Ухвала

від 04.05.2023 по справі 757/28305/22-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №757/28305/23 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/2605/2023 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року, -

за участю:

прокурора ОСОБА_7 ,

представника власника майна ОСОБА_8 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно - мобільний телефон марки «Iphone 12» із міжнародним ідентифікатором засобу зв`язку ІМЕІ № НОМЕР_1 , вилучений в ході обшуку приміщень ДУ «Генеральна дирекція Кримінально-виконавчої служби України», який належить ОСОБА_6 , заборонивши до завершення досудового розслідування та судового розгляду користуватись та розпоряджатись ним у будь-який спосіб.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, власник майна ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт мобільного телефону марки «Iphone 12» із міжнародним ідентифікатором засобу зв`язку ІМЕІ № НОМЕР_1 , в середині якого знаходиться СІМ - картка мобільного оператора «Вадафон» із № НОМЕР_2

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що в розгляд клопотання про арешт майна він не повідомлявся на неодноразові звернення до Печерського районного суду м. Києва із заявами про видачу оскаржуваної ухвали він відповідей не отримав, в порушенням вимог ч. 7 ст. 173 КПК України копія її судом йому не направлялась.

Апелянт вказує на те, що йому не відомі, а ні мотиви такого клопотання, а ні його обґрунтування, але вважає, що клопотання прокурора було не обґрунтованим та безпідставним, у тому числі й з огляду на вимоги ч. 5 статті 171 КПК України, а оскаржувана ухвала винесена без з`ясування всіх обставин справи, з порушенням вимог статті 173 КПК України, є безпідставною та незаконною.

Також апелянт зазначає, що під час проведення обшуку співпрацював зі слідством, ним добровільно було надано для огляду особистий телефон, слідчим без будь-яких перешкод з його боку за допомогою технічних засобів було скопійовано всю інформацію, яка знаходилась на телефоні.

При цьому він наголошував на тому, що вилучення безпосередньо у нього його мобільного телефону разом із сім-картою не передбачено ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.10.2021, до вказаного телефону прив`язані не тільки його особисті засоби контролю за майном, банківськими рахунками тощо, а й банківський проект заробітної плати персоналу установи, казначейського обслуговування установи тощо.

Проте, не зважаючи на вказане, слідчим було вилучено мобільний телефон. Не погоджуючись з таким рішенням та у зв`язку із ігноруванням слідчим та прокурором його клопотань щодо повернення належного йому вказано майна, ним було подано до Печерського районного суду м. Києва скаргу на дії слідчого у порядку ст. 303 КПК України, яку задоволено ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва та зобов`язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань у кримінальному провадженні № 62020100000000745, повернути йому тимчасово вилучене майно. Однак в порушення вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України та зазначеної ухвали належне йому майно не повернуто.

Також апелянт наголошує на тому, що слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна не врахував правову підставу для його арешту та можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні, при цьому не врахував, що ухвалою від 16.02.2022, зобов`язано, повернути йому тимчасово вилучене майно та даною ухвалою встановлено, відсутність доказів того, що вилучене майно, а саме мобільний телефон з сім-картою, зберегли на собі сліди вчинення злочину, або містить інші відомості, які можуть бути використанні як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

В судове засідання власник майна не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, доказів поважності причин неявки у судове засідання до суду не надав, хоча належним чином та завчасно був повідомлений про дату та час судового засідання.

З урахуванням думки представника власника майна та прокурора, які не заперечували щодо розгляду вказаної апеляційної скарги у відсутність власника майна, строків розгляду даної категорії справ, передбачених ст. 422 КПК України, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду вказаної апеляційної скарги за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Більш того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна у ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу власника майна та просив її задовольнити з наведеній в ній підстав, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги власника майна, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів, наданих судом першої інстанції, що Другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020100000000745 від 09.04.2020, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у період часу з 2018 року по теперішній час, група осіб із числа посадових осіб Міністерства юстиції України та Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», вступила в злочинну змову з службовими особами виправних колоній і ряду суб`єктів господарювання, зокрема ТОВ «КАРИОТА» (код за ЄДРПОУ 40114864), ТОВ «ФІНІНТЕРТЕХНОЛОГІЯ» (код за ЄДРПОУ 36531100), ТОВ «ДНІПРО РІВЕР ГРУП» (код за ЄДРПОУ 40464816), ТОВ «ЕМІ ОН» (код за ЄДРПОУ 40130226), ТОВ «КРАМАР ЛТД» (код за ЄДРПОУ 38978420) та ТОВ «ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ» (код за ЄДРПОУ 41724518), з метою заволодіння бюджетними коштами, виділеними на потребу Державної кримінально-виконавчої служби України, шляхом зловживання владою та своїм службовим становищем під час організації і проведення тендерних закупівель, зокрема м`ясної, рибної продукції, олії, та інших продуктів харчування, внаслідок чого спричинили тяжкі наслідки в умовах особливого періоду.

Так, під час проведення тендерних закупівель продуктів харчування для потреб виправних закладів на території України, було проведено процедуру закупівлі олії соняшникової рафінованої бутильованої UA-2020-01-13-000449-b, в результаті якої 22.01.2020 укладено договір купівлі-продажу 865 800 кг олії між ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі ОСОБА_6 і ТОВ «Фінінтертехнологія» за ціною 39,6 грн. з ПДВ за 1 кг загальною вартістю 34 285 680,00 грн. з ПДВ.

При цьому, згідно інформації, наданої ДП «Укрпромзовнішекспертиза», середня вартість олії соняшникової у січні 2020 року складала 34,35 грн. з ПДВ. Тобто, середньо ринкова вартість 865 800 кг олії на момент укладення договору становила 29 740 230,00 грн., що на 4,5 млн менше суми, витраченої ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України».

Крім цього, 23.01.2020 під час закупівлі яловичини 1 категорії, блок із м`яса на кістках (яловичина) першого сорту заморожений (ДК 021-2015:15110000-2, ГСТУ 46.019-2002); між ТОВ «КАРИОТА» як продавцем і ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» як покупцем укладено договір № 10-К-20, відповідно до якого установа придбала яловичину 1 категорії, блок із м`яса на кістках (яловичина) першого сорту заморожена у кількості 1 161 300 кг загальною вартістю 144 697 980,00 грн. з ПДВ.

Проведеним в ході досудового розслідування аналізом ланцюгів постачання товару «яловичина I категорії, блоки із м`яса на кістках (яловичина) першого сорту, заморожена» встановлено, що основним постачальником (на 68 млн. грн.) ТОВ «КАРИОТА» є імпортери ТОВ «КРАМАР ЛТД» та ТОВ «ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ», які надають документи, що підтверджують якість поставленої продукції.

Одночасно із цим ТОВ «КРАМАР ЛТД» продукцію вказаної категорії на митну територію України не імпортувала, походження такої продукції є сумнівним та вона потрапила на територію України поза митним контролем, без сплати відповідних митних платежів та обов`язкових зборів.

Тобто, ТОВ «КРАМАР ЛТД» та ТОВ «ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ» імпортують за документами більш дешеву продукцію (печінку, субпродукти великої рогатої худоби, мінтай, тощо), ніж в подальшому поставляють через ТОВ «КАРИОТА» до ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України».

Під час досудового розслідування отримано інформацію про те, що у період часу з початку 2018 року по теперішній час, причетні до вчинення вказаного злочину особи систематично застосовували вказану протиправну схему під час здійснення закупівель м`ясної та рибної продукції, а також інших продуктів харчування - олії, борошна, тощо.

В ході проведення досудового розслідування отримано інформацію про те, що продукція для ТОВ «КРАМАР ЛТД» з метою ухиляння від сплати обов`язкових митних платежів та зборів надходить поставляється на миту територію України під виглядом печінки, після чого шляхом виготовлення підроблених документів щодо походження м`ясної продукції, яка фактично незаконно потрапила на митну територію України та має сумнівне походження, поставляється до установ виконання покарань ДУ «Державна кримінально-виконавча інспекція».

Згідно висновку експертного дослідження № 1-05/02/2021-до, за результатами проведення економічного дослідження судовим експертом, встановлено, що сума збитків, завданих ТОВ «КАРИОТА» внаслідок укладання та виконання Договору № 10-К-20 від 23.01.2020, укладеного між ТОВ «КАРИОТА» та ДУ «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», та по ланцюгу з постачальником підрядника ТОВ «КАРИОТА» - підприємством ТЗОВ «КРАМАР ЛТД», при умові, що взаємовідносини між вказаними підприємствами мають фіктивний характер, становить 53 349 175,8 грн.

Таким чином, службові особи Міністерства юстиції України та Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», за попередньою змовою із службовими особами ТОВ «КАРИОТА» (код за ЄДРПОУ 40114864), ТОВ «ФІНІНТЕРТЕХНОЛОГІЯ» (код за ЄДРПОУ 36531100), ТОВ «ДНІПРО РІВЕР ГРУП» (код за ЄДРПОУ 40464816), ТОВ «ЕМІ ОН» (код за ЄДРПОУ 40130226), ТОВ «КРАМАР ЛТД» (код за ЄДРПОУ 38978420), ТОВ «ЛЕОПОЛІС-МАРКЕТ» (код за ЄДРПОУ 41724518) та ряду інших, підконтрольних їм суб`єктів господарювання, організували протиправну схему привласнення державних коштів, під час проведення тендерних процедур із закупівлі продуктів харчування для установ, що входять до відання Державної кримінально-виконавчої служби України, в особливо великих розмірах, при чому ухиляються від сплати обов`язкових митних платежів та зборів.

Зазначене підтверджується матеріалами кримінального провадження та проведеними в ході досудового розслідування слідчими (розшуковими) діями, зокрема допитами свідків, інформацією, отриманою в установленому порядку від державних установ і організацій, іншими матеріалами кримінального провадження.

Зокрема, встановлено, що більшість вказаних вище суб`єктів господарювання не знаходяться за місцем реєстрації, не мають достатнього для забезпечення виробничої діяльності штату працівників та обладнання, а податкова звітність подається з одних і тих самих ІР-адрес, що свідчить про їх підконтрольність вузькому колу причетних до вчинення даного злочину осіб.

Так, досудовим розслідуванням отримано інформацію про те, що до вчинення вказаних злочинів може бути причетний начальник Державної установи «Генеральна дирекція Кримінально-виконавчої служби України» ОСОБА_6 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 .

18.11.2021 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва проведено обшук приміщень ДУ «Генеральна дирекція Кримінально-виконавчої служби України» за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81, в ході якого, зокрема, було вилучено телефон начальника вказаної державної установи - ОСОБА_6 , -марки «Iphone 12» із міжнародним ідентифікатором засобу зв`язку ІМЕІ № НОМЕР_1 .

В подальшому, з метою дослідження інформації, що міститься у мобільному телефоні ОСОБА_6 , який був вилучений в ході проведення обшуку, 24.11.2021 слідчим призначено судову комп`ютерно-технічну експертизу у кримінальному провадженні.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової комп`ютерно-технічної експертизи №21/3 КТ-60 від 25.01.2022, у пам`яті наданого на дослідження мобільного телефону виявлено, зокрема, історію дзвінків, історію текстових повідомлень, записи телефонної книги, інформацію щодо обміну повідомленнями та даними з використанням мережі Інтернет у додатках та месенджерах, а також файли користувача та інші дані.

18.10.2022 сторона кримінального провадження - прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 62020100000000745, а саме мобільного телефону марки «Iphone 12» із міжнародним ідентифікатором засобу зв`язку ІМЕІ № НОМЕР_1 , вилученого в ході обшуку приміщень ДУ «Генеральна дирекція Кримінально-виконавчої служби України», який належить ОСОБА_6 , заборонивши до завершення досудового розслідування та судового розгляду користуватись та розпоряджатись ним у будь-який спосіб.

На обґрунтування вимог даного клопотання прокурор, з урахуванням вище зазначеного також послався на те, що викладена у висновку експерта та додатках до нього інформація за результатом дослідження вилученого у ОСОБА_6 мобільного телефону та яка міститься у ньому, стосується досудового розслідування вказаного кримінального провадження та має суттєве значення для нього, оскільки зазначений мобільний телефон ОСОБА_6 зберіг на собі сліди вчинення кримінальних правопорушень, та містить інші відомості, які можуть бути використані, як доказ фактів та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Постановою слідчого у кримінальному провадженні від 25.01.2022 мобільний телефон марки «Iphone 12» із міжнародним ідентифікатором засобу зв`язку ІМЕІ № НОМЕР_1 , вилучений в ході обшуку приміщень ДУ «Генеральна дирекція Кримінально-виконавчої служби України», визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

25.10.2022 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва вказане клопотання прокурора задоволено.

Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 62020100000000745 від 09.04.2020, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України, підстав для накладення арешту на вказаний мобільний телефон, який визнано речовим доказом відповідно до постанови слідчого від 25.01.2022, а також встановив, що у зв`язку з метою забезпечення збереження вищевказаного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, слідчий суддя, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання, оскільки накладення арешту на майно сприятиме меті кримінального провадження, а не накладення може призвести до незворотніх наслідків.

З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, а також з`ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження № 62020100000000745 від 09.04.2020, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 КК України та можливе відношення до них вилученого майна, а тому слідчим суддею обґрунтовано задовольнив вказане клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказам в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.

Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Як вбачається зі змісту клопотання всупереч твердженням апелянта, встановлено, що вилучений мобільний телефон марки «Iphone 12» із міжнародним ідентифікатором засобу зв`язку ІМЕІ № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 , має значення для досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, оскільки на ньому можуть зберігатися відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються у кримінальному провадженні. При цьому, як встановлено під час апеляційного розгляду у даному кримінальному провадженні 24.11.2021 було призначено судову комп`ютерно-технічну експертизу. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової комп`ютерно-технічної експертизи №21/3 КТ-60 від 25.01.2022, у пам`яті наданого на дослідження мобільного телефону виявлено, зокрема, історію дзвінків, історію текстових повідомлень, записи телефонної книги, інформацію щодо обміну повідомленнями та даними з використанням мережі Інтернет у додатках та месенджерах, а також файли користувача та інші дані. Викладена у висновку експерта та додатках до нього інформація за результатом дослідження вилученого у ОСОБА_6 мобільного телефону, та яка міститься у ньому, стосується досудового розслідування вказаного кримінального провадження та має суттєве значення для нього, оскільки зазначений мобільний телефон ОСОБА_6 зберіг на собі сліди вчинення кримінальних правопорушень та містить інші відомості, які можуть бути використані, як доказ фактів та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора про накладення арешту на вище вказаний мобільний телефон.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.

Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.

Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Однак є слушними твердження апелянта, що про розгляд клопотання про арешт майна він не повідомлявся, проте дана обставина не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК Україниарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,

п о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4