Судом викладені в постановах від 02.03.2021 року в справі №640/21817/18, від 01.02.2022 року в справі №904/141/20, від 20.01.2022 року в справі №904/138/21.

Враховуючи внесені зміни до законодавства, місцеву бюджетну програму та прийняте органом місцевого самоврядування з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету рішення, а також виконання відповідачем умов укладеного з позивачем договору, вимога позивача про стягнення з відповідача 31 934,19 грн. витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг з пасажирських перевезень автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування на пільгових умовах, є необґрунтованою та такою, що задоволенню судом не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 2 ст. 19, ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч.1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 29 Закону України "Про автомобільний транспорт", ч. 2 ст. 29, ч. ч. 1, 2 ст. 37 Закону України "Про автомобільний транспорт", п. 6 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства", п. 7 ч. 1 ст. 12, п. п. 7, 21 ч. 1 ст. 13 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ч. ч. 2, 3 ст. 381 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", п. 2 ч. 2 ст. 4, п. 3 ч. 1 ст. 7, аюз. 5 п.п. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89, п. 204 ч. 1 ст. 91 Бюджетний кодексу України, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 14, ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14 - 15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. ч. 2, 3 ст. 120, ч. 1 ст. 123, п. 2 ч. 4 ст. 129, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 238, ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у позові дочірнього підприємства Підприємство Регіональних перевезень АТАСС відкритого акціонерного товариства Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про стягнення боргу.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 11.05.2023 року.

Суддя С. Грабець