Рішення

від 02.05.2023 по справі 368/1306/22

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1306/22

2/368/202/23

Рішення

Іменем України

"02" травня 2023 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі: головуючого судді Кириченка В.І.

при секретарі Марчук Н.М.,

з участю представника позивача адвоката Матюшенкова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлику позовну заяву ОСОБА_1 до Кагарлицької міської ради про визнання в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського ( фермерського ) господарства,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом та просив визнати за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом, право засновника на майнові права щодо Фермерського господарства " ОСОБА_2 ", у тому числі право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 19,8198 га кадастровий номер 3222286800:02:316:0003, яка була виділена для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серії КВ, б/н, виданого 09.04Л997 року Кагарлицькою райдержадміністрацією та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №140, в порядку спадкування після ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивував позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , (далі - Спадкодавець), який був батьком Позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

До моменту смерті, Спадкодавець був головою Фермерського господарства "Дриги Олексія Григоровича".

За життя Спадкодавцю належала: земельна ділянка, загальною площею 2,3900 га, що знаходиться на території Слобідської сільської ради, кадастровий номер 322286800:02:016:0004, цільове призначення: для ведення фермерського господарства, яка належала Спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯА № 340569 та яка була отримана у спадок Позивачем, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.11.2014 року; земельна ділянка, загальною площею 19,8198 га, кадастровий номер: 3222286800:02:316:0003, розташованої за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Слобідська сільська рада, цільове призначення, для ведення фермерського господарства, яка належала Спадкодавцю на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серія КВ, виданого 09.04.1997 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією.

Звернувшись до Кагарлицької держаної нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті Спадкодавця на Земельну ділянку, листом від 08.11.2022 року № 352/02-14, нотаріус повідомив Позивача про те, що спадщина, на яку спадкоємець бажає отримати свідоцтво про право на спадщину, є земельна ділянка, загальною площею 19,8198 га, кадастровий номер: 3222286800:02:316:0003, розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Слобідська сільська рада, цільове призначення, для ведення фермерського господарства, форма власності: державна власність, наданою у користування ОСОБА_2 , на підставі Державного акта на право постійного користування землею, виданого 09.04.1997 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією.

У зв`язку із цим нотаріус вважає, що видати свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначену земельну ділянку загальною, неможливо.

Права позивача стосовно спадкового майна, підлягають захисту у судовому порядку, наступних підстав.

Правовідносини з приводу спадщини регулюються відповідними нормами ЦК України.

Положеннями ст.ст. 1216-1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 -1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1, 4.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею, виданого 09.04.1997 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією, спадкоємцю належала Земельна ділянка загальною площею 24,3 га.

В ході розпаювання вказаної земельної ділянки, її площа зменшилась до

19,8198 га. що підтверджується витягом з державного земельного кадастру від 05.12.2018 року № НВ-3213071782018.

Земельні ділянки, які були приватизовані із спірної Земельної ділянки:

- земельна ділянка, загальною площею 2,3900 га, що знаходиться на території Слобідської сільської ради, кадастровий номер 322286800:02:016:0004, цільове призначення: для ведення фермерського господарства, яка належить Позивачу, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.11.2014 року;

земельна ділянка, загальною площею 2,1800 га, що знаходиться на території Слобідської сільської ради, кадастровий номер 322286800:02:016:0005, цільове призначення: для ведення фермерського господарства, яка належить Позивачу, державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯА № 340568 від 14.03.2005 року.

За положеннями статті 7 ЗК України (на час видачі державного акту - 09.04.1997 рік) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЗК України (на час видачі державного акту - 09.04.1997 рік), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно із ч.1 ст.23 ЗК України (на час видачі державного акту - 09.04.1997 рік), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до статті 131 ЗК України (на час відкриття спадщини - 29.10.2013 рік), громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4.07 ПК України та ч. 2 статті 102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіній) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Постановою Верховної Ради Української PCP від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України N 2201-ХІІ від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадкованого володіння землею; на право постійного володіння землею: на право постійного користування землею.

При цьому, відповідно до пункту 8 постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до оі січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української PCP від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володів земельною ділянкою на праві постійного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.

На відповідні відносини щодо такого користування поширюються гарантії, встановлені статтею і Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громалянам у постійне користування були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право постійного користування земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: і) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідносин з постійного користування землею.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Положення ч. і ст. 15 та ст. 392 ЦК України вказують, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності на встановлена судом.

В ст. 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За таких обставин я вважаю, що вимоги Позивача про визнання права власності в порядку спадкування на Земельну, підлягають захисту у судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду України своєю Постановою від 23.06.2020 року (справа № 179/1043/16-ц) скасувала попередню судову практику щодо припинення права постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою у зв`язку зі смертю фізичної особи, а саме висловила наступну правову позицію: "право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. А тому - спадкування права постійного користування земельною ділянкою має місце.

Згідно з п. 23 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. "Про судову практику у справах про спадкування", у разі відмови нотаріуса і оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ч. і ст. і Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У відповідності до ст. 19 Закону України "Про фермерське господарство", до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, обладнання, а також інші майнові права в тому числі на інтелектуальну власність грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно зі ст. 20 зазначеного Закону, майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, шо входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

Відповідно до ч. і ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц зроблено правовий висновок, згідно якого у випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

У постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (Фермерського) господарства (Фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Оскільки спадкування охоплює перехід всіх прав та обов`язків (за винятком визначених законом, які не можуть входити до складу спадщини ст. 1219 ЦК України), то спадкуванню підлягають і майнові права, які мав спадкодавець. А отже такі права та обов`язки можуть успадковуватись, оскільки вони не припиняються зі смертю спадкодавця, а будуть існувати доти, доки буде існувати юридична особа та до юридичного оформлення прав на неї спадкоємцем.

Представник позивача адвокат Матюшенков Д.В. в судовому засіданні позов підтримав та просив задоволити. Уточнив , що просив визнати за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом, право засновника на майнові права щодо Фермерського господарства " ОСОБА_2 ", а саме право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 19,8198 га кадастровий номер 3222286800:02:316:0003.

Представник відповідача Кагарлицької міської ради Лисова С.М. в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити в задоволенні позову, так як згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 25.11.2014 Позивач став спадкоємцем спадкового майна після смерті ОСОБА_2 . В той же час державний нотаріус Кагарлицької державної нотаріальної контори у своєму листі № 352/02-14 від 08.11.2022 відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку загальною площею 19,8198 га, кадастровий номер 3222286800:02:316:003, розташовану за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Слобідська сільська рада, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, наданою у користування ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею, виданого 09.04.1997 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією.

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").

Статті 27 і 114 ЗК Української PCP від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української PCP від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української PCP від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Зазначений висновокщодо застосуваннянорми правау подібнихправовідносинах викладенийу постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 23червня 2020року усправі №179/1043/16-ц(провадження№ 14-63цс20). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

З огляду на викладене та враховуючи постанову Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 547/362/18, встановлені фактичні обставини справи, Кагарлицька міська рада вважає, що право постійного користування земельною ділянкою не може бути визнано таким, що успадковане позивачем.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України "Про фермерське господарство"). Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину (пункт "а" частини першої статті 14 Закону України "Про фермерське господарство"). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 Закону України "Про фермерське господарство"). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 Закону України "Про фермерське господарство"). До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України "Про фермерське господарство").

За змістом вказаних приписів саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству, а відтак, не може входити до складу спадщини. Припис пункту "а" частини першої статті 14 Закону України "Про фермерське господарство" у частині права членів фермерського господарства відповідно до закону передавати земельні ділянки у спадщину стосується тих ділянок, які належать членам цього господарства на праві власності, та якими фермерське господарство користується на підставі правочинів, вчинених з його членами.

Так як убачається з загальнодоступної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, Селянське (фермерське) "Дриги О.Г.", ідентифікаційний код юридичної особи: 24884647, зареєстроване ОСОБА_2 10.06.1997.

13.11.2013 відбулася зміна керівника Селянського (фермерського) "Дриги О.Г.", засновником (учасником) юридичної особи зареєстрований ОСОБА_1 .

З моменту проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Зазначених висновків дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18: У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перешило після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до стаду спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Отже, у Позивача, який 13.11.2013 став засновником селянського (фермерського) господарства «Дриги О.Г.» немає підстав для звернення до суду, оскільки земельна ділянка загальною площею 19,8198 га, кадастровий номер 3222286800:02:316:003, розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький район, Слобідська сільська рада, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, надана у користування ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею, виданого 09.04.1997 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією, залишається у постійному користуванні Фермерського господарства «Дриги Олексія Григоровича».

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , (далі - Спадкодавець), який був батьком Позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Підтверджується записами в свідоцтві про народження позивача, в свідоцтві про смерть спадкодавця.

Згідно повідомлення державного нотаріуса від 19.04.2023 року спадкова справа відкрита за заявою позивача про прийняття спадщини від 29.01.2014 року , а іншим спадкоємцем є дружина померлого ОСОБА_3 яка відмовилась від прийняття спадщини, подавши про це відповідну заяву від 29.01.2014 року.

Відповідно до ст.ст.1261,1269, 1270 ч.1 ЦК України позивач є сином і єдиним спадкоємцем 1 черги за законом який прийняв спадщину після смерті батька шляхом подачі протягом 6 місців з дня відкриття спадщини заяви до нотаріуса про прийняття спадщини, за відсутності заповіту спадкодавця.

На момент смерті спадкодавця , Спадкодавець був засновником Фермерського господарства " ОСОБА_2 " згідно статуту. Позивач був членом господарства згідно доповнень до статуту і державна реєстрацію змін до статуту вчинив державний реєстратор 10.08.2004 року.

Згідно акту прийому- передачі від 29.04.1997 року ОСОБА_2 передав фермерському господарству " ОСОБА_2 " земельну ділянку площею 24,3 га. яка надана йому згідно розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 25.03.1997 року №140 для ведення селянського ( фермерського ) господарства і яка розташована на теритрії Слобідської сільської ради в межах відповідно до Державного акта на право постійного користування землею, виданого 09.04.1997 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією.

Згідно витягу з державного осіб-підприємців та громадських формувань, Селянське (фермерське) "Дриги О.Г.", ідентифікаційний код юридичної особи: 24884647, зареєстроване ОСОБА_2 10.06.1997.

13.11.2013 відбулася зміна керівника Селянського (фермерського) " ОСОБА_2 ", засновником (учасником) юридичної особи зареєстрований ОСОБА_1 .

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.11.2018 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки проведено державну реєстрацію права власності за фермерським господарством " ОСОБА_2 " на земельну ділянку площею 19,8198 га. кадастровий номер 3222286800:02:316:0003 з вказанням підстав виникнення права, що надана згідно розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 25.03.1997 року №140 для ведення селянського ( фермерського ) господарства і яка розташована на території Слобідської сільської ради відповідно до Державного акта на право постійного користування землею, виданого 09.04.1997 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією.

У відповідності до ст. 19 Закону України "Про фермерське господарство", до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, обладнання, а також інші майнові права в тому числі на інтелектуальну власність грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно зі ст. 20 зазначеного Закону, майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, шо входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

Відповідно до ч. і ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц зроблено правовий висновок, згідно якого у випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

У постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (Фермерського) господарства (Фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Оскільки спадкування охоплює перехід всіх прав та обов`язків (за винятком визначених законом, які не можуть входити до складу спадщини ст. 1219 ЦК України), то спадкуванню підлягають і майнові права, які мав спадкодавець. А отже такі права та обов`язки можуть успадковуватись, оскільки вони не припиняються зі смертю спадкодавця, а будуть існувати доти, доки буде існувати юридична особа та до юридичного оформлення прав на неї спадкоємцем.

У постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відступи від висновків полягають у такому:

51.1. Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

51.2. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

51.3. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила висновки щодо застосування норм права які застосовані судом в цій справі.

57. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

58. Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").

59. Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а такожстаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 рокуне передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

60. За змістом системного тлумачення статей2,4,5,7,8,10,11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей1,5,7,8і12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей31,92 ЗК України від 25 жовтня 2001 рокупісля отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першоюстатті 55 цього кодексуу тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

61. Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений устатті 1219 ЦК України.За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

62. Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина першастатті 20 Закону України "Про фермерське господарство"). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина першастатті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина першастатті 23 того ж Закону).

63. У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник ОСОБА_2 не може бути об`єктом спадкування, так як зазначена особа до її смерті змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. І у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою не входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 та не може бути успадкованим позивачем . Також не може бути успадковане позивачем так як після смерті засновника було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку а не право постійного користування за фермерським господарством, що не оспорювали сторони спору.

Тому в задоволенні позову відмовити повністю.

Керуючись ст.ст.1219, 1225, 1261,1269, 1270 ч.1 ЦК України, ст.ст.2,4,5,7,8,10,11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей1,5,7,8і12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей31,92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, ст.ст.76, 81,263-265, 273 ч.4 ЦПК України, суд,-

вирішив:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 12.05.2023 року.

Суддя В.І. Кириченко