Ухвала

від 12.05.2023 по справі 357/5520/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/5520/23

Провадження № 2/357/1823/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2023 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Кошель Б. І. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа ОСОБА_2 про зняття арешту з майна,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із вищевказаним позовом, який мотивує тим що, постановою районного відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції серії АА№866178 від 28.01.2010 року було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 . Арешт було накладено в межах виконання виконавчого напису №8892, вчиненого 02.10.2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про звернення стягнення на належне ОСОБА_1 майно у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,1487 га за тією ж адресою, кадастровий номер 3220489701:03:027:0016, в рахунок погашення боргу в сумі 1 756 023,62 грн. на користь АТ «ОТП Банк». Вказаний виконавчий напис було повернуто стягувачу з підстав, передбачених п. 9 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час прийняття постанови). 04.10.2016 року виконавчий напис нотаріуса №8892 від 02.10.2009 року повторно надійшов на примусове виконання до відділу ДВС, однак 13.09.2017 року був повернутий стягувачу без виконання, оскільки під час перевірки матеріалів виконавчого провадження виявлено, що останній не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Окрім того, позивач зазначає, що станом на сьогодні борг перед стягувачем ОСОБА_2 ним повністю погашено. Представник позивача звертався до Білоцерківського відділу ДВС із заявою про зняття арешту, однак йому було повідомлено, що підстави для зняття арешту з нерухомого майна, передбачені ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні, відсутні відомості про сплату боргу на користь стягувача. Посилаючись на те, що стягувачем не було повторно пред`явлено виконавчий напис, вчинений нотаріусом, до виконання, а наявність арешту на майно впливає на його правомочності як власника, просив зняти арешт з майна, який було накладено в межах виконавчого провадження районним відділом ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №866178, виданої 28.01.2020 року, на належні ОСОБА_1 будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 3220489701:03:027:0016 площею 0,1487 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Згідно із ч. 1ст. 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Овдієнко Я.В. серії АА №866178 від 28.01.2010 року, з примусового виконання виконавчого напису №8892, виданого 02.10.2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» боргу в сумі 1 756 023,62, було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження - боржником.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено запис про обтяження нерухомого майна, тип обтяження «арешт нерухомого майна», реєстраційний номер обтяження 9584015, власник ОСОБА_1 , запис внесено реєстратором Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» на підставі постанови Районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції серії АА №866178 від 28.01.2010 року

03 березня 2023 року ОСОБА_1 подав заяву до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про зняття обтяжень з нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

У разі, якщо позивач є боржником у виконавчому провадженні, спір не пов`язаний з належністю майна, на яке накладено арешт, тому позивач не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі № 201/10187/18, провадження № 61-6651св19.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021, справа № 712/12136/18.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, відкритому на виконання виконавчого напису приватного нотаріуса.

Юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання.

Отже, при визначенні юрисдикції суду щодо спору необхідно встановити, на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження.

Згідно з положеннями ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчих написів нотаріусів; посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами у передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й рішення інших органів.

Приписами ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими органами, такі заяви учасників виконавчого провадження мають розглядатися у порядку, передбаченому статтею 287 КАС України.

Крім того, у пункті 6 абзацу 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 року № 6, не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі й під час виконання виконавчих написів нотаріуса. Такі скарги подаються до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Ураховуючи, що в даному випадку виконавче провадження, в рамках якого накладено арешт на майно, було відкрито з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, позивач, як сторона виконавчого провадження в статусі боржника, має право звернутись до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

Таким чином, у порядку цивільного судочинства розглядаються усі спори, пов`язані із виконанням саме судових рішень, ухвалених судом. Однак, у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень інших органів, такий спір має бути вирішений саме адміністративним судом в силу прямих приписів статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 287 КАС України. Судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 213/2012/16, провадження № 14-13цс18, від 20 вересня 2018 року у справі №324/1018/17, провадження № 14-245цс18, від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17, провадження № 11-1172апп18.

Отже, позов ОСОБА_1 про зняття арешту з майна не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 186 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Беручи до уваги вищевикладене, у відкритті провадження у даній справі слід відмовити.

Керуючись ст. ст.186,448 ЦПК України, суддя,

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу Державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа ОСОБА_2 про зняття арешту з майна.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Б. І. Кошель