Ухвала

від 11.05.2023 по справі 200/2397/22

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

11 травня 2023 року Справа №200/2397/22

Донецький окружний адміністративний суд: у складі головуючого судді - Голошивця І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу (за правилами спрощеного позовного провадження) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» звернулось до адміністративного суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що ТОВ «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та є суб`єктом господарювання. 24.07.2008 року позивач придбав у ВАТ «Маріупольський пивоварний завод» будівлю, яка розташована за адресою: м. Маріуполь, Лівобережний район, вул. Таганрозька, буд.60, про що міським КП «Маріупольське БТІ» вчинено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.07.2008 року №19720490, номер запису №2822 в книзі 5 комплекс по вулиці Таганрозькій, 60 в Лівобережному районі належить позивачу. Позивач зазначив, що згідно рішення Новоазовської районної ради від 06.12.1996 року, Державного акту на право постійного користування землею серії-ІІ ДН №009917, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 15.03.2001 року №1227/1 у ВАТ «Маріупольський пивоварний завод» знаходилася у постійному користуванні земельна ділянка площею 3,5800 га для розміщення пивоварного заводу. Рішенням Маріупольської міської ради від 28.02.2018 року №7/28-2496 було затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано в оренду строком на 10 років земельну ділянку з кадастровим номером 1412336900:01:020:0196 площею 3,5800 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування пивоварного заводу) по вул. Таганрозькій, 60 ТОВ «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр», але як зазначив позивач договір оренди не був укладений. Позивач зауважив, що 30.11.2021 року ним був отриманий акт №3 про визначення обсягу та розмірів збитків від 22.07.2021 року складений комісією з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Актом №3 від 22.07.2021 року «Про визначення обсягу та розміру збитків» затверджено рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 17.11.2021 року №470. Відповідно до акту №3 комісією визначено позивачу шкоду за тимчасове зайняття земельної ділянки без належного оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, що складає в розмірі 3894316,88 грн. Позивач зазначив, що обрахунок суми пред`явленої шкоди позивача наведений у акті №3. Повноваження комісії були визначені рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 21.07.2020 року №243. Позивач закцентував свою увагу на тому, що обґрунтовуючи рішення про затвердження акту №3 Маріупольська міська рада в рішенні від 17.11.2021 року №470 посилалась на вимоги ст.ст. 90, 152, 156, 157 Земельного кодексу України, ст.ст. 33, 40, 52 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», постанови КМУ №284 від 19.04.1993 року «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 21.07.2020 року №342 «Про внесення змін до Рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 18.07.2018 року №318 «Про створення комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам та затвердження Положення про неї». Позивач зазначив, що повноваження комісії були визначені рішенням Маріупольської міської ради від 21.07.2020 року №243, зі змісту вказаного рішення відповідача вбачається, що ним були внесені зміни до рішення виконкому міської ради від 18.07.2018 року №318. Відповідно до п.6.5, п.6.6 рішення №243, розмір збитків при використанні земель без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) земельної ділянки, дорівнює сумі, яка б могла б надійти до місцевого бюджету у разі, якщо б зазначений договір був укладений між орендарем та орендодавцем, або у разі, якщо був би здійснений розрахунок земельного податку. Розмір збитків нараховується на підставі даних нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Пунктом 6.7 рішення №243 передбачена формула розрахунку збитків, яка фактично визначає розмір неотриманої відповідачем орендної плати за час користування земельною ділянкою. Позивач зауважив, що враховуючи вищезазначене та враховуючи вимоги Земельного кодексу України, ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», постанови КМУ №284 від 19.04.1993 року «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», позивач вважає рішення відповідача від 17.11.2021 року №470 про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» протиправним та незаконним, тому що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством було передбачено виключний перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам у тому числі у вигляді неодержаного доходу, до якого неодержана орендна плата віднесена не була. Крім того зміст п.6.5 та п.6.6 свідчить, що можливість відшкодування збитків у розмірі орендної плати відповідач фактично пов`язав з порушенням земельного законодавства. Позивач зауважив, що ст.211 Земельного кодексу України передбачено, що за порушення земельного законодавства настає цивільна, адміністративна або кримінальна відповідальність, а також визначено за які саме порушення земельного законодавства настає така відповідальність. Таким чином на думку позивача, передбачивши оскаржуваним рішенням підставу для відшкодування збитків у вигляді неотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою з порушенням вимог земельного законодавства відповідач фактично розширив передбачені законом підстави для відповідальності за порушення земельного законодавства цим самим вийшов за межі наданих законом повноважень. Позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 17.11.2021 року №470 «Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» в частині затвердження акту №3 від 22.07.2021 року про визначення обсягу та розміру збитків.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2022 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Про відкриття провадження у справі відповідач був повідомлений в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС), відповідно до наявного у нього кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка в графі «наявність кабінету у ЕС» та відповідної відмітки в графі «дата встановлення статусу» зазначено 25.02.2022. Окрім цього, відповідно до наявної в матеріалах справи картки обліку вихідних документів Донецького окружного адміністративного суду від 21.02.2022 року на адресу відповідача була направлена копія ухвали про відкриття поштовим рекомендованим відправленням.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр», юридична адреса: 87543, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Таганрозька, буд.60 ЄДРПОУ 32163943. Види діяльності 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний) 10.61 виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; 16.23 виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 46.39 неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами та інші.

Як встановлено судом, позивач на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого Скоробогатько О.В. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області від 24.07.2008 року реєстровий №2376 придбав нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Маріуполь, вул. Таганрозька, 60, яке належало ВАТ «Приазовський багатопрофільний завод». Відповідно до п.1.2 зазначеного договору зазначено, що на земельній ділянці площею 3,58 га згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за №19608702, реєстраційний номер: 23204241, номер запису:2822, в книзі: 5, виданого Маріупольським БТІ від 21.07.2008 року знаходиться: будівля головного корпусу літ. А-4, будівля компресорного цеху літ. А1-4, будівля силосного цеху літ. А2-4, з прибудовою літ. а-1, тамбуром літ. а1 -1, надбудовою літ.А/н, будівля бункерів дробильні літ. Б-2, з надбудовою літ. Б/н, будівля пропускного пункту літ. В-1, будівля залізничного прийому вагонів літ. Г-1, будівля автоматичних важелів літ. Д-1, з прибудовою літ. Д1-1, та навісом літ.Д2-1, будівля столярної майстерні літ. Е-1, будівля підсобного корпусу літ. Е1-1, будівля центрального складу літ. Ж-1, будівля механічних майстерень літ. З-1, з прибудовою літ.31-1, та навісом літ. 32-1, будівля розливу квасу літ. И-1, з надбудовою літ. И/н, будівля торгового павільйону літ. К-1, будівля пропускного пункту літ. Л-1, склад ГСМ літ. С-1, будівля РП-34 літ. М-1, будівля обігу води літ. Р-1, огородження 1-5, ворота 2,3,4, замощення І, залізничний шлях ІІ загальною площею 22345,9 кв.м.

Рішенням Новоазовської районної ради від 06.12.1996 року, Державного акту на право постійного користування землею серії-ІІ ДН №009917, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 15.03.2001 року №1227/1 у ВАТ «Маріупольський пивоварний завод» знаходилася у постійному користуванні земельна ділянка площею 3,5800 га для розміщення пивоварного заводу.

Рішенням Маріупольської міської ради від 28.02.2018 року №7/28-2496 «Про надання в оренду земельної ділянки по вул. Таганрозькій, 60 в Лівобережному районі міста ТОВ «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» вирішено визнати таким, що втратило чинність рішення Новоазовської районної ради від 06.12.1996 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування ВАТ «Маріупольський пивзавод»; затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надати в оренду строком на 10 років земельну ділянку (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) (кадастровий номер 1412336900:01:020:0196) площею 3,5800 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування пивоварного заводу) по вул.Таганрозькій, 60 в Лівобережному районі міста ТОВ «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр»; встановити розмір орендної плати за запитувану земельну ділянку згідно рішення Маріупольської міської ради, що регламентує розмір орендної плати на рівні 3% від її грошової оцінки. У випадку зміни у встановленому порядку ставки орендної плати, розмір орендної плати змінюється автоматично, без укладання додаткового договору до діючого, на момент внесення відповідних змін, договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до повідомлення надісланого на адресу позивача виконавчим комітетом Маріупольської міської ради від 29.11.2021 року №26.6.3-81205-09 в якому було зазначено, що на підставі Положення про комісію з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 21.07.2020 №243, комісією з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на засіданні яке відбулося 22.07.2021 розглянуті матеріали про розрахунок збитків, які нанесені позивачем Маріупольській міській раді та підлягають відшкодуванню внаслідок користування земельною ділянкою з порушенням вимог законодавства про плату за землю площею 3,5800 га по вул. Таганрозькій, 60 м. Маріуполя. До повідомлення був доданий акт про визначення обсягу та розміру збитків від 22.07.2021 року №3 затверджений рішенням виконавчого комітету від 17.11.2021 року №470. Відповідно до зазначеного акту розмір збитків за тимчасове зайняття земельної ділянки без належного оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою складає 3894316, 88 грн.

Судом встановлено, що спірним питанням у даній справі є визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 17.11.2021 року №470 «Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» в частині затвердження акту №3 від 22.07.2021 року про визначення обсягу та розміру збитків.

Частиною 1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) установлено право на звернення до суду та способи судового захисту і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом п.7 ч.1 ст.4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Частинами 1 та 2 ст.19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства), предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч.1, 2 ст.55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна права позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №243/4405/17, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18.

Як встановлено судом, предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 17.11.2021 року №470 «Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» в частині затвердження акту №3 від 22.07.2021 року про визначення обсягу та розміру збитків відповідно до якого позивачу встановлено відшкодування розміру збитків за тимчасове зайняття земельної ділянки без належного оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою що складає 3 894 316, 88 грн. за користування земельною ділянкою без належного оформлення на цю земельну ділянку правовстановлюючих документів на якій розміщено об`єкт нерухомості який належить на праві приватної власності позивачу.

Необхідно зазначити, що з моменту укладення договору оренди землі між землекористувачем та органом місцевого самоврядування виникають договірні відносини, основні та похідні вимоги з яких розглядаються у приватно-правовому спорі судами цивільної та господарської юрисдикції.

Крім того, з моменту укладання між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

Велика Палата Верховного Суду вказала, зокрема у постановах від 24.04.2018 по справі № 401/2400/16-ц, від 15.05.2018 по справі №809/739/17, від 20.09.2018 по справі №126/1373/17, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право (наприклад, права користування земельною ділянкою), і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Тому, якщо у результаті прийнятого рішення суб`єкта владних повноважень особа набуває речове права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і має розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із положеннями статті 17 цього ж Закону об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Верховним Судом в постанові від 30.01.2018 по справі №461/10630/15-а висловлено позицію, що органи місцевого самоврядування та органи державної влади у відносинах розпорядження землями комунальної чи державної власності не здійснюють у цих правовідносинах владно-управлінських функцій, тому такі спори не підлягають розгляду адміністративними судами, оскільки виникає спір про право.

Згідно наведеної позиції судів, правовідносини, які виникають між розпорядником землі, в особі держави чи в особі територіальної громади, з фізичними або юридичними особами щодо виникнення, зміни, припинення права користування земельною ділянкою є цивільними (господарськими) правовідносинами, оскільки орган державної влади у такому разі здійснює обов`язки господарювання.

Відтак, вказаний позов належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки захисту підлягає порушене цивільне право, тому він не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суд роз`яснює позивачу, що згідно із ч.2 ст.239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Одночасно суд зазначає, що згідно із п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.6 ст.143 КАС України, у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

З урахуванням наведеного, суд роз`яснює позивачу право звернення з клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору на підставі п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» з врахуванням вимог ч.6 ст.143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 238, 239, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» (87543, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Таганрозька, буд.60 ЄДРПОУ 32163943) до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр-т. Миру, буд.70 ЄДРПОУ 04052784) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачеві право звернутися з позовом до господарського суду.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 256 КАС України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Суддя І.О. Голошивець