Постанова

від 11.05.2023 по справі 759/17146/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2023 року м. Київ

Унікальний номер справи № 759/17146/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5383/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року, до якої включено заперечення на протокольну ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року, постановлені під головуванням судді Горбенко Н.О., у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортконсалтинг», ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна про визнання договору купівлі-продажу та акту передачі нерухомого майна недійсним, скасування рішень та записів про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортконсалтинг» до ОСОБА_1 , третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначала, що вона є спадкоємцем за заповітом після її тітки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент смерті ОСОБА_3 була власником частини житлового будинку та частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Право на спадкування позивача підтверджується заповітом, посвідченим 13 червня 2014 року державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори. З метою оформлення права на спадщину позивач звернулася до вказаної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак, постановою від 08 листопада 2018 року № 9731/0231 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю складу спадкового майна. Як стало відомо позивачу, 29 серпня 2018 року приватним нотаріусом Змисловською Т.В. було здійснено державну реєстрацію договору купівлі-продажу № 3181 від 16 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П. Згідно цього договору новим власником частини житлового будинку та частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , став ОСОБА_2

31 серпня 2018 року частина житлового будинку та частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , була передана за актом приймання-передачі нерухомого майна від 30 серпня 2018 року від ОСОБА_2 до ТОВ «Комфортконсалтинг».

Проте, ОСОБА_3 ніколи не відчужувала належне їй нерухоме майно та не мала такого наміру. Також позивач звертала увагу на те, що між померлою ОСОБА_3 та співвласником житлового будинку ОСОБА_4 існував конфлікт щодо порядку користування спільним майном.

Ще в 2013 році ОСОБА_4 постійно пропонував ОСОБА_3 укласти із ним договір довічного утримання, задля отримання права власності на її частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому погрожував, що у випадку її незгоди він буде чинити їй перешкоди у нормальному користуванні майном.

Протягом 2014-2016 років позивач в інтересах тітки ОСОБА_3 , а також вона особисто, неодноразово зверталися до правоохоронних органів з причин протиправних дій ОСОБА_4 , спрямованих на порушення права власності ОСОБА_3 .

Протягом 2015-2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 тривали численні судові спори щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та мали предметом захист права власності, тому відчуження ОСОБА_3 своєї частини зазначеної нерухомості у 2008 році повністю виключається.

Таким чином, ОСОБА_3 впродовж тривалого часу здійснювала активні дії, спрямовані на захист належного їй права власності, на частину житлового будинку та частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що однозначно свідчить про відсутність будь-яких правочинів, спрямованих на відчуження належних їй об`єктів.

На відсутність факту відчуження ОСОБА_3 належної їй нерухомості також вказує інформація з бази даних міського земельного кадастру станом на 17 листопада 2014 року, відповідно до якої остання є власником зазначеної земельної ділянки.

Також позивач вказувала, що під час отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус повідомила, що згідно із сканкопією договору купівлі-продажу № 3181 від 16 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Федоришиним О.П., яка розміщена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підпис на зазначеному документі відрізняється від підпису ОСОБА_3 у заповіті.

З метою захисту своїх порушених прав та притягнення осіб, винних у протиправному заволодінні спадковим майном, позивач звернулася до правоохоронних органів із повідомленням про злочин. За викладеними фактами було розпочате кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Самостійно замовити проведення почеркознавчої експертизи та надати суду відповідний висновок вона не може у зв`язку з відсутністю доступу до договору купівлі-продажу № 3181 від 16 липня 2008 року.

Отже, за життя ОСОБА_3 її право власності на частину житлового будинку (квартира АДРЕСА_2 , не припинялося жодним із передбачених ч. 1 ст. 346 ЦК України способом, її воля на припинення такого права власності була відсутня.

Таким чином, договір купівлі-продажу № 3181 від 16.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П., не містить справжнього підпису ОСОБА_3 , що є підставою для визнання його недійсним у зв`язку з недодержанням в момент вчинення правочину вимог ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України.

Оспорюваний акт приймання-передачі нерухомого майна від 30 серпня 2018 року було складено його сторонами на підставі договору купівлі-продажу № 3181 від 16 липня 2008 року, тобто з порушенням вимог цивільного законодавства, як такий, що вчинений на підставі недійсного правочину, без волі справжнього власника, а тому також підлягає визнанню недійсним.

Посилаючись на викладене, позивач просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 3181 від 16 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П.;

- скасувати запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27708527, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42777329 від 30 серпня 2018 року та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42777329 від 30 серпня 2018 року, зобов`язати державного реєстратора внести запис про скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27708527;

- скасувати запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27708776, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42777668 від 30 серпня 2018 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42777668 від 30 серпня 2018 року, зобов`язати державного реєстратора внести запис про скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27708776;

- визнати недійсним акт приймання-передавання нерухомого майна від 30 серпня 2018 року;

- скасувати запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27719026, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42788916 від 30 серпня 2018 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42788916 від 30 серпня 2018 року, зобов`язати державного реєстратора внести запис про скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27719026;

- скасувати запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27718532, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42788393 від 30 серпня 2018 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42788393 від 30 серпня 2018 року, зобов`язати державного реєстратора внести запис про скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно 27718532 (т. 1 а.с. 3-11).

У листопаді 2020 року представник ТОВ «Комфортконсалтинг» Володько С.С. подав зустрічну позовну заяву, в якій зазначав, що підтвердженням обставини, що укладенням між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу № 3181 від 16 липня 2008 року були порушені права та законні інтереси ОСОБА_1 , остання посилалася на заповіт від 13 червня 2014 року, начебто підписаний ОСОБА_3 та посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. Проте, ознайомившись із змістом вказаного заповіту, представник позивача за зустрічним позов вважає, що підпис та рукописний текст від імені ОСОБА_3 на ньому вчинено не ОСОБА_3 , а іншою особою. Так, в якості підтвердження того, що ОСОБА_3 та сама позивач дійсно зверталася до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування стосовно начебто незаконних дій ОСОБА_4 щодо спірного майна до первісного позову додано вісім засвідчених копій заяв та скарг, виконаних від імені ОСОБА_3 за період з 10 листопада 2014 року по 01 вересня 2015 року, а також одну заяву від свого імені, яка датується 26 вересня 2016 року. Як вбачається зі змісту та зовнішнього вигляду вказаних заяв, скарг та заповіту, текст і підписи у них виконані одним почерком та в одному письменному стилі, що дає всі підстави стверджувати, що насправді ОСОБА_3 їх не писала та не підписувала, а це замість неї зробила інші особа, ймовірно ОСОБА_1 . Також на користь такої позиції свідчить і той факт, що і рукописний текст, і підпис на заповіті виконано у швидкому темпі, що є характерним для почерку осіб молодого та середнього віку, але аж ніяк не для осіб старечого віку, якою була ОСОБА_3 , оскільки на момент підписання заповіту останній виповнилося 80 років. В зв`язку з цим твердження ОСОБА_1 у первісному позові про те, що підписи, виконані від імені ОСОБА_3 у договорі купівлі-продажу № 3181 від 16 липня 2008 року та в заповіті від 13 червня 2014 року відрізняються один від одного є цілком логічними, оскільки на його думку, підпис у договорі від 16 липня 2008 року виконала сама ОСОБА_3 , а у заповіті - інші особа. Оскільки підпис у заповіті виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особу, то такий заповіт підлягає визнанню недійним на підставі положень ч. 2 ст. 1257 ЦК України.

Посилаючись на викладене, представник позивач за зустрічним позовом просив визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори від 13 червня 2014 року (т. 1 а.с. 80-84).

У відзиві на первісний позов представник ТОВ «Комфортконсалтинг» Володько С.С. просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, оскільки жодного, належного та допустимого доказу, який би свідчив про те, що ОСОБА_3 за життя дійсно не підписувала спірний договір купівлі-продажу № 3181 від 16 липня 2008 року та відповідно не здійснювала волевиявлення на відчуження спірного майна, позивачем не надано (т. 1 а.с. 92-96).

У відзиві на зустрічну позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Журавльов М.М. просив відмовити у задоволенні зустрічного позову про визнання заповіту недійсним з тих підстав, що ст. 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, зокрема, у разі встановлення, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Разом з тим, матеріали справи не містять жодного інформації про те, що оспорюваний заповіт від 13 червня 2014 року вчинено не ОСОБА_3 та/або що її волевиявлення викладене у цьому заповіті не було вільним і не відповідало її волі. Усі аргументи зустрічного позову є лише припущенням, не підтверджені жодними доказами, а тому не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним (т. 1 а.с. 194-196).

У лютому 2022 року представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокат Журавльов М.М. подав до суду позовну заяву в новій редакції із зміною предмету позову. На момент подання первісного позову позивач вважала, що акт приймання-передачі нерухомого майна від 30 серпня 2018 року було складено його сторонами на підставі лише договору купівлі-продажу № 3181 від 16 липня 2008 року. Разом з тим, під час ознайомлення зі спадковою справою, заведеною після смерті ОСОБА_3 , було виявлено копії двох договорів купівлі-продажу від 16 липня 2008 року начебто укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме: договору купівлі-продажу частини земельної ділянки № 3181 від 16 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П., договору купівлі-продажу частини житлового будинку № 3180 від 16 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П. Факт відсутності підпису ОСОБА_3 на вказаних договорах є підставою для визнання їх недійсними.

З урахуванням зміни предмету позову, позивач за первісним позовом просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку № 3180 від 16 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П.;

- скасувати запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27708776, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42777668 від 30 серпня 2018 року та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42777668 від 30 серпня 2018 року, зобов`язати державного реєстратора внести запис про скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27708776;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини земельної ділянки № 3181 від 16 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П.;

- скасувати запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27708527, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42777329 від 30 серпня 2018 року та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42777329 від 30 серпня 2018 року, зобов`язати державного реєстратора внести запис про скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27708527;

- визнати недійсним акт приймання-передавання нерухомого майна від 30 серпня 2018 року;

- скасувати запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27719026, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42788916 від 31 серпня 2018 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42788916 від 31 серпня 2018 року, зобов`язати державного реєстратора внести запис про скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27719026;

- скасувати запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27718532, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42788393 від 31 серпня 2018 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 42788393 від 31 серпня 2018 року, зобов`язати державного реєстратора внести запис про скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно 27718532 (т. 2 а.с. 101-105).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року відмовлено у прийнятті заяви представника позивача за первісним позовом - адвоката Журавльова М.М. про зміну предмету позову, яка подана в межах розгляду цивільної справи за первісним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Комфортконсалтинг», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т.В. про визнання договору купівлі-продажу та акту передачі нерухомого майна недійсним за зустрічним позовом ТОВ «Комфортконсалтинг» до ОСОБА_1 , третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним (т. 3 а.с. 82-84).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Комфортконсалтинг», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т.В. про визнання договору купівлі-продажу та акту передачі нерухомого майна недійсним. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Комфортконсалтинг» до ОСОБА_1 , третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним (т. 3 а.с. 86-92).

Не погодившись з рішенням та ухвалою районного суду, 12 січня 2023 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат Журавльов М.М. звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просили: скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та розглянути справу з урахуванням зміни предмету первісного позову; скасувати протокольну ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та взяти до уваги докази подані до суду 07 грудня 2022 року, а саме копію витягу з реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2008 рік, том 12, заяву ОСОБА_5 від 07 грудня 2022 року; скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року у частині відмови у задоволенні первісного позову та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (т. 3 а.с. 102-127).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначали, що ухвала суду про відмову у прийнятті заяви про зміну предмету позову є незаконною. Заяву про зміну позовних вимог було подано в межах підготовчого провадження. Посилаючись на позицію Верховного Суду у постанові від 22 липня 2021 року по справі № 910/18389/20 вказували, що доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Також апеляційна скарга містить заперечення на протокольну ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року, якою позивачу за первісним позовом відмовлено у задоволенні клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів та приєднання доказів до матеріалів справи, залишено без розгляду клопотання. Зазначав, що 07 грудня 2022 року адвокат Журавльов М.М. подав вказане клопотання та просив долучити копію витягу з реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2008 рік, том 12, та заяву ОСОБА_5 від 07 грудня 2022 року. Ці докази мають важливе значення для предмету доказування, оскільки доводять той факт, що приватним нотаріусом Федоришиним О.П. договори купівлі-продажу № 3180 та № 3181 від 16 липня 2008 року не посвідчувалися.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд припустився порушень ст. 263 ЦПК України, оскільки не навів жодного обґрунтування, та порушив принципи змагальності та диспозитивності сторін.

В обґрунтування підстав для скасування рішення суду зазначали, що сукупність доказів у справі вказує на те, що оспорювані договори купівлі-продажу № 3180 та № 3181 від 16 липня 2008 року не укладалися, нотаріально не посвідчувалися та не підписувалися. Звертали увагу на те, що у всіх державних та нотаріальних інстанціях, де могли б зберігатися оспорювані договори, відсутні їх оригінали, а за показами свідка приватного нотаріуса ОСОБА_5 вказані договори не посвідчувалися, що підтверджується витягом з реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2008 рік, том 12, та заявою ОСОБА_5 від 07 грудня 2022 року. Таким чином, факт відсутності підпису ОСОБА_3 на оспорюваних договорах є підставою для визнання договорів недійсними.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Комфортконсалтинг» - адвокат Шупик О.А. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судові рішення без змін (т. 3 а.с. 177-181).

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Журавльов М.М. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представники ТОВ «Комфортконсалтинг» - адвокат Шупик О.А., адвокат Володько С.С. заперечували проти скарги і просили її відхилити.

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, у т.ч. адреси електронної пошти і телефонограмами, оголошенням на офіційному веб-сайті Судової влади України із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення ОСОБА_2 повернулось із відміткою працівників пошти щодо перебування адресата на непідконтрольній території, засобів зв`язку (адресу електронної пошти) ОСОБА_2 не зазначав, тому, ОСОБА_2 двічі був сповіщений про розгляд справи апеляційним судом 06 квітня 2023 року і 11 травня 2023 року оголошенням на офіційному веб-сайті Судової влади України. Завідувач Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черномоченко О.В. подала заяву з проханням розглянути справу за відсутності представника (т. 3 а.с. 164-174, 199-209).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Рішення районного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ТОВ «Комфортконсалтинг» про визнання заповіту недійсним сторони по справі не оскаржували, тому, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, колегія суддів перевірила законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Як встановлено судом та вбачається з належно завірених матеріалів спадкової справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 84 роки померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Козятинської сільської ради Козятинського району Вінницької області 26 березня 2018 року (т. 2 а.с. 3).

Згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №040986, виданого 15 лютого 2008 року, ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею від 0,800 га, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000 000 000:75:161:0051 (т.2 а.с. 20).

Як вбачається із копії Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори 06 червня 1996 року, ОСОБА_3 є спадкоємцем майна після померлого ОСОБА_6 , а саме: частини жилого будинку, який знаходиться в АДРЕСА_3 (т. 2 а.с. 21).

За життя, 13 червня 2014 року, ОСОБА_3 , все її майно, рухоме та нерухоме, де б воно не було і з чого б воно не складалося і, взагалі, все те, що буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. 13 червня 2014 року, зареєстровано в реєстрі за №3469 (т. 2 а.с. 8).

Згідно постанови державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. від 08 листопада 2018 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку житлового будинку та частку земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із відсутністю складу спадкового майна, оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №144346290 від 07.11.2018 року та сканкопій документів, наявних в реєстрі, вбачається, що вказане майно належить іншій особі (т. 2 а.с. 30).

Відповідно до копії Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П. 16 липня 2008 року, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив частину земельної ділянки площею 0,08 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000 000 000:75:161:0051 (т. 2 а.с. 28).

Згідно копії Договору купівлі-продажу частини жилого будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П. 16 липня 2008 року, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив частину жилого будинку загальною площею 183,3 кв. м, жилою площею 16,4 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 29).

Як вбачається із Акту приймання-передачі нерухомого майна від 30 серпня 2018 року, ОСОБА_2 передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфортконсалтинг» в особі представника Седляра Віталія Валерійовича прийняв майно, а саме: земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000 000 000:75:161:0051, площею 0,08 га, реєстраційний номер об`єкта майна 164854180386: частка; житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 164854180386, частка (т. 2 а.с. 27).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №144346290 від 07.11.2018 року, право власності на частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та частину земельної ділянки площею 0,08 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000 000 000:75:161:0051 зареєстровано за ТОВ «Комфортконсалтинг» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна серії б/н, виданий 30.08.2018, видавник: ОСОБА_2 та ТОВ «Комфортконсалтинг» (т. 2 а.с. 22-26).

Щодо ухвали Святошинського районного сулу міста Києва від 08 грудня 2022 року про відмову у прийнятті заяви про зміну предмета позову.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року відмовлено у прийнятті заяви представника позивача за первісним позовом - адвоката Журавльова М.М. про зміну предмету позову, яка подана в межах розгляду цивільної справи за первісним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Комфортконсалтинг», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т.В. про визнання договору купівлі-продажу та акту передачі нерухомого майна недійсним (т. 3 а.с. 82-84).

Відмовивши в прийнятті заяви, суд першої інстанції послався на те, що позивачем фактично було подано заяву, яка містить окрему додаткову вимогу, а заявлена додаткова вимога ґрунтується на фактичних та юридичних підставах, не заявлених позивачем в первісному позові.

З таким висновком суд апеляційної інстанції не погодився, визнавши його помилковим, врахувавши наступне.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 провадження № 12-15гс19).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року, суд першої інстанції розглядаючи справу по суті повернув справу на стадію підготовчого провадження (т. 3 а.с. 79-81).

Таким чином, уточнена позовна заява позивачем подана під час підготовчого судового засідання, а строк на подання ОСОБА_1 уточненої позовної заяви та строк її подання позивачкою не було пропущено.

У первісному позові ОСОБА_1 зазначала, що вона є спадкоємцем за заповітом після її тітки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент смерті ОСОБА_3 була власником частини житлового будинку та частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а обставини справи свідчать, що спадкодавець не вчиняла відчуження належного їй нерухомого майна, оскільки навіть після складання заповіту зверталась до суду із вимогами про захист порушеного права, пов`язаного з цим майном. Зважаючи на викладене просила визнати недійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку № 3181 від 16 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського МНО Федоришиним О.П. та скасування запису про державну реєстрацію відповідних речових прав на нерухоме майно вчинених на підставі цього договору (т. 2 а.с. 101-106).

Подавши уточнену позовну заяву позивач ОСОБА_1 фактично доповнила позовні вимоги вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку № 3180 від 16 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського МНО Федоришиним О.П. та скасування запису про державну реєстрацію відповідних речових прав на нерухоме майно вчинених на підставі цього договору (т. 2 а.с. 101-106).

На обґрунтування уточненої позовної заяви ОСОБА_1 зазначала, що після отримання витребуваних районним судом матеріалів реєстраційної справи дізналась, що підставою вчинення оспорюваних реєстраційних дій були два правочини - договір купівлі-продажу частини житлового будинку № 3180 від 16 липня 2008 року і договір купівлі-продажу земельної ділянки за вказаною адресою № 3181 від 16 липня 2008 року, а спадкодавець не вчиняла відчуження належного їй нерухомого майна.

При цьому, за клопотання позивачки ОСОБА_1 , суд першої інстанції витребував саме два договори № 3180 і №3181 від 16 листопада 2008 року (т. 2 а.с. 164-177).

Таким чином, висновок районного суду про зміну позивачкою предмету і підстав позову суперечить наявним у справі доказам, а тому колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, що є підставою для скасування ухвали суду. Поряд з цим, судом у день відмови в прийнятті вищевказаної уточненої позовної заяви ухвалено рішення по суті спору, а відтак відсутні підстав для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до ст. 379 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини 6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

А тому, колегія суддів відхилила доводи апелянта про необхідність прийняття до розгляду апеляційним судом вимог, які не були прийняті до розгляду і не були розглянуті районним судом. Проте таке рішення не позбавляє позивачку ОСОБА_1 заявити відповідні вимоги в іншому провадженні.

Щодо вимог про визнання договору купівлі-продажу та акту передачі нерухомого майна недійсним та скасування запису про державну реєстрацію речових прав.

Згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №040986, виданого 15 лютого 2008 року, ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею від 0,800 га, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000 000 000:75:161:0051 (т.2 а.с. 20).

Як вбачається із копії Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори 06 червня 1996 року, ОСОБА_3 є спадкоємцем майна після померлого ОСОБА_6 , а саме: частини жилого будинку, який знаходиться в АДРЕСА_3 (т. 2 а.с. 21).

За життя, 13 червня 2014 року, ОСОБА_3 , все її майно, рухоме та нерухоме, де б воно не було і з чого б воно не складалося і, взагалі, все те, що буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. 13 червня 2014 року, зареєстровано в реєстрі за №3469 (т. 2 а.с. 8).

Згідно постанови державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. від 08 листопада 2018 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку житлового будинку та частку земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із відсутністю складу спадкового майна, оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №144346290 від 07.11.2018 року та сканкопій документів, наявних в реєстрі, вбачається, що вказане майно належить іншій особі (т. 2 а.с. 30).

Відповідно до наданої до суду фотокопії Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П. 16 липня 2008 року, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив частину земельної ділянки площею 0,08 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000 000 000:75:161:0051 (т. 2 а.с. 28).

Поряд з цим, допитаний районним судом як свідок приватний нотаріус Київського МНО Федоришин О.П. суду показав, що 16 липня 2008 року не посвідчував між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вказаного договору купівлі-продажу частини земельної ділянки площею 0,08 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000 000 000:75:161:0051 та посвідчив інший договір відчуження майна між іншими особами на підтвердження цього надав до районного суду Реєстр реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Федоришина О.П., завірену копію витягу з вказаного Реєстру суд першої інстанції долучив до матеріалів справи (т. 3 а.с. 50-64).

Допитаний апеляційним судом у цій справі свідок ОСОБА_5 показав, що не посвідчував договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 липня 2008 року № 3181, а цього ж дня посвідчив інший договір купілі-продажу між іншими особами із використанням відповідного бланку та на підтвердження цих показань свідок надав до апеляційного суду оригінали Книги та Реєстру реєстрації нотаріальних приватного нотаріуса Київського МНО Федоришина О.П., які зареєстровані відповідальними працівниками МЮ України (т. 3 а.с. 226-229).

З оглянутих апеляційним судом оригіналів вищевказаних документів, зазначеного витягу з Реєстру реєстрації нотаріальних дій за 2008 рік, який є в матеріалах цивільної справи вбачається, що 16 липня 2008 року посвідчувались нотаріальні дії щодо посвідчення довіреностей та інших договорів відчуження (дарування) нерухомого майна між іншими особами, будь-які правочини за участі ОСОБА_3 вказаним нотаріусом 16 липня 2008 року не посвідчувались (т. 1 а.с. 221,236 т. 2 а.с. 28,29 т. 3 а.с. 62-64).

При цьому доводи апелянта, що упродовж 2014-2017 років за життя ОСОБА_3 тривали судові спори (у справі № 759/21671/14-ц, у справі № 759/4505/15-ц і у справі № 759/4532/16-ц) щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 підтверджуються наявними у справі доказами.

Оскільки докази, які доводять той факт, що приватним нотаріусом Федоришиним О.П. договір купівлі-продажу № 3181 від 16 липня 2008 року не посвідчувався, узгоджуються і не суперечать іншим наявним у справі доказам, такі мають значення для предмету доказування, тому, суд апеляційної інстанції визнав помилковою протокольну ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року постановлену під час повернення районного суду до підготовчого судового засідання, якою позивачу за первісним позовом відмовлено у задоволенні клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів та приєднання доказів до матеріалів справи, залишено без розгляду клопотання.

З огляду на вищевказане та положення ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції прийняв до уваги докази, які були долучені районним судом до матеріалів справи проте помилково не були враховані судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до частини першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до положень частини першої ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Комфортконсалтинг» наполягав на тому, що оспорюваний позивачкою правочин від 16 липня 2008 року № 3181 був укладений сторонами та враховуючи відсутність заперечень за життя ОСОБА_3 щодо його укладення та відсутності експертного висновку щодо відсутності підпису ОСОБА_3 у цьому договорі, останній не може бути визнаний неукладеним та (або) недійсним.

Доводи відповідача щодо відсутності заперечень ОСОБА_3 за її життя щодо укладення цього договору, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки вперше про існування вказаного правочину було заявлено його пред`явленням державному реєстратору 30 серпня 2018 року, тобто через п`ять місяців після смерті ОСОБА_3 . При цьому, упродовж 2014-2017 років за життя ОСОБА_3 за її участі тривали судові спори (у справі № 759/21671/14-ц, у справі № 759/4505/15-ц і у справі № 759/4532/16-ц) щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 розташованого на вищевказаній земельній ділянці, що підтверджуються наявними у справі доказами.

У справі, яка переглядається, зібраними по справі доказами в їх сукупності встановлено, що оспорюваний ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 липня 2008 року № 3181 не був посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Федоришиним О.П., тобто не було додержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення оспорюваного договору, що вказує на його нікчемність і виключає можливість визнання такого договору недійсним, тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним правочину, який є нікчемним з вищенаведених підстав.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 750/2209/21.

Подальші правочини, які були вчинені з посиланням на правочин, який є нікчемним в силу закону, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (нікчемністю).

З огляду на вищезазначене, не потребує визнання за судовим рішенням недійсним Акту приймання-передавання нерухомого майна від 30 серпня 2018 року за яким ОСОБА_2 передав до статутного фонду належного йому ТОВ «Комфортконсалтинг» вищевказану земельну ділянку.

З цих підстав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передавання нерухомого майна від 30 серпня 2018 року

Щодо скасування рішень і записів про державну реєстрацію права власності за продавцем та покупцем.

У справі, яка переглядається, зібраними по справі доказами в їх сукупності встановлено, що оспорюваний ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 липня 2008 року № 3181 не був посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Федоришиним О.П., тобто не було додержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення оспорюваного договору, що вказує на його нікчемність.

Так, допитаний районним судом та апеляційним судом у цій справі свідок ОСОБА_5 показав, що не посвідчував договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 липня 2008 року № 3181, а цього ж дня посвідчив інший договір купілі-продажу між іншими особами із використанням відповідного бланку та на підтвердження цих показань свідок надав до апеляційного суду оригінали Книги та Реєстру реєстрації нотаріальних приватного нотаріуса Київського МНО Федоришина О.П., які зареєстровані відповідальними працівниками МЮ України (т. 3 а.с. 226-229).

Показання свідка ОСОБА_5 знайшли підтвердження оглянутими апеляційним судом оригіналами вищевказаних документів, не суперечать іншим наявним у справі доказам (т. 1 а.с. 221,236 т. 2 а.с. 28,29 т. 3 а.с. 62-64).

При цьому, згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 040986, виданого 15 лютого 2008 року, ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею від 0,800 га, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000 000 000:75:161:0051 (т.2 а.с. 20).

Як вбачається із копії Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори 06 червня 1996 року, ОСОБА_3 є спадкоємцем майна після померлого ОСОБА_6 , а саме: частини жилого будинку, який знаходиться в АДРЕСА_3 (т. 2 а.с. 21).

За життя, 13 червня 2014 року, ОСОБА_3 , все її майно, рухоме та нерухоме, де б воно не було і з чого б воно не складалося і, взагалі, все те, що буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. 13 червня 2014 року, зареєстровано в реєстрі за №3469 (т. 2 а.с. 8).

Позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, після смерті ОСОБА_3 25 березня 2018 року своєчасно звернулась до нотаріальної контори і з заявою про прийняття спадщини, а відтак є особою, яка прийняла спадщину.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєструвавши право власності на земельну ділянку на підставі вищевказаного договору від 16 липня 2008 року № 3181 передав вказане нерухоме майно до статутного фонду створеного ним ТОВ «Комфортконсалтинг», та за останнім зареєстровано право власності на частину земельної ділянки площею 0,08 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000 000 000:75:161:0051 про що приватним нотаріусом Київського МНО Змисловською Т.В. як державним реєстратором внесений вчинений запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 27719026 та внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42788916 від 30 серпня 2018 року (т. 2 а.с. 22-26).

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у цій справі за заявою ОСОБА_1 забезпечений позов забороною суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії щодо частини житлового будинку (квартира АДРЕСА_4 ) та частини земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , право власності на які на даний час зареєстровано за ТОВ «Комфортконсалтинг» (виділені матеріали а.с. 82-85).

Цих обставин та наявності зареєстрованого права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ТОВ «Комфортконсалтинг» представники останнього - адвокат Шупик О.А., адвокат Володько С.С. в суді апеляційної інстанції не заперечували про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 3 а.с. 227-229).

Натомість, колегія суддів звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), згідно з яким наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації.

Зважаючи на обставини цієї справи, для захисту порушеного права власності позивача на спадкове майно необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений Цивільним кодексом України) суперечить завданням цивільного судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом цивільних спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, аби убезпечити особу повторно звертатись до суду за захистом своїх прав.

Зазначений підхід відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц та пункті 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, згідно з якими спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями вищезазначеного Закону, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

Абзацем другим частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Обов`язок суду скасовувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав (обтяжень) слід розуміти як обов`язок суду вирішити наявний спір про право.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно на підставі нікчемного договору купівлі-продажу за відповідачем, заявлені позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Таким чином, оскільки апеляційним судом встановлено, що відповідач порушив право позивача шляхом реєстрації свого права стосовно спірного нерухомого майна, яке йому не належало, то така реєстрація безумовно створює елемент правової невизначеності, а отже її скасування дозволить ефективно відновити порушене право позивача.

Аргументи щодо обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав за встановлених судом обставин є безпідставними та спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 21.12.2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)та в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 918/1034/21.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила про необхідність врахування саме останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42788916 від 30 серпня 2018 року вчиненого державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. про державну реєстрацію за ТОВ «Комфортконсалтинг» права власності на частину земельної ділянки площею 0,08 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000 000 000:75:161:0051 запис № 27708527 із припиненням речових прав ТОВ «Комфортконсалтинг» на вказаний об`єкт нерухомості.

При цьому, вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_2 не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки ОСОБА_2 не є зареєстрованим власником на вказане нерухоме майно.

З огляду на те, що в цьому провадженні відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі приймати на стадії апеляційного розгляду позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку № 3180 від 16 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського МНО Федоришиним О.П. відсутні і підстави перегляду вимог про скасування записів про державну реєстрацію відповідних речових прав на нерухоме майно вчинених на підставі цього договору.

Інші доводи сторін по справі цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі ст. 141 ЦПК України, пропорційно до частини задоволених позовних вимог слід стягнути із відповідачів в рівних частках 840,80 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 1261,20 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом сплата якого підтверджується доказами по справі (т. 1 а.с. 1-2 т. 3 а.с. 126).

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 379, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року - задовольнити частково.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року - скасувати.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року, до якої включено заперечення на протокольну ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року, - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року -скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 і ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42788916 від 30 серпня 2018 року вчинене державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфортконсалтинг» права власності на частину земельної ділянки площею 0,08 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000 000 000:75:161:0051.

Припинити право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфортконсалтинг» (ідентифікаційний код юридичної особи - 42418756) на частину земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер 8000 000 000:75:161:0051, номер запису про право власності № 27708527, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) - 420 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 630 грн. 60 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортконсалтинг» (ідентифікаційний код юридичної особи - 42418756) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) - 420 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 630 грн. 60 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 12 травня 2023 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова