Рішення

від 09.05.2023 по справі 902/368/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" травня 2023 р. Cправа № 902/368/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В., за відсутності сторін

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича комерційна фірма "Селекта", 49051, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 23945022

до Приватного підприємства "Агроцентр "Поділля", 24400, Вінницька обл., Гайсинський р-н, місто Бершадь, вул. Транспортна, будинок 18, ідентифікаційний код юридичної особи 38507551

про стягнення 518 835,41 гривень

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 13.03.2023 надійшла позовна заява № 47/35 від 07.03.2023 (вх. № 355/23 від 13.03.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича комерційна фірма "Селекта" до Приватного підприємства "Агроцентр "Поділля" про стягнення 518 835,41 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № СФ-0000035 від 01.04.2022, у тому числі 381 600,00 гривень основного боргу, 96 193,73 гривень пені, 33 169,22 гривень інфляційних втрат та 7 872,46 гривень 3% річних.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 17.03.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 902/368/23 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання з розгляду справи по суті у справі призначено на 13.04.2023 року о 12:00 год.

10.04.2023 до суду від позивача надійшло клопотання № 52/35 від 06.04.2023 (вх. № 01-34/3355/23 та вх. №01-34/3360/23 від 10.04.2023) про підтримання ним позовних вимог та розгляд справи за відсутності представника позивача.

13.04.2023 судове засідання не відбулось у зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.

Ухвалою від 17.04.2023 сторони повідомлено про призначення судового засідання з розгляду справи по суті у справі № 902/368/23 на 09.05.2023 о 10:00 год.

24.04.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання № 54/35 від 24.04.2023 (вх. № 01-34/4116/23 від 28.04.2023) у якому позивач зазначає про підтримання ним позовних вимог та просить провести розгляд справи за відсутності представника позивача. Ідентичне клопотання надійшло на поштову адресу суду 28.04.2023 року.

На визначену судом дату у судове засідання представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлялися завчасно та належним чином ухвалою суду від 17.04.2023, яку було надіслано на електронну адресу позивача та за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалу отримано відповідачем 21.04.2023, про що свідчить трекінг поштового відправлення № 2101804052125.

Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України сторони було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач, відповідач у свою чергу не скористалися наданим їм правом участі у розгляді справи та їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Судом прийнято також до уваги клопотання позивача № 54/35 від 24.04.2023 про розгляд справи за відсутності представника позивача.

За результатами судового засідання 09.05.2023 судом ухвалено рішення у справі.

З огляду на відсутність сторін, після виходу з нарадчої кімнати, судом долучено вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення до матеріалів справи.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича комерційна фірма "Селекта" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "Агроцентр "Поділля" про стягнення 518 835,41 гривень заборгованості, у тому числі 381 600,00 гривень основного боргу, 96 193,73 гривень пені, 33 169,22 гривень інфляційних втрат та 7 872,46 гривень 3% річних.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу № СФ-0000035 від 01.04.2022 року в частині здійснення своєчасної оплати за отриманий товар.

Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень по суті заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено таке.

01 квітня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича комерційна фірма "Селекта" (далі - позивач, продавець) та Приватним підприємством "Агроцентр "Поділля" (далі - відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу № СФ-0000035 (далі - договір) (т. 1 а.с. 9).

Відповідно пункту 1.1 договору продавець зобов`язується поставити, а покупець - сплатити й прийняти товар у відповідності зі специфікацією, що є невід`ємною частиною договору.

Згідно пункту 1.2 договору сума договору становить 318 000,00 грн. та ПДВ 63 600,00 грн., що загалом складає 381 600,00 грн.

Поставка товару здійснюється на умовах ЕXW м. Синельникове/франко-склад продавця протягом 10 днів з моменту надходження 100% передплати на розрахунковий рахунок продавця (пункт 2.3 договору).

За умовами пункту 3.1 договору покупець здійснює оплату по договору в порядку 100% оплати до 30 червня 2022 року.

Згідно пункту 5.1 договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами.

01.04.2022 року між сторонами підписано також додаток 1 до договору № СФ-0000035 від 01.04.2023, за змістом якого сторонами погоджено поставку зерна Серенада F1 (кукурудза) в кількості 200 тонн на загальну суму 381 600,00 разом з ПДВ (т. 1 а.с. 10).

На виконання укладеного договору, відповідно до додатку № 1, видаткової накладної № РН-0000021 від 01.04.2022 року позивачем передано, а відповідачем отримано товар на загальну суму 381 600,00 гривень (т. 1 а.с. 9-11).

Договір, додаток до договору, видаткова накладна підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача без заперечень та зауважень та скріплені їх печатками.

07.10.2022 року відповідачем надіслано позивачу гарантійний лист № 170, яким останній гарантував оплату заборгованості до 23.12.2022 року (т. 1 а.с. 12).

З огляду на несплату заборгованості 23.11.2022 року позивачем надіслано відповідачу претензію вих. № 88 щодо її оплати (т. 1 а.с. 15-17).

У відповідь на претензію відповідач 27.12.2022 року повторно надіслав гарантійний лист за № 174 від 27.12.2022 року у якому зазначив про визнання ним заборгованості та просив відтермінувати її погашення до червня 2023 року у зв`язку з важким фінансовим становищем (т. 1 а.с. 13, 14).

Доказів сплати заборгованості матеріали справи не містять.

Обставина наявності заборгованості підтверджується також актами звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2022 по 30.09.2022 та з 01.04.2022 року по 03.02.2023 року спільно підписаних сторонами (т. 1 а.с. 18-22).

Несплата відповідачем заборгованості за поставлений товар стала підставою звернення позивача з цим позовом до суду.

Відповідачем відзиву на позов, доказів сплати заборгованості до суду не подано.

Згідно частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу № СФ-0000035 від 01.04.2022 року у розмірі 518 835,41 гривень, що складається з 381 600,00 гривень основного боргу, 96 193,73 гривень пені, 33 169,22 гривень інфляційних втрат та 7 872,46 гривень 3% річних.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем відповідно до додатку № 1 та на підставі видаткової накладної № РН-0000021 від 01.04.2022 року здійснено на користь відповідача поставку товару на загальну суму 381 600,00 гривень.

Видаткова накладна містить підписи уповноважених представників сторін, які скріпленні печатками сторін відповідно.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, а також доказів повернення позивачу товару.

У договорі сторонами було погоджено строк оплати 100% товару до 30 червня 2022 року.

За отриманий товар відповідач не розрахувався.

Зобов`язання відповідача за договором щодо сплати 381 600,00 гривень заборгованості залишились не виконаними.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості за договором у розмірі 381 600,00 гривень, доказів, що спростовують її розмір або доказів щодо повної оплати відповідачем до суду не надано.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору купівлі-продажу № СФ-0000035 від 01.04.2022 року в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 381 600,00 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 96 193,73 гривень пені, 33 169,22 гривень інфляційних втрат та 7 872,46 гривень 3% річних нарахованих відповідачу у зв`язку із несвоєчасною сплатою заборгованості за договором.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями пункту 4.2 договору сторони погодили, що за прострочення виконання зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної кредитної ставки Нацбанку України за кожний день прострочення.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на суму заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 30.06.2022 по 30.12.2022.

Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 96 193,73 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку пені позивачем допущено помилку, оскільки останнім включено у період часу, за який нараховано пеню і останній день сплати заборгованості - 30.06.2022, тоді як прострочення з оплати з огляду на визначений договором строк оплати до 30.06.2022 розпочалось із 01.07.2022 згідно вимог статей 253, 255 ЦК України.

Висновок суду щодо визначення дати, з якої починається відлік прострочення сплати грошових зобов`язань відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14.08.2018 року у справі № 909/227/16, від 25.04.2018 року у справі № 815/4720/16.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок пені, суд дійшов висновку, що сума нарахованої пені складає 95 661,37 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 95 661,37 гривень, у задоволенні вимоги про стягнення пені в сумі 532,36 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Як вбачається із розрахунку інфляційних втрат здійсненого позивачем, розрахунок втрат від інфляції здійснено з дати виникнення прострочення зобов`язання за період з 01.07.2022 по 31.01.2023. Сума нарахованих позивачем інфляційних втрат становить 33 169,22 гривень.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат нарахована вірно, а відтак позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 33 169,22 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Як вбачається із розрахунку 3% річних здійсненого позивачем, розрахунок 3% річних здійснено за період з 30.06.2022 по 07.03.2022. Сума нарахованих позивачем 3% становить 7 872,46 гривень.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що нараховані в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку 3% річних позивачем допущено помилку з огляду на неврахування положень статей 253, 255 ЦК України при визначенні періоду розрахунку.

Висновок суду щодо визначення дати, з якої починається відлік прострочення сплати грошових зобов`язань відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14.08.2018 року у справі № 909/227/16, від 25.04.2018 року у справі № 815/4720/16.

Як уже було зазначено судом, прострочення з оплати отриманого відповідачем товару виникло 01.07.2022 року. Таким чином, період нарахування 3% річних починається з 01.07.2022 року.

За розрахунком суду сума 3% річних за період з 01.07.2022 по 07.03.2023 року від суми заборгованості складає 7 841,10 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково в сумі 7 841,10 гривень, у задоволенні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 31,36 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 518 271,69 гривень заборгованості, у тому числі 381 600,00 гривень основного боргу, 95 661,37 гривень пені, 33 169,22 гривень інфляційних втрат, 7 841,10 гривень 3% річних, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні з позовом позивачем згідно платіжної інструкції № 636 від 07.03.2023 року сплачено 7 782,53 гривень судового збору.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 7 773,97 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 8,56 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агроцентр "Поділля" (24400, Вінницька обл., Гайсинський р-н, місто Бершадь, вул. Транспортна, будинок 18, ідентифікаційний код юридичної особи 38507551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича комерційна фірма "Селекта" (49051, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 23945022) 518 271,69 гривень (п`ятсот вісімнадцять тисяч двісті сімдесят одну гривню, 69 копійок) заборгованості, у тому числі 381 600,00 гривень основного боргу, 95 661,37 гривень пені, 33 169,22 гривень інфляційних втрат, 7 841,10 гривень 3 % річних та 7 773,97 гривень (сім тисяч сімсот сімдесят три гривні 97 копійки) судових витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 532,36 гривень пені, 31,36 гривень 3% річних - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 8,56 гривень залишити за позивачем.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: позивача - npkfselekta1@gmail.com, відповідача - agrocentr_podillya@ukr.net.

Повний текст рішення складено та підписано 15 травня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 49051, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, npkfselekta1@gmail.com;

3 - відповідачу, 24400, Вінницька обл., Гайсинський р-н, місто Бершадь, вул. Транспортна, будинок 18, agrocentr_podillya@ukr.net.