Рішення

від 11.05.2023 по справі 182/2104/22

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/2104/22

Провадження № 2/0182/537/2023

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11.05.2023 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого суддіРунчевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» про спростування недостовірної інформації, -

В С Т А Н О В И В:

27.05.2022 року позивач звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з даним позовом, мотивуючи його наступним.

Громадська організація «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» в особі заступника голови Сулими Сергія Олександровича, у своїй заяві від 26.04.2022 року № 45 поширив недостовірну інформацію, що містить наклеп, посягає на ділову репутацію, честь та гідність начальника відділу освіти і науки Нікопольської міської ради ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 обіймає посаду начальника відділу освіти і науки Нікопольської міської ради згідно розпорядження Нікопольського міського голови від 22.01.2021 року №41к, що виключає будь-які сумніви щодо того, що розповсюджена інформація стосується позивача.

Заяву Громадської організації «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» від 26.04.2022 року № 45 доведено до відома широкого кола осіб. Відповідач направив Заяву до Міністерства освіти і науки України, НАЗК України, Східного офісу Держаудитслужби України, Генеральної прокуратури України та ДБР України.

Заява Громадської організації «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» від 26.04.2022 року № 45 містить твердження, які не відповідають дійсності або викладені неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності, зокрема:

-«В своєму зверненні до директорів закладів загальної середньої освіти м. Нікополь, керівник відділу освіти і науки ОСОБА_2 розповіла про те, що поступила вказівка з області на підставі рішення Президенти України забрати гроші із заробітної плати педагогічних працівників на біженців»;

-«рішення прийняла самостійно без будь якого листа воєнно цивільної адміністрації»;

-«перевищуючи своє службове становище» ;

-« ОСОБА_2 (колишній регіонал) прикриваючись війною в Україні, не маючи ніякого морального права, за рахунок педагогів вирішила заробити гроші враховуючи те що інші програми закриті і отримати умовні (откати) неможливо, тому і було вигадано наступну схему, гроші акумулюються і потім в кінці року витрачаються на програми з місцевими (откатами)».

20 квітня 2022 року начальником відділу освіти і науки Нікопольської міської ради було проведено планову нараду в режимі онлайн-конференції з директорами закладів загальної середньої освіти. Жоден представник Громадської організації «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» не був запрошений, а відтак не був присутній на нараді 20 квітня 2022 року. Позивач про «вказівки з області на підставі рішення Президента України забрати гроші із заробітної плати педагогічних працівників на біженців» не «розповідала», що може бути підтверджено присутніми на нараді свідками.

Відтак, твердження відповідача, що «поступила вказівка з області на підставі рішення Президента України забрати гроші із заробітної плати педагогічних працівників на біженців» є наклепом, що посягає на ділову репутацію, честь та гідність позивача. Також твердження відповідача про те що позивач «рішення прийняла самостійно без будь якого листа воєнно цивільної адміністрації» «перевищуючи своє службове становище» є недостовірним, розхитує стійкість міської влади та посягає на ділову репутацію позивача.

Фраза у заяві Відповідача «колишній регіонал» викладена у контексті спаплюження честі та гідності позивача. ОСОБА_1 в період з 2011 по 2013 роки була членом партії «Партія регіонів», однак, на виконання вимог Закону України «Про очищення влади», пройшла в 2016 році процедуру люстрації. Відтак ОСОБА_1 не може бути прирівняна до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Відповідач посягає на ділову репутацію, честь та гідність позивача, поширюючи наступну неправдиву (вигадану) інформацію: «за рахунок педагогів вирішила заробити гроші враховуючи те що інші програми закриті і отримати умовні (откати) неможливо, тому і було вигадано наступну схему, гроші акумулюються і потім в кінці року витрачаються на програми з місцевими (откатами)». Вказана інформація не відповідає дійсності, містить відомості про події та явища, яких не існує взагалі.

Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до позивача, що в свою чергу впливає на зниження цінності її особи. Також, поширенням зазначеної вище інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих, порушивши її честь, оскільки посада начальника відділу освіти і науки Нікопольської міської ради є соціально важливою, передбачає безперервний процес спілкування зі спеціалістами виконавчого комітету, вчителями, батьками, та населенням громади в цілому. Посада ОСОБА_1 є публічною та передбачає безперервну взаємодію з мешканцями громади, які проявляють до її діяльності соціальний інтерес, повагу,довіру.

На підставі наведеного, просить суд зобов`язати Громадську організацію «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» в особі заступника голови Сулими Сергія Олександровича спростувати поширену відносно неї інформацію у спосіб її поширення, а саме направити до Міністерства освіти і науки України, НАЗК України, Східного офісу Держаудитслужби України, Генеральної прокуратури України та ДБР України, Нікопольської міської ради спростування недостовірної інформації та принести публічні вибачення перед нею шляхом направлення офіційного листа, а також стягнути з відповідача сплачений нею судовий збір.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 30.05.2022 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

Відповідачу було надіслано копію ухвали про відкриття провадження від 30.05.2022 року з копією позовної заяви з додатками за місцемзнаходження відповідача. Згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач отримав 09.08.2022 року (а.с.25).

25.08.2022 року на адресу суду від Громадської організації «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» в особі голови Пресмицького О.О. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи наступним (а.с.26-44).

Зазначає, що відомості, викладені у заяві Громадської організації «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» № 45 від 26.04.2022 року підпадають під дію Закону України «Про звернення громадян», а тому не можуть розцінюватися як поширення недостовірної інформації. З наданої самою позивачкою заяви № 45 від 26.04.2022 року випливає, що підставою звернення із цією заявою стали відомості від директорів шкіл, що позивачка має намір пере направити грошові кошти із фонду заробітної плати вчителів на інші цілі. Про це були видані відповідні накази, які по своїй суті суперечать положенням постанову КМУ №401 від 01.04.2022 року та листу МОН №1/444 від 25.04.2022 року. Зазначає, що в рамках виконання завдань громадської організації, його заступником, ОСОБА_3 , була направлена заява № 45 від 26.04.2022 року. Та просить суд звернути увагу, що першим пунктом прохальної частини заяви № 45 26.04.2022 року зазначено саме проведення перевірки відомостей, викладених у цій заяві. У заяві не піднімається питання про притягнення до відповідальності конкретно ОСОБА_1 , а про притягнення до відповідальності саме винних осіб. І знову ж таки, відомості, викладені у заяві, були отримані як від учасників онлайн-наради 20.04.2022 року, та і з логічного аналізу профільних нормативно-правових актів. Тому вважає, що ГО Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» не виходила за встановлені законом межі щодо поширення будь-яких відомостей, а заява № 45 від 26.04.2022 року повинна оцінюватися в розрізі положень ЗУ «Про звернення громадян». Також, проаналізувавши законодавчу базу, у відповідача виникла підозра, що дії ОСОБА_1 , як посадової особи є незаконними та завдають шкоди інтересам громади. Тому заява № 45 від 26.04.2022 року була направлена до різних органів, з метою визначення того, до повноважень якого з них належить розгляд цієї заяви по суті. Зважаючи на викладені доводи, усі посилання позивачки про те, що відомості, вказані в заяві № 45 від 26.04.2022 року є завідомо неправдивими та завдають шкоди її честі, гідності та діловій репутації. Тим більше, що ГО «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» мала усі підстави для звернення до державних органів із цією заявою. Також зазначає, що звернення до правоохоронних органів не являється розповсюдженням неправдивої інформації і не створює наслідків, про які веде мову ОСОБА_1 .

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 обіймає посаду начальника відділу освіти і науки Нікопольської міської ради згідно розпорядження Нікопольського міського голови від 22.01.2021 року №41к (а.с.10). Позивач зазначає, що Громадська організація «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» в особі заступника голови Сулими Сергія Олександровича у своїй заяві поширив недостовірну інформацію щодо неї, що містить наклеп, посягає на ділову репутацію, честь та гідність. Заяву було направлено до Міністерства освіти і науки України, НАЗК України, Східного офісу Держаудитслужби України, Генеральної прокуратури України та ДБР України, тобто доведено до відома широкого кола осіб (а.с.8). В свою чергу заяву відповідача було перенаправлено для належного розгляду до Нікопольської міської ради, що стало підставою для розголошення недостовірної інформації, викладеної в заяві відповідача ще більшому колу осіб (а.с.9).

В обґрунтування позову позивач посилалася на те, що її посада є публічною та передбачає безперервну взаємодію з мешканцями громади, які проявляють до її діяльності соціальний інтерес, повагу, довіру. А тому поширення неправдивої інформації впливає на зниження цінності її особи. Також, поширенням зазначеної вище інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих, порушивши її честь, оскільки посада начальника відділу освіти і науки Нікопольської міської ради є соціально важливою, передбачає безперервний процес спілкування зі спеціалістами виконавчого комітету, вчителями, батьками, та населенням громади в цілому. Зазначає, що заява Громадської організації «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» від 26.04.2022 року № 45 містить твердження, які не відповідають дійсності або викладені неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності.

Вирішуючи питання щодо достовірності інформації та визнання її такою, що порушує права, свободи, ганьбить честь, гідність та порочить ділову репутацію, суд приходить до наступного.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону України «Про звернення громадян» подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Відповідно до Статуту, головною метою діяльності ГО «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» є сприяння розбудові України, становленню громадянського суспільства, утвердженню правової свідомості, демократичних цінностей, вихованню доброчесності, запобіганню й протидії корупції на усіх рівнях та сферах життєдіяльності держави. Метою ж функціонування громадської організації, згідно статуту, є забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за процесом очищення влади (люстрації), відкритості та прозорості у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування України, посадових осіб держави, викорінення в зазначених структурах корупційних проявів. Пунктом 3.1.4 Статуту передбачено, що ГО «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» має право звертатися у порядку, визначеному законом до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) та скаргами (а.с.34-44).

У постанові Верховного Суду від 09.11.2020 року у справі № 752/5766/16-ц зазначено, що у разі якщо особа звертається до юридичної особи із зверненням про проведення перевірки певних обставин і в якому міститься та чи інша інформація, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою права, передбаченого Законом України «Про звернення громадян», а не поширення недостовірної інформації. Таким чином, звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення будь-якою особою неправомірних дій не можна тлумачити як дії, що порочать честь, гідність та ділову репутацію особи або як наклеп, в разі, якщо таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених конституційних прав заявника, а викладені у зверненні фактичні дані підлягають перевірки та оцінки.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що ГО «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» не виходила за встановлені законом межі щодо поширення будь-яких відомостей, а заява № 45 від 26.04.2022 року повинна оцінюватися відповідно до положень Закону України «Про звернення громадян».

За правилами частини першоїстатті 16 ЦК Україниособа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини четвертоїстатті 32 Конституції Україникожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції Україникожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим, відповідно достатті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватисяКонституціїта законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У зв`язку з цимстаттею 32 Конституції Українипередбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбаченихКонституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спору про захист гідності, честі та ділової репутації необхідно забезпечити баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Згідно із статтями297,299 ЦК Україникожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом частини першоїстатті 277 ЦК Українифізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02. 2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Згідно роз`яснень п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Згідно п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02. 2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецендентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Доведення того, що інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, а винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ судами України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини мають використовуватися як джерела права.

Європейський Суд звернув увагу на необхідність розрізнення фактів та оціночних суджень: «На думку суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна», зазначив суд у рішеннях по справах Лінгенс проти Австрії (п. 46) від 18.07.1986 та «Українська Пресс-Група» проти України (п. 41) від 29.03.2005. Тобто, якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню.

Імплементуючи зазначене у національному законодавстві, зокрема, у ст. 30 Закону України «Про інформацію», законодавець вказав, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Таку саму позицію підтримує і Верховний Суд України. Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02. 2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Крім того, у рішенні від 07.12.1976 у справі «Хендісайд проти Сполученого Королівства», Європейський Суд з прав людини зазначив і знову підкреслив у п. 41 свого рішення від 08.07.1986 у справі Лінгенс проти Австрії, що свобода вираження поглядів, гарантована ч. 1 ст. 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання ч. 2 ст. 10 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.

Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Також, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких лідерів.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, враховуючи обставини справи, враховуючи положення ст.ст. 28, 32, 68 Конституції України, ст. 1, 26 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст. 16, 94, 201, 277, 297, 299, 302, ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суд приходить до висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, які складаються з судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.3,28,32,34,62,68 Конституції України, ст. 1,26 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст. 1,13,15,20,201,269,270,275-277,299 ЦК України, ст.ст.12,13,76-89,223,258,259,263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Громадської організації «Нікопольська міськрайонна комісія з питань люстрації та запобіганню і протидії корупції» (код ЄДРПОУ 40035856) про спростування недостовірної інформації відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення.

Суддя: О. В. Рунчева