Ухвала

від 09.05.2023 по справі 947/28931/22

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/28931/22

Провадження № 1-кс/947/5049/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.05.2023 року м.Одеса

Слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту на майно, який було накладено на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 11.08.2022 року у справі №947/14952/22,-

В С Т А Н О В И В:

Захисник звернувся до слідчого судді Київського районного суду м. Одеси з клопотанням про скасування арешту на майно, який було накладено на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 11.08.2022 року у справі №947/14952/22, а саме: нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Заявник вказує, що предметом розслідування у даному кримінальному провадженні є ухилення з боку ТОВ «АКС-ОДЕСА» від сплати податку на прибуток та податку на додану вартість у період з 01.01.2017 року по 30.06.2021 року. Заявник вказує, що арештоване майно не може бути використано в якості доказу ухилення ТОВ «АКС-ОДЕСА» від сплати податків, оскільки такими доказами можуть бути лише первинні документи щодо здійснення у спірний період господарських операцій, документи фінансового стану та бухгалтерського обліку підприємства, а також податкова звітність товариства за спірний період. ОСОБА_5 не є учасником та не є службовою особою ТОВ «АКС-ОДЕСА», по даному провадженні жодній особі про підозру не повідомлено, пройшов вже значний час більше 11 місяців, а тому не має підстав для подальшого арешту майна.

Заявник направив заяву про розгляд справи за його відсутності, заявлені вимоги підтримав в повному обсязі.

Детектив в судове засідання не з`явився, направив свої письмові заперечення в яких просив відмовити в задоволенні клопотання, вказавши, що майно яке знаходиться у власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , ТОВ «АКС-Одеса» набуте внаслідок вчинення кримінального правопорушення за ч.3 ст.212 КК України, використовується для вчинення кримінальних правопорушень та легалізації незаконно одержаних доходів, а кошти отримані внаслідок вчинення незаконних дій, можуть використовуватись для фінансування держави-агресора російської федерації. Крім того додав, що згідно листа ГУ ДПС в Одеській області від 07.03.2023 вих. №3327/5/15.32-05-03-05, встановлено, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2023 по справі №420/10433/22 апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 скасовано та прийнято по справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ТОВ «АКС-ОДЕСА» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено. Крім того, в матеріалах кримінального провадження, наявний висновок аналітичного продукту БЕБ України №75 від 10.08.2022, яким встановлено, що будучи зареєстрованою як фізична особа-підприємець, громадянка російської федерації ОСОБА_5 (платник єдиного податку 3 групи на 5%) не задекларувала та не сплатила до Державного бюджету України за період 2017-2022 роки, податків на суму - 12 787 435 грн. Також, згідно з вказаним аналітичним продуктом, будучи зареєстрованою як фізична особа-підприємець, громадянка російської федерації ОСОБА_4 (платник єдиного податку 3 групи на 5 %) не задекларувала та не сплатила до Державного бюджету України за період 2017-2022 роки, податків на суму 9 562 791 грн.

Дослідивши матеріали клопотання, вважаю, що у задоволенні клопотання заявнику слід відмовити, виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Звертаючись до суду із клопотанням про накладення арешту на майно, детективом була зазначена підстава, передбачена п.1 ч.2 ст.170 КПК України, а саме необхідність збереження доказу, недопущення його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 11.08.2022 року у справі №947/14952/22 було накладено арешт на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Накладаючи арешт майно, слідчий суддя виходив з того, що було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.212 КК України, а також те, що вилучені речі, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, відповідають критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, тобто є речовими доказами у кримінальному провадженні, з метою недопущення втрати речових доказів та ухилення від відповідальності, що може наступити внаслідок вчинення реєстраційних дій щодо передачі, відчуження майна (основних засобів) іншим особам, з метою уникнення від відповідальності та унеможливлення стягнення збитків за матеріалами кримінального провадження, завданої внаслідок кримінального правопорушення, а також всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, виникла необхідність застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на нерухоме майно.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення :1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідностідо ч.2ст.171КПК України,у клопотанніслідчого,прокурора проарешт майнаповинно бутизазначено: 1)підстави імету відповіднодо положеньстатті 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна; 2)перелік івиди майна,що належитьарештувати; 3)документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; 4)розмір шкоди,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою,у разіподання клопотаннявідповідно дочастини шостоїстатті 170цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною другоюстатті 173КПК Українивстановлено,що привирішенні питанняпро арештмайна слідчийсуддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слідчим суддею на даний час встановлено, що нерухоме майно на яке накладено арешт в повному обсязі відповідає критеріям ст.98 КПК України, а тому доводи заявника про відсутність ознак, визначених ст.98 КПК України, є безпідставними.

Зв`язок даного нерухомого майна із вчиненням злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.

Жодними доказами не підтверджено обставини досягнення на даному етапі цілей кримінального провадження, проведення необхідних процесуальних дій у ньому, відповідно до чого відсутня необхідність арешту нерухомого майна.

В клопотанні про арешт майна прямо зазначено підставу та мету арешту майна, наведено відповідне обґрунтування, вказано обсяг та вид майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а також зазначено про відповідність цього майна критеріям ст.98 КПК України.

Доводи клопотання про скасування арешту зводяться до незгоди із прийнятим рішенням про визнання вилученого майна речовим доказом та мотивами накладення арешту на зазначене майно. Зазначені обставини можуть бути предметом апеляційного оскарження.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У кримінальному провадженні відповідно до ст.91 КПК України підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення.

Стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого передбачає ч.3 ст.170КПК України, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об`єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв`язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.

Слідчий суддя наголошує про наявність достатніх підстав вважати, що вилучене майно відповідає критеріям речових доказів, і у разі скасування арешту існує ризик відчуження вказаного майна.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що на даній стадії кримінального провадження існують достатні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності заявника та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.

Доводи заявника щодо створення несприятливих обставин для власника, пов`язаних із обмеженням права розпорядження даним нерухомим майном, не приймаються до уваги, оскільки обмеження права його власності в даному випадку є пропорційними завданням та меті кримінального провадження.

З урахуванням викладеного, оскільки заявником не було доведено, що в подальшому застосуванні арешту на майно відпала потреба, а досудове слідство триває, вважаю необхідним у задоволенні клопотання відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 98, 167, 170-174 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту на майно, який було накладено на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 11.08.2022 року у справі №947/14952/22-залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1