Рішення

від 09.05.2023 по справі 755/2601/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/2601/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" травня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

у с т а н о в и в :

27.02.2023 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 37800,00 грн.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивач був звільнений з посади озеленювача 2 розряду 11.06.2021 року. Згідно власної заяви позивач просив звільнити його за власним бажанням та здійснити повний остаточний розрахунок на момент звільнення. Проте відповідач розрахунку при звільненні не здійснив, тому позивач був вимушений звернутись до суду. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22.11.2021 року стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати у розмірі 22985,71 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.12.2022 року стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 1600,00 грн. Отже, колишнім роботодавцем не було вчасно виплачено заборгованість по заробітній платі в загальній сумі 24585,71 грн. Повний та остаточний розрахунок з позивачем відбувся 17.02.2023 року. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 09.02.2022 року у справі №213/718/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі №810/451/17. Щодо строків звернення з відповідним позовом до суду позивач посилається на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №204/3645/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, а також зазначає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені ст. 233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину. Факт несвоєчасного розрахунку при звільненні та сума заборгованості, що складає 24585,71 грн., підтверджені чинними рішеннями Дніпровського районного суду м. Києва. Оскільки відповідач відмовився повідомити посадовий оклад та він не зазначений у наказі про прийняття на роботу, позивач здійснює розрахунок середньої заробітної плати з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час звільнення у сумі 6000,00 грн. За проведеними позивачем розрахунками, виходячи із розміру середньої заробітної плати та строку затримки розрахунку при звільненні, компенсація заробітної плати за період з 11.06.2021 року по 17.02.2023 року становить 129000,00 грн. При цьому, позивач приймає до уваги правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 року у справі №213/718/20 та від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначає, що законодавець також самостійно, задля уникнення несправедливості, ввів обмеження на суму, що може бути стягнута при затримці розрахунку при звільненні і наразі необхідно виплачувати працівникам середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. За наведених обставин позивач здійснює розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 12.06.2021 року по 11.12.2021 року, що дорівнює 126 робочим дням. Середня заробітна плата за один робочий день становить 300,00 грн. (12000 : 40 = 300). Таким чином, компенсація заробітної плати за вказаний період дорівнює 37800,00 грн. (126 х 300). Позивач просить врахувати повну бездіяльність роботодавця щодо сплати коштів в момент звільнення та необхідність звернення до суду, значний розмір простроченої заборгованості (24585,71 грн.), тривалий період прострочення, що склав загалом 617 календарних днів, а також те, що з вимогою про стягнення відповідних сум позивач звертався до суду одразу після звільнення, а саме через 10 днів. Крім того, позивач був вимушений витрачати додаткові кошти та час на судові процеси, а також позбавлення його законного заробітку за 4 місяці і неможливість його отримання протягом значного періоду, що призвело до додаткових пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат. Позивач вказує, що розмір заборгованості складає 24585,71 грн., а загальна сума середнього заробітку за весь час затримки при звільненні - 129600,00 грн., і ці суми дійсно є неспівмірними. Поряд із цим, з урахуванням законодавчого обмеження у 6 місяців, сума у розмірі 37800,00 грн., з огляду на розмір заборгованості відповідача на момент звільнення, його бездіяльність та тривалий період затримки, є співмірною та справедливою сумою.

Ухвалою суду від 03.03.2023 року відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

29.03.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позивач не працював на підприємстві жодної хвилини, не виконував роботу, передбачену його посадовими обов`язками, та був присутнім лише 10.02.2021 року у день підписання заяви про прийняття на роботу і видачі наказу про його призначення. В подальшому позивач жодного разу не з`являвся на підприємстві, про що зазначено у рішенні Дніпровського районного суду м. Києва в справі №755/2753/22. Позивач використовує стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця та має на меті відшкодувати нібито завдані збитки від порушення його майнових прав. При цьому, судом має бути враховано, що така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця. Стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично не виплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням цивільного судочинства, є неспівмірним із тією шкодою яку, на думку позивача, йому було завдано. Позивач не мав наміру працювати на підприємстві, при призначення на посаду він не вказав про подальше навчання та взяття відпустки, тому відповідач вважає, що метою працевлаштування відповідача була саме грошова винагорода від роботодавця, оскільки ним завчасно було сплановано лікарняний та отримання довідки-виклику на навчання з 04.02.2021 року. На думку відповідача, позивач зловживає своїми правами, оскільки має намір фінансового збагачення за рахунок відповідача, не виконуючи при цьому трудових зобов`язань жодного дня. Стягнені за рішеннями суду заборгованості із заробітної плати були виплачені позивачу 10.02.2022 року та 17.02.2023 року. Позивача було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України 16.06.2021 року, а з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні останній звернувся до суду лише 27.02.2023 року, обставини, що перешкоджали йому звернутись до суду позивач не навів. Зазначене свідчить про свідоме затягування позивачем часу для звернення до суду з метою штучного збільшення періоду відповідальності відповідача. Відповідач просить суд врахувати правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 щодо зменшення за певних умов розміру відшкодування. Відповідач вважає, що в даному випадку слід врахувати нетривалий час затримки розрахунку при звільненні, а також час протягом якого позивач не звертався до суду із відповідним позовом щодо невиплати належних йому сум при звільненні, що в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призведе до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника i до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідач вказує, що розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача має повністю відповідати принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, оскільки саме позивач не вживав дій протягом тривалого строку щодо нарахування та стягнення належних йому сум, а також слід врахувати, що позивач жодного дня фактично на підприємстві не працював.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

За даними Єдиного Державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22.11.2021 року у справі №755/10336/21 стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за період додаткової відпустки у зв`язку із навчанням у розмірі 22985,71 грн. з перерахуванням обов`язкових до сплати в бюджет платежів (а.с. 24-30).

Згідно наявного в матеріалах справи викопіювання із руху коштів по картці позивача, грошові кошти у сумі 22985,71 грн. виплачені позивачу 14.02.2022 року (а.с. 10).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києві від 18.10.2022 року у справі №755/2753/22 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суд дійшов висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, а за встановлених судом обставин вірним способом захисту є визнання незаконним наказу про звільнення, визнання формулювання причин звільнення неправильним, зобов`язання внести зміни до трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 18-23).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.12.2022 року у справі №755/10611/22, визнано незаконним та скасовано наказ №60-ОСвід 16.06.2021 року КП по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва про звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважних причин (п. ст. 40 КЗпП України), змінено формулювання і дату звільнення звільнивши позивача з 11.06.2021 року за власним бажанням (ст. 38 КзпП України), стягнуто з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 1600,00 грн. (а.с. 6-9).

Кошти у розмірі 1600,00 грн. надійшли на картковий рахунок позивача 17.02.2023 року, що підтверджується роздруківкою виписки про рух коштів на картковому рахунку позивача (з.б.а.с. 9).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Частиною 1 ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно положень ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Зміст рішень Дніпровського районного суду м. Києва від 22.11.2021 року у справі №755/10336/21 та від 28.12.2022 року у справі №755/10611/22 свідчить про те, що указані в рішеннях суду суми з урахуванням законодавчо встановлених вимог порядку сплати, мали бути виплачені позивачу у день його звільнення - 11.06.2022 року.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Слід зазначити, що Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року, яким обмежено період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, набрав чинності 19.07.2022 року.

Нормами КЗпП України не визначено правила дії його норм у часі у разі коли правовідносини виникли до внесення змін та продовжують існувати після набрання змінами до нього законної сили.

У даному випадку обов`язок відповідача щодо сплати працівнику всіх належних йому сум при звільненні виник до внесення змін у ст. 117 КЗпП України (11.06.2021 року) і остаточний розрахунок з позивачем відбувся 17.02.2023 року, тобто після набрання чинності змінами до вказаної норми закону.

Статтею 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При цьому, згідно ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

У даному випадку, із урахуванням викладених обставин, суд застосовує аналогію закону, а саме положення ЦК України щодо застосування його норм до відносин, які виникли та продовжують існувати на день набрання цим кодексом законної сили, оскільки ЦК України є найбільш наближеним до застосування при вирішенні трудових спорів.

Пунктом 4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Ураховуючи викладене, при вирішенні цього спору по суті, суд застосовує положення ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року, який набрав чинності 19.07.2022 року.

За ведених умов, у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України, відповідач має своїм обов`язком сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.06.2021 року по 12.12.2021 року, тобто за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку.

Згідно п. 1 розділу 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року (з наступними змінами та доповненнями), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до п. 2 розділу 2 Порядку, якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

За змістом п. 4 розділу 2 Порядку, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Оскільки, позивач до працевлаштування на підприємство відповідача не працював, а також не мав заробітної плати у відповідача, адже після призначення перебував на лікарняному, а потім у додатковій відпустці в зв`язку з навчанням до дати його звільнення за власним бажанням 11.06.2021 року, і суду не надано даних про розмір посадового окладу позивача, при здійсненні нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить із розміру мінімальної заробітної плати.

У період з 01.01.2021 року по 30.11.2021 року мінімальна заробітна плата становила 6000,00 грн. і за правилами п. 4 розділу 2 Порядку нарахування має здійснюватися шляхом множення мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Отже, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виглядає наступним чином: 6000,00 грн. (розмір мінімальної заробітної плати) х 6 (кількість місяців у розрахунковому періоді згідно положень ст. 117 КЗпП України) = 36000,00 грн.

У своїй постанові від 26.06.2019 року в справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відзначила наступне:

71. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

75. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

76. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

77. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

82. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

83. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

84. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

85. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

86. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

У справі, що розглядається, суд дійшов висновку про необхідність зменшення суми стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні взявши до уваги наступне:

- між сторонами у справі після прийняття роботодавцем рішення про звільнення позивача за прогул без поважних причин, існувало кілька трудових спорів щодо належних позивачу сум при звільненні та їх розміру, підстав і дати звільнення. Крім того, рішенням суду від 18.10.2022 року у справі №755/2753/22 позивачу було відмовлено у задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із обранням саме працівником невірного способу захисту його прав;

- сума у розмірі 22985,71 грн. сплачена роботодавцем працівнику 14.02.2022 року, тобто за рік до звернення позивача до суду із цим позовом;

- суму у розмірі 1600,00 грн. сплачено позивачу 17.02.2023 року, тобто протягом 20 днів з дня набрання рішенням суду законної сили, та як вбачається, в межах вирішення підприємством питання про нарахування працівникам першої частини заробітної плати за поточний місяць;

- рішенням суду від 22.11.2021 року у справі №755/10336/21 позовні вимоги про стягнення заробітної плати за час додаткової відпустки задавлено частково;

- розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є непропорційним та неспівмірним із сумою невиплачених позивачу коштів при звільненні;

- позивач після звільнення його за прогул без поважних причин звернувся до суду 21.06.2021 року із позовом про стягнення заробітної плати за період додаткової відпустки, хоча користуючись принципом добросовісності не був позбавлений можливості заявити одночасно вимоги про зміну дати і формулювання звільнення, стягнення не виплачених при звільненні сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на дату ухвалення у справі рішення.

Суд, ураховуючи наведені вище обставини, керуючись принципами справедливості, пропорційності, розумності, дотримання балансу між інтересами працівника та роботодавця, ураховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, дії позивача та відповідача, характер заборгованості, вважає, що стягнення з відповідача повного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні буде непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.

У даному випадку суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи й критеріям, вказаним у наведений вище постанові Великої Палати Верховного Суду, буде визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу і присуджених до стягнення коштів у сумі 24585,71 грн. (з урахування необхідності сплати обов`язкових податків та зборів), що відповідає сумі заборгованості встановленої рішеннями Дніпровського районного суду м. Києва.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачений останнім судовий збір пропорційно до частини задоволених позовних вимог, що становить 65%, відповідно сума судового збору до стягнення становить 799,04 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 19, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 21, 36, 38, 47, 116, 117 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 24585 (двадцять чотири тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять) грн. 71 коп. з урахування обов`язкових податків та зборів.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 697 (шістсот дев`яносто сім) грн. 84 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Текст рішення складений 09.05.2023 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва (м. Київ, вул. Дмитрівська, 16а, код ЄДРПОУ 03359701).

Суддя -