Рішення від 10.05.2023 по справі 903/328/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 травня 2023 року Справа № 903/328/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О. за участю секретаря судового засідання Грачука В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 903/328/23

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , м. Шепетівка, Хмельницької області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , м. Ковель, Волинської області

про стягнення 40280 грн.,

за участю представників:

від позивача: н/з,

від відповідача: н/з,

в с т а н о в и в:

29.03.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 40280 грн. заборгованості за перевезення на підставі договору №1/01 про міжнародне та внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.01.2023.

Ухвалою суду від 03.04.2023 позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без руху; встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання Господарському суду Волинської області впродовж 5-ти днів з дня одержання цієї ухвали розрахунку суми заборгованості в розмірі 40280 грн., заявленої до стягнення з відповідача.

10.04.2023 від позивача надійшла заява б/н від 04.04.2023 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.04.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відкрити провадження у справі; постановлено розгляд справи призначити на 10.05.2023; запропоновано сторонам подати суду: позивачу: будь-які додаткові докази в обґрунтування позовних вимог (у разі їх наявності); відповідачу: відповідно до ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву і всі докази, що підтверджують заперечення проти позову (у разі їх наявності); докази направлення відзиву позивачу; позивачу (на власний розсуд): відповідно до ст. 166 ГПК України подати відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву.

В судове засідання 10.05.2022 позивач не з`явився. Факт належного повідомлення позивача про судовий розгляд підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення №4301040618176.

Ухвалу суду від 17.04.2023 про відкриття провадження у справі було надіслано відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною позивачем у позовній заяві: АДРЕСА_1 .

Проте, ухвала суду від 17.04.2023, надіслана відповідачу за вказаною адресою, повернулась з поштовою відміткою Адресат відсутній за вказаною адресою.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем реєстрації відповідача є: АДРЕСА_1 .

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з інформацією, зазначеною у безкоштовному запиті з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є та адреса, за якою було надіслано ухвалу суду, іншої адреси відповідача суду не відомо.

Частиною 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з п. 99-2 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270 "Про затвердження правил надання послуг поштового зв`язку" рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про те, що вимога позивача не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Як зазначає позивач у позовній заяві, згідно з договором № 1/01 про міжнародне та внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.01.2023 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надав за замовленням Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у січні 2023 року послуги з перевезення вантажу (ягоду сублімовану) за маршрутом Україна - Данія автомобілем Renault, реєстраційний номер НОМЕР_1 . На підтвердження цього посилається на міжнародну товарно-транспортну накладну СМВ № 70, вказуючи, що МТТН містить відмітки вантажоодержувача та відмітки перетинання державного кордону ФОП ОСОБА_1 вантажним автомобілем, реєстраційний номер НОМЕР_1 18.01.2023 року через Львівську митницю ДФС.

До позовної заяви позивач приєднав копію договору №1/01 про міжнародне та внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.01.2023, копію заявки на перевезення №02/23 від 17.01.2023.

Однак, ні договір №1/01 про міжнародне та внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.01.2023, ні заявка на перевезення №02/23 від 17.01.2023 не підписані відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

У позовній заяві позивач посилається на те, що відповідач з незрозумілих підстав не повертає договору №1/01 про міжнародне та внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.01.2023, заявки на перевезення №02/23 від 17.01.2023, акту здачі приймання робіт №02/23 від 17.01.2023.

Підставами виникнення господарських зобов`язань відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України є, зокрема, договори.

Як визначено ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 909 ГПК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно зі ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Оглядом приєднаних позивачем до позовної заяви документів на підтвердження перевезення вантажу встановлено, що ні договір №1/01 про міжнародне та внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.01.2023, ні заявка на перевезення №02/23 від 17.01.2023 не підписані відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 як замовником.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - це перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Згідно із Законом України від 01.08.2006 № 57-V Україна приєдналась до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, в ч. 1 ст. 9 якої зазначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вантажна накладна містить такі дані (ст. 6 Конвенції):

- дата і місце складання вантажної накладної;

- ім`я та адреса відправника;

- ім`я та адреса перевізника;

- місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки;

- ім`я та адреса одержувача.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (надалі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Згідно зі статтею 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

З урахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Позивач на підтвердження виконання ним зобов`язань з міжнародного перевезення вантажу за замовленням відповідача надав копію міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 72 від 18.01.2023 (а.с.19), в якій зазначено відправника, отримувача та перевізника.

Так, відправником є LLC «GALFROST», 80300, Lviv region, Lviv district, Zhovkva, Lesi Ukrainky str/ 89-D UKRAINE, перевізник PE Kaplan Ihor Vasylovych, отримувач MyBite A/S Jegstrupvej 6a. 7800, Skive Denmark to order Hans Kjaer Trading A/S.

Однак, з міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) не вбачається, що перевезення здійснювалось за замовленням Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .

У позовній заяві позивач зазначає, що 27.02.2023 він надіслав на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення лист №1 від 27.02.2023 з додатками: договір №1/10 від 17.01.2023, заявку на перевезення №02/23 від 17.01.2023, рахунок-фактуру №2 від 17.01.2023, акт здачі приймання робіт №02/23 від 17.01.2023, копія міжнародної товаро-транспортної накладної.

Доказів надіслання листа від 27.02.2023 відповідачу позивач суду не надав, лише приєднав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу 02.03.2023 (а.с. 7).

Проте, у позовній заяві позивач стверджує, що відповідач відповіді на листа від 27.02.2023 не надіслав, заборгованості не перерахував.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Крім цього, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з абзацом 1 п.2.5. Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.95 № 88, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Однак, договір №1/01 про міжнародне та внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.01.2023 та заявка на перевезення №02/23 від 17.01.2023 не підписані відповідачем, а з наданої позивачем міжнародної товарно-транспортної накладної CMR не вбачається, що відповідач є стороною договору перевезення, оскільки жодних відомостей про нього зазначена накладна не містить.

Тобто, з наданих позивачем до позовної заяви первинних документів неможливо встановити, що саме відповідач брав участь у господарській операції, і що позивач виконував перевезення саме на замовлення відповідача.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 40280 грн. заборгованості за перевезення, проте у позовній заяві не обґрунтовує, з якого розрахунку виходив позивач, нараховуючи таку плату до стягнення з відповідача, не обґрунтовує настання строку виконання відповідачем зобов`язання з оплати.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відтак, позивач у встановленому законом порядку не довів факту перевезення вантажу за замовленням відповідача, оскільки не надав належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення ним перевезення вантажу за замовленням відповідача за договором №1/01 про міжнародне та внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.01.2023 та заявкою на перевезення №02/23 від 17.01.2023, не довів погодження між сторонами плати за перевезення вантажу, настання строку виконання відповідачем зобов`язання з оплати, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 40280 грн. до задоволення не підлягає.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову на позивача на підставі ст. 129 ГПК України покладаються судові витрати по справі витрати, пов`язані з оплатою судового збору у розмірі 2684 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 77, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 15.05.2022.

Суддя І. О. Якушева