Постанова

від 09.05.2023 по справі 480/3837/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 р.Справа № 480/3837/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Токар А.В.

представника позивача: Васильцова В.М.

представника відповідача: Савченко С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.09.2022, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, м. Суми, повний текст складено 03.10.22 року по справі № 480/3837/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОРД ТРЕК"

до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НОРД ТРЕК" (далі за текстом також позивач, ТОВ "НОРД ТРЕК") звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області (далі та текстом також відповідач, ГУ ДПС у Сумській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 648318280704 від 30.09.2021, яким ТОВ «Норд Трек» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 4070574,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 407057,4 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення № 648318280704 від 30.09.2021, яким ТОВ «Норд Трек» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 4070574, 00 грн, та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 407057,4 грн.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОРД ТРЕК" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Сумській області судовий збір в сумі 24810,00 грн та витрати на правову допомогу в сумі 20000,00 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Сумській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що господарські операції ТОВ "НОРД ТРЕК" з контрагентами у періоді, що перевірявся, не спричинили настання реальних правових наслідків через недоліки у складених первинних документах, а також за наявності зібраної податкової інформації щодо таких контрагентів. Також відповідач не погоджується зі стягненням судом першої інстанції на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.

За результатами апеляційного розгляду ГУ ДПС у Сумській області просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, представник позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 19.07.2021 по 23.07.2021 Головним управлінням ДПС у Сумській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НОРД ТРЕК», за наслідками якої складений Акт № 3830/18-28-07-04/42579826/107 від 30.07.2021, далі Акт перевірки (а.с. 27-74, том 1).

Не погодившись із висновками зазначеного Акта перевірки, позивач подав до контролюючого органу письмові заперечення № 167 від 08.09.2021 (а.с. 79-98, том 1).

Листом ГУ ДПС у Сумській області № 11716/6/18-28-07-04/1 від 27.09.2021 «Про надання відповіді на заперечення до акту перевірки № 3830/18-28-07-04/42579826/107 від 30.07.2021» висновки акту перевірки залишено без змін (а.с. 99-105, том 1).

30.09.2021 на підставі зазначеного Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 648318280704, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 4070574,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 407057,40 грн (а. с. 107, том 1).

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся 22.10.2021 зі скаргою до Державної податкової служби України (а. с. 109-119, том 1).

Листом від 20.01.2022 за № 1072/6/99-00-06-01-03-06 ДПС України повідомлено про рішення за результатами розгляду скарги, яким скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 648318280704 від 30.09.2021 - без змін (а. с. 124-130, том 1).

Вважаючи, що спірне податкове повідомлення-рішення податкового органу винесено з порушенням норм чинного законодавства України, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування та того, що господарські операції позивача з визначеними контрагентами мають реальний характер, здійснені позивачем із дотриманням норм чинного законодавства, дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 648318280704 від 30.09.2021 є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та виходить з такого.

За приписами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі також ПК України) господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кодекс України надає визначення розумної економічної причини (ділової мети), як причини, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об`єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов`язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі, якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Виходячи з викладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Водночас дослідженню підлягають всі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій створює наслідки для податкового обліку платника податків.

Проте для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.04.2019 у справі № 826/14331/13-а, від 10.04.2020 у справі № 823/1389/16.

Отже відповідно до наведеного нормативного регулювання податкових правовідносин, у цій справі суд перевіряє реальність господарських правовідносин позивача з його контрагентами з урахуванням поданих сторонами доказів, щодо оцінки яких виник спір, протягом періоду, який перевірявся контролюючим органом.

Як убачається зі змісту Акта перевірки, відповідачем установлено неможливість здійснення господарських операції з ідентифікованим товаром у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва, яка доказується щодо СГ ланцюга (з урахуванням їх місця у ланцюгу).

Крім того, контролюючим органом установлено невідповідність паспортів якості та сертифікаційних документів, дефектність товарно-транспортних документів, що не підтверджує факт здійснення перевезень та фізичного руху товару.

Так, з матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «НОРД ТРЕК» та ТОВ «СПЕЦСІТІ ГРУП» укладено договір поставки нафтопродуктів від 24.07.2020 за № 24-07/20-ССГ, предметом якого є поставка товарів, визначених специфікаціями (а.с. 119-123 том 3).

На підтвердження реальності господарських операції з ТОВ «СПЕЦСІТІ ГРУП» позивачем надано до суду:

- специфікації на поставку бітуму № 4-68 (а.с. 124-188 том 3);

- видаткові накладні: від 04.08.2020 №28, від 05.08.2020 №29, №30 від 06.08.2020, №31 від 06.08.2020, №32 від 07.08.2020, №33 від 07.08.2020, №34 від 09.08.2020, №35 від 10.08.2020, №36 від 11.08.2020, №39 від 15.08.2020, №40 від 16.08.2020, №41 від 18.08.2020, №42 від 18.08.2020, №45 від 20.08.2020, №46 від 20.08.2020, №48 від 21.08.2020, №47 від 21.08.2020, №49 від 23.08.2020, №50 від 23.08.2020, №51 від 23.08.2020, №52 від 24.08.2020, №53 від 25.08.2020, №54 від 26.08.2020, №55 від 27.08.2020, №56 від 27.08.2020, №57 від 27.08.2020, №58 від 28.08.2020, №58 від 29.08.2020, №62 від 31.08.2020, №63 від 31.08.2020, №65 від 01.09.2020, №67 від 02.09.2020, №68 від 03.09.2020, №71 від 06.09.2020, №72 від 06.09.2020, №75 від 09.09.2020, №76 від 10.09.2020, №77 від 10.09.2020, №78 від 11.09.2020, №79 від 12.09.2020, №80 від 12.09.2020, №81 від 12.09.2020, №84 від 15.09.2020, №85 від 15.09.2020, №86 від 17.09.2020, №87 від 18.09.2020, №90 від 20.09.2020, №89 від 20.09.2020, №91 від 20.09.2020, №93 від 24.09.2020, №94 від 24.09.2020, №95 від 26.09.2020, №96 від 27.09.2020, №97 від 27.09.2020, №100 від 30.09.2020, №101 від 30.09.2020, №102 від 30.09.2020, №103 від 02.10.2020, №105 від 03.10.2020, №107 від 06.10.2020, №108 від 06.10.2020, №117 від 10.12.2020, №118 від 13.12.2020, №119 від 15.12.2020, №121 від 22.12.2020 (а.с. 133, 138, 143, 148, 153, 158, 163, 168, 173, 178, 183, 188, 193, 198, 203, 208, 213, 218, 223, 228, 233, 238, 243, 248, 253, 258, 263, 268, 273, 278, 283, 288, 293, 298, том 1; 4, 9, 14, 19, 24, 29, 34, 39, 44, 49, 54, 59, 64, 69, 74, 79, 84, 89, 94, 99, 104, 109, 114, 119, 124, 129, 134, 139, 144, 149, 154 том 2);

- податкові накладні: від 04.08.2020 № 9, від 05.08.2020 № 10, від 06.08.2020 № 8, від 06.08.2020 №11, 07.08.2020 №12, від 07.08.2020 №13, від 09.08.2020 №14, від 10.08.2020, №15, від 11.08.2020 №16, від 15.08.2020 №19, від 16.08.2020 №20, від 18.08.2020 №21, від 18.08.2020 №22, від 20.08.2020 №25, від 20.08.2020 №26, від 21.08.2020 №27 від 22.08.2020 №28, від 23.08.2020 №30, від 23.08.2020 №31, від 25.08.2020 №33, від 23.08.2020 №29, від 24.08.2020 №32, від 26.08.2020 №34, від 27.08.2020 № 35, від 27.08.2020 № 37, від 27.08.2020 № 36, від 28.08.2020 № 38 від 29.08.2020 № 39, від 31.08.2020 №42, від 31.08.2020 №43, від 01.09.2020 №45, від 02.09.2020 №47, від 03.09.2020 №48, від 06.09.2020 №51, від 06.09.2020 №52, від 09.09.2020 №55, від 10.09.2020 №56, від 10.09.2020 №57, від 11.09.2020 №58, від 12.09.2020 №59, від 12.09.2020 №60, від 12.09.2020 №61, від 15.09.2020 №65, від 15.09.2020 №64, від 17.09.2020 №66, від 18.09.2020 №67, від 20.09.2020 №69, від 20.09.2020 №70, від 20.09.2020 №71, від 24.09.2020 №73, від 24.09.2020 №74, від 26.09.2020 №75, від 27.09.2020 №76, від 27.09.2020 №77, від 30.09.2020 №80, від 30.09.2020 №81, від 30.09.2020 №82, від 02.10.2020 №83, від 03.10.2020 №85, від 06.10.2020 №87, від 06.10.2020 №89, від 10.12.2020 №99, від 13.12.2020 №100, від 15.12.2020 №101, від 22.12.2020 №103, (а.с. 136, 141, 146, 151, 156, 161, 166, 171, 176, 181, 186, 191, 196, 201, 206, 211, 216, 221, 226, 231, 236, 241, 246, 251, 256, 261, 266, 271, 276, 281, 286, 291, 296 том 1; 2, 7, 12, 22, 27, 32, 37, 42, 47, 52, 57, 62, 67, 72, 77, 82, 87, 92, 97, 102, 107, 112, 117, 122, 127, 132, 137, 142, 147, 152, 158 том 2);

- квитанції про реєстрацію податкових накладних (а.с. 137, 142, 147, 152, 157, 162, 167, 172, 177, 182, 187, 192, 197, 202, 207, 212, 217, 222, 227, 232, 237, 242, 247, 252, 257, 262, 267, 272, 277, 282, 287, 292, 297 том.1; 3, 8, 13, 18, 23, 28, 33, 38, 43, 48, 53, 58, 63, 68, 73, 78, 83, 88, 93, 98, 103, 108, 113, 118, 123, 128, 133, 138, 143, 148, 153, 159 том 2);

- паспорти №997, №1030, №1050, №1060, №1070, №1113, №1150, №1147, №1176, №1179, №1212, №1215, №1201, №1241, №1245, №1253, №1265, №1280, №1294, №1299, №1311, №1323, №1335, №1364, №1370, №1399, №1408, №1432, №1450, №1472 №1490, №1525 №1530, №1567, №1588, №1592, №1623, №1636, №1654, №2229, №2254, №2269 (а.с. 135, 140, 145, 150, 155, 160, 165, 170, 175, 180, 185, 190, 195, 200, 205, 210, 215, 220, 225, 230, 235, 240, 245, 250, 255, 260, 265, 270, 275, 280, 285, 290, 295 том 1; а.с. 1, 6, 11, 16, 21, 26, 31, 36, 41, 46, 51, 56, 61, 66, 71, 76, 81, 86, 91, 96, 101, 106, 111, 116, 121, 126, 131, 136, 141, 146, 151, 157 том 2);

- товарно-транспортні накладні: від 04.08.2020 №ССГ-04/08-1, від 05.08.2020 №ССГ-05/08-1, від 06.08.2020 №ССГ-06/08-2, №ССГ-06/08-1 від 06.08.2020, №ССГ-07/08-1 від 07.08.2020, від 07.08.2020 №ССГ-07/08-2, від 09.08.2020 №ССГ-09/08-1, від 10.08.2020 №ССГ-10/08-1, від 11.08.2020 №ССГ-11/08-1, від 15.08.2020 №ССГ-15/08-1, від 16.08.2020 №ССГ-16/08-1, від 18.08.2020 №ССГ-18/08-1, від 18.08.2020 №ССГ-18/08-2, від 20.08.2020 №ССГ-20/08-2, від 20.08.2020 №ССГ-18/08-3, від 21.08.2020 №ССГ-21/08-1, від 21.08.2020 №ССГ-21/08-2, від 23.08.2020 №ССГ-23/08-2, від 23.08.2020 №ССГ-23/08-3, від 25.08.2020 №ССГ-25/08-1, від 23.08.2020 №ССГ-23/08-1, від 24.08.2020 №ССГ-24/08-1, від 26.08.2020 №ССГ-26/08-1, від 27.08.2020 №ССГ-27/08-1, від 27.08.2020 №ССГ-27/08-1, від 27.08.2020 №ССГ-27/08-3, від 28.08.2020 №ССГ-28/08-1, від 29.08.2020 №ССГ-29/08-2, від 31.08.2020 №ССГ-31/08-2, від 31.08.2020 №ССГ-31/08-3, від 01.09.2020 №ССГ-01/09-1, від 06.09.2020 №ССГ-06/09-1, від 06.09.2020 №ССГ-06/09-2, від 09.09.2020 №ССГ-09/09-1, від 10.09.2020 №ССГ-10/09-2, від 10.09.2020 №ССГ-10/09-3, від 11.09.2020 №ССГ-11/09-1, від 12.09.2020 №ССГ-12/09-1, від 12.09.2020 №ССГ-12/09-2, від 12.09.2020 №ССГ-12/09-3, від 15.09.2020 №ССГ-15/09-1, від 15.09.2020 №ССГ-15/09-3, від 17.09.2020 №ССГ-17/09-1, від 18.09.2020 №ССГ-18/09-1, від 20.09.2020 №ССГ-20/09-2, від 20.09.2020 №ССГ-20/09-1, від 20.09.2020 №ССГ-20/09-3, від 24.09.2020 №ССГ-24/09-2, від 24.09.2020 №ССГ-24/09-1, від 26.09.2020 №ССГ-26/09-1, від 27.09.2020 №ССГ-27/09-1, від 27.09.2020 №ССГ-27/09-2, від 29.09.2020 №ССГ-29/09-1, від 30.09.2020 №ССГ-30/09-2, від 30.09.2020 №ССГ-30/09-3, від 02.10.2020 №ССГ-02/10-1, від 03.10.2020 №ССГ-03/10-1, від 05.10.2020 №ССГ-05/10-2, від 06.10.2020 №ССГ-06/10-1, від 10.12.2020 №ССГ-10/12-1, від 13.12.2020 №ССГ-13/12-1, від 15.12.2020 №ССГ-15/12-1, від 22.12.2020 №ССГ-22/12-2 (а.с. 134, 139, 144, 149, 154, 159, 164,169, 174, 179, 184, 189, 194, 199, 204, 209, 214, 219, 224, 229, 234, 239, 244,249, 254, 259, 264, 269, 274, 279, 284, 289, 294, 299 том 1; 5, 10, 15, 20, 25, 30, 35, 40, 45, 50, 55, 60, 65, 70, 75, 80, 85, 90, 95, 100, 105, 110, 115, 120, 125, 130, 135, 140, 145, 150, 155 том 2);

- сертифікати відповідності (а.с. 156 том.1);

- акти приймання матеріалів №279 від 22.12.2020 (а.с. 161 том 2);

- акти звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2020 та станом на 01.01.2021 (а.с. 97-100 том 3);

- платіжні доручення (а.с. 101-118 том 3);

- оборотно-сальдові відомості по рахунку №631 (а.с. 189-192 том 3).

Також судом установлено, що 22.09.2020 між ТОВ «НОРД ТРЕК» та ТОВ «Газоторгова компанія» укладено договір поставки нафтопродуктів, предметом якого є постачання нафтопродуктів (а.с. 168-172 том 2).

Відповідно до змісту додаткових угод № 1 від 22.09.2020, №2 від 25.09.2020, №3 від 26.09.2020 ТОВ «Газоторгова компанія» (постачальник) зобов`язується поставити ТОВ «НОРД ТРЕК» бітуму нафтового дорожнього модифікованого (а.с. 173-175 том 2)

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Газоторгова компанія» позивачем надано до суду:

- видаткові накладні: №231 від 23.09.2020, від 25.09.2020 №232, від 26.09.2020 №239, від 27.09.2020 №240, від 28.09.2020 №243 (а.с. 176, 182, 188, 200 том 2);

- товарно-транспортні накладні: від 23.09.2020 №120, від 25.09.2020 №124, від 26.09.2020 №127, від 27.09.2020 №129, від 28.09.2020 №133 (а.с. 179, 189, 195, 201 том 2);

- сертифікати відповідності (а.с. 178, 185, 190, 197, 202 том 2);

- паспорти якості №06-05/01 від 06.05.2021 (а.с. 179, 184, 191, 196, 203 том 2);

- податкові накладні: від 23.09.2020 №71 від 25.09.2020 №78, від 26.09.2020 №79, від 27.09.2020 №80, 28.09.2020 №82 (а.с. 180, 186, 192, 198, 204 том 2);

- квитанції про реєстрацію податкових накладних (а.с. 181, 187, 193, 199, 205 том 2);

- акт звірки взаєморозрахунків (а.с.206 том 2);

- платіжні доручення: №842 від 28.09.2020, №867 від 29.09.2020, №971 від 12.10.2020 (а.с. 207-209 т. 2);

- оборотно-сальдову відомість по рахунку №631 (а.с. 210 том 2).

Крім того, судом установлено, що 15.09.2019 між ТОВ «НОРД ТРЕК» та ТОВ «Шостстройресурс» укладено договір поставки будівельних матеріалів, предметом якого є постачання будівельних матеріалів (а.с. 250-254 том 2).

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Шостстройресурс» позивачем надано до суду:

- специфікації: №7 від 06.11.2019, №8 від 10.11.2019, №9 від 18.11.2019 (а.с. 255-257 том 2);

- видаткові накладні: №РН-0000083 від 06.11.2019 №РН-0000092 від 18.11.2019, №РН-0000097 від 10.11.2019, №РН-0000098 від 18.11.2019, №РН-0000099 від 18.11.2019 (а.с. 211, 215, 220, 225 том 2);

- податкові накладні: від 18.11.2019 №18 від 18.11.2019 №19, від 18.11.2019 №22, від 06.12.2019 №8, від 10.12.2019 №12 (а. с. 214, 218, 223, 228, 233 том 2);

- квитанції про реєстрацію податкових накладних (а.с. 219, 224, 229, 234 том 2);

- паспорти: №1780, 1878, 1891 (а.с. 213, 217, 222, 227, 232 том 2);

- акти прийому-передачі товару: від 06.11.2019, від 10.11.2019, від 18.11.2019 (а.с. 212, 216, 221, 226, 231 том 2);

- обротно-сальдову відомість по рахунку №631 (а.с. 258 том 2);

- платіжні доручення: №251 від 11.06.2020, №268 від 05.11.2019, № №207 від 04.06.2020, №218 від 04.06.2020, №189 від 28.05.2020, №128 від 08.05.2020, №119 від 06.05.2020, №114 від 06.05.2020, №45 від 23.03.2020, №10 від 29.01.2020, №359 від 27.12.2019, №323 від 06.12.2019, №313 від 03.12.2019 (а.с. 237-249 том 2);

- акти взаємних розрахунків станом на 01.12.2019 та станом 01.01.2021 (а.с. 235, 236 том 1).

Придбаний у зазначених контрагентів бітум в подальшому був використаний позивачем для виготовлення асфальтної суміші, яку реалізовано таким контрагентам: ТОВ «Автомагістраль-Південь» ТОВ «БАХМАЧГАЗБУДСЕРВІС» , ТОВ «Торговий дім «Дінастія», ТОВ «БУДЛІДЕР 17» , ТОВ «ШБУ -77».

Наведені факти підтверджуються наданими позивачем відповідними первинними документами, зокрема: видатковими накладними, актами приймання матеріалів (а.с. 160, 165-167 том 2, 1-97 том 3).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону №996-XIV, статті 44 Податкового кодексу України спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, які призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, наведеними в постановах від 24.04.2018 у справі № 808/1077/17, від 24.04.2018 у справі № 808/1077/17.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за правочинами, укладеними з контрагентами, іншого результату, ніж поставки товару (послуг) та отримання прибутку.

Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару (послуг) визнаються належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

Рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю "НОРД ТРЕК" є свідченням про те, що господарські операції призвели до реальних змін майнового стану платника податків і, відповідно, свідчить про реальність (фактичність) таких операцій.

Долучені позивачем до матеріалів справи копії належним чином оформлених документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не надано достатніх доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Будь-яких зауважень щодо невідповідності вимогам чинного законодавства наданих податкових чи видаткових накладних акт перевірки не містить. Натомість висновки контролюючого органу про порушення податкового законодавства позивачем ґрунтуються на податковій інформації щодо контрагентів позивача.

Проте посилання контролюючого органу на податкову інформацію відносно контрагентів позивача, як підтвердження неможливості здійснення господарських операцій між позивачем та такими контрагентами, є безпідставним, оскільки така інформація призначена для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу і носить виключно інформативний характері, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом.

До аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 18.12.2019 у справі № 825/3891/14 та від 22.11.2019 у справі № 817/2887/14.

Позивач, як платник податку, не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками чи покупцями товару (робіт, послуг) у ланцюгу вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків від можливої неправомірної діяльності контрагента.

За умови подання платником податку на додану вартість належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми податку на додану вартість податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України, задекларований податковий кредит вважається підтвердженим (правомірним), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Це відповідає нормі абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Така норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексу України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов`язання зі сплати податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Будь-яке автоматизоване співставлення чи дані, отримані з автоматизованих систем контролюючого органу, не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

У той же час порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК, зокрема, в постановах від 18.05.2018 у справі № П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі № 802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі № 2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі № 826/9039/16, від 18.11.2019 у справі № 808/3356/17, від 17.09.2019 у справі № 500/2733/18.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу не є вичерпними ознаками нереальності вчинених господарських операцій, якщо з інших даних убачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу, а основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. У свою чергу, доказів проведення перевірки, яка б встановила факт неможливості контрагентами позивача вчиняти зазначені вище правочини, відповідачем до суду не надано.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 815/225/17, від 06.02.2018 у справі № 804/4940/14, від 30.01.2018 у справі № 2а/1770/3360/12, від 19.06.2018 у справі № 826/7704/16.

Також, з урахуванням того, що податкові накладні по ТОВ «НОРД ТРЕК» зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних після 01.07.2017, до таких податкових накладних застосовуються правила, визначені пунктом 201.10 ст. 201 ПК України, відповідно до яких податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, для покупця таких товарів/послуг є достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірності висновків Акта № 3830/18-28-07-04/42579826/107 від 30.07.2021 про порушення позивачем норм податкового законодавства та, як наслідок, про наявність правових підстав для збільшення грошових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 4070574,00 грн, визначених податковим повідомленням-рішенням № 648318280704 від 30.09.2021.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов`язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням № 648318280704 від 30.09.2021 унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 407057,40 грн, зазначених у такому податковому повідомленні-рішенні.

Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 1-5 статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 1-5 статті 134 КАС України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до суду: договір про надання правових послуг № 09-02/22 від 09.02.2022 між ТОВ "НОРД ТРЕК" та Адвокатським бюро «Віктор Васильцов і партнери», в особі керуючого Васильцова В. М. (далі - адвокат) (т. 1 а.с. 18-23), акт наданих послуг від 11.02.2022 (далі - Акт (а.с. 24 том 1), рахунок-фактуру № СФ-0000002 від 09.02.2022 (а.с. 25 том 1), платіжне доручення від 10.02.2022 за № 1385 про сплату ТОВ «НОРД ТРЕК» коштів у сумі 40000,00 грн (а.с. 26 том 1), ордер на надання правничої (правової) допомоги, виданий адвокатом (а.с. 16 том 1).

Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.

Так, згідно з п.п. 1.1.1 договору про надання правових послуг адвоката предметом договору є представництво і забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у статусі позивача у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції за позовом ТОВ «НОРД ТРЕК» у справі про скасування податкового повідомлення-рішення № 648318280704 від 30.09.2021.

Порядок оплати послуг визначено пунктом 4 Договору.

Так, указаним пунктом установлено, що клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги в сумі 40000,00 грн (а.с. 21 том 1).

Відповідно до Акта наданих послуг ТОВ «НОРД ТРЕК» прийняв, а адвокат Васильцов В. передав виконані роботи на суму передоплати за Договором в розмірі 100 % вартості договору в сумі 40000,00 грн, а саме: надання професійної допомоги згідно з договором № 09-02/22 від 09.02.2022 (підготовка, складання, подання до суду позову з додатками, консультації клієнта з правових аспектів позову, представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, слід враховувати, що на підтвердження надання клієнту консультацій з правових аспектів позову представником позивача не було долучено доказів, які б свідчили на користь того, що адвокатом надано обумовлені договором консультації, як і не обґрунтовано необхідності (доцільності) надання таких консультацій.

Враховуючи наведене, предмет спірних правовідносин, рівень складності справи, її значення для репутації позивача, а також наявність значного обсягу судової практики з цього питання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір витрат на правничу допомогу позивача має становити 20000,00 грн.

Такий розмір є співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також значенням справи для сторони.

Щодо доводів відповідача про те, що матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, колегія суддів звертає увагу, що саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Частина четверта статті 134 КАС України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Отже, ураховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Отже доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги містить виключно суб`єктивне бачення відповідачем обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, відтак підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.09.2022 по справі № 480/3837/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`яноваСудді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 12.05.2023 року