Рішення

від 03.05.2023 по справі 915/1431/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року Справа № 915/1431/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ Радіан (54018, м. Миколаїв, пров. Південний, буд. 32, код ЄДРПОУ 34607057)

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про стягнення необгрунтовано отриманих коштів,

за участі представників учасників справи:

Від позивача: Островська О.В., згідно ордера

Сорочан В.В., згідно ордера

Від відповідача: Грибонос В.В., згідно ордера,

В С Т А Н О В И В:

21.09.2021 на адресу Господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ Радіан від 20.09.2021, яку подано в інтересах юридичної особи учасником (засновником) ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення необґрунтовано отриманих коштів у розмірі 683195,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на те, що нарахування та виплати дивідендів у період 2015-2018 роки здійснювались відповідачем із порушеннями діючого законодавства та бухгалтерського обліку. Відповідно до аудиторського звіту про фактичні результати перевірки від 09.03.2021, складеного ТОВ Аудиторська фірма «Закон-Аудит», протоколи загальних зборів ТОВ «НВФ РАДІАН» №17 від 03.03.2016р., №18 від 03.03.2017р., №21 від 03.03.2018р. не містять в собі затверджених річних результатів діяльності ТОВ «НВФ РАДІАН» та порядок розподілу прибутку, що передбачено п. 5.2.3, 5.2.4 розділу 5 Статуту. ОСОБА_1 , перебуваючи на керівній посаді, навмисно порушив Статут товариства, ввів Засновників товариства в оману щодо фактичного фінансового стану товариства, з метою здійснення неправомірних виплат грошових коштів особисто собі, а також з метою особистого незаконного збагачення, що призвело до критичного погіршенням фінансового стану товариства, тому для підтримки фінансово-господарської діяльності товариства Засновники були змушені внести матеріальну допомогу.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2021 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1431/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

На виконання приписів ч. 6 ст. 176 ГПК України, з метою визначення підсудності справи, судом 24.09.2021 було надіслано запит до органів реєстрації щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .

Згідно отриманої 04.10.2021 (вх. №14907/21) інформації Управління ДМС у Миколаївській області за вих. №4801.4-7545/4801.4-21 від 27.09.2021 адреса місця реєстрації гр-на ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 24.09.2021 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем вимог п. 2, 4 ч. 3 ст. 162, п. 1 ч. 1 ст. 164, ч. 2 ст. 164, ч. 1 ст. 172 ГПК України.

Ухвалою суду від 18.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження підготовче засідання у справі призначено на 15 листопада 2021 року о 10:30год., встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Відзивом від 08.11.2021 відповідач позовні вимоги не визнає, просить у задоволені позову відмовити.

Заперечення відповідача обґрунтовано посиланням на норми ст.14.1.49 Податкового кодексу України, ст. 15, 59 Закону України «Про господарські товариства», ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та мотивовано тим, що дивіденди за 2015-2018рр. виплачені на підставі рішень загальних зборів Товариства та на підставі даних бухгалтерського обліку, фінансової та податкової звітності за попередній рік, що підтверджується Позивачем у позовній заяві. Ні законом, ні статутом не визначено вимог до протоколів загальних зборів щодо затвердження річних результатів діяльності Товариства та порядку розподілу прибутку. Статут в редакції від 23.01.2019, на який посилається Позивач, не діяв в період прийняття рішення про нарахування та виплату дивідендів та не регулював дані правовідносини, оскільки прийнятий пізніше. На підставі рішення загальних зборів ТОВ «НВФ РАДІАН» №24 від 24.01.2019 аудитор визначав суму безпідставно сплачених дивідендів, не врахувавши, що вказане рішення не може поширюватися на відносини щодо виплати дивідендів, які існували до прийняття цього рішення. Аудиторський звіт від 09.03.2021 складено з порушенням законодавства, а отже, вказаний звіт не може бути належним та достатнім доказом для стягнення з Відповідача визначеної у позовній заяві суми, та не звільняє Позивача від процесуального обов`язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами. При звільненні ОСОБА_1 з посади директора Товариства співзасновниками проводився внутрішній аудит фінансово-господарської діяльності за весь період діяльності Відповідача, в результаті якого не виявлено жодних порушень. За результатами зазначеного внутрішнього аудиту засновники Товариства ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підписали заяву від 19.11.2018 про відсутність будь-яких претензій, в тому числі майнових та фінансових, до колишнього директора та третього засновника ТОВ «НВФ РАДІАН» ОСОБА_1 . Вказану заяву було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєвою Н.П. 19.11.2018 за реєстровим №1235, 1236. Позивач у позові повідомляє недостовірні відомості про нарахування та виплату ОСОБА_1 самому собі під виглядом дивідендів 481 964,86 грн, до яких ніби то увійшла компенсація за невикористану відпустку за весь період роботи у Товаристві у сумі 42274,50 грн. Зазначене не відповідає дійсності, оскільки з первинних документів, доданих до позову, у тому числі з платіжного доручення №5738 від 12 листопада 2018 року вбачається, що сплачувались саме дивіденди, а саме: у призначенні платежу зазначено «виплата дивідендів за 2017 рік». Це підтверджується і оподаткуванням вказаних сум, як дивідендів.

29.11.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив.

Позивач просить позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача на користь ТОВ «НВФ РАДІАН» необґрунтовано отримані кошти у розмірі 683195,94 грн.

Позивач вважає викладене відповідачем у відзиві недостовірним, таким, що вводить суд в оману. Протягом керівництва ОСОБА_1 за період з 13.03.2012 по 13,11.2018, жодного разу не було складено, розглянуто та затверджено щорічного звіту щодо фінансово-господарського стану Товариства на загальних зборах Засновників. В жодному протоколі не зазначено розміру суми, яка підлягає виплаті Засновникам як дивіденди. Зазначене є порушенням Статуту товариства та згідно ст. 15 Закону України «Про господарські товариства» прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться, передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання. Під час звільнення з посади директора Відповідач належним чином не передав свої повноваження наступнику, не склав належним чином оформлений акт приймання-передачі справ. Редакції статей Статуту товариства 2017р. та 2019р. ідентичні. Саме у п. 5.2.3, 5.2.4 розділу 5 Статуту товариства зазначено необхідність визначення порядку розподілу прибутку та покриття збитків, а також затвердження річних результатів діяльності товариства. Саме цього в протоколах Загальних зборів товариства не міститься. У зв`язку із неподанням директором товариства реальних результатів фінансово-господарської діяльності товариства на розгляд Загальним зборам, Засновники не знали та не могли знати про фактичний стан господарської діяльності товариства, суми яка повинна бути виплачена їм у якості дивідендів. Будь-якого внутрішнього аудиту фінансово-господарської діяльності за весь період діяльності Відповідача Засновниками не проводилося. На теперішній час, у зв`язку із відсутністю будь-якого внутрішнього аудиту товариства складеного, підписаного та затвердженого належним чином; виявленням Засновниками в кінці 2018 року жахливого становища фінансово-господарської діяльності товариства по розрахункам з замовниками та постачальниками; замовленням Засновниками зовнішнього аудиту товариства, заява, нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Яковлєвою Н.П. 19.11.2018, не є актуальною, та не є належним доказом відсутності будь-яких претензій, в тому числі майнових та фінансових, до колишнього директора та третього засновника ТОВ «НВФ РАДІАН» ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 29.11.2021 підготовче засідання у справі призначено на 06 грудня 2021 року о 11:00 год.

06.12.2021 відповідачем подано до господарського суду заперечення на відповідь на відзив.

Відповідач просить у задоволені позову відмовити та зазначає, що затвердження результатів діяльності товариства за рік, розподіл чистого прибутку та прийняття рішення про виплату дивідендів належить виключно до компетенції загальних зборів учасників. Тому стверджувати, що «... Засновники не знали та не могли знати про фактичний стан господарської діяльності товариства та суми, яка повинна бути виплачена їм у якості дивідендів» безпідставно. Крім того, кожен з учасників був присутній на загальних зборах, коли вирішувалося питання виплати дивідендів, про що свідчать протоколи загальних зборів та відповідні накази щодо виконання рішень про нарахування і виплату дивідендів, за підписом директора та головного бухгалтера; кожен з учасників вчасно отримував ці дивіденди; ніхто із засновників не виказував жодних заперечень та у жодного з них не виникало запитань щодо походження отримуваних грошових коштів. Ні в першому варіанті наданого Позивачем Статуту, ні в другому, не передбачено обов`язку керівника визначати порядок розподілу прибутку, покриття збитків, та затвердження річних результатів діяльності Товариства, як стверджує Позивач.

06.12.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладення підготовчого засідання у справі на 17 січня 2022 року о 10:00 год.

14.01.2022 представником відповідача подано до суду заяву про розподіл судових витрат на правову допомогу.

Зокрема, відповідач просить суд залучити до матеріалів справи докази надання професійної правової допомоги та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 50000,00 грн.

17.01.2022 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

Ухвалою суду від 31.01.2022 підготовче засідання у справі призначено на 21 лютого 2022 року о 10:30 год.

21.02.2022 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті 22 березня 2022 року о 10:00 год.

Судове засідання для розгляду справи по суті, призначене на 22 березня 2022 року о 10:00 год, не відбулося у зв`язку з обставинами, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах військової агресії Російської Федерації проти України.

24.02.2022 розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, строк дії якого щоразу подовжувався відповідними Указами Президента України та в останнє подовжено до 20.05.2023 включно.

Відповідно до положень статті 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рішенням Ради Суддів України від 24.02.2022 №9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного Рішення, зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до положень частини 7 статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів, враховуючи, зокрема, неможливість Господарським судом Миколаївської області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 №12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.

29.03.2022 відбувся ракетний обстріл будівлі Миколаївської обласної державної адміністрації, внаслідок якого відбулося руйнування центральної секції будівлі з 9 по 1 поверхи. На 8, 9 поверхах вказаної будівлі знаходився Господарський суд Миколаївської області.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 з 26 липня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області. Судом вживаються заходи до пошуку та відновлення господарських справ.

Ухвалою суду від 17.01.2023 судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 03 лютого 2023 року об 11:30 год.

Судове засідання для розгляду справи, призначене на 03 лютого 2023 року об 11:30 год., не відбулося у зв`язку з тим, що протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання, у Миколаївській області тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 03.02.2023 судове засідання для розгляду справи призначено на 03 березня 2023 року о 11:00 год.

03.03.20323 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання у справі на 29 березня 2023 року о 10:30 год.

Судове засідання у справі, призначене на 29 березня 2023 о 10:30 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого у справі судді у відпустці.

Ухвалою суду від 03.04.2023 судове засідання у справі призначено на 03 травня 2023 року о 12:00 год.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У судовому засіданні 03.05.2023 представники сторін підтримали свої позиції, викладені у заявах по суті справи.

На підставі ст. 233 ГПК України, у судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

14.09.2006 виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «НВФ РАДІАН» (надалі - позивач).

З метою забезпечення діяльності ТОВ «НВФ РАДІАН» засновниками було створено статутний фонд за рахунок їх внесків, який 100% сформовано на момент реєстрації товариства. Засновниками товариства стали: ОСОБА_1 (надалі - відповідач) із часткою 33,33 % у статутному фонді, яка складала 12698,73 грн.; ОСОБА_2 із часткою 33,34 % у статутному фонді, яка складала 12702,54 грн.; ОСОБА_3 із часткою 33,33 % у статутному фонді, яка складала 12698,73 грн.

Зборами учасників ТОВ «НВФ РАДІАН» затверджено Статут Товариства.

Відповідно до протоколу № 12 від 07 березня 2012р. та наказу № 40- К від 09 березня 2012р. по товариству ОСОБА_1 було призначено на посаду директора товариства з 13 березня 2012р.

13 листопада 2018 року було проведено Загальні збори засновників товариства, в ході яких відповідача було звільнено з посади директора товариства.

19 листопада 2018 року відбулися Загальні збори засновників товариства, на яких відповідачем було подано нотаріально посвідчену заяву про вихід із засновників товариства. На підставі зазначеної заяви відповідача було виведено із засновників товариства.

Предметом позову у даній справі є майнова вимога позивача про стягнення з відповідача необґрунтовано отриманих коштів у розмірі 683195,94 грн.

При вирішенні даного спору судом враховано наступне.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Так, у пункті 12 частини першої цієї статті передбачено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Відповідно до частини першої статті 54 ГПК України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.

У частині другій статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

- іншими винними діями посадової особи.

Надаючи послідовну оцінку фактам, які є підставою позовних вимог в цій справі, господарський суд, в першу чергу виходить з того, що в платіжних дорученнях №5685 від 26.10.2018, № 5704 від 31.10.2018 та №5738 від 12.11.2018, на які Позивач посилається в підтвердження факту необґрунтованого перерахування Відповідачем коштів товариства, зазначено призначення платежу: «Виплата дивідендів за 2017 рік».

Таким чином, фактом, який підлягає визначенню є те, чи були ці гроші, виплачені ОСОБА_1 дивідендами чи ні.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Як витікає з наведених вище платіжних доручень (а.с. 13-15), грошові кошти виплачені ОСОБА_1 в розмірі 678314,86 грн (98175 НОМЕР_2 ).

Про виплату дивідендів за 2017 рік йдеться в рішенні загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ РАДІАН», оформленому відповідним протоколом №21 від 03.03.2018, про направлення нерозподіленого прибутку Товариства «НВФ РАДІАН» за минулий 2017 рік на виплату дивідендів, пропорційно до внесених вкладів у Статутний фонд (а.с. 26).

На підставі рішення загальних зборів ТОВ «НВФ РАДІАН» №21 від 03.03.2018, директором ОСОБА_1 видано наказ №6-дивіденди від 05.03.2018, про виконання рішення засновників ТОВ «НВФ РАДІАН», що відображено у протоколі №21 від 03.03.2018 щодо нарахування і виплати дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності підприємства за 2017 рік в сумі 3083744,29 грн: ОСОБА_2 33,34% 1022871,20 грн, ОСОБА_1 33,33% 1022564,40 грн, ОСОБА_3 33,33% 1022564,40 грн (а.с.107).

Господарський суд в контексті зазначеного вище щодо вірогідності тверджень сторін в цьому спорі відзначає, що в наведеному рішенні загальних зборів дивіденди виплачуються всім учасникам і розмір дивідендів, належних учаснику ОСОБА_1 не є меншим від зазначених в платіжних дорученнях.

З наведеного, господарський суд робить висновок про те, що позивачем не подано доказів, на підставі яких із застосуванням наведених способів доведення, суд міг би дійти висновку про спростування факту правомірного отримання відповідачем коштів в якості дивідендів.

Господарський суд відзначає, що твердження позовної заяви про те, що відповідач самовільно перерахував собі кошти товариства під видом дивідендів, ґрунтуються на єдиному доказі Звіт ТОВ АФ «Закон-Аудит» від 09.03.2021, висновки якого витікають із встановленого аудитором факту, що прийняття рішень про розподіл дивідендів не супроводжувалось затвердженням річних результатів діяльності, порядку розподілу прибутку та суми нерозподіленого прибутку.

Надаючи оцінку цим твердження, господарський суд вбачає, що за таких обставин предметом доведення в цьому спорі, тобто підставою для притягнення до відповідальності ОСОБА_1 як керівника, можуть бути його умисні або з недбалості дії, внаслідок яких його рішення про розподіл дивідендів за 2017 рік не відповідає фактичному фінансовому стану товариства.

Разом з цим, цей довід, зокрема, в частині фінансового стану товариства, має бути доведено належними доказами.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наданий Звіт ТОВ АФ «Закон-Аудит» від 09.03.2021 таких обставин не підтверджує, оскільки був призначений виключно для аудиту розрахунків між учасниками, про що в ньому зазначено. Відповідно, висновки здійснені при складенні цього Звіту не є аудитом діяльності ТОВ «НВФ РАДІАН» як комерційного товариства, тобто учасника господарських відносин, і його предметом фінансові звіти товариства не були (а.с.23 зворот).

Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» № 2258-VІІІ від 21.12.2017р. (далі - Закон №2258), аудиторський звіт - документ, підготовлений суб`єктом аудиторської діяльності за результатами аудиту фінансової звітності (консолідованої фінансової звітності) відповідно до міжнародних стандартів аудиту та вимог цього Закону.

Згідно ч. 5 ст. 7 Закону 2258, звіти за результатами надання аудиторських послуг оформляються відповідно до міжнародних стандартів аудиту та вимог цього Закону.

Статтею 13 Закону 2258 встановлено, що аудитори та суб`єкти аудиторської діяльності провадять аудиторську діяльність відповідно до міжнародних стандартів аудиту.

Аудиторський звіт передбачає надання впевненості користувачам шляхом висловлення незалежної думки аудитора про відповідність в усіх суттєвих аспектах фінансової звітності та/або консолідованої фінансової звітності вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам (с. 14 Закону 2258).

Проте, у висновках аудиторського звіту про фактичні результати перевірки від 09.03.2021р., складеного ТОВ Аудиторська фірма «Закон-Аудит», зазначено: «Оскільки перелічені процедури не є аудитом або оглядом, проведеним відповідно до Міжнародних стандартів аудиту або Міжнародних стандартів завдань з огляду, аудитор не висловлює впевненості стосовно стану розрахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ РАДІАН» між учасниками».

Таким чином, аудитор при складенні Звіту ТОВ АФ «Закон-Аудит» від 09.03.2021 не досліджував фінансового стану товариства.

В господарському судочинстві доказом на підтвердження наведених обставин може бути висновок експерта

Відповідно до ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Наданий звіт цим вимогам не відповідає. Отже, не є належним доказом обставин невідповідності рішень директора про розподіл дивідендів фактичному фінансовому стану товариства.

Клопотань про призначення експертизи позивачем не заявлялось.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України).

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо того, що розподілені в якості дивідендів кошти є такими, що необґрунтовано отримані, господарський суд звертається до положень ст. 1212 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України встановлено, загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Зокрема, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, яке особа зберегла у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Суд відзначає, що гроші, про повернення яких йдеться в рішення, ОСОБА_1 набув на достатній правовій підставі, а саме на підставі рішення загальних зборів учасників товариства.

При цьому ті чи інші недоліки цих рішень, обставини їх прийняття та внесення до них змін не впливають на існуючий внаслідок їх прийняття учасниками факт наявності правової підстави у директора товариства вчинити визначені в них дії, зокрема, розподілити дивіденди.

Рішення загальних зборів ТОВ «НВФ РАДІАН» №21 від 03.03.2018 підписано всіма учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ РАДІАН».

В матеріалах справи наявна завірена копія заяви учасників ТОВ «НВФ РАДІАН» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до якої останні стверджують, що не мають ніяких претензій (в тому числі майнових та фінансових), за результатами внутрішнього аудиту, проведеного співзасновниками ТОВ «НВФ РАДІАН» до колишнього директора та як до третього засновника ТОВ «НВФ РАДІАН» ОСОБА_1 , за весь період його діяльності (а.с. 68).

Суд вважає необхідним відзначити при цьому судову практику Верховного Суду щодо принципу добросовісності.

Велика палата ВС у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 визначила, що добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Оскільки система приватного права України розвивається в контексті європейської правої системи, ми повинні застосовувати положення Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR). Вони вказують, що будь-які дії юридичної чи фізичної особи мають бути добросовісними. Також відповідно до цих правил поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Постанова ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права

Постанова ВС від 07 жовтня 2020 у справі № 450/2286/16-ц (провадження 61-2032св19).

Господарський суд, в контексті наведеного, зазначає, що сукупність дій ОСОБА_2 щодо оспорення дій директора товариства щодо розподілу дивідендів та зазначена вище заява учасників ТОВ «НВФ РАДІАН» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідає принципу заборони суперечливої поведінки.

Розглядаючи даний позов в цілому, суд відзначає, що позовна заява не містить посилань на положення Закону, яким передбачено відповідальність керівника товариства. Тому господарський суд вважає за необхідне надати оцінку твердженням позову також з точки зору загальних підстав відповідальності за заподіяну шкоду.

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди та її розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, на відміну від спорів щодо безпідставного збереження коштів, підстави для присудження завданої шкоди до відшкодування, мають бути встановлені шляхом доведення всіх складових правопорушення.

Так, має бути встановлено, що діями відповідача, внаслідок порушення засад керування товариством останнє опинилось в положенні гіршому ніж до цих дій керівника, було завдано шкоди нормальному порядку ведення господарської діяльності тощо.

Позов не містить доказів, на підставі яких суд міг би порівняти фінансовий стан товариства до дій ОСОБА_1 та після, доказів які б свідчили про те, що товариство не отримало того, на що розраховувало відповідно до планів діяльності (напр. не уклало тих чи інших договорів, не виконало тих чи інших зобов`язань, змушено було звертатись за кредитними коштами тощо).

Не підтверджено належними доказами тверджень позовної заяви про і те, що товариство в результаті розподілу дивідендів серед учасників за 2017 рік опинилось на межі банкрутства.

Таким чином, враховуючи оцінку надану судом доказам, на яких ґрунтується позов, позивачем не доведено існування всіх складових, необхідних для притягнення Відповідача до відповідальності за завдання шкоди товариству в розмірі отриманих дивідендів за 2017 рік.

Наведені міркування зумовлюють відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.

За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Заявою від 14.01.2022 відповідач просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Статтею 16 ГПК України (ст. 10 Закону України Про судоустрій і статус суддів) передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Крім цього п.2 ч. 2 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 129 Кодексу, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно ч.3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі №638/7748/18.

Як вбачається з матеріалів справи з метою захисту своїх прав відповідач ОСОБА_1 звернувся за правовою допомогою до адвоката.

На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката відповідачем надано до суду Договір про надання правової допомоги №26/10-21 від 26 жовтня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 (Клієнт) і ОСОБА_4 (Адвокат) (далі - Договір), відповідно до умов якого Адвокат зобов`язується надавати клієнту правову допомогу (послуги), а Клієнт зобов`язується оплатити надання послуг та фактичні витрати Адвоката необхідні для виконання цього Договору. Під послугами у Договорі розуміється: захист, представництво та надання інших видів правової допомоги (п.1.1.).

Розділом 3 Договору визначені гонорар та порядок його оплати.

За умовами п.3.2. Договору розмір гонорару та порядок його оплати визначається в Додатковій угоді до цього Договору.

Додатковою угодою №1 від 26.10.2021 встановлено, що розмір гонорару та порядок його оплати визначається наступним чином:

- за послуги, зазначені в п. 1 даної Додаткової угоди, а саме: виконання функцій щодо представництва інтересів та надання правової допомоги Клієнту в господарських судах усіх інстанцій по справі №915/1431/21 за позовом ТОВ «НВФ Радіан» до ОСОБА_1 про стягнення необґрунтовано отриманих коштів в розмірі 683195,94 грн, Клієнт сплачує Адвокату гонорар в розмірі50000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень, а саме:

- 10000 грн - за ознайомлення та аналіз наданих Клієнтом матеріалів, що регулюють правові відносини між ним та ТОВ «НВФ Радіан»; надання усної консультації щодо можливості вирішення спору між ним та ТОВ «НВФ Радіан»; вивчення матеріалів справи та підготовки правової позиції щодо захисту Клієнта, сплачуються на підставі рахунку;

- 20000 грн - за підготовку відзиву на позовну заяву ТОВ «НВФ Радіан» та заперечення на відповідь на відзив ТОВ «НВФ Радіан», сплачуються після подання до суду вказаних процесуальних заяв, на підставі рахунку;

- 20000 грн - за представництво інтересів, в тому числі: участь в судових засіданнях, складання пояснень та інших процесуальних документів, після винесення рішення Господарським судом Миколаївської області у справі №915/1431/21, на підставі рахунку.

На момент подання Заяви про розподіл судових витрат, виконання умов Договору та Додаткової угоди по наданню правової допомоги підтверджується: Договором про надання правової допомоги №26/10-21 від 26.10.2021р., Додатковою угодою №1 від 26.10.2021р., рахунком №11/01/2022 від 11.01.2022р., актом приймання-передачі наданих послуг №11/01 від 11.01.2022р. та платіжним дорученням №2213626 від 13.01.2022р.

Відповідно до п. 1 Акту приймання-передачі наданих послуг №11/01 від 11.01.2022р., Адвокат надав Клієнту наступні юридичні послуги:

- ознайомлення та аналіз наданих Клієнтом матеріалів, що регулюють правові відносини між ним і ТОВ «НВФ Радіан»;

- надання усної консультації щодо можливості вирішення спору, що виник між вказаними особами;

- підготовка правової позиції щодо захисту Клієнта;

- ознайомлення з позовними вимогами та правовим обґрунтуванням, вивчення нормативно-правових актів, що регулюють взаємовідносини сторін, підготовка та подання до Господарського суду Миколаївської області відзиву на позовну заяву ТОВ «НВФ Радіан» по справі №915/1431/21 про стягнення необґрунтовано отриманих коштів в розмірі 683 195,94 грн;

- отримавши відповідь ТОВ «НВФ Радіан» на відзив, Адвокат проаналізував доводи наведені Позивачем та нормативно-правові акти, якими керується Позивач, підготував та подав до суду Заперечення.

Згідно п. 2 зазначеного Акту вартість послуг Адвоката за цим Актом складає 30000,00 грн.

13.01.2022 відповідачем, на підставі рахунку №№11/01/2022 від 11.01.2022, сплачено за надання правової допомоги 30000,00 грн.

Отже, надання адвокатом Стояновою Г.П. правових послуг Дорохову О.М. на суму 30000,00 грн та оплата їх вартості відповідачем є документально підтвердженими.

Суд враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (така ж правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Проаналізувавши детальний опис робіт (послуг), суд дійшов висновку, що інформація, надана адвокатом Стояновою Г.П. щодо характеру та обсягу виконаних робіт (наданих послуг), відповідає критерію розумності та є співмірною з обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. В матеріалах справи наявні всі необхідні документи, які підтверджують витрати на правову допомогу, зокрема щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Разом з тим, відповідно до абз. 5 п. 2 Додаткової угоди №1 до Договору про надання правової допомоги №26/10-21 від 26.10.2021 витрати у розмірі 20000,00 грн за представництво інтересів, в тому числі: участь в судових засіданнях, складання пояснень та інших процесуальних документів, після винесення рішення Господарським судом Миколаївської області у справі №915/1431/21, на підставі рахунку.

Із змісту зазначеного абзацу витікає, що витрати відповідача у розмірі 20000,00 грн визначені за представництво його інтересів після винесення рішення Господарським судом Миколаївської області у даній справі, тобто у майбутньому.

Ураховуючи викладене, з огляду на фактичний об`єм послуг, наданих Дорохову О.М. адвокатом, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований, відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати співрозмірні з виконаною адвокатом роботою у господарському суді, отже їх розмір є обґрунтованим у зазначеному вище розмірі.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правову допомогу у розмірі - 30000,00 гривень.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.У задоволені позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ Радіан (54018, м. Миколаїв, пров. Південний, буд. 32, код ЄДРПОУ 34607057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн.

3.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

4.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю НВФ Радіан (54018, м. Миколаїв, пров. Південний, буд. 32, код ЄДРПОУ 34607057)

відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Повний текст судового рішення складено та підписано судом 12.05.2023.

Суддя В.О.Ржепецький